ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПРАВОВИЙ СТАТУС ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ



Поняття та загальна характеристика правового статусу фермерських господарств. Порядок створення фермерського гос­подарства та припинення його діяльності. Земельні та майнові правовідносини у фермерському господарстві. Правове забезпе­чення господарської діяльності фермерських господарств.

Поняття та загальна характеристика правового статусу фер­мерських господарств. Відповідно до Закону України «Про фер­мерське господарство» фермерське господарство є формою під= нряшницької діяльності громадян із створінням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогоспо­дарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з ме­тою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону.

Фермерські господарство є суб'єктом підприємництва і діє на аграрному ринку з метою отримання прибутку.

Фермерське господарство може бути створено одним громадя­нином України або кількома громадянами України, які є родича­ми або членами сім'ї.

Фермерське господарство має свої найменування, печатку, штамп і діє на основі статуту. У статуті зазначаються найменуван­ня господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), ор­гани управління, порядок прийняття ними рішень, порядок всту­пу до господарства і виходу з нього та інші положення, що не су­перечать законодавству України.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, ро­дичі, які об "єдналися для спільного ведення фермерського господар­ства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).


У створенні фермерського господарства одним із членів сім ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерсь­кого господарства після внесення змін до його статуту.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті особа. Голова фермерського господарства пред­ставляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими грома­дянами чи їх об'єднаннями, укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії. Він може письмово доруча­ти виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Порядок створення фермерського господарства та припинен­ня його діяльності.Право на створення фермерського господар­ства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства.

Професійний відбір громадян, які виявили бажання створити фермерське господарство, проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств, склад якої формується і затверджується районною (міською) радою. Висно­вок професійної комісії з питань створення фермерських госпо­дарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи в сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського гос­подарства і надання (передачі) громадянину у власність або орен­ду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності відповідно.

Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського госпо­дарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фер­мерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Громадянам України — членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування зе­мельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільсько­господарського підприємства, розташованого на території відпо­відної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Після одержання державного акта на право власності земель­ної ділянки або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає дер­жавній реєстрації. Державна реєстрація фермерського господар­ства здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної у місті радах або в районній, районних міст Києва і Севастополя державних


адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходжен­ням земельної ділянки. Після державної реєстрації фермерське господарство одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах бан­ку, вступає у відносини з підприємствами, установами та ор­ганізаціями і визнається органами державної влади та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник у пла­нуванні економічного і соціального розвитку регіону.

Діяльність фермерського господарства припиняється у разі: ре­організації фермерського господарства; ліквідації фермерського господарства; визнання фермерського господарства неплатоспро­можним (банкрутом); якщо не залишається жодного члена фер­мерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства. Рішення про припинення діяльності фер­мерського господарства приймає власник у разі: реорганізації або ліквідації фермерського господарства; якщо не залишається жод­ного члена фермерського господарства або спадкоємця, який ба­жає продовжити діяльність господарства у порядку, встановлено­му законом; банкрутства фермерського господарства.

Земельні та майнові правовідносиниу фермерському госпо­дарстві.Згідно зі ст. 12 Закону України «Про фермерське господар­ство» землі фермерського господарства можуть складатися із: зе­мельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що нале­жать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які перебувають у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Члени фермерського господарства мають право на одержання бе­зоплатно у власність із земель державної і комунальної власності зе­мельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермер­ських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки в розмірі зе­мельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність за рахунок земельної частки (паю).

Громадяни України, які до 1 січня 2002 р. отримали в постійне ко­ристування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земель­них ділянок розміром до 100 га сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 га ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.


Фермерське господарство та його члени мають право: продава­ти або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; право власності на посіви і насадження сільськогосподарсь­ких та інших культур, на вироблену сільськогосподарську про­дукцію; на відшкодування збитків; споруджувати житлові будин­ки, господарські будівлі та споруди; реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і постав­ляти на експорт; інші права.

Фермерські господарства та його члени зобов'язані: забезпе­чувати використання земельних ділянок за їх цільовим призна­ченням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкіл­ля; сплачувати податки та збори; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; не допускати зниження родючості ґрунтів та зберігати інші корисні власти­вості землі; надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції; дотримува­тися правил добросусідства та встановлених обмежень у викорис­танні земель і земельних сервітутів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

До складу майна фермерського господарства (складеного капі­талу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матері­альні цінності, цінні папери; продукція, вироблена господарством у результаті господарської діяльності; одержані доходи; інше май­но, набуте на підставах, що не заборонені законом; право користу­вання землею, водою та іншими природними ресурсами, будівля­ми, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність); грошові кошти, які переда­ються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно (в тому числі й земельні ділянки, житлові будинки, гос­подарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо), яке необ­хідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.


