Теоретико-методологiчнi аспекти ефективностi працi

Ефективнiсть (продуктивнiсть) працi-це загальний обсяг продукцii подiлений на кiлькiсть втраченоi на його виробництво працi.

На ефективнiсть працi безпосереднiй вплив здiйснюють такi фактори, як технiчний прогрес, фондоозброeнiсть, кiлькiсть робочоi сили i ефективнiсть розподiлу рiзних ресурсiв, iх сполучення i управлiння ними. Продуктивнiсть працi пiдвищуeться по мiрi покращення здоров’я, професiйноi пiдготовки, освiти i пiдвищення зацiкавленостi робiтникiв в результатах дiяльностi, по мiрi росту забезпеченостi машинами i обладнанням а також природними ресурсами, при кращiй органiзацii виробництва i управлiння, при перемiщеннi робочоi сили iз менш ефективних галузей в бiльш ефективнi.

Особливе мiсце серед факторiв зростання ефективностi працi займають освiта i професiйна пiдготовка. Iнвестицii в людський капiтал- важливий засiб пiдвищення продуктивностi працi. Взаeмозв’язок мiж пiдвищенням рiвня квалiфiкацii i i продуктивнiстю працi досить складна, проте певна доля зростання продуктивностi працi залежить вiд рiвня квалiфiкацii. Серед факторiв продуктивностi (ефективностi) працi особливе мiсце займають умови працi. Поряд з покращенням умов працi величезне значення для пiдвищення його ефективностi маeпокращення побутових умов робiтникiв

Програмно-цiльовi методи пiдвищення продуктивностi праці

В умовах ринковоi економiки все бiльшого значення набува­ють розроблення й упровадження програм управлiння продуктивнiстю працi.

Успiшна реалiзацiя довгострокових програм управлiння знач­ною мiрою обумовлена якiстю процесу планування на раннiх стадiях розроблення програм.

Цiлями програми e:

ефективне використання людських ресурсiв;

мiнiмiзацiя втрат виробництва;

створення ефективноi системи вимiрювання продуктивностi працi, тобто визначення межi i показникiв цiлей цiei системи.

Кожен пiдхiд щодо пiдвищення продуктивностi працi охоплюe:

— органiзацiйнi форми пiдвищення продуктивностi працi;

— сфери пiдвищення продуктивностi працi;

— засоби i методи пiдвищення продуктивностi працi.

Економiчнi закони, що регулюють розподiльчi вiдносини в РЕ

Управлiння соцiально-трудовими вiдносинами чи iх рерулювання, - найважливiша частина функцiонування всiх економiчних систем.

Можуть бути видiленi державний та регiональний рiвнi, а також головна зона регулювання соцiально – трудових вiдносин – основне господарське звено – пiдприeмство, органiзацiя. Функцii та регулятори на кожному рiвнi вiдрiзняються один вiд одного, оскiльки вiдрiзняються завдання i цiлi суб’eктiв управлiння.

Законодавство про працю було i залишаeться головним iнструментом регулювання соцiально – трудових вiдносин Ю, за допомогою якого розробляeться та проводиться у життя полiтика в сферi працi.

В спiввiдношеннi з масштабами своei дii законодавчi акти можуть носити загальний або частковий характер.

Законодавчого регулювання не достатньо для того щоб досягти цiлей якi декларують тi чи iншi законодавчi акти. Необхiдно мати механiзм iх реалiзацii. Цим механiзмом виступаe програмна та нормативна дiяльнiсть держави в ролi його виконавчих органiв.

У сферi програмно – нормативноi регламентацii соцiально – трудових вiдносин включени наступнi основнi напрями:1.умови працi;2.соцiальна полiтика;3.зайнятiсть;4.мiграцiйна полiтика;5.демографiчна полiтика. Методи реалiзацii програм:1.адмiнiстративнi;2.органiзацiйнi;3.фiнансовi;4.економiчнi.

Сутнiсть доходiв населення

Доходи населення - це iнструмент для визначення рiвня добробуту суспiльства. Ринкова економiка, орieнтуючи населення на пiдвищення свого добробуту, передусiм за рахунок трудовоi активностi, iнiцiативи i пiдприeмництва, поряд з пiдтриманням со-цiально-незахищених груп населення потребуe державних гарантiй забезпечення споживання для всiх громадян.

Доходи населення - це сукупнiсть коштiв i витрат у натуральному виразi для пiдтримання фiзичного, морального, економiчного й iнтелектуального стану людини.

Розрiзняють грошовi i натуральнi доходи. Формування грошових доходiв здiйснюeться за рахунок оплати працi працiвникiв, виплат iз соцiальних фондiв, пiдприeмницьких доходiв, доходiв вiд власностi, доходiв вiд особистого пiдсобного господарства та iндивiдуальноi трудовоi дiяльностi, iнших доходiв

Натуральнi доходи включають продукцiю особистого пiдсобного господарства, що використовуeться на особисте споживання, а також трансферти в натуральнiй формi.

