ТОП 10:

Загальна характеристика Східної та Західної цивілізації доби середньовіччя. Особливості господарського розвитку суспільств Європейської цивілізації у V-Х ст.



Середньовіччя—- це період в історії людства, який зазвичай обмежують тисячоліттям між падінням Римської імперії наприкінці V ст. до Великих географічних відкриттів, які розпочинаються наприкінці XV ст.В Азії сформувалася арабо-мусульманська (ісламська) цивілізація. Ця форма цивілізації пов'язана з особливостями її культури, в основі якої с арабська мова, віровчення та культ ісламу. Фундаментом мусульманського віросповідання була віра у єдиного Бога Аллаха та Магомета як його пророка. Іслам сформувався в арабському середовищі, батьківщиною його є арабські міста Мекка та Медина.На базі ісламу виросла могутня держава — Арабський Халіфат, до якого у період його розквіту входили Сирія, Палестина, Месопотамія, Єгипет, Хіва, Бухара, Афганістан, значна частина Іспанії, Вірменія, Грузія. Арабо-мусульманський світ відзначався високим рівнем урбанізації. Багдад вважався одним з найбільших міст світу, де торгували лісом, порцеляною, хутром, прянощами, шовком, вином, усім, що вироблялося в Індії, Східній Африці, Китаї, Середній Азії. Надзвичайно своєрідна та яскрава культура була створена у середньовіччя на арабо-мусульманському Сході. Арабська астрономія, ме7щципа, алгебра, філософія, безсумнівно, були значно вищими за європейську культуру того часу. У Європі середньовіччя — це період становлення нової форми Західної цивілізації— європейської християнської цивілізації. Європейська цивілізація формується на території колишньої Римської імперії, яка, як відомо, розпалася на дві частини: Східну (Візантійську) та Західну (Римську) імперії. Культурною базою європейської цивілізації була античність. Християнство, як і в часи античності, не малоєдиної організації. Найактивніше боролися між собою голови Західної Римської церкви — папа Римський та Візантійської церкви— Константинопольський патріарх. У період Середньовіччя Західна Європа почала долати ці наслідки загарбницьких воєн тавідроджуватися. Духовною основою всієї Європейської цивілізації стає християнство. Процес становлення Європейської цивілізаціїзначною мірою був процесом християнізації-- залучення язичницьких народів до християнської культури, вірувань і звичаїв, вступу до християнських організацій-- католицької та православної церков.

Католицька церква не лише мала надзвичайний вплив на державні справи європейських народів. Ій належали величезні земельні маєтності та фінансові кошти. Вона вела постійну боротьбу із світськими державцями за політичну владу, виступала з ідеями, які ініціювали широкі суспільні рухи (наприклад, Хрестові походи). Посідала вона й виключне становище у справі освіти та наукових досліджень.

У добу середньовіччя господарське життя переживає процес аграризації, причому па значно нижчому рівні, ніжце було в античні часи. Це був тривалий процес, примітивна аграрна економіка досить довго панувала на теренах Європи, але риси її поступово змінювалися, еволюціонували. Перший етап господарського розвитку (V— XI ст.) характеризується пануванням натурального господарства. Землі Європи були мало залюдненими (чисельність населення Європи становила приблизно 25—30 мли осіб), а населення займалося в основному землеробством. Умови цієї праці були надзвичайно тяжкими, землеробство в основному мало підсічно-вогневийхарактер. Тобто в умовах необхідності отримання площ під посіви за панування лісів дерева підпилювали, потім валили, обрубували суччя та гілки, а наступної весни все спалювали і у розрівняну, ще теплу золу сіяли. Перші роки така ділянка давала непогані врожаї, але з кожним роком врожайність знижувалася, ділянку доводилося залишати й готувати в той самий спосіб нову. Проте такий екстенсивний спосіб землеробства не міг триватидовго, адже вільних земель, придатних для розчистки під посіви, ставало дедалі менше, землероби змушені були повертатися на вже полишені ділянки. Тривалість використання такої ділянки збільшується з появою досконаліших знарядь праці, які дозволяли ефективніше обробляти грунт, особливо з появою плуга (на півдні) та сохи (на півночі).

Добре відомими культурами цього періоду були зернові, найбільшого поширення набула полба (різновид пшениці), ячмінь, просо. Врожайність зернових була дуже низькою— сам-півтора,сам-два,дуже рідко — сам-три.Умови життя землеробів були надзвичайно тяжкими, у постійній боротьбі за виживання, беззахисності перед стихійними лихами, частими неврожаями та голодоморами. Раціон харчування був надзвичайно вузьким, великої рогатої худоби було мало, отже, в раціоні майже відсутніми були м'ясо-молочні продукти. Відсутність будь-якої санітарії призводила до епідемій та високого рівня смертності серед населення, особливо серед дітей. Тривалість життя порівняно з античними часами різко скоротилася і рідко перевищувала 40 років. У цих умовах триває процес утворення ранньофеодальних держав, найбільшою з яких була Франкська, територія якої охоплювала більшу частину Західної Європи.

У цих умовах триває процес утворення ранньофеодальних держав, найбільшою з яких була Франкська, територія якої охоплювала більшу частину Західної Європи.