Член фермерського господарства має право на отримання част­ки майна фермерського господарства за його ліквідації або в разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір част­ки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зо­бов'язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського гос­подарства. Звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення. За порушення кре­дитно-розрахункової і податкової дисципліни, санітарних і вете­ринарних норм, правил, вимог щодо якості продукції та інших нормативно-правових актів, що регулюють здійснення господар­ської діяльності, голова фермерського господарства несе відпові­дальність, передбачену законом.

Правове забезпечення господарської діяльності фермерських господарств.Відповідно до ст. 24 Закону України «Про фермерсь­ке господарство» фермерське господарство діє на умовах само­окупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством. Фер­мерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяль­ності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарсь­кої продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик добирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, в тому числі іноземних. Фермерське господарство має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Реалізація сільськогосподарської продукції, що виробляється фермерським господарством на вітчизняному ринку, та її постав­ки на експорт, а також розрахунки з українськими та іноземними партнерами здійснюються відповідно до законодавства України.

Фермерські господарства разом з іншими сільськогосподарськи­ми товаровиробниками мають право створювати обслуговувальні сільськогосподарські кооперативи, кооперативні банки, спілки, ін­ші об'єднання, а також бути засновниками (учасниками) господар­ських товариств. Створені за участю фермерських господарств обс­луговувальні сільськогосподарські кооперативи не є прибутковими.

Трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших грома­дян за трудовим договором (контрактом). Трудові відносини членів фермерського господарства регулюють статутом, а осіб, за­лучених до роботи за трудовим договором (контрактом), —


ііі


законодавством України про працю. З особами, залученими до ро­боти у фермерському господарстві, укладається трудовий договір (контракт) у письмовій формі, в якому визначаються строк дого-В0РУі умови праці і відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо). Розмір оплати праці і тривалість щорічної відпустки осіб, які працюють у фермерському госпо­дарстві за трудовим договором (контрактом), не повинні бути мен­шими за встановлений державою розмір мінімальної заробітної плати і передбачену законом тривалість щорічної відпустки.

Фермерське господарство веде бухгалтерський облік резуль­татів своєї роботи і подає відповідним органам фінансову звітність, статистичну інформацію та інші дані, встановлені законодавством України. Фермерське господарство має право відкривати на свій вибір у будь-якій установі банку поточні та вкладні (депозитні) ра­хунки, розпоряджатися власними коштами. Фермерське господар­ство має право одержувати у фінансово-кредитних установах дов­го- та короткострокові кредити на підставі укладеного договору.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке фермерське господарство?

2. Які специфічні ознаки фермерського господарства Ви
знаєте?

3. У чому специфіка порядку створення фермерського госпо­
дарства?

4. В якому порядку надаються земельні ділянки для ведення
фермерського господарства?

5. В якому порядку здійснюється державна реєстрація фер­
мерського господарства?

6. За яких підстав припиняється діяльність фермерського гос­
подарства?

7. У чому специфіка процедури банкрутства фермерського гос­
подарства?

8. У чому особливості земельних правовідносин у фермерсь­
кому господарстві?

9. Які види матеріальних цінностей можуть належати до
майна фермерського господарства?

10. Якими видами сільськогосподарської діяльності займа­ються фермерські господарства?


ТЕМАМ

ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

ва

Загальна характеристика особистого селянського господарст­ва. Правовий режим земель особистого селянського господарства. Правовий режим майна особистого селянського господарства.

Загальна характеристика особистого селянського господар­ства. Відповідно до Закону України «Про особисте селянське госпо­дарство» особисте селянське господарство — це господарська діяль­ність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних стосунках і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надан­ня послуг з використанням майна особистого селянського господар­ства, в тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяль­ність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового гос­подарського порядку. Діяльність, пов'язана з веденням особисто­го селянського господарства, не належить до підприємницької діяльності.

Особисті селянські господарства підлягають обліку. Облік особис­тих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ра­ди за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначено­му центральним органом виконавчої влади з питань статистики.

Члени особистого селянського господарства мають право: са­мостійно господарювати на землі; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодав­ству (уповноваженою особою може бути дієздатний член особисто­го селянського господарства, який досяг 18 років); реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівель­ним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридич­ним і фізичним особам; самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва; відкривати рахунки


в установах банків і отримувати кредити в установленому законо­давством порядку; бути членами кредитної спілки та користувати­ся її послугами; отримувати в установленому законом порядку тру­дову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії; надавати послуги з використанням майна особистого селян­ського господарства; використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а та­кож інші корисні властивості землі відповідно до закону; на від­шкодування збитків у випадках, передбачених законом; вільно розпоряджатисяналежним майном, виробленою сільськогоспо­дарською продукцією та продуктами її переробки; отримувати до­радчі послуги; брати участь у конкурсах сільськогосподарськихвиробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до за­гальнодержавних і регіональних програм; об'єднуватися на доб­ровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з ме­тою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо.

