Внутрішня диференціація теорії і практиці освіти.

Під диференціацією розуміють таку форму індивідуалізації, коли учні, схожі за певними індивідуальними особливостями, обєднуються в групи для окремого навчання. У педагогічній літературі є два терміни: зовнішня диференціація і внутрішня диференціація. Терміном зовнішня диференціація позначають таку організацію навчального процесу, за якої для задоволення різнобічних інтересів, здібностей і нахилів учнів створюються спеціальні диференційовані класи, школи. Термін внутрішня диференціація застосовують до такої організації навчального процесу, за якої розвиток індивідуальності здійснюється в умовах роботи вчителів у звичайних класах.

Внутрішня диференціація здійснюється під час уроків. Необхідність у ній тим більша, чим різноріднішим є склад учнів. Навчання тут погоджується з можливостями різних груп учнів. Загальна програма розрахована на підвищення рівня всіх школярів.

Найефективнішою є групова диференціація. У всіх типах загальноосвітніх навчальних закладів учні класів поділяються на групи. У такій групі учень може вільніше висловлювати свої думки, активніше брати участь у розвязанні навчальних завдань відповідно до своїх інтересів і здібностей. Групи формуються учителем на основі рівня розвитку дітей і побажань самих учнів: учні охоче працюють із однокласниками, які мають схожі інтереси, стиль роботи, з якими повязані дружніми стосунками. Внутрішня, рівнева диференціація. У педагогіці під цим видом диференціації навчання розуміють таку організацію навчального процесу при якій врахування індивідуальної особливості кожного учня здійснюється в умовах звичайного класу. Існує два науково-педагогічні підходи до організації навчального процесу з огляду на кінцеві результати навчання.

1 в умовах фіксованого часу навчання наприклад, на вивчення конкретної теми шкільної програми відводиться цілком певний час, через нерівномірний розумовий розвиток дітей факт давно відомий у практиці навчання результати навчання не будуть однаковими для всіх учнів.

2 95 відсотків усіх нормально розумово розвинених дітей можуть засвоїти шкільну програму на високому рівні засвоєння і в повному обсязі, якщо кожному з них для цього створити відповідні умови.

 

Дидактика, як наука. Головні поняття і категорії дидактики.

Дидaктикa – цe нayкa пpo пiзнaння нaвкoлишньoї дiйcнocтi i ceбe в процесі нaвчaння, пpo ocвiтy i caмoocвiтy дiтeй i дopocлиx з мeтoю вceбiчнoгo poзвиткy ocoбиcтocтi тa пiдгoтoвки дo пpaктичнoї дiяльнocтi i життя в пeвнiй йoгo cфepi, a тaкoж дocягнeння нaвчaльнo-виxoвниx результатів. Ha cyчacнoмy eтaпi дo кaтeгopiй дидaктики вiднocять: нaвчaння, ocвiтy, caмoocвiтy, виклaдaння i вчення, пiзнaвaльнy дiяльнicть нaвчaльнy i нayкoвy, пiзнaвaльнy aктивнicть, пiзнaвaльнy кyльтypy, пpoцec нaвчaння, нaвчaльний i нaвчaльнo-нayкoвий пpoцec, змicт, мeтoди i фopми opгaнiзaцiї нaвчaння, знaння, yмiння, нaвички, пoгляди, пepeкoнaння, пiзнaвaльнi opiєнтaцiї, тoщo.

Пpeдмeтoм дидaктики cпiвтвopчocтi виcтyпaє цiлicний пpoцec пiзнaння людинoю нaвкoлишньoї дiйcнocтi i ceбe, нaвчaння i виxoвaння, ocвiтa i caмoocвiтa в yмoвax пeдaгoгiчнoї взaємoдiї виклaдaчa та студента з мeтoю твopчoгo oвoлoдiння coцiaльним дocвiдoм в дaнiй cфepi дiяльнocтi, йoгo зacтocyвaння, включaючи iнтeнcивний poзвитoк ocoбиcтocтi студента. Biн включає, пo-пepшe, пiзнaння нaвкoлишньoї дiйcнocтi i ceбe, пo-дpyгe – пepeдaчy i твopчe зacвoєння coцiaльнoгo дocвiдy дiяльнocтi в yмoвax cпiвpoбiтництвa викладача і студентів, пo-тpeтє – yпpaвлiння цим пpoцecoм, пo-чeтвepтe – виcoкий piвeнь opгaнiзaцiї виxoвaння i poзвиткy ocoбиcтocтi, пo-пятe – вивчaє цiлi, зaкoнoмipнocтi, пpинципи, змicт, зacoби, мeтoди i фopми opгaнiзaцiї пiзнaвaльнoї дiяльнocтi. Taк poзглядaєтьcя в зaгaльниx pиcax oбєкт i пpeдмeт дидaктики з пoзицiй пeдaгoгiки cпiвpoбiтництвa.

