Вiдтворення нас i його характеристики.

Вiдтворення нас i його характеристики.

Населення- це сукупнiсть людей, що прож на певнiй територii,а також e джерелом формув трудових рес. Особл e те що нас одночасно форм попит на прод та послуги що виробл труд рес. Нас e самовiдтвор рес. Дiяльнiсть супроводж саморозвитком. Для нас хар такi рухи: природнiй- рез проц народжув та смертностi / мiграцiйний-пов”яз з проц просторового пересування нас, що зумовл полiт, економ, соц процесами.

Демографiчними факторами форм тр рес регiону(обл., краiни) e iнтенсивнiсть вiдтворення нас, що зал вiд рiвня народж – режиму вiдтворення (розширене- перевищ кiлькостi народж над числом смертей на 1000 осiб нас, просте вiдтв-вiдсутнiсть приросту чис нас, звужене – абсолютне зменшення-депопуляцiя) i мiграцiйних процесiв. Вплив демографiчних факторiв на викор труд рес виявл через вiкову структ нас, тобто спiввiдн мiж нас працезд вiку i непрац.

6.Трудовi ресурси як соцiально- ек i статистична категорiя.

Трудовi рес-це форма вираження людських рес,що явл собою один iз видiв ресурсiв економ поряд iз матерiальними. Трудовi рес-це част працездатного нас, яка володie працездатними i розум здiбностями i знаннями, необхiдн для здiйсн кор. дiяльностi. Вихiдною базою для визн кiльк хар труд рес слугуe чисельнiсть нас. Нас подiл на: - осiб молодше прац вiку (вiд народж до 16 рокiв) – осiб працезд вiку(жiнки 16-54, чол. 16-59)- осiб старше працезд вiку жiнки з 55 чол з 60. залежно вiд здатностi працювати розрiзняють осiб працезд i непрацезд. Непрацезд особи в прац вiцi-це iнв 1 i2 категор, а працезд особи в непрацезд вiцi – це пiдлiтки i працюючi пенс. за вiком. До трудових ресурсiв належать 1) нас в прац вiцi крiм непр iнв 1 i 2 кат та непрацюючих осiб якi одержують пенсiю на пiльгових умовах 2) працюючi особи пенсiйного вiку 3) працюючi особи вiком до 16 рокiв.

Згiдно з украiнським законодавством на роботу можна прий­мати у вiльний вiд навчання час на неповний робочий день учнiв загальноосвiтнiх шкiл, професiйно-технiчних i середнiх спецi­альних навчальних закладiв у разi досягнення ними 15-рiчного вiку за згодою одного з батькiв або особи, яка iх замiнюe, за умови виконання легкоi працi.

Вироблення ефективноi державноi демографiчноi полiтики з метою впливу на процеси вiдтворення населення та забезпечення його зай­нятостi потребуe вивчення трудових ресурсiв.

7. Економiчно- активне i економiчно неактивне населення.

Населення- це сукупнiсть людей, що прож на певнiй територii,а також e джерелом формув трудових рес. Особл e те що нас одночасно форм попит на прод та послуги що виробл труд рес. Нас e самовiдтвор рес. Дiяльнiсть супроводж саморозвитком. Для нас хар такi рухи: природнiй- рез проц народжув та смертностi / мiграцiйний-пов”яз з проц просторового пересування нас, що зумовл полiт, економ, соц процесами.. Екон активне-це частина нас яка пропон свою працю.Кiльк це група скл з зайнятих i безробiтних якi на Дан момент не мають роботи але бажають ii отр.До ек акт нал особи вiд 15 до 70 р. Ек. неактивне нас це та част яка не вход до скл трудов рес.- учнi, студенти,курсанти(денна) – особи якi одержують пенсiю за вiком або на пiльгових умовах – осякi одерж пенс у зв з iнв - особи зайнятi веденням дом госп,догг за дiтьми – особи,що не можуть знайти роботу – ос, що не мають баж працювати – рант”e.

Трудовий потенцiал: сутнiсть, показники

Трудовий потенцiал працiвника — це його можлива трудова дieздатнiсть, його ресурснi можливостi у сферi працi. У процесi практичноi дiяльностi потенцiйнi можливостi не завжди викорис­товуються повною мiрою. На окремому пiдприeмствi трудовий потенцiал являe собою сукупну трудову дieздатнiсть його колек­тиву, ресурснi можливостi у сферi працi всiх працiвникiв пiдпри­eмства, виходячи з iхнього вiку, фiзичних можливостей, знань i професiйно-квалiфiкацiйних навичок. Таким чином, трудовий потенцiал виражаe, з одного боку, можливостi участi працiвника або всiх членiв колективу пiдпри­eмства в суспiльне кориснiй дiяльностi як специфiчного виробничого ресурсу, з iншого — характеристику якостей працiвникiв, що вiдображають рiвень розвитку iхнiх здiбностей, придатностi i пiдготовленостi до виконання робiт певного виду i якостi, став­лення до працi, можливостей i готовностi працювати з повною вiддачею сил i здiбностей. Можна видiлити параметри трудового потенцiалу колективу

пiдприeмства: параметри виробничих складових трудового потенцiалу: чисельнiсть персоналу; кiлькiсть робочого часу, який можливо вiдпрацювати за но­рмального рiвня iнтенсивностi працi; професiйно-квалiфiкацiйна структура; пiдвищення та оновлення професiйного рiвня; творча активнiсть.

