Історичні та соціально-економічні умови утворення США. Особливості становлення ринкового господарства в США. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Історичні та соціально-економічні умови утворення США. Особливості становлення ринкового господарства в США.



США належать до країн Західної цивілізації, що мають відмітні риси порівняно з країнами Західної Європи щодо становлення держави. У XVII ст. на території Північної Америки (Атлантичного узбережжя) виникла англійська переселенська колонія. Подальша колонізація Америки відбувалася не стихійно, а спрямовувалась королівським урядом, який намагався перетворити ці землі у важливе джерело доходів казни. В XVIII ст. колонії досягли значного економічного розвитку, а це не подобалось Англії. В інтересах своєї буржуазії вона наманися стримати цей процес і зберегти землі як ринок збуту та джерело сировинисировини. Найманих працівників, особливо кваліфікованих, не влаштовувалаполітика метрополії, адже англійський парламент заборонив їх переселення до колоній. Промислова буржуазія теж була незадоволена політикою метрополії, тому що Англія законом 1699 р. ввела заборону на експорт вовняних тканин з будь-якої колонії і навіть продажу в будь-якому місці, крім того, де вони були виготовлені. З 1750 р. діяв закон, відповідно до якого обмежувалось виробництво виробів із заліза: заборонялося споруджувати прокатні стани, будувати залізорізні майстерні. Усі вироби з металу, включаючи цвяхи та підкови, американські колонії повинні були ввозити тільки з Англії.

Діяльність торгової буржуазії також була обмежена політикою Метрополії. З 1650 р. всі товари, виготовлені в колоніях, спочатку необхідно було доставляти в Англію і вже звідти на англійських суднах вивозити в інші країни. Була заборонена також зовнішня торгівля.

Але найбільш вагомою причиною початку війни за незалежність між колоніями та метрополією стало загострення протиріч, пов'язаних з боротьбою за землю. їхня суть полягала в тому, що велика кількість селянства, яка переселилась з Англії в Америку, сподіваючись організувати своє господарство, наштовхнулося тут на велике дворянське землеволодіння, що широко розповсюдилось на східному узбережжі.

Враховуючи соціально-політичну ситуацію, яка склалася | цей період, письменником і політичним діячем Бенджаміном Франкліном було запропоновано 1754 р. скликати конгрес, який сприяв би політичному та економічному об'єднанню колоній. Зусиллями метрополії конгрес був провалений.

До середини XVIII ст. усі землі на Атлантичному узбережжі аж до гір Аппалачі були вже розділені між великими землевласниками і селяни, які прибували з Англії, практично не могли отримати наділ. У той же час за Аппалачами аж до Міссісіпі лежали величезні земельні простори, відвойовані у Франції під час Семирічної війни (1756—1763). Але за наказом Георга III від 1763 р. ці землі були оголошені власністю англійської корони, і приватним особам заборонялось на них переселятись під загрозою жорстоких покарань.

Подібна політика Англії завдала удару, по-перше, інтересам плантаторів, адже не давала їм можливості переходу з виснажених земель на більш родючі, по-друге, інтересам тієї частини буржуазії, яка розраховувала розбагатіти на спекуляції новими ділянками, і, по-третє, інтересам орендаторів, які хотіли на них землях стати самостійними фермерами.

З весни 1774 р. в колоніях почав функціонувати «континентальний конгрес» - з'їзд депутатів від 13 провінцій. Американці бойкотували англійські товари та озброювали бойовиків. Постійне зростання протиріч між колонією та метрополією призвело до початку Війни за незалежність (1775—1783), яка закінчилась перемогою колоністів і зіграла для США роль першої буржуазно-демократичної революції. 4 липня 1776 р. на Континентальному Конгресі представників від північноамериканських колоній була прийнята «Декларація незалежності», яка проголошувала суверенітет останніх і створення самостійної держави— Сполучених Штатів Америки. У Декларації незалежності, укладеній Т. Джефферсоном, стверджувалось, що всі люди рівні, мають однакові права на життя, свободу, щастя. Влада належить уряду, який обирається народом. Об'єднання колоній в одну державу закріпило створення єдиного внутрішнього ринку, що сприяло швидкому розвитку американської економіки.

