Дайте визначення «цивілізації», охарактеризуйте «критерії цивілізації».

Цивілізація –самодостатня, автономна соціально-культурна система, що здатна до саморозвитку. Демонструє єдність матеріальної і духовної культури, що склались за тривалий час. Це такий щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті.

Проте аналітичні критерії, за якими ми відрізняємо цивілізацію від стадії варварства, є соціальними, моральними та інтелектуальними.
. Цивілізація -самодостатня, автономна соціально-культурна система, що здатна до саморозвитку. Демонструє єдність матеріальної і духовної культури, що склались за тривалий час.

Критерії цивілізації:

- Економічні відносини, що засновані на розподілі праці – професійному і соціальному.

- Централізоване виробництво та перерозподіл суспільного продукту, що вилучається правлячим прошарком через податки та організацію робочої сили для суспільних робіт

- Наявність обміну, що контролюється професійним купецтвом або державою

- В політичній структурі домінує прошарок, що зосереджує в своїх руках виконавчі або адміністративні функції і спирається на владу і таким чином формується держава, яка забезпечує систему соціально-класових відносин і єдність території.

- Формування норм законодавства

- Урбанізація

- Одноманітне уявлення про світ єдність світогляду, що забезпечується соціальним інститутом

- Моральний порядок – система норм і правил поведінки

- Виникнення писемності і чисел

- Створення прогностичних наук (астрономія) і точних (математика, геометрія)

- Фіксування міри часу, ваги та простору

Другорядна ознака – диференціація мистецтва

Формування цивілізації супроводжується радикальним перетворенням етичних систем, що призводить до всесторонніх змін у соціальних відносинах.Поряд зі зміною соціальних відносин змінюються і світоглядні принципи. Вже на ранніх етапах розвитку цивілізацій моральний порядок забезпечується самостійним соціальним інститутом, що включає ієрархічний шар священиків, храми, державні культи, соціоморфное розуміння надприродного світу, в якому боги отримують ієрархічну організацію, що відображає підсилюється складність земних соціальних порядків.

4 питання

Феномен «влади-власності», його роль у формуванні структури цивілізації східного типу.

Під терміном “Схід” в історичній науці прийнято розуміти суспільства не лише Азії, а й Африки та Океанії. У цьому розділі ви ознайомитеся з найтиповішими цивілізаціями Сходу, які фактично визначали, та й далі визначають, його імідж. У розгляданому періоді вчені вирізняють три основні цивілізації Сходу: близькосхідно-мусульманську, індійсько-південноазійську та китайсько-далекосхідну (вживаються й інші назви). Вони багато в чому різняться, але мають і спільні риси, що дає змогу стверджувати, що вони причетні до східної моделі розвитку суспільства. Усім їм притаманний феномен влади державної бюрократії як над безпосередньо підпорядкованими їй селянськими громадами, так і над приватними власниками (торгівці, лихварі, ремісники). Державну структуру очолює правитель, влада якого дана йому від Бога та освячена релігією. Цей феномен визначав майже всі особливості цивілізацій Сходу. Така держава не мала внутрішнього протиріччя, що зумовлювало її стабільність. Єдиною противагою держави-власника могла стати лише приватна власність, але вона цілковито корилася державі.

Проникнення європейців на Схід після великих географічних відкриттів і початок формування колоніальних імперій стали зовнішнім вторгненням приватної власності, яка руйнувала відносини, що традиційно склалися. Але в той час, що ми розглядаємо, європейці ще тільки шукали підходів до проникнення на Схід, до його багатств. За високоцінні й жадані для європейців прянощі та інші товари (посуд, шовк та ін.) Європа змушена була платити золотом і сріблом, що викачувалось із Латинської Америки, а не власними товарами, яких Схід не потребував. Злам у цій торгівлі настав лише в ХІХ ст. Тим часом Схід жив самодостатнім життям, а за доходами на душу населення випереджав Захід. Так, 1800 р. дохід на душу населення в Китаї в цінах 1960 р. дорівнював $228, тоді, як у Західній Європі — $213.