Формування та розвиток трудевого потенцiалу.

Трудовий потенцiал – це певна характеристика трудових ресурсiв, це джерело можливостей, прихованi. Невикористанi можливостi, якi можна використати для досягнення цiлей.

Ефективнiсть використання ТР значною мiрою залежить вiд складу ТР за статтю, вiком. Освiтою, станом здоров”я тощо. ТР, що розглядаються з цих параметрiв являють собою трудовий потенцiал.

Трудовий потенцiал – це сукупнiсть кiлькiсних та якiсних характеристик, здiбностей i можливостей трудоактивностi населення, що реалiзуються в межах кiлькостi вибору iснуючих системних вiдносин.

ТП може характеризуватися в цiлому сусп., певному регiонi, органiзацii i окремого робiтника.

У процесi формування рунку працi та iснування безробiття зростаe величина нереалiзованого ТП в суспiльствi. У звязку з цим суспiльство несе непродуктивнi витрати щодо забезпечення життeдiяльностi працюючих, необхiдностi оплачувати набуття ними нових трудових навичок вiдповiдно до потреб ринку.

ТП окремого працiвника – це його можлива трудова дieздатнiсть. Його ресурснi можливостi у сферi працi. Таким чином, трудовий потенцiал виражаe, з одного боку, можливостi участi працiвника або всiх членiв колективу пiдприeмства в суспiльно кориснiй дiяльностi, з iншого – характеристику якостей працiвникiв, що вiдображаe рiвень розвитку iх здiбностей.

Людський капiтал, як соцiально-економiчна категорiя.

Розвиток та використання людського капiталу.

Людський капiтал – це Сукупнiстi природжених здiбностей, загальноi спецiальноi освiти, професiйного досвiду, творчого потенцiалу, фiзичного i морально-психологiчного здоров”я, що забезпечують можливiсть давати дохiд.

ЛК розглядаeться за 3-ма рiвнями:

1) на особливому рiвнi – знання, навички, якi людина здобула шляхом освiти, професiйноi пiдготовки i практичного досвiду;

2) на мiкроекономiчному рiвнi – сукупна квалiфiкацiя та професiйнi здiбностi всiх працiвникiв пiдприeмства, а також здобутки пiдприeмства щодо ефективноi органiзацii працi та розвитку персоналу;

3) на макроекономiчному рiвнi - накопиченi вкладення в такi галузi дiяльностi, як освiта, професiйна пiдготовка i перепiдготовка оздоровлення. Цей рiвень включаe в себе всю суму людського капiталу, всiх пiдприeмств та всiх громадян держави.

За мiжнародними стандартами, до середнього класу належать переважно особи з високою професiйно-освiтньою пiдготовкою та iнтелектуальним потенцiалом, що гарантуe iм значний попит на ринку працi. Це, своeю чергою, зумовлюeться пiдвищенням ролi iнтелектуальноi власностi у формуваннi людського капiталу та соцiального статусу iндивiда в сучасному суспiльствi, науково-технологiчним характером нинiшнього етапу соцiально-економiчного розвитку.

Гуманiзацiя працi

Гуманiзацiя працi орieнтована на створення бiльш людяних умов працi.

До методiв гуманiзацii працi вiдносять:

пристосування виробництва до людини (а не навпаки, як це маe мiсце у сучасних умовах);

збагачення змiсту працi; чергування робiт, якi виконуються; поширення трудових функцiй;

вiдповiднiсть квалiфiкацii працiвникiв складностi виконуeмих робiт;

пiдвищення престижностi працi, ii вiдповiдальностi, самостiйностi;

активна участь у вирiшеннi виробничих завдань, поширення “виробничоi демократii”, перехiд вiд жорстких форм управлiння до гнучких, колективних форм;

створення можливостей збереження розвитку, самоудосконалення особистостi працiвника.

iншi.

З урахуванням цих напрямкiв гуманiзацii працi “Економiка працi”: будуe сучаснi системи мотивацii працi (зокрема, гнучкi форми оплати, оцiнки заслуг) гнучкi форми зайнятостi, обґрунтовуe доцiльну регламентовану тривалiсть робочого часу, ефективнi форми професiйноi пiдготовки та перепiдготовки кадрiв, нормальний рiвень iнтенсивностi працi та iн.

Держава як суб’eкт СТВ.

Держава як суб’eкт СТВ найчастiше виконуюe такi функцii: 1) законодавець; 2)захисник прав; 3) регулювальник. Ступiнь реалiзацii ожноi iз цих функцiй держави, характер iх поeднання в кожний конкретний момент часу визначаeться полiтичними, iсторичними та економiчними умовами розвитку держави.

Дежава забезпечуe правове регулювання взаeмовiдносин мiж партнерами, органiзовуe i коорденуe переговори, встановлюe гарантуe i контролюe дотримання мiнiмальних норм i гарантiй у сферi працi i соц.-тр. вiдносин (умови оплати працi, iдпочинку, соц. захосту населення тощо).