Завершальний етап першої буржуазно - демократичної революції в США був закріплений підписанням 1783 р. Версальського договору про мир і визнання Англією незалежності СІЛА, ратифікацією Конституції (1787), прийняттям Білля про права (1791). Згідно з Конституцією в країні було встановлено федерацію штатів з республіканською формою правління. Влада розподілялась на виконавчу (президент і кабінет міністрів), законодавчу (Конгрес) та судову. Першим президентом США став Джордж Вашингтон.

Специфіка становлення ринкового_господарства в Американських колоніях полягала в тому, що її заселяли вихідці з країн, де вже розвивалися ринкові відносини. Туди прибували англійці, ірландці, шотландці, німці, голландці, які па своїй батьківщині належали до середнього класу, тобто були освіченими й мали різноманітні трудові навички. Вони були сповнені діловим духом, бажанням створити своє господарство та отримати прибутки. Як правило, ці люди були протестантами, відрізнялись віротерпимістю, що дозволяло створювати етнічно змішані родини.

В економічному розвитку колоній рано намітилась спеціалізація.

Чотири північні колонії Нової Англії (Род-Айленд, Нью-Гемпшир, Массачусетс, Коннектикут) з найбільшим містом і портом Бостон, були мало придатними для землеробства. Тут розвивалась лісопильна, суднобудівна, залізоробна, металургійна та легка промисловості. Провідного галуззю останньої стала вовняна.

Чотири колонії центру Нової Англії (Нью-Йорк, Делавар, Нью-Джерсі, Пенсільванія), були основним сільськогосподарським районом, де здебільшого вирощували пшеницю.

П'ять колоній півдня (Меріленд, Вірджинія, Північна та Південна Кароліна і Джорджія) створили зовсім іншу соціально - економічнузону. Її особливість була в тому, що основною робочою силою була примусова праця рабів — негрів. Тому Південні колонії відрізнялися також культурою, релігією, ментальністю. А їхній

спекотний та вологий клімат дозволяв вирощувати на плантаціях тютюн, рис.

Високими темпами, які не були характерні жодній державі, зростало населення країни: у 1800 р. — 5,3 млн., у 1850 р. — 23,2 млн. людей. Це відбувалося за рахунок як природного припливу, так і притоку іммігрантів та ввозу рабів. До 1860 року в США іммігрувало близько п'яти мільйонів осіб. Таким чином, США отримували з країн Західної Європи технічні досягнення, підготовлених кваліфікованих працівників та дешеву робочу силу. Усе це сприяло швидкому економічному піднесенню США й розвитку внутрішнього ринку країни.

Якщо в Європі її міста заселялись за рахунок обезземелених селян, то в США за рахунок іммігрантів, як правило, представників промислово виробничої сфери. Жителі міст 1860 р. становили майже 20 % населення США. Процес урбанізації в країні відбувався більш повільними темпами, ніж в Європі.

У США XVIII—XIX ст. було зроблено багато важливих відкриттів, чому сприяла державна система заохочення. Так, 1790 р. і виданий Закон про патенти, який давав винахідникам значну монополію на використання своїх винаходів. Уже 1793 р. учителем Уітні було створено першу бавовноочисну машину її застосування підвищувало продуктивність праці в 100 разів. Цей же талановитий учитель впровадив у виробництво мушкетів принцип взаємозамінності окремих частин, що стало Початком стандартизації виробничого процесу в промисловості. Винайдення 1841 р. швейної машини дало поштовх розвитку легкої промисловості. Америка на першому етапі промислової революції стала батьківщиною електромагнітного телеграфу (1842), бесемерівського процесу виплавленння сталі (1847), парової турбіни (1849).

Своєрідність становлення та розвитку США, і зокрема — капіталізму, наклало відбиток на їхню економічну думку (він панування па Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовласницьким), Політичні та соціально-економічні умови викликали необхідність довести прогресивність капіталістичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголосити побудову капіталізму загальносуспільною метою.

Засновникомтакої вкрай необхідної ліберальної_економічної_теорії США є Генрі Чарльз Кері (1793—1879). Він написав цілу м ясу робіт. Серед них: «Нариси про норму заробітної плати» (1835), «Принципи політичної економії» (1837—1840) у 3-х томах, «Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури і комерції» (ІХ50), «Принципи соціальної науки» (1865) та ін.