Будь-якій державі притаманна певна економічна система, головною ознакою якої завжди с форма власності. В Європі,починаючи з V-—-VI ст., невпинно відбувався процес формування суспільно-економічних структур, що отримали назву «феодалізм». За словами В. Левитського, «феодалізм, подібно до античного суспільства, ґрунтувався на принципі ототожнення особистої свободи та земельної власності, тобто право власності на землю могла мати лише вільна людина» ].Водночас феодалізм мав певну ієрархічну структуру суспільних класів, що відповідала ієрархії земель, які могли бути як вільними, так і залежними, а відносини між об'єктами власності були лише виразом відносин, що напували між людьми. Це була так звана структура васалітету, тобто «сюзерен-васал»: король розподіляє землі між верхівкою, яка зобов'язана перед ним воєнною службою; вони ж роздають свої землі па умовах сплати ренти або також обов'язок несення військової служби особам, що стоять нижче па ієрархічних щаблях, і так далі, доки, нарешті, землі, огорнуті цілою мережею взаємних зобов'язань, не переходили до залежних категорій безпосередніх землеробів. Не раз васал отримував від сюзерена разом із землею так звані імунітети, тобто звільнення від втручання королівських посадових осіб у справи земельної аристократії. Судові, адміністративні, поліцейські та фіскальні функції передавалися великим васалам та їх адміністраціям. Великим землевласником у державі франків була католицька церква, землеволодіння якої мали різні джерела; це були й пожа-лувапня, й залучення необроблюваних досі земель силами ченців та довколишніх селян, а особливо через заповіти або внески землі до монастирів. Саме на церковних та монастирських землях уперше виникли умовні форми землеволодіння, які й стали основною ознакою феодальної системи господарства.

2. Формування системи земельної власності та її форми в Західній Європі (аллод, бенефіцій, феод). „Салічна правда”. Феодальні форми господарства та їх висвітлення у „Капітулярії про вілли”.

Землевласники -феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволодіння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою» (Ьех Заїіса), одним з найдавніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише правової, а й економічної думки середньовіччя.

У «Салічній правді» знайшли відображення майнові відносини та захист прав власності через систему штрафів за різні злочини, зокрема за крадіжку худоби (див., наприклад, титул НІ «Про викрадення рогатої худоби», або титул IV «Про викрадення овець» та ін. — [9, с. 34]). У ній також розглядаються питання майнової нерівності (титул І,VIII), розкладу громади (титули ЬУ, ЬХІІ), формування землеволодіння, зокрема такої його форми як аллод (титул ІЛХ та ін.) [9, с, 33—34]. За «Салічною правдою» основною масою франкського населення є вільні общинники, а основною формою землеволодіння також є общинна (або громадська). Особиста ж власність поширюється на будинок, садибу, город, проте не на ріллю, яка залишається громадською, але в особистому користуванні. Вже з другої половини VI ст. у Франкській державі аллод фіксується як особиста земельна власність: його можна купити, продати, закласти, подарувати, успадкувати. Одночасно вся суспільно-економічна структура спиралася на особисті домогосподарства, що забезпечувало активну участь общинників у громадському житті.

Водночас аллод міг бути і великим земельним пожалуванням, яке отримували за службу від королів франків, але це вже було велике землеволодіння, яке займало території, що дорівнюють деяким сучасним державам Європи. Так, католицькі церковні установи, найчастіше монастирі, передавали землю на умовах прекарію, тобто зобов'язання за користування землею виконувати певні повинності. Прекарії могли бути кількох видів, як-от: прекарій пожалуваний, коли селянин, що втратив свій аллод, звертається до землевласника (світського чи духовного) з проханням надати йому у користування земельний наділ (див. відповідну прекарпу грамоту, наведену у [22, с. 43]); прекарій повернений, коли селянин, який втрапив у злидні, віддає свій аллод великому землевласникові та отримує його назад у вигляді вже умовного користувача [22, с. 44] та прекарій з винагородою, коли прекаріст не лише отримував назад свій наділ, а й додаткові землі у користування [там само].

Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефіцій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. Бенефіції, тобто передача землі в умовну не спадкову власність, що передбачала несення певної служби, найчастіше військової. З часом (ЇХ—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального землеволодіння — феод (або лєн), що також передбачала несення служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Протягом цього часу панівною формою стає теза «немає землі без сеньйора».

Отже, відповідно й селянин ставав утримувачем землі, отримував від феодала земельний наділ (вже згадуваний прекарій), де розміщувалися селянська садиба, рілля та інші господарські угіддя, з яких він і отримував необхідний для утримання власної родини продукт. За це користування (утримання) він ніс певні повинності на користь земельного власника. Основною формою таких повинностей була феодальна рента, яка виступала у трьох основних формах: відробіткова (панщина), найбільш архаїчна та найменш ефективна форма, що базується па перерозподілі ЖИВОЇ праці й передбачає високий ступінь особистої залежності селянина від власника землі; продуктова, що ґрунтується па перерозподілі натурального продукту; грошова— найпрогресмвніша форма, що передбачає відносно слабку особисту залежність, базовануна перерозподілі доходу.

Особиста залежність безпосередніх виробників оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (указах) Карла Великого (768--814 рр.) прямо вказувалося, що кожна вільна людина повинна шукати для себе покровителів і заступників. Надзвичайно важливим документом цієїепохи, пам'яткою скопомічпої думки є «Капітулярій про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих маєтків, що перебували у віданні королівського двору та служили для задоволення потреб королівського дому, і містить докладні вказівки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свідчить про натуральний характер господарства королівських маєтків. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське. Таке господарство не виключало певних відносин обміну, але це були лише одиничні, незначні об-мінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків. Такі ринки збиралися по селах, у них брали участь самі безпосередні виробники, селяни та сільські ремісники. На них рідко коли відбувалися справді ринкові операції купівлі-продажу, переважно мав місце обмін продукту па продукт або оплата продукту певним місцевим еквівалентом, адже загальний грошовий еквівалент був відсутнім.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.229.118.253 (0.006 с.)