Сегментацiя РП.

Ринок працi пiдроздiляeться па окремi частини — цiльовi ринки, якi називаються сегментами. Сегментацiя ринку працi— це подiл працiвникiв i робочих мiсць на замкнутi сектори, зони, якi обмежують мобiльнiсть робочоi сили своiми рамками.Ознаками сегментацii можуть бути:• територiальне положення — регiон, мiсто, район тощо;• демографiчнi характеристики — статево-вiковий i сiмейний склад населення;• соцiально-економiчнi характеристики — рiвень освiти, професiйно-квалiфiкацiйний склад працiвникiв, стаж роботи тощо;• економiчнi критерii — розподiл покупцiв за формами власностi, за iхнiм фiнансовим станом; розподiл продавцiв за рiвнем матерiальноi забезпеченостi та iн.;• психографiчнi показники — особистi якостi працiвникiв, iх належнiсть до певних верств i прошаркiв суспiльства тощо;• поведiнковi характеристики — мотивацiя зайнятостi та iн. Великого значення набуваe створення сегментiв для тих, хто особливо потребуe соцiальноi пiдтримки з боку держави. Це такi малоконкурентоспроможнi групи осiб, яким потрiбна робота: молодь, котра досягла працездатного вiку, працiвники похилого вiку, iнвалiди, жiнки з дiтьми.

Гнучкiсть i жорсткiсть РП.

Залежно вiд того, якi склалися стосунки мiж найманими працiвниками i роботодавцями, в який спосiб регулюються цi вiдносини, ринок працi може бути жорстким або гнучким.До 70-х рокiв XX ст. у краiнах розвинутого капiталiзму, для яких на той перiод характерними були економiчне зростання, повна зайнятiсть, маловiдчутна iнфляцiя, функцiонував жорсткий ринок працi. Йому було притаманне державне регулювання i

великий вплив профспiлок. Структурна перебудова в економiцi цих краiн в умовах жорсткого ринку супроводжувалася кризовими явищами у виробництвi, зростанням безробiття. Це призвело до поширення концепцii гнучкого ринку працi. Його можна характеризувати як форму пристосування ринку працi до структурноi перебудови економiки.Гнучкiсть ринку працi передбачаe: 1. оперативне реагування на змiни кон'юнктури ринку працi, тобто змiни попиту, пропозицii i цiн, що виявляeться вiдповiдно у змiнi обсягу, структури, якостi та цiни робочоi сили;• територiальну та професiйну мобiльнiсть працiвникiв;• гнучкiсть пiдприeмства, яка виявляeться в гнучкому регулюваннi обсягiв

продукцii, що випускаeться, у використаннi нових форм органiзацii виробництва i працi, управлiння кадрами;• рiзноманiтнiсть форм наймання i звiльнення;• рiзноманiтнiсть форм професiйно-квалiфiкацiйноi перепiдготовки;• гнучкiсть диференцiацii заробiтноi плати;• гнучкiсть у регулюваннi витрат на робочу силу; 2. гнучкiсть режимiв роботи та розподiлу робочого часу;• рiзноманiтнiсть методiв i форм соцiальноi допомоги;• рiзноманiтнiсть методiв i форм зайнятостi.На пiдприeмствах зазначенi вимоги забезпечуються зокрема, введенням режимiв неповного робочого часу (скороченого робочого дня), надомноi працi, роботи за викликами, гнучких режимiв робочого часу, а також найманням тимчасових працiвникiв.

Елементu ринку працi

Елементами ринку працi e: товар, який вiн пропонуe, попит, пропозицiя та цiна.

У сучаснiй економiчнiй лiтературi вiдсутня однозначна вiдповiдь на запитання, що вважати товаром на ринку працi:роботу силу, працю чи послуги працi? Проте бiльшiсть авторiв схильнi до думки, що товаром на ринку працi e iндивiдуальна робоча сила.Iндивiдуальна робоча сила являe собою сукупнiсть фiзичних та духовних якостей людини, якi використовуються у процесi виробництва товарiв i послуг.Робоча сила, як зазначалося, e об'eктом купiвлi-продажу. Купiвля товару “робоча сила” називаeться найманням на роботу. При цьому робоча сила називаeться найманою робочою силою, а працiвник — найманим працiвником. Працiвник продаe свою робочу силу пiдприeмцю на певний перiод, залишаючись власником цього товару.Найманий працiвник i пiдприeмець юридичне рiвноправнi i користуються правами людини й громадянина однаковою мiрою. Вiдносини мiж найманим працiвником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документi вказуються взаeмнi права й обов'язки обох сторiн щодо виконання умов купiвлi-продажу робочоi сили. Згiдно з трудовим договором найманий працiвник повинен працювати в органiзацii пiдприeмця за певною професieю, квалiфiкацieю, мати певне робоче мiсце й дотримуватися режиму працi цiei органiзацii. Пiдприeмець зобов'язаний виплачувати найманому працiвниковi заробiтну плату вiдповiдно до його квалiфiкацii i виконаноi роботи, забезпечувати умови працi, якi передбаченi законодавством про працю та зайнятiсть, колективним договором i трудовим договором (контрактом).Елементами ринку працi e також попит на робочу силу та II пропозицiя.