Економічна теорія Г. Ч. Кері побудована на поєднанні критично розглянутих економічних теорій попередників, особливо класиків, Га власних економічних поглядів. Так, він не сприймав Д. Рікардо та Т. Р. Мальтуса, системи яких вважав песимістичними і такими, що розпалюють соціальну ворожнечу. Не погоджувався Г. Ч. Кері і з деякими думками А. Сміта, зокрема заперечував теорію вільної торгівлі, запропонувавши натомість доктрину протекціонізму.

Центральне місце в теоретичних побудовах Г. Ч. Кері, як і у Ф. Бастіа(Франція), займає теорія «гармонії інтересів». На його думку, вінсформулював універсальний закон, згідно з яким у капіталістичному суспільстві існує «найповніша гармонія всіх істинних і справжніх інтересів», а тому немає підстав для соціальних суперечностей. Вихідноюумовою в теоретичній побудові Г. Ч. Кері була ідея про справедливий розподіл, який нібито притаманний капіталізмові. Він, як вважав Г. Ч. Кері, враховує внесок кожного в суспільне виробництво. З розвитком буржуазного суспільства завдяки зростанню продуктивності праці та примноженню капіталів частка робітників у національному продукті зростає і абсолютно, і відносно, а частка капіталістів, абсолютно збільшуючись, відносно зменшується. «З усіх законів, установлених наукою, —писав Г. Ч. Кері, —це найбільш прекрасний закон, тому що дія цього закону полягає у гармонії істинних інтересів різних класівлюдського суспільства».

Наприкінці 40-х років XIX ст. Г. Ч. Кері підтримував політику фритредерства, яку проводив уряд США. Та вже у 50-х роках пін стає поборником політики протекціонізму. Основний аргумені ученого—- це можливість зберегти для виробника внутрішнії) ринок за рахунок автономізації економіки. А основою міжнародних відносин він вважає досягнення стану всесвітньої гармонії націй завдяки всебічному індивідуальному розвитку.

Що ж до міжнародного поділу праці, то, на думку Г. Ч. Кері, невтручання держави в міжнародні відносини під гаслом міжнародного поділу праці може призвести національну економіку (ідеться, перш за все, про США) до промислової залежності, перетворення країни на постачальника сировини для розквіту якоїсь іншої нації, Звідси видно, що основною метою теорії Г. Ч, Кері був захист американської економіки.

Таким чином, економічна позиція Г. Ч. Кері слугувала теоретичним та ідеологічним підґрунтям становлення і розвитку капіталістичних відносин на всій території США. Разом з тим, крайня протилежність шляхів економічного розвитку Півночі та Півдня, гострий соціально-економічний конфлікт між ними на той час міг вирішитися лише через громадянську війну. Остання, що закінчилась перемогою Півночі, мала характер буржуазно-демократичної революції. її рушійними силами були робітники, фермери та революційна буржуазія, виступила політичним керівником народу, хоча саме робітники і фермери зіграли в революції вирішальну роль.

 

Теорії відносних (А.Сміт) і абсолютних (Д.Рікардо) переваг в зовнішніх економічних відносинах країн Європейської цивілізації та їх сучасне значення. Господарський розвиток німецьких земель та його відображення в національній системі політичної економії.

За А. Смітом, при визначенні міжнародної спеціалізації країни, тобто що робити і що продавати за кордоном, варто вибирати ті товари, випуск яких даній країні обходиться дешевше за інших. Низькі ціни, а отже, і низькі витрати виробництва, забезпечуються природними чи набутими абсолютними_перевагами в їхньому виготовленні. А якщо таких переваг немає, то їх треба створити для можливості одержувати вигоди від зовнішньої торгівлі.

Відповідно до теорії А. Сміта основою торгівлі між країнами с більш висока ефективність у виробництві товарів, що одна країна може мати щодо іншої, тобто абсолютні переваги у виробництві певного товару.

Слід відмітити, що на сучасному етапі абсолютні переваги країн у витратах чи виробництві споживчих властивостей того чи іншого товару можуть бути тільки тимчасовим явищем за рахунок більш продуктивних технологій або дуже дешевої сировини, праці, енергії.

Послідовник А. Сміта — Д. Рікардо теж був прихильником вільної торгівлі й надавав великого значення розвитку торгових зв'язків з іншими країнами. У своїй теорії він показав вплив зовнішньої торгівлі на споживання, виробництво та норму прибутку. Д. Рікардо бачив корисність зовнішньої торгівлі в тому, що вона збільшує масу й розмаїтість товарів, на які може витрачатися доход. Іншими словами, зовнішня торгівля розширює споживання і робить його різноманітнішим.