Номiнальнi i реальнi доходи

Видiляють номiнальнi i реальнi доходи.

Номiнальнi доходи - це величина нарахованих виплат i натуральних видач.

Реальнi доходи - це номiнальнi доходи, скоригованi на змiни цiн на товари i тарифiв на послуги.

Номiнальнi i реальнi доходи, а також розмiри i динамiка основних доходiв окремих груп населення, таких як заробiтна плата, пенсii або стипендii, дають перше уявлення щодо рiвня життя.

Iндекс споживчих цiн впливаe на купiвельну спроможнiсть номiнальних доходiв населення:

Др = Дн/Iц

де:Др - доходи реальнi;

Дн- доходи номiнальнi;

Iц - iндекс споживчих цiн.

Номiнальнi i реальнi доходи, а також розмiри i динамiка основних доходiв окремих груп населення, таких як заробiтна плата, пенсii або стипендii, дають перше уявлення щодо рiвня життя.

Рiвень життя

Рiвень життя - це соцiально-економiчна категорiя, яка вiдображаe ступiнь розвитку i задоволення фiзичних, духовних i соцiальних потреб населення, а також умови в суспiльствi для розвитку i задоволення цих потреб.

Пiдвищення рiвня життя сприяe полiпшенню якостi життя, тобто умов iснування людини.

Рiвень життя визначають в цiлому по краiнi, по окремих територiях та соцiальних групах.

Джерелом пiдвищення рiвня життя населення e зростання нацiонального доходу, який являe собою частину сукупного суспiльного продукту пiсля вiдрахування витрачених у процесi виробництва засобiв працi i матерiальних витрат, тобто новостворену вартiсть.

Для характеристики рiвня життя у вiтчизнянiй i зарубiжнiй практицi використовуються показники бiдностi: абсолютноi i вiдносноi.

За абсолютноi бiдностi, бiдними e частина домогосподарств, якi не можуть забезпечити себе необхiдною сумою благ. За вiдносноi бiдностi, бiдними e частина домогосподарств, якi мають низькi доходи.

Заробiтна плата

Заробiтна плата як соцiально-еконо­мiчна категорiя, з одного боку, e основним джерелом грошових доходiв працiвникiв, тому ii величина значною мiрою ха­рактеризуe рiвень добробуту всiх членiв суспiльства.

Заробiтна плата як елемент ринку працi e цiною робочоi си­ли, а також статтею витрат на виробництво, що включаeться до собiвартостi продукцii, робiт на окремому пiдприeмствi.

Вiдповiдно до Закону Украiни «Про оплату працi» заробiтна тата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразi, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачуe працiвниковi за виконану ним роботу.

Як важлива соцiально-економiчна категорiя заробiтна плата в ринковiй економiцi маe виконувати такi функцii:вiдтворювальну;стимулюючу;регулюючу;соцiальну.

Сьогоднi заробiтна плата виконуe iншi функцii, а саме: збереження зайнятостi, запобiгання безробiттю цiною заниження заробiтноi плати; забезпечення соцiальних гарантiй; збереження попереднього статусу, пов'язаного з попереднiмробочим мiсцем; стримування iнфляцii; перерозподiл зайнятих по галузях i сферах економiки; поширення нелегальноi дiяльностi та вторинноi зайнятостi; посилення мобiльностi робочоi сили.

111. Сутнiсть i дiалектика взаeмозв`язку категорiй …

Сукупнiсть життeвих засобiв, необхiдних для вiдтворення робочоi сили у грошовому виразi, визначаe цiну робочоi сили. Залежно вiд стану ринку працi цiна робочоi сили може вiдхилятися вiд ii вартостi.

Цiна робочоi сили насамперед залежить вiд кон'юнктури ринку працi, попиту та пропозицii робочоi сили. Кон'юнктура може коливатися, викликаючи вiдповiднi коливання в цiнi.

Нинi попит на робочу силу в краiнах з ринковою економiкою завжди менший ii пропозицii, тобто постiйно iснуe безробiття. Цiна робочоi сили регулюeться i контролюeться державою i профспiлками. Створюються певнi закони, трудовi (тарифнi) угоди профспiлок i роботодавцiв тощо. На цiну робочоi сили впливаe ii якiсть. Чим вищий освiтнiй рiвень працiвника, тим вища якiсть працi, а отже, й цiна тобто заробiтна платня.

Як важлива соцiально-економiчна категорiя заробiтна плата в ринковiй економiцi маe виконувати такi функцii: вiдтворювальну; стимулюючу; регулюючу; соцiальну. Сьогоднi заробiтна плата виконуe iншi функцii, а саме: збереження зайнятостi, запобiгання безробiттю цiною заниження заробiтноi плати; забезпечення соцiальних гарантiй; збереження попереднього статусу, пов'язаного з попереднiмробочим мiсцем; стримування iнфляцii; перерозподiл зайнятих по галузях i сферах економiки; поширення нелегальноi дiяльностi та вторинноi зайнятостi; посилення мобiльностi робочоi сили.

112.