Функцii РП.

Ринок працi виконуe такi функцii:• узгоджуe економiчнi iнтереси суб'eктiв трудових вiдносин;• забезпечуe конкурентне середовище кожноi зi сторiн ринковоi взаeмодii;• забезпечуe пропорцiйнiсть розподiлу робочоi сили вiдповiдно до структури суспiльних потреб i розвитку технiки;• пiдтримуe рiвновагу мiж попитом на робочу силу та ii пропозицieю;• формуe резерв трудових ресурсiв для забезпечення нормального процесу суспiльного вiдтворення;• сприяe формуванню оптимальноi професiйно-квалiфiкацiйноi структури;• стимулюe працю, установлюe рiвноважнi ставки заробiтноi плати;• впливаe на умови реалiзацii особистого трудового потенцiалу;• даe iнформацiю про структуру попиту i пропозицii, eмнiсть, кон'юнктуру ринку тощо.Основними суб'eктами ринку працi, як зазначалося, e роботодавець i найманий працiвник. Останнiй маe право розпоряджатися своeю здатнiстю до працi. Вiн e власником, носieм i продавцем своei робочоi сили. Роботодавець e покупцем цього товару.Для найманого працiвника основним джерелом засобiв iснування й iндивiдуального вiдтворення e його праця.Суб'eктами ринку працi e також посередники мiж роботодавцями i найманими працiвниками — держава, профспiлки i спiлки роботодавцiв.Ринковий механiзм являe собою eднiсть двох складових: стихiйних регуляторiв попиту i пропозицii робочоi сили i регулюючого впливу держави на цi процеси.Регулювання ринку працi здiйснюeться для забезпечення вiдповiдностi мiж попитом на робочу силу та ii пропозицieю за обсягом i структурою, тобто маe на метi досягнення iх ефективноi збалансованостi.В умовах ринкових вiдносин будь-якi диспропорцii у виробництвi призводять до порушення пропорцiй ринку працi, тобто спiввiдношень мiж сукупною величиною попиту на робочу силу та ii пропозицieю, попитом на робочу силу та ii пропозицieю за галузями, регiонами; спiввiдношення мiж попитом на окремi професii, спецiальностi та iх пропозицieю.

Типи та види ринкiв працi.

На зовнiшньому ринку дiють галузевi профспiлки, якi об'eднують працiвникiв окремих галузей, а також профспiлки, якi об'eднують працiвникiв за професiями. Зовнiшнiй ринок характеризуeться значною плиннiстю кадрiв, тобто вiн припу­скаe можливiсть вiльного переходу з одного мiсця роботи на iнше. Внутрiшнiй ринок являe собою систему соцiально-трудових вiдносин у межах одного пiдприeмства, всерединi якого розмi­щення робочоi сили i визначення ii цiни, тобто заробiтноi плати, вiдбуваються згiдно з адмiнiстративними правилами i процеду­рами. Внутрiшнiй ринок передбачаe рух кадрiв усерединi пiдприeмст­ва, перемiщення з однiei посади (роботи) на iншу.Профспiлки об'eднують працiвникiв пiдприeмства незалеж­но вiд iхнiх професiй. Зайнятiсть тут гарантуeться бiльшою мi­рою, нiж на зовнiшньому ринку працi, що, у свою чергу, спри­яe пiдвищенню ефективностi використання трудового потен­цiалу. Вiдкритий ринок охоплюe все працездатне населення. Це на­самперед органiзована, офiцiйна частина ринку — населення, яке перебуваe на облiку в державних службах зайнятостi, тобто без­робiтнi, а також випускники державноi служби професiйного на­вчання. Друга, неофiцiйна, частина охоплюe тих громадян, якi намагаються влаштуватися на роботу через прямi контакти з пiд­приeмствами або з недержавними структурами працевлаштуван­ня i професiйного навчання. До прихованого ринку належать працiвники, якi зайнятi на пiд­приeмствах i в органiзацiях, проте мають велику ймовiрнiсть опинитися без роботи з причини зниження темпiв розвитку вироб­ництва, його конверсii, лiквiдацii колишнiх економiчних i вироб­ничих взаeмозв'язкiв.

Регулювання ринку працi.

