Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець XX — початок XXI ст.).

1. Грошовий сектор економіки та економічна суть монетаризму. М. Фрідмен.

2. Теорії економіки пропозиції і раціональних очікувань та їх практичне використання.

3. Зміна ролі факторів економічного розвитку та еволюція інституціоналізму у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. Теоретичні особливості нео- та нового інституціоналізму.

4. Трансакційний сектор економіки, теорія прав власності та трансакційних витрат. Теорема Р.Коуза.

5. Інтеграція Європи та особливості економічного розвитку в її умовах.

 

Грошовий сектор економіки та економічна суть монетаризму. М. Фрідмен.

У США альтернативою кенсіанству стала чиказька школа неолібералізму, що сповідувала ідеї монетаризму. Очолював школу відомий американський економіст Мілтоп Фрідмен. Монетаризм

центральна теорія неоконсерватизму. Монетаризм пов'язаний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу. На думку монетаристів, лише послідовна політика забезпечення господарства грошима може створити впевненість економічних агентів у неіінфляційному розвитку економіки й сприяти рівномірному інвестуванню із мінімальним ризиком.У широкому сенсі монетарим — це всі економічні доктрини, що надають грошам першочергового значення та пов'язані із розробленням грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу. Саме такі концепції реалізуються сьогодні в різних формах у господарській політиці США та інших розвинених країн. «Монетаристське відродження» не було випадковою відповіддю на інфляційні процеси 1970-х років чи просто реакцією на кризу кейнсіанства. В основі сучасних монетаристських концепцій лежить кількісна теорія грошей, яка виникла ще XVI ст., згідно з якою рівень товарних цін тим вищий, чим більше грошей в обігу. Висновок щодо вирішального впливу грошових факторів на загальноекономічні процеси був обгрунтований М. Фрідменом і А. Шварц у праці «Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867—1960» І сформульований так: зміна кількості грошового запасу.тісно пов'язана зі змінами економічної активності, грошового доходу й цін. М. Фрідмен у своїх працях, на відміну від кейнсіанських концепцій, визначальну роль віддавав грошовому (монетарному) фактору в досягненні макроекономічної стабільності. На відміну від кейнсіаиства, природу та причини циклічності ринкової економіки М. Фрідмеп вбачає у порушенні монетарної стабільності, непередбачених зрушеннях грошової пропозиції, негативних наслідках невираженого втручання держави в економіку, передусім його емісійної політики.М. Фрідмен та його прихильники вважали, що розширення капіталістичного відтворення в довгостроковому періоді можливе лише за умови приросту грошової маси в обігу. М. Фрідмен визнавав за грошима монопольну роль у коливаннях національного доходу й висунув тезу: «Гроші мають значення».

 

Теорії економіки пропозиції і раціональних очікувань та їх практичне використання.

Від 80-х років XX ст. у розвинених капіталістичних країнах нєоконсерватизм охоплює три основні напрями нової неокласики: монетаризм, або чиказька школа неолібералізму (М. Фрід-мен) — центральна теорія неоконсерватизму. Монетаризм пов'язаний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу. На думку монетаристів, лише послідовна політика забезпечення господарства грошима може створити впевненість економічних агентів у неіінфляційному розвитку економіки й сприяти рівномірному інвестуванню із мінімальним ризиком;

2) теорія економіки пропозиції (А. Лаффер, Дж. Гілдер, 1 і. Робертс, Р. Манделла), згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить,таким чином, до падіння виробництва й підриву фінансової бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;

3) нова класична м акр о економіка — теорія раціональних очікувань (Дж. Мут, Р. Лукас, Т. Сарджепт, Н. Воллес), згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують надіївладних структур, бо заздалегідь враховують наміри влади й нейтралізують своїми заходами (підвищенням чи зниженням цін)політику уряду.

Важливою складовою неоконсерватизму також є теорія економіки пропозиції, або септш-сайд економіка (економісти Артур Лаффер, П. Робертс, Р. Манделла, журналісти Дж. Гілдер, Дж. Ван-ніскі, конгресмен Дж. Кемп), яка доповнювала монетарні форми та методи регулювання економіки й була створена після кризи 1974—1975 рр.; вона, по суті, стала теоретико-методологічним підґрунтям «рейганоміки». Ця теорія, подібно до монетаризму, виходить із неокласичної рівноважної схеми, а критику кейнсіанства зосереджує на проблемі інвестиційної функції капіталу.

Основними елементами економічної політики держави згідно з теорією економіки пропозиції є: зорієнтованість економічної політики на виробництво, пропозицію; зниження податків, передусім з юридичних осіб, з метою вивільнення частини прибутків для інвестування; скорочення витрат, насамперед у соціальній сфері; регулювання пропозиції грошової маси.

Доповнюючи одне одного, представники теорії економіки пропозиції, на відміну від монетаристів (які основний акцент робили на регулюванні кількості грошей), особливого значення надають використанню податкових інструментів регулювання. Вразливість кейнсіанства прихильники цієї теорії бачать в абсолютизації проблеми ефективного попиту й недооцінюванні економічних проблем формування структури пропозиції. Теоретичне обгрунтування стимулювання пропозиції шляхом скорочення податкової ставки з метою перерозподілу національного доходу на користь середніх і великих власників увійшло в економічну теорію як крива А. Лаффера.

Економіка пропозиції суттєво вплинули на економічну політику й ідеологію уряду Р. Рейгана, особливо щодо ефективності соціальних програм, значення ринку, характеру й меж втручання держави в економічні процеси. Результати реалізації цих теоретичних настанов наприкінці 1980-х років назагал мали позитивні наслідки: стабілізувався рівень безробіття, знизилися інфляція та відсоткові ставки, тривала структурна перебудова американської економіки. У 1981-—-1986 роках було проведено податкову реформу з метою збільшення заощаджень та інвестування верств населення із середніми та високими доходами а, отже, підвищення національної норми нагромадження.

Третьою складовою теоретичної платформи неоконсерваторів є теорія раціональних очікувань, яка належить до нової класичної макроекономіки. її теоретичні засади були закладені ще в 50— 60-х роках XX ст. Р. Мутом, а подальша розробка здійснена у 1970-х рр. американськими вченими Р. Лукасом, Т. Сарджентом, Н. Воллесом. Роберт Лукас із Чиказького університету за розроблення теорії раціональних очікувань у 1995 році став лауреатом Нобелівської премії.

Найбільший вклад у розвиток макроекономіки, і передусім теорії раціональних очікувань, Р. Лукас зробив тим, що узагальнив, систематизував і класифікував багатоманіття обчислювальних, аналітичних, економічних, екопометричних та статистичних методик, інструментарію та механізмів, що здавалося багатьом нескінченним і пешюрядкованим, ніби броунівський рух, і наблизив до аналізу економіки, що динамічно розвивається. У своїх наукових розвідках Р. Лукас виходить не з того, що люди завжди роблять точні передбачення, а з того, що люди не роблять постійно хибних передбачень, що їх можуть використовувати політики. Крім того, ключові інститути, що приймають рішення — великі фірми, головні фінансові установи та профспілкові організації — наймають до штату економістів, які допомагають передбачити результати нової державної політики. Отже, постійно обманювати основні інститути економіки, які приймають рішення, стає неможливим.