Члени особистого селянського господарства зобов'язані: дотри­муватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; забезпечувати використання земельної ділянки ша цільовим призначенням; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; н$ порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; до­тримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своєчасно оплачувати земельний податок або орендну плату; дотримуватися чинних нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологіч­них та інших вимог відповідно до законодавства; надавати еільеь* ким, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.

Члени особистих селянських господарств підлягають загально­обов'язковому державному соціальному страхуванню та пенсійно­му забезпеченню. Пенсійне забезпечення членів особистих селянсь­ких господарств та сплату ними збору до Пенсійного фонду України здійснюють відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення та загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Ведення особистого селянського господарства припиняється в разі: рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності; якщо не залишилося жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення; припинення прав на земельну ділянку згідно із Земельним кодек­сом України. У разі припинення ведення особистого селянського господарства сільська, селищна, міська рада за місцем розташу­вання земельної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з об­ліку особистих селянських господарств.


Правовий режим земель особистого селянського господар­ства. Для ведення особистого селянського господарства викорис­товують земельні ділянки розміром не більше 2 га, передані фі­зичним особам у власність або оренду. Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її успадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону. Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства.

Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятись у натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (под­ружжя) відповідно до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». У разі виходу з особистого селянського господар­ства кожен його член має право на виділення належної йому зе­мельної ділянки в натурі (на місцевості).

Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобно­го господарства в розмірі менше 2 га, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст. 121 ЗК Украї­ни для ведення особистого селянського господарства.

Правовийрежим майна особистогоселянського господарства. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про особисте селянське господар­ство» до майна, яке використовується для ведення особистого се­лянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та об­ладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.

Даний перелік майна не є вичерпним, тому відповідно до ст. 325 ЦК України у власності такого господарства може бути будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які, за чинним законо­давством, можуть йому належати.

Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону.

Основою майна особистого селянського господарства є садиба. Відповідно до ст. 381 ЦК України вона являє собою земельну ділянку разом із розташованими на ній житловим будинком, гос­подарсько-побутовими будівлями, наземними й підзрмними


комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку відчужується і вся садиба, якщо інше не вста­новлено договором або чинним законодавством.

Для ведення особистого селянського господарства використо­вують сільськогосподарські тварини та птицю в межах правового режиму, встановленого для них ст. 180 ЦК України. У ній перед­бачається, що тварини є особливим об'єктом цивільних прав і на них поширюється правовий режим речі, крім випадків, визначе­них чинним законодавством.

Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності на майно для ведення особистого селянського господарства може припиня­тися в разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати певній особі; знищення майна; викупу земельної ділянки через суспільну потребу; викупу нерухомого майна у зв'язку із викупом земельної ділянки, на якій воно розмі­щено; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; смерті власника. Право власності може бути припинено в інших випадках, встановлених чинним законо­давством.

Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке особисте селянське господарство?

2. Які основні ознаки особистого селянського господарства
Ви знаєте?

3. Чи належить діяльність, пов'язана з веденням особистого
селянського господарства, до підприємницької діяльності?

4. Які обов'язки членів особистого селянського господарства
передбачено законодавством?

5. За яких підстав припиняється ведення особистого селянсь­
кого господарства?

6. Які види майна використовують для ведення особистого
селянського господарства?

7. Що становить майнову основу особистого селянського
господарства?

8. В якому розмірі надають земельні ділянки для ведення
особистого селянського господарства?

9. Хто може бути власником земельної ділянки особистого се­
лянського господарства?

10. На яких умовах надають земельні ділянки іноземним гро­мадянам та особам без громадянства для ведення особисто­го селянського господарства?


ТЕМА 15

ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Поняття та загальна характеристика правового статусу державних сільськогосподарських підприємств. Особливості госпо­дарської діяльності державних сільськогосподарських підприємств.

Поняття та загальна характеристика правового статусу держав­них сільськогосподарських підприємств. Виокремлюють дві кате­горії державних підприємств, представлених сьогодні в аграрно­му секторі економіки. Основну їх частину становлять державні підприємства, головним завданням яких є забезпечення науково-технічного прогресу в сільському господарстві та обслуговування всіх сільськогосподарських товаровиробників. До них належать: машинно-випробувальні станції, дослідні заводи сільськогосподар­ського машинобудування, насінницькі та племінні заводи й під­приємства, кінні заводи, іподроми, державні заводські конюшні, селекційно-гібридні центри, дослідно-селекційні станції, сортови­пробувальні станції, звірорадгоспи, тваринницькі комплекси, птахо­фабрики, парниково-тепличні комбінати, підприємства з відтворення цінних та анадромних видів риб (рибокомбінати, рибоводно-мелі-оративні станції, нерестово-виросні господарства), підприємства, які вирощують ефіроолійні та лікарські рослини і культури, що містять наркотичні та отруйні речовини, а також підсобні сільські господарства несільськогосподарських державних (комунальних) підприємств, які мають відокремлене майно і наділені правами юридичної особи. До них належать також радгоспи-заводи, рад-госпи-технікуми, радгоспи-коледжі, різноманітні навчально-дос­лідні або навчально-виробничі господарства, що здійснюють свою діяльність самостійно чи в органічному зв'язку з відповідними навчальними або навчально-дослідницькими закладами. Другу категорію державних підприємств уособлюють сільськогоспо­дарські товаровиробники, які зберегли форму господарювання, тобто не були реорганізовані або приватизовані1.