Суб'eктами ринку працi e також посередники мiж роботодав­цями i найманими працiвниками — держава, профспiлки i спiлки роботодавцiв. Держава як суб'eкт ринку працi виконуe такi функцii: соцiаль­но-економiчну, пов'язану iз забезпеченням повноi зайнятостi, на­самперед через стимулювання робочих мiсць у всiх секторах е,ко-номiки; законодавчу, пов'язану з розробленням основних юридич­них норм i правил; регулювання ринку працi непрямими метода­ми; захист прав суб'eктiв ринку працi. Багатогранна роль робото­давця на пiдприeмствах. Державне регулювання ринку працi маe ґрунтуватися: 1)забезпеченнi соцiального партнерства суб'eктiв ринку пра­цi,-тобто створеннi рiвних можливостей усiм громадянам неза­лежно вiд iхнього походження, соцiального i майнового стану,, статi, вiку, полiтичних пере­конань; 2)сприяннi забезпеченню ефективноi зайнятостi, запобiганнi безробiттю, створеннi нових робочих мiсць та умов для розвитку Пiдприeмництва; 3)добровiльностi й вiдсутностi примушення громадян щодо вибору сфери дiяльностi й робочого мiсця; 4) гласностi на основi всебiчного iнформування населення про наявнiсть вакантних робочих мiсць; 5) дотриманнi комплексностi заходiв щодо регулювання за­йнятостi населення; 6) пiдтримцi працездатних громадян у працездатному вiцi, якi потребують соцiального захисту; 7) забезпеченнi заходiв запобiжного характеру щодо регулю­вання зайнятостi населення та вiдтворення робочих мiсць; 8) певноi гарантii зайнятостi, тобто гарантii збереження робо­чих мiсць i професii, гарантii одержання доходу.

54. Державна служба зайнятостi.

Ринкова iнфраструктура являe собою сукупнiсть iнститутiв сприяння зайнятостi, профорieнтацii, профпiдготовки i перепiд­готовки кадрiв. Вона являe собою мережу центрiв зайнятостi (бiрж працi), центрiв пiдготовки i перепiдготовки робочоi сили тощо. Основним елементом iнфраструктури ринку працi e держа­вна служба зайнятостi. Служби зайнятостi в Украiнi вiдразу формувалася як Централiзована державна система на правовiй основi Закону «Про зайнятiсть населення» i на базi широко розгалуженоi Державноi служби працевлаштування з використанням ii мате­рiально-технiчноi бази, системи облiку й кадрового складу працiвникiв. Колишня служба працевлаштування перебудову­валася з урахуванням становлення ринку працi. Пiд час ство­рення служби зайнятостi враховувався свiтовий досвiд i мiж­народнi норми, ii обов'язки й права були визначенi статтею 19 закону Украiни «Про зайнятiсть населення».Головними функцiями служби зайнятостi e: 1)аналiз ринку працi та iнформування про його стан;2) трудове посередництво i сприяння роботодавцям у забез­печеннi пiдприeмств робочою силою, а громадянам — в одер­жаннi роботи;3)регулювання ринку працi, яке здiйснюeться як через трудо­ве посередництво, так i через реалiзацiю програм профорieнтацii, а також сприяння зайнятостi;4)допомога безробiтним, яка мiстить як попереднi функцii, так i матерiальну пiдтримку на перiод безробiття; 5)безпосередня участь у реалiзацii державноi полiтики зайня­тостi тощо. В Украiнi функцiонують такi центри зайнятостi: державний, римський республiканський, обласнi, районнi та районнi у мiс­тах.

Форми та види зайнятостi

Розрiзняють первинну i вторинну зайнятiсть.

Первинна зайнятiсть характеризуe зайнятiсть за основним мiс­цем роботи. Якщо, крiм основноi роботи чи навчання, ще e додатко­ва зайнятiсть, вона називаeться вторинною зайнятiстю. Види зайнятостi характеризують розподiл активноi частини тру­дових ресурсiв за сферами використання працi, професiями, спецi­альностями тощо. Пiд час iх визначення враховують: характер дiяльностi; соцiальну належнiсть; галузеву належнiсть; територiальну належнiсть; рiвень урбанiзацii; професiйно-квалiфiкацiйний рiвень; «статеву належнiсть; вiковий рiвень; вид власностi тощо. Повна зайнятiсть — це дiяльнiсть протягом повного робочо­го дня (тижня, сезону, року), яка забезпечуe дохiд у нормальних для даного регiону розмiрах.

Неповна зайнятiсть характеризуe зайнятiсть конкретноi осо­би або протягом неповного робочого часу або з неповною опла­тою чи недостатньою ефективнiстю. Неповна зайнятiсть може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятiсть зумовлена соцiальними причинами, зокрема необхiднiстю здобути освiту, професiю, пiдвищити ква­лiфiкацiю тощо. Неповну зайнятiсть можна вимiряти безпосеред­ньо, використовуючи данi про заробiток, вiдпрацьований час, або ж за допомогою спецiальних вiдбiркових обстежень. Прихована неповна зайнятiсть вiдбиваe порушення рiвноваги мiж робочою силою та iншими виробничими факторами.. В Украiнi прихована неповна зайнятiсть поки що не регламен­тована законом. Водночас прихована неповна зайнятiсть у нашiй краiнi набула великих розмiрiв.

Часткова зайнятiсть — це добровiльна неповна зайнятiсть. Окрiм цих видiв зайнятостi, iснують ще так званi нетрадицiй­нi, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятiсть, зайнятiсть неповний робочий день. Нерегламентована зайнятiсть — це дiяльнiсть працездатного населення працездатного вiку, яка виключена зi сфери соцiально-трудових норм та вiдносин i не враховуeться державною статис­тикою.

Сутнiсть закону Оукена.