У всіх державах Сходу система господарювання була організована за такою схемою. Кожен, хто обробляв землю, мав гарантоване право та обов'язок обробляти її та використовувати для ведення господарства всі необхідні ресурси: воду, пасовища, ліс і т. ін. Водночас право володіти й розпоряджатися землею та її ресурсами знаходилося в руках відірваного від виробництва апарату влади. Визнаючи владу державного апарату, виробники (громада селян) сплачувала в різній формі (відробіток, частина врожаю) надлишковий продукт. Цей своєрідний податок потім розподілявся для утримання владних структур. Отже, той, хто володів владою в державі, мав доступ до розподілу вироблених продуктів. Отримавши, він ставав їх власником. Тому ми кажемо, що особливістю східної цивілізації була наявність влади власника.

Міць і могутність держави залежали від сили влади та ефективності роботи механізму держави (чиновників), а в кінцевому підсумку — від регулярності обсягу податків. Своєю чергою, обсяг податків залежав від ефективності сільського господарства і продуктивності праці ремісників. Тут починав діяти зворотний механізм: держава була зацікавлена у сприянні розвиткові сільського господарства та ремесла. Тому праця індійського чи китайського селянина була продуктивнішою, ніж праця селянина європейського. Будь-яке послаблення влади призводило до розпаду великих держав і порушення традиційного життя, чого люди найбільше не хочуть. Такий негативний вплив на описану систему справляло перевищення межі реально можливої сплати податків. Таке траплялось або коли правителі ставили перед собою нереальні цілі, підриваючи ресурси держави (завойовницькі походи, грандіозне будівництво), або в разі послаблення владних структур, що призводило до зловживань з боку збирачів податків, великих власників. Тоді селяни піднімалися на боротьбу, яка іноді виливалась у тривалі селянські війни (особливо в Китаї), з метою відновити традиційну систему.

5 питання

Формування та структурна основа цивілізацій західного типу

домінування влади, громадянське суспільство, основи демократії, суспільство домінує над державою, свобода, можливість пізнати світ, держава дбає про народ.

6 питання

Періодизація світової історії

I Передісторія:

1) 160 – 200 тис. років до не – 10 тис. років до не

Поява homo sapiens - неолітична революція

2) 10 тис років до не – 3 тис років до н.е

3) Формування передумов ранніх цивілізацій

II Історія окремих цивілізацій

1) 3 – 1 тис років до не

Осьовий час, ранні цивілізації

2) 3 тис до не – XVI ст

III сучасна доба

1) XVI – XVIII

2) Індустріальне суспільство

3) Формування макроцивілізацій

7 питання

Поняття «осьового часу».

Осьови́й ча́с (нім. Achsenzeit) — період появи раціональної філософії та етично орієнтованих релігій в історії людства. Термін, запропонований німецьким філософом Карлом Яперсом ^[1]. Тривав з 800 по 200 рік до Р.Х. Ключовими фігурами періоду були Конфуцій (Стародавній Китай), Будда (Стародавня Індія) та Сократ (Стародавня Греція).

Характеристика

§ Поява світових релігій. Заміна неморальної релігійності сакралізованого космосу релігіями спасіння та визволення людини:

§ буддизм і джайнізм в Індії;

§ зороастризм і юдаїзм на Близькому Сході;

§ Поява раціональної філософії:

§ конфуціанство в Китаї;

§ філософія шраманів і буддизм в Індії;

§ антична філософія в Греції.

§ Панування невеликих держав, що вели між собою безперервну боротьбу.

§ Час між двома великими імперіями, пауза для свободи, глибокого дихання, що приносить найясніше мислення. В трьох різних районах світу виникли й усталилися традиції мандрівних мудреців, які бродили з міста в місто, обмінюючись знаннями.

8 питання