1 Аграрное право: Учеб. для вузов / Под рєд. Г. Е. Бьістрова, М. И. Козьіря; 2-е изд., испр. и доп.— М., 1998.— С. 142-143.


 



 


Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств визначається відповідно до положень ГК України. В Україні дер­жавні сільськогосподарські підприємства залежно від способу утво­рення (заснування) та формування статутного фонду поділяються на унітарні (комерційні й казенні) та корпоративні.

Згідно зі ст. 63 ГК України унітарне підприємство створюєть­ся одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, неподілений на част­ки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, якого сам призначає, керує підприємством і фор­мує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше заснов­никами за їхнім спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників) їхнього спільного управління справами; на основі корпоративних прав, зокрема через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

За ст. 73 ГК України державне унітарне сільськогосподарське підприємство утворюється компетентним органом державної вла­ди в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини держав­ної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфе­ри його управління.

Майно державного унітарного сільськогосподарського під­приємства перебуває в державній власності і закріплюється за та­ким підприємством на праві господарського відання чи праві опе­ративного управління. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить. Органом управління дер­жавного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Державне комерційне сільськогосподарське підприємство є су­б'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому за правом господарського відання майном. Статутний фонд такого підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери уп­равління якого воно входить, до того, як це підприємство буде зареєстроване як суб'єкт господарювання. Мінімальний розмір ста­тутного фонду підприємства встановлюється законом. Збитки, зав­дані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самовряду­вання, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або


за рішенням суду. Державне унітарне комерційне підприємств-може бути перетворено у випадках та в порядку, передбачених з^ коном, у корпоратизоване підприємство (державне акціонер^ товариство).

Згідно зі ст. 76 ГК України казенні підприємства створюють^ в галузях народного господарства, в яких: законом дозволе^, здійснення господарської діяльності лише державним підприє% ствам; основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, пос луг) виступає держава; за умовами господарювання неможли^ вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; перева% ним (понад 50%) є виробництво суспільно необхідної продувдц:, (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, гц„ ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним, приватизацію майнових комплексів державних підприємств забо' ронено законом.

Казенне сільськогосподарське підприємство створюється а* рішенням Кабінету Міністрів України, у якому визначаються о§ч сяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, д^ сфери управління якого входить підприємство, що створюється Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог ГК України за рішенням органу, до комп^, тенції якого належить створення даного підприємства. Майно к^, зенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативно, го управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.

Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні р^, хунки в установах державного банку, печатку зі своїм наймену, ванням. Орган, до сфери управління якого входить казенне під;, приємство, затверджує статут підприємства, призначає йог0 керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством гое. подарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), н^ виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Особливості господарської діяльності державних сільськогоспо. дарських підприємств.Державне комерційне сільськогосподарське підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і дер, жавні завдання, враховувати їх у формуванні виробничої програму визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку т^ виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поц. вартальною розбивкою фінансовий план на кожний наступний рік.

Державне комерційне сільськогосподарське підприємство нц має права безоплатно передавати належне йому майно іншиід юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбаченим законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що на. лежать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комц. лекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне

И?


підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурент­них засадах.

Державні комерційні сільськогосподарські підприємства ут­ворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фон­ди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд спожи­вання (оплати праці); резервний фонд; інші фонди, передбачені статутом підприємства.

Казенне сільськогосподарське підприємство здійснює господар­ську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить. Воно самостійно організовує ви­робництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифа­ми), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного під­приємству майна, і має право вилучити в казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за при­значенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень. Ка­зенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до ос­новних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

Джерелами формування майна казенного сільськогосподарсь­кого підприємства є: державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного бюджету України; кредити банків; частина доходів підприємства, одержаних ним за результа­тами господарської діяльності, передбачена статутом; інші джере­ла, не заборонені законом. Казенне підприємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери уп­равління якого входить підприємство. Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебува­ють в його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить під­приємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язан­нями казенного підприємства.


Запитання для самоконтролю





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.200.252.156 (0.019 с.)