Вважаeться, що перевищення безробiттям природного рiвня спричиняe певну втрату.ВНП:Втрата ВНП = Потенцiйний(природний)ВНП – РеальнийВНП

У вищенаведенiй формулi складнiсть для розрахунку може становити лише визначення потенцiйного (природного) ВНП. Останнiй визначаeться так: Потенцiйний(природний)ВНП = 94,5 % вiд кiлькостi працездатних * Нормальна к-сть роб.год. протягом року * Середня продуктивнiсть працi.

Перший множник для розрахунку потенцiйного рiвня безробiття

означаe: у формулi закладено, що нормальним (природним) рiвнем e 5,5% (100% - 94,5% = 5,5%).

Непрямий (обернений) зв’язок мiж вiдхиленням безробiття вiд природного рiвня i вiдхиленням реального ВНП вiд природного був визначений Артуром Оукеном. Суть розкритого ним зв’язку можна сформулювати так: 1% пункт вiдхилення безробiття вiд природного рiвня (6%) означаe вiдхилення реального ВНП вiд потенцiйного на 2,5%-их пункти. Вiдповiдно до цього закону, якщо безробiття встановилося на рiвнi 8%, тобто перевищило природний рiвень на 2 природнi пункти

(8%-6%=2%), тобто реальний ВНП вiдхилився вiд потенцiйного на 5 процентних пункти (2,5 х 2 = 5) З цього закону можна зробити висновок щодо практичноi дiяльностi, а саме: необхiдно щорiчно неменше як 2,5--3,0 % ВIН I спрямовувати на створення нових робочих мiсць. Економiчними збитками вiд безробiття e також звуження споживчого ринку, нарощування елементiв кризи надвиробни­цтва. Крiм того, люди, якi перебувають у статусi безробiтних, втрачають професiйнi навички, стереотипи трудовоi поведiнки.

Планування працi на макро- i мезорiвнях

В економiцi краiни можна видiлити такi форми подiлу працi:мiж галузями економiки(макрорiвень),в серединi цих галузей(мезорiвень), а також всерединi пiдприeмств (мiкрорiвень)

Планування трудових показникiв на рiвнi пiдприeмства вiдбуваeться такими методами:

по факторам – вплив кожного фактора даe пiдвищення продуктивностi працi

на основi двох показникiв: - на основi зниження трудомiсткостi; - полiпшення використання робочого часу

75. Показники працi як складова бiзнес-плану.

А)Управлiння продуктивнiстю. Бiзнес-план, в якому визначенi iндивiдуальнi цiлi та дii, може слугувати вiдправною точкою програми по управл. прод.. Його можно використати для оцiнки прод. працi спiвробiтникiв, вiддiлiв чи ефективностi всьго бiзнесу; для оновлення завдань i строкiв iх виконання i для визначення потрiбних дiй. Прод. працi окремих людей i пiдроздiлiв органiзацii можна оцiнювати по вiдношенню до цiлей, що поставленi в вихiдному планi або согласованi пiзнiше. Оцiнка може впливати на оплату працi, iнвестицiй тощо.

Б) Планування людських ресурсiв i навичок. Багато бiзнес-пл. пiдкреслюють важливiсть персоналу, але iгнорують навички, методи пiдготовки i розвитку персоналу, необхiднi для виконня плану.

Коли люди ознайомленi з вимогами, що поставленi бiзнес-планом, треба обговорити з ними питання iх особистоi пiдготовки, щоб бути впевненим, що iх навички вiдповiдають поставленим цiлям.

У Великобританii головною цiллю соцiальноi програми пiдготовки персоналу e розширення штату вiдповiдних викладачiв. Визначення потреби пiдготовки в кожному випадку повинно бути частиною щорiчного процесу професiйного тестування.

76. Методи планування трудових показникiв на рiвнi пiдприeмства

Основними трудовими показниками e: продуктивнiсть працi, чисельнiсть працiвникiв, фонд оплати працi, середня заробiтна праця.

Планування трудових показникiв на рiвнi пiдприeмства вiдбуваeться такими методами:

по факторам – вплив кожного фактора даe пiдвищення продуктивностi працi

на основi двох показникiв: - на основi зниження трудомiсткостi; - полiпшення використання робочого часу

77. Розробка планiв з продуктивностi працi, чисельностi персоналу, фонду заробiтноi працi

Продуктивнiсть працi e важливим трудовим показником. Вiд ii рiвня i динамiки залежить чисельнiсть працiвникiв, рiвень i фонд оплати працi, обсяг випуску продукцii тощо. Для розроблення плану продуктивностi працi необхiдно мати план органiзацiйно-технiчних заходiв, звiтний i плановий баланси робочого часу одного робiтника, а також данi про втрати робочого часу у звiтному перiодi на основi фотографiй i самофотографiй робочого дня, або данi табельного облiку. Основнi етапи планування продуктивностi працi такi: аналiз рiвня i динамiки продуктивностi працi в попередньому перiодi; виявлення резервiв пiдвищення виробiтку в наступному перiодi; визначення очiкуваного рiвня продуктивностi працi в поточному перiодi; розроблення плану заходiв щодо використання виявлених резервiв; розрахунок ефективностi кожного заходу, спрямованого на пiдвищення продуктивностi працi;

визначення можливого рiвня продуктивностi працi в плановому перiодi. Планування персоналу e складовою загального планування дiяльностi i розвитку пiдприeмства, спрямованою на забезпечення пропорцiйного i динамiчного розвитку персоналу. Воно передбачаe визначення загальноi i додатковоi потреби в наступному перiодi, а також розрахунок його квалiфiкацiйноi структури.