Головні поняття і категорії дидактики. Дидактика – частина педагогіки, тому вона використовує деякі загальнопедагогічні і психологічні категорії. До них потрібно віднести такі, як освіта, розумовий розвиток, знання. Корінні дидактичні категорії – навчання, зміст навчання, методи навчання, принципи навчання, цілі навчання, організаційні форми навчання, урок, дидактична система тощо. Навколо цих категорій, як навколо ядра в атомі, будується вся система понять дидактики. До них необхідно віднести учіння, викладання, види навчання, оцінювання тощо. Намагаючись знайти вирішення зазначених вище проблем, дидактика надала їм свого специфічного смислу і значення. Цими поняттями вона користується як базовими, головними, тому розглянемо деякі з них. Сучасна педагогічна наука розглядає освіту як процес, що має за мету виявити і максимально розвинути у школярів індивідуально найбільш значущі, домінантні задатки. Вона здійснюється через навчання і

виховання, які функціонують як рівноправні чинники, але мають виражену специфіку і тим доповнюють одне одного. Розвиток – це незворотна, певним чином спрямована і закономірна зміна матеріальних та ідеальних обєктів, що приводить до виникнення нової якості.. У дидактиці під поняттям розвитку розуміють передусім розумовий розвиток, тобто розвиток мислення, памяті, уяви, становлення культури розумової праці тощо. Зміст категорії навчання розкривається твердженням, що навчання – це головний шлях освіти, особливий вид такої діяльності, в ході якої школярі оволодівають знаннями, уміннями і навичками, в них формується науковий світогляд, забезпечується розумовий, психічний і фізичний розвиток, формуються моральні риси, естетичні смаки, професійні інтереси. До дидактичних категорій відносимо і дидактичну систему, суть та зміст якої розкриємо нижче. Поняття учіння в трактуванні різних педагогів має дещо неоднаковий зміст. Я. Коменський під учінням розумів придбання знань із різних наук та уміння розвязувати різноманітні задачі та виконувати дії з використанням знань. Видатний німецький педагог А.Дістервег трактував учіння як здобуття знань, умінь, навичок із певних наукових дисциплін, а відомий німецький філософ і педагог Й. Гербарт 1776- 1841 під учінням розумів засвоєння знань, умінь, навичок Викладання – діяльність учителя в процесі навчання. У ході цієї діяльності вчитель виконує велике коло функцій, одночасно навчає учнів, забезпечує їх розумовий розвиток, виховує, організовує до роботи, контролює і т. д. Тому цю діяльність правильніше було б назвати іншим терміном, наприклад, научуванням. Принципи навчання – категорія дидактики. Це положення, які покладені в основу формування змісту навчання, вибору методів навчання, в основу розроблення і конструювання форм організації навчання. Це своєрідні вимоги, виконання яких дає змогу не тільки теоретично, а й практично створити і реалізувати систему навчання.

Дидактична система

Дидактична система від грецьк. systemа – ціле, створене за матеріалами частин, зєднання – сформульована за певними критеріями цілісна освітня система підготовки фахівця. Для дидактичних систем характерні внутрішня цілісність структур, поєднаних спільними цілями, організаційними принципами, змістом, формами і методами навчання.

За визначенням І. П. Підласого, сучасній дидактиці, принципи якої є в основі практичної педагогічної діяльності, притаманні подані нижче особливості.

1. Методологічну основу дидактики становлять обєктивні закономірності філософії пізнання гносеології, завдяки чому сучасна дидактика змогла подолати однобічний підхід до аналізу, як і інтерпретації процесу навчання, характерний для філософських систем прагматизму, раціоналізму, емпіризму, технократизму. Нинішня її концепція ґрунтується на системному підході до розуміння процесу навчання, відповідно до якого почуттєве сприйняття, розуміння і засвоєння знань, практична верифікація набутих знань і вмінь мають органічно злитися в пізнавальному процесі навчальної діяльності.

2. У дидактичній системі сутність навчання не зводять ні до передавання студентам готових знань, ні до самостійного подолання труднощів, ні до власних відкриттів студентів. її відмінність – розумне поєднання педагогічного впливу з влаcною ініціативою, самостійністю та активністю студентів. Сучасна дидактика прагне до розумного раціоналізму.