ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття державного регулювання сільського господарства.



Державне регулювання сільського господарства — це основана на законодавстві одна з форм державного впливу на агропромисло­вий комплекс України шляхом встановлення та застосування дер­жавними органами правил, спрямованих на коригування еконо­мічної діяльності суб'єктів аграрного господарювання з метою досягнення сільським господарством максимальної ефективності для задоволення потреби населення у продуктах харчування, а про­мисловості — у сировині.

Функції державного регулювання сільського господарства здійс­нюють державні органи виконавчої влади, що визначають страте­гічні цілі і завдання агропромислового виробництва, забезпечують матеріально-фінансову підтримку аграрного сектора, здійснюють контроль і нагляд за дотриманням аграрного законодавства.

Цілі, основні завдання і напрямки аграрної політики держави сформульовані в Національній програмі відродження села на 1995-2005 рр., схваленій Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. Програма передбачає проведення аграрної рефор­ми, створення економічного механізму ринкового типу, формуван­ня багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі, вдосконалення структури виробництва в агропромисловому комплексі, відновлення родючості землі, відпрацювання державної структури управління розвитком села.

Державне регулювання сільського господарства здійснюється із застосуванням спеціальних методів і форм регулятивно-управ-лшської діяльності. Під методами будь-якої діяльності розуміють способи, прийоми, засоби, які використовують для досягнення поставленої мети. Методи державного регулювання сільського господарства поділяють на економічні й адміністративні.



Економічні методи — це такі способи впливу на поведінку суб'єктів аграрного господарювання, які ґрунтуються на застосу­ванні сукупності важелів економічного стимулювання (податки, кредити, пільги, ціни тощо), і викликають зацікавленість у вико­нанні певної роботи, у підвищенні продуктивності праці.

Адміністративні методи — це засоби впливу на діяльність суб'єктів аграрного господарювання шляхом прямого встановлен­ня їх обов'язків шляхом припису, що спирається на владні повно­важення державного органу і забезпечується можливістю застосу­вання примусу.

В умовах ринкових перетворень в аграрно-промисловому комп­лексі пріоритет належить економічним методам регулювання сіль­ського господарства. У практичній діяльності органів державного регулювання сільського господарства економічні й адміністратив­ні методи доповнюють один одного, забезпечуючи ефективне вико­нання поставлених завдань.

На необхідності оптимального поєднання економічних і адміні­стративних методів державного регулювання підприємництва з ме­тою забезпечення досягнення балансу інтересів суб'єктів господарю­вання, громадян та держави наголошувалося в указах Президента України «Про лібералізацію підприємницької діяльності та держав­ну підтримку підприємництва» від 12 травня 2005 р. № 779/2005 і «Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної регу­ляторної політики» від 1 червня 2005 р. № 901/2005.

Під формою регулятивної діяльності розуміють зовнішньо ви­ражену дію — волевиявлення державного органу, здійснене для досягнення певної мети.

Виділяють такі форми державного регулювання сільського господарства: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, ор­ганізаційна.

Правотворча форма (діяльність) полягає у виданні органами державної влади нормативно-правових актів, спрямованих на пра­вове закріплення державної аграрної політики, визначення право­вого статусу суб'єктів аграрного господарювання, розвиток в агро­промисловому комплексі ринкової інфраструктури, забезпечення раціонального використання землі і природних ресурсів тощо.

Правозастосовча діяльність полягає у виданні актів індивіду­ального характеру, за допомогою яких закони та інші правові нор­ми застосовуються до конкретних обставин у сфері державного регулювання сільського господарства. Такі акти містять точно визначені і персоніфіковані юридично владні приписи1.

1 Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підруч.— К.: Юрінком Інтер, 1999.—С. 215.


Правоохоронна діяльність полягає у здійсненні органами дер­жавної влади контролю та нагляду за дотриманням аграрного за­конодавства суб'єктами аграрного господарювання, проведенні пе­ревірок того, як контрольований суб'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції, а також у вживанні заходів щодо захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Організаційна діяльність здійснюється для забезпечення чітко­го й ефективного функціонування системи управління аграрною га­луззю. До організаційних дій належать: проведення нарад, зборів, семінарів, конференцій, поширення позитивного досвіду тощо.

Органи державного регулювання сільського господарства. Сис­тему державних органів, які здійснюють регулювання сільського господарства, становлять: Міністерство аграрної політики Украї­ни, обласні та районні управління сільського господарства і про­довольства, Державний комітет України з земельних ресурсів і те­риторіальні органи земельних ресурсів.

