Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розвиток економічних систем змішаного типу та його відображення в економічній думці у другій половині ХХ ст.

Поиск

Період 50—70-х років XX ст. у розвитку світового господарства ознаменувався низкою фундаментальних зрушень, які першою чергою позначилися на структурних конструкціях економічних систем національних економік провідних країн світу. Спершу світова економічна криза 1929—1933 років, а згодом Друга світова війна деформували й мінімізували дієвість ринкових механізмів регулювання капіталістичного відтворення, відтак у повоєнний період відбувається пролонгація функціонування системи регульованого капіталізму й подальше поширення ідей дирижизму, кейнсіапства, інституціоналізму, що сприяли обгрунтуванню його фундаментальних засад. Спостерігається збереження економічними системами ознак етатизм — державного яекономічні відносини. У цей період етатизм трансформується в неоетатизм і стає одним із елементів змішаних економічних систем, котрі в різних модифікаціях втілювалися окремими країнами.

Змішана економіка, сформована у 1950— 1960-х роках вусіх розвинених країнах, була представлена як приватним, так і державним секторами економіки. У відмінностях моделей змішаної економіки залежно від країни та групи країн просте жувалися певні особливості.

Так, у групі, до якої входила більшість країн Західної Європи, переважав так званий неоета-тистський варіант змішаної економіки. Його характерними рисами були націоналізація як головний шлях утворення державного сектора, система впливів держави на приватне підприємництво з метою пришвидшення його науково-технічної перебудови, а також комплекс соціальних завдань, що їх мала вирішувати держава. Найяскравіше цей варіант був реалізований у Франції.

Розглядаючи структурні зміни у світовому господарстві, слід наголосити низку моментів. Після Другої світової війни світове господарство складалося з економічно розвинених країн, держав соціалістичного табору та країн, що розвиваються.

Основними факторами розвитку світового господарства були: розвиток науково-технічного прогресу; поглиблення всесвітнього поділу праці; інтернаціоналізація виробництва.

Загалом відповідно до вимог повоєнного часу, у відповідь на деструктивні впливи й наслідки Другої світової війни по-новому формувалася світова інфраструктура господарства: комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій); розширялися і набували нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин.

До аналізу трансформаційних зрушень системного характеру слід віднести поширення впливу США на відбудову і відродження національних економік, ринкових господарств континентальної Європи та Японії. Так звана «американізація» втілювалася в перебудові й стабілізації світової валютної системи, широкомасштабному кредитуванні державного і приватного характеру, процесі інвестування відбудовчих програм, ініціатив трансформаційно-відбудовчого характеру індустріальних структур у Німеччині та Японії, розвитку й структуризації світової торгівлі.

Країни Західної Європи, США та Японія утворювали три панівні фінансово-промислові центри. У другій половині XX ст. тут відбувся поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури.

Серед характерних особливостей економічного розвитку слід зазначити зростання у виробництві ролі науково-технічного прогресу, запровадження механізації й автоматизації виробництва, нових технологій, перетікання значних людських ресурсів із матеріальної сфери виробництва й використання їх у сфері послуг, підвищення життєвого рівня населення тощо.

Виснаження національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили скорочення у ВВП багатьох країн частки видобувних галузей. Випереджувальними темпами розвивалося виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промисловість. Провідне місце в структурі господарства посіла електротехнічна галузь, важлива роль належала машинобудуванню. Виникали нові галузі, зокрема аерокосмічна, радіоелектронна тощо.

У сільському господарстві тривав перехід до машинного виробництва, стандартизованої продукції, землеробства, широкого впровадження досягнень НТП. Сільське господарство перетворюється на індустріальну галузь, кількість працюючих тут поступово зменшується, що є характерним для розвитку індустріальних суспільств,

Особливого значення у розвитку світової системи господарства в середині 1950-х років набуває науково-технічний прогрес і його активізація. Істотні зміни в техніці охопили технологічний, транспортний, енергетичний, контрольно-управлінський види господарської діяльності. Від 1950-х до середини 1970-х років з'явилися обчислювальні системи четвертого покоління, що стали технологічним та інформаційним підґрунтям перетворення індустріальної економіки на постіндустріальну. Від середини 1970-х років інтенсивно розвивалося виробництво персональних комп'ютерів.

Серед інших факторів НТП слід назвати такі:

— з'являються науково-виробничі комплекси — територіальні об'єднання корпорацій із науковими лабораторіями, створені та фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції;

— домінантними стають інтенсивні фактори розвитку економіки — модернізація, автоматизація виробничих процесів;

— зростають капітальні вкладення в невиробничу сферу: освіту, професійну підготовку, науку, медицину.

Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX століття була періодом: поступової стабілізації основних галузей промисловості; зростання виробництва товарів споживання; підвищення життєвого рівня населення. Найвагомішим аспектом успішного поступу європейської цивілізації, США та Японії з позицій людино центризму стає саме підвищення добробуту людей.

Розвиток корпоративної форми господарств та їх відображення у економічній думці у другій половині ХХ ст..

Корпорація — це система організації бізнесу, грунтована на пайовій участі в капіталі об'єднання, в якому власники є відособленими від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів. Корпоративна форма організації підприємництва сформувалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями у продуктивних силах суспільства. З інституціональної точки зору в корпорації (фірмі) першочергове значення має не її виробнича діяльність, а так званий «пучок контрактів». Те нове, що привносить корпоративна форма підприємства, полягає у виникненні особливої групи учасників контрактних відносин — акціонерів. У другій половині XX ст. проходять етап видозміни і структу-ризації різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів: акцій та облігацій.реєструють.

Дослідник еволюції сучасних інститутів О. Вільямсон визначає унітарну (У) форму корпорації, під якою розуміє традиційну організацію фірми за функціональною ознакою. Значну увагу О. Вільямсон приділяє мультидивізійній (М) формі корпорації і вбачає в нійнайсуттєвішу організаційну інновацію XX ст. П. Друкер, досліджуючи сутність корпорації, демонструє виникнення у 1950—1960-х роках нового антимонопольиого типу корпорацій (олігополій), здатних швидко переводити власні капітали з однієї галузі в іншу, руйнуючи монополістичні бар'єри між ними. Упродовж XX ст. в межах світової цивілізації було сформовано три основні моделі корпорації: американська, європейська (континентальна) та японська. Багатонаціональні та міжнародні корпорації є інтернаціональними за принципом утворення капіталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнародної корпорації, оскільки створювалися переважно у західноєвропейському регіоні.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 383; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.219.107.243 (0.011 с.)