З іншого боку, як вважав Д. Рікардо, зовнішня торгівля збільшує і виробництво. Завдяки достатку та дешевизні імпортних товарів вона створює схильність до заощадження й нагромадження капіталу за рахунок скорочення споживчих витрат. Крім того, зовнішня торгівля може збільшувати і прибуток, знижуючи зарплати, якщо ввозяться більш дешеві споживчі товари.

Д. Рікардо вважав, що за системи вільної торгівлі кожна країна зможе витрачати свою працю та капітал на такі галузі промисловості, що нададуть їй найбільші вигоди. І треба додержуватися цього принципу, адже він приводить до найефективнішого та найбільш ощадливого поділу праці між націями. Рікардо стверджував, що саме цей принцип визначає, що вино повинно вироблятися у Франції і Португалії, хліб — в Америці та Польщі, а різні металеві вироби й інші товари — в Англії.

Д. Рікардо показав, що можливостей вигідного товарного обміну між країнами значно більше, ніж це припускав А. Сміт. Розвиваючи його ідеї, Д. Рікардо довів, що будь-яка країна, а не тільки з абсолютними перевагами, може брати участь у зовнішній торгівлі із вигодою для себе.

Навіть якщо держава не мас абсолютних переваг, у неї завжди є порівняльні_переваги, тобто щось, що вона робить краще й дешевше за інших.

Мабуть, головним наслідком краху старої та роздробленої Німеччини стала глибока зміна у світосприйнятті німців: на зміну ідеалізму XVIII ст. прийшов націоналізм. Населення окремих країн вперше усвідомило свою національну єдність.

У 1815 р. «Священну Римську імперію» учасники Віденського конгресу замінили на Німецький союз, що був формальним об'єднанням 38 самостійних німецьких держав. Між ними не було єдиного законодавства, спільних армії, фінансів, єдиної грошової системи. Замість обіцяної конституції, навколо якої повинна була об'єднатися держава, Пруський король проводив політичні репресії, чим примусив багатьох демократичних політиків залишити Німеччину.

Незважаючи па це, в економіці країни відбувалися поступові зміни. Першим досягненням став Пруський митний закон 1818р., який знищив внутрішні кордони між окремими провінціями, що входили до її складу, скасував усілякі заборони й обмеження у внутрішній торгівлі.

У 30-х рр. XIX ст. у Німеччині розпочинаєтьсяпромислова революція, яка пройшла три етапи. Кожному з них передувала певна політична подія.

У 1833 р. було створено Німецький митний союз, який скасував внутрішні кордони між більшістю німецьких держав з населенням 25 млн. жителів. До союзу не ввійшло лише декілька північних держав і Австрія. Його створення сприяло формуванню загальнонімецького внутрішнього ринку і прискоренню економічного розвитку.

Традиційно промисловий переворот охопив, перш за усе, текстильну промисловість. У 1846 р. в областях Митного союзу нараховувалось більше 310 прядилен і 750 тис. механічних веретен.

Розпочалося піднесення у важкій промисловості, а з появою і використанням парових двигунів зріс попит на вугілля. Найбільшим розвитком характеризувався Рейнсько-Вестфальський промисловий район. У ньому було зосереджено близько 200 домен і одна четверта частина всіх працюючих Німеччини. У першій половині XIX ст. зайнятість населення на промислових підприємствах виросла у 12 разів. Більш ніж удвічі виріс видобуток вугілля, у чотири рази збільшилась кількість працюючих на шахтах.

Стрімкого розвитку набувало будівництво залізниць, довжина яких 1835 р. становила 12 км, а вже наприкінці 40-х— 2,5 тис. км. Паровозобудівні заводи задовольняли в 40-х роках понад 15 % потреб залізниць.

У 30—40 рр. пожвавилося сільськогосподарське виробництво. Це було викликано застосуванням у юнкерських (великих феодальних землеволодіннях, на яких використовувалась праця кріпаків) та кулацьких господарствах (працювали наймані робітники) сільськогосподарської техніки — культиваторів, молотарок та жниварок, нових технологій ведення землеробства, застосуванням мінеральних добрив, вирощуванням широкого асортименту пікнічних культур.