Планування соцiального розвитку трудових колективiв

Розвиток персоналу e важливим фактором успiшноi дiяльностi пiдприeмства. Розвиток персоналу – це сукупнiсть заходiв щодо набуття i пiдвищення квалiфiкацii працiвникiв, а саме: навчання, яке у формi загального i професiйного навчання даe необхiднi знання, навички i досвiд; пiдвищення квалiфiкацii, тобто полiпшення професiйних знань i навичок у зв'язку з розвитком науково-технiчного прогресу; навчання в школi управлiння i керiвництва, що даe необхiднi знання i пiдготовку для призначення на керiвну посаду i формування кар'eри керiвника. Завданням планування персоналу e визначення майбутнiх вимог, що ставляться до робочих мiсць, а також планування заходiв, необхiдних для професiйного розвитку працiвникiв. У плануваннi розвитку персоналу важливим завданням e планування заходiв, спрямованих на досягнення рiвня освiти, необхiдного для призначення на певну посаду. На пiдприeмствах треба розробляти плани щодо подальшоi освiти спiвробiтникiв, направлених для набуття спецiальноi професiйноi квалiфiкацii i виробничого досвiду. Успiшний розвиток персоналу обумовлений трьома факторами: знаннями, можливостями i поведiнкою працiвникiв. Знання e основою розвитку здiбностей персоналу, сприяe формуванню особистого потенцiалу. Можливостi виражають умови використання отриманих знань, визначають iх кориснiсть, реалiзацiю. Розвиток персоналу неможливо забезпечити тiльки на основi пiдвищення знань i можливостей. Необхiдно враховувати особливостi поведiнки, взаeмовiдносин, мiж особистiсних i неформальних комунiкацiй.

Принципи органiзацii працi

Економiка працi вивчаe трудову дiяльнiсть людини з метою забезпечення умов ii високоi ефективностi, результативностi. Для того, щоб трудова дiяльнiсть людей була рацiональною та ефективною вона повинна бути належним чином органiзована.

На макроекономiчному рiвнi створення передумов ефективного функцiонування працi здiйснюeться у межах суспiльноi органiзацii працi. На мiкрорiвнi - в рамках органiзацii працi на пiдприeмствах (органiзацiях, фiрмах тощо).

Облiк ресурсiв працi маe важливе значення, бо даe змогу оцiнити за рахунок яких чинникiв здiйснюeться зростання суспiльного багатства.

Використання ресурсiв працi здiйснюeться в системi органiзацii працi в суспiльствi та на пiдприeмствi.

Органiзацiя працi в суспiльствi – це зумовлена економiчним устроeм та законодавчого регулюeма загальнодержавна система використання працi в суспiльствi. У функцiональному аспектi органiзацiя працi в суспiльствi – це система управлiння працею, яка встановлена в суспiльствi.

81. Основнi напрями органiзацii працi на пiдприeмствi.
1. Органiзацiя працi на пiдприeмствi охоплюe такi основнi на­прями:

подiл i кооперацiя працi, що передбачають науково обгрунтова­ний розподiл працiвникiв за певними трудовими функцiями, робо­чими мiсцями, а також об'eднання працiвникiв у виробничi колек­тиви;

2. органiзацiя i обслуговування робочих мiсць, що сприяють рацiо­нальному використанню робочого часу;

3. нормування працi, що передбачаe визначення норм затрат працi виробництво продукцii i надання послуг як основу для органiзацii працi i визначення ефективностi виробництва;

4. органiзацiя пiдбору персоналу та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорieнтацiя i профвiдбiр, наймання персоналу, пiдвищення його квалiфiкацii, планування кар'eри тощо;

5. оптимiзацiя режимiв працi i вiдпочинку, встановлення найбiльш рацiонального чергування часу роботи та вiдпочинку протягом робочоi змiни, тижня, мiсяця. Вiдпочинок, його змiст i тривалiсть максимально сприяти досягненню високоi працездатностi протягом робочого часу;

6. рацiоналiзацiя трудових процесiв, прийомiв i методiв працi на основi узагальнення прогресивного досвiду. Рацiональним вважаeться такий спосiб роботи, який забезпечуe мiнiмальнi затрати часу;

7. полiпшення умов працi, що передбачаe зведення до мiнiмуму шкiдливостi виробництва, важких фiзичних, психологiчних навантажень, а також формування системи охорони i безпеки працi;

8. змiцнення дисциплiни працi, пiдвищення творчоi активностi працiвникiв;

9. мотивацiя й оплата працi.

87.

Функцii нормування працi.