Правовий статус Мінагрополітики України визначається Поло­женням про Міністерство аграрної політики України, затвердже­ним Указом Президента України від 7 червня 2000 р. № 772/2000. Положенням передбачено, що Міністерство аграрної політики Ук­раїни є головним органом у системі центральних органів виконав­чої влади з питань формування та забезпечення реалізації держав­ної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виногра­дарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції.

Згідно з цим актом Міністерству агрополітики належать такі повноваження:

- забезпечення згідно із законодавством здійснення на підприєм­
ствах всіх форм власності державного контролю за якістю
вироблюваної ними сільськогосподарської продукції та си­
ровини, їх зберіганням і реалізацією, в тому числі під час
здійснення експортно-імпортних операцій;

— координація спільно зі спеціально уповноваженим органом
виконавчої влади з питань земельних ресурсів проведення
земельної реформи, моніторингу земель сільськогосподарсь­
кого призначення та відновлення їх продуктивної цінності,
визначення основних напрямів державної політики у сфері
використання й охорони земель сільськогосподарського
призначення;

~ здійснення аналізу діяльності, макроекономічного прогно­зування та нормативного планування розвитку галузей аг­ропромислового виробництва з урахуванням попиту і пропо­зицій на продовольчі товари;


- здійснення в межах своєї компетенції державного ^онтролю
за додержанням законодавства про захист рослин, рестици-
ди і агрохімікати, забезпеченням безпечного вико^истання
результатів росту рослин;

- розроблення і здійснення заходів щодо розвитку ринкової
інфраструктури в АПК (аграрні біржі, аукціони худо^и> опто;
ві продовольчі ринки, обслуговувальні сільськогосії°ДаРськ1
кооперативи, кредитні спілки, страхові компанії, виставки
та ярмарки тощо);

- розроблення пропозицій з охорони і раціонального виіі°Ристан"
ня земель сільськогосподарського призначення, піДВИІД.ення
родючості ґрунтів, участь у розробленні та в установл^номУ по"
рядку затвердженні умов експлуатації меліоративні систем
у разі приватизації майна сільськогосподарських підіФиємств'
які мають у своєму користуванні меліоративні землі, Vа *

Обласні та районні управління сільського господарем 1 ПР°' довольства діють на підставі Типового положення про Головне управління сільського господарства і продовольства обл£сн0*' Се-вастопольської міської державної адміністрації, затверджбним Пос­тановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р< ■^ 1546. Головне управління є підзвітним та підконтрольним гол^в1 відпо­відної держадміністрації і Мінагрополітики.

Обласні та районні управління сільського господарстві * продо­вольства реалізують державну аграрну політику на місцев<>мУ Р1ВН1-Відповідно до цього вони наділені повноваженнями стосовно орга­нізації розроблення і здійснення заходів щодо гарантувався ПРОД°-вольчої безпеки держави, участі у формуванні та реа^1зац.11 со­ціальної політики на селі, сприяння формуванню інфрастРУктУРи аграрного ринку та розвитку підприємництва в галузях агропро­мислового виробництва.

Державний комітет України з земельних ресурсів (^ержком-зем) діє на підставі Положення про Державний комітеї України з земельних ресурсів, затвердженого Указом Президенті України від 14 серпня 2000 р. № 970/2000.

До компетенції Держкомзему входять: участь у підгогї'ОВП'1 ПР°" позицій щодо формування державної політики у сфері регУлювання земельних відносин, використання, охорони та монітоРингУ зе" мель, впровадження державного земельного кадастру т# забезпе­чення реалізації цієї політики; координація проведення земельної реформи в Україні; здійснення державного контролю за викорис­танням і охороною земель; здійснення реєстрації земельних Діля­нок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренд*1 земель­них ділянок, ведення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно, організація в установленому закон0Давством порядку в єдиній системі державних органів земельних ресурсів;


надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг у сфері землеустрою та використання даних державного зе­мельного кадастру за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України; розроблення та участь у реалізації державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земель­них відносин, раціонального використання, охорони та моніто­рингу земель, відновлення родючості ґрунтів, ведення державно­го земельного кадастру.

Держкомзем здійснює державний контроль за додержанням власниками землі та землекористувачами земельного законодав­ства, встановленого режиму використання земельних ділянок від­повідно до їх цільового призначення та умов надання.

Держкомзем має право приймати нормативно-правові акти з пи­тань реформування земельних відносин; забезпечувати розроблен­ня та здійснення організаційних, економічних, екологічних та ін­ших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, їх захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтво­рення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель, за­безпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рек­реаційного та історико-культурного призначення; бере участь у розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель, кредитних відносин і вдосконалення системи оподаткування тощо.