У політичному житті німецьке суспільство розкололися па три групи. Ліберали, як правило, промисловці, фінансисти й державні чиновники, обстоювали ліберальну економіку та перехід Німецького союзу до конституційної федеративної монархії. Демократи — дрібні промисловці, торговці, інтелігенція, робітники й селяни, не вимагаючи скинути монархію, виступали за соціальні реформи та втручання держави в економіку, що гарантувало б захист їхніх інтересів. Консерватори— вищі державні службовці, юнкери (землевласники), офіцерський корпус і представники церкви, — прагнули зберегти все без змін.

Буржуазно-демократична революція 1848 р об’єднала Німеччину навколо Прусії, де більшість населення якої були німці. Прийняття прусської конституції та утворення конституційної федеративної монархії не знищили в новій німецькій державі ні феодальну монархію, ні владу юнкерів через неузгодженість дій політичних сил. У цілому перемогли консерватори.

Важливим етапом економічного розвитку Німеччини стало Створення потужної кредитно-банківської системи, характерною рисою якої було грюндерство (засновництво акціонерних банків).

У організації акціонерних банків брали участь великі банкірські дома, промислові фірми. Однією з особливостей діяльності такої системи була спеціалізація цих установ по галузях економікина окремих територіях. Німецькі банки стали одними із найнадійніших і найсолідніших у світі, чому сприяв менталітет німців, а саме — пунктуальність, обережність, педантизм, відповідальність.

Німеччина XIX ст. — це країна, що складалася з політичне й економічно відособлених держав, об'єднаних у конфедерацію за національною ознакою. Їхня економічна відособленість базувалась на феодальних відносинах, нерозвиненій індустрії, політичному протиборстві та державній регламентації всіх сфер економічної діяльності.

Чи не найнаочнішою ознакою відсталості Німеччини (і важливим чинником такої відсталості) було існування митних кордонів між окремими державами конфедерації.

Ці митні перешкоди не стосувались відносин з державами за межами зовнішніх кордонів Німеччини.

Необхідна була негайна митна реформа. Її було проведено 1818 р., коли Пруссія створила власне торгове об'єднання, ліквідувавши внутрішні митні кордони і скасувавши всі митні податки, які перешкоджали вільному ввезенню сировини, та встановивши невисоке мито на ввезення мануфактурних

товарів.

Ця реформа мала певні позитивні наслідки, але не поліпшила стану німецької економіки в цілому. Ставало все очевиднішим, що часткове реформування торгово-економічних відносин не вирішує проблем суспільства. Необхідною була політика, яка б створила умови для вільного економічного розвитку всіх німецьких держав.

Фрідріх Ліст (1789—1846) народився у Вюртемберзі, де здобув початкову освіту. Його першу наукову працю було присвячено проблемі викладання в університеті курсу місцевого самоврядування.

Ліст визнає ліберальні ідеї в тій їхній частині, що стосується розвитку капіталістичної промисловості, і закликає до реформ, перешкодою для яких, на його думку, є внутрішня митна політика Німеччини.

Після обрання депутатом Палати Вюртемберзьких штатів у 1820 р. досить різко критикує реакційний уряд країни за бездіяльність.

Пропагування ним ліберальних, реформістських ідей економічного об'єднання Німеччини поставило його в опозицію до уряду і стало причиною звільнення з посади та політичних переслідувань. Його було заарештовано. Після відбуття покарання Ліста висилають із країни, і 1825 р. він виїздить до Америки.

Основною працею Фрідріха Ліста є написана ним у Парижі книжка «Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торгова політика й німецький митний союз» (1841), що ввібрала всі ідеї, викладені ним у безлічі памфлетів та статей.

Економічний націоналізм. На думку Ліста, класична політична економія обгрунтувала космополітичну теорію, що розглядає індивідуальний інтерес кожної особи як основу розвитку суспільства, а саме суспільство — як загальносвітову спільноту людей.

За основний метод дослідження він бере «повчання історії», тобто історичні порівняння, історичний метод, які використовує для визначення тієї стадії розвитку нації, яка найбільшою мірою сприятиме її згуртуванню, силі і стійкості.

Ліст у своєму дослідженні звертав увагу на факти більше, ніж на теоретичний аналіз, його метод зовсім позбавлений ознак абстракції: він виключає аналіз вартості, підміняючи її ідеєю продуктивних сил.

На його думку, народи у своєму розвиткові проходять такі періоди: первинне варварство, скотарський, аграрний, аграрно-мануфактурний, аграрно-мануфактурно-комерційний.