Нормування працi-це вид дiяльностi з управлiння вироб-вом,пов”язаний з визначенням необх затрат працi та ii резулютатiв,контролемза мiрою працi.Норм-ня працi-складова органiзацii працi i вироб-ва;норми працi e основоюсис-ми планув-ня роботи пiдприeмства та його пiдроздiлiв,органiзацii оплати працi персоналу,облiку затрат на продукцiю,управлiння соц-труд вiдносинами тощо.Органiзовуючи працю,необх.знати,яка к-iсть ii потрiбна для викон. Кожноi конкретн. роботи i якою маe бути ii якiсть.за доп. норм працi здiйснюються планово-органiзац розрах-ки,внутр.заводське i цехове оперативне планування,складаються бiзнес-плани пiдприeмств,плануються обсяги вироб-ва,розрах-ся завантаження устаткуванняi роб мiсць;узгоджуeться взаeмодiя цехiв,бригад,вiддiлiв пiдприeмства. Норми труд. затрат необхiднi для органiзацii працi не лише робiтникiв вiдрядчикiв,а й робiтникiв-почасовикiв,професiоналiв,фахiвцiв та технiчн службовцiв;норми працi e складовим елементом органiзацii зароб плати т. я. виконання норм e умовою отримання заробiтку,вiдповiдного тарифу або окладу,установленого для даного працiвника.

Об'eкти нормування працi.

Отже, сукупнiсть прийомiв, об'eднаних з урахуванням техноло­гiчноi послiдовностi або спiльностi факторiв, що впливають на час виконання завдання (наприклад, установка деталi в пристосуван­ня i зняття ii пiсля оброблення), утворюють комплекс трудових прийомiв.

Залежно вiд особливостей виробництва об'eктами нормуван­ня можуть бути: обсяг роботи за певний перiод часу — годину, змiну, мiсяць (наприклад, на видобувних та апаратурних проце­сах, допомiжних роботах на промислових пiдприeмствах); зона обслуговування (для багатоверстатникiв у текстильнiй промисло­востi, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуван­ням у машинобудуваннi); чисельнiсть персоналу (обслуговуван­ня потужних технологiчних, енергетичних, транспортних систем тощо).

Для розрахунку норм працi потрiбна чiтка класифiкацiя затрат часу.

Класифiкацiю затрат часу можна здiйснювати щодо працiвника, роботи устаткування, тривалостi виробничого процесу

Методи нормування працi.

Розрiзняють такi методи нормування: сумарний дослiдно-статистичний, розрахунково-аналiтичний, укрупнений, мiкроелементний.

Суть сумарного дослiдно-статистичного методу полягаe в установленнi норми загалом на операцiю без розчленування ii на складовi елементи. За розрахунково-аналiтичного методу операцiю попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разi розраховують на кожний елемент операцii.В умовах iндивiдуального i дрiбносерiйного виробництва, коли операцiя повторюeться кiлька разiв або й зовсiм не повторюeться, застосування трудомiсткого аналiтичного методу розрахунку норми часу економiчно себе не виправдовуe. Суть укрупненого методу полягаe у визначеннi норми на основi попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на типовi операцii, деталi або види робiт. За цим методом найдоцiльнiше розраховувати норми на пiдприeмствах з iндивiдуальним i дрiбносерiйним типом виробництва.

Велике значення маe мiкроелементний метод нормування працi (для нормування ручних i деяких машинно-ручних процесiв). За допомогою цього методу видiляють i вивчають найпростiшi елементи, так званi мiкроелементи, з яких складаються складнi i рiзноманiтнi за своiм характером трудовi операцii. Цi мiкроелементи визначають норми затрат часу залежно вiд найважливiших чинникiв, якi впливають на iхню структуру.

Види норм працi.

На пiдприeмствах застосовують рiзнi види норм працi. Найпоши­ренiшi з них такi:

а) норми часу, якi визначають кiлькiсть робочого часу, потрiбно­го для виготовлення одиницi продукцii або для виконання певного обсягу робiт;

б) норми виробiтку, якi визначають кiлькiсть продукцii або обсяг роботи, якi мають бути виконанi за одиницю робочого часу. Норми виробiтку вимiрюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) i виражають необхiдний результат дiяльностi працiвникiв;

в) нормоване завдання, що визначаe необхiдний асортимент i об­сяг робiт, що мають бути виконанi одним працiвником або групою (бригадою, ланкою) за даний вiдрiзок часу (змiну, добу, мiсяць). Нормоване завдання, як i норма виробiтку, визначаe необхiдний ре­зультат дiяльностi працiвникiв. Проте нормоване завдання можна установлювати не тiльки в натуральних одиницях, а й у нормо-годинах, нормо-гривнях;

г) норми обслуговування, якi визначають кiлькiсть одиниць ус­таткування, робочих мiсць, квадратних метрiв площi тощо, якi об­слуговуються одним робiтником або бригадою;

д) норми чисельностi робiтникiв, за якими встановлюють кiлькiсть робiтникiв тiei чи iншоi категорii, потрiбну для виконання певного обсягу робiт;

е) норми керованостi (кiлькостi пiдлеглих) визначають кiлькiсть працiвникiв, яка м