Останній період — це ідеал, до котрого прямує нація у своєму розвиткові. Для його досягнення потрібні особливі умови, які мають не всі народи.

До продуктивних сил суспільства Ліст відносить різноманітні суспільні інститути: уряд, преса, духовні заклади, мораль, мистецтво, суд — нематеріальні чинники, які забезпечують свідоме створення високорозвиненого суспільства.

У поняття капіталу (Ліст називає його «фіксованим») він включає матеріальне багатство, природні та набуті здібності людей.

Головний предмет досліджень економічної теорії Ліст бачить у визначенні ролі держави в конкретній історичній ситуації, її діяльності зі «збудження» національних продуктивних сил суспільства.

Ліст зазначає, що прийняття ліберальних митних законів (за моделлю Прусської держави) поставило Німеччину в умови конкурентної боротьби, яка була непідсильною для нерозвиненої ще індустрії.

Ліст підкреслював, що наслідування принципів лібералізму й бажання більшу частину свого споживання забезпечити за рахунок імпорту зробить націю залежною.

За Лістом, роль держави у створенні прогресивної економіки вирішальна, але її діяльність має спиратися на об'єктивні економічні закони, «особливі для кожної з націй»', і на те, що називають «духом (ментальністю) нації». Лише досягнувши певного рівня розвитку, нація може розвиватись за космополітичними законами класичної школи.

Теорія Ліста — це меркантилізм XIX століття, проповідь політики національної відокремленості в перехідний до вищої стадії період розвитку. Вона збагатила політичну економію абстрактною теорією міжнародної торгівлі та протекціонізму.

 

 

Список літературних джерел

 

88. Адам Смит и современная политическая экономия. Под ред. Н.А. Цаголова. М., Изд-во Моск. Ун-та,1979. – 206 с.

89. Аникин А.В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. – 3-е изд. – М.: Политиздат. – 1979. – 367 с.

90. Бартенев С.А. История экономических учений в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. – М.: Юристъ, 1998. – 192 с.

91. Бартенев С.А. История экономических учений. – М.: Юристъ, 2000. – 436 с.

92. Бартенев С.А. Экономические теории и школы (история и современность): Курс лекций. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 352 с.

93. Блауг М.Зкономическая мьісль в ретроспективе: Пер. с англ. — М.: Дело ЛТД, 1994.

94. Бодров В. Г. Современньїй зкономический консерватизм: переоценка ценностей или повторение прошлого? — К.: Лыбидь, 1990.

95. Веблен Т. Теория праздного класса. Перевод с английского. Общ. ред. д.э.н. Мотылева В.В. М.: Изд-во «Прогресс», 1984. – 367 с.

96. Всемирнаи история экономической мысли. В 6 т., МГУ им. М.В. Ломоносова; Гл. редкол.: В.Н. Черковец (гл. ред.) и др. – М.: Мысль. 1987.

97. Горкіна Л.П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина XIX – перша третина XX ст.). Київ, видавництво „Наукова думка”, 1994. – с.243.

98. Економічна історія України: Навальний посібник. Видання друге / Уперенко М.О., Кузнецов Е.А., Парієнко Г.К., Коломійчук Т.Х., Петришина Л.В., Мамонова В.О. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 496 с.

99. История экономических учений (конспект лекций в схемах). – М.:«Издательство ПРИОР», 1998. – 96 с.

100. История экономических учений от XVIII века до наших дней. 25 ключевых книг по экономике. Анализ и комментарии. Пер. с фр. – Изд-во «Урал.LTD», 1996. – 559 с.

101. История экономических учений: Учеб. Пособие / Г.А. Шмарловская, А.Н. Тур, Е.Е. Лебедько и др.; Под общ. Ред. Г.А. Шмардовской. – 2-е изд., испр. – Мн.: Новое издание, 2001. – 340 с.

102. История экономической мысли. Часть третья. Под ред. проф. Ф.Я. Полянского. – М.: Изд-во Московского университета, 1970. – 495с.

103. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Тараненко. – К.: КНЕУ, 2001. – 564 с.

104. Історія народного господарства Української РСР (Кол. авт. Дерев’янкін, В.О. Голобуцький, І.Г. Рознер та ін.). – Т.1. К.. 1983.

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 488; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.222.196.236 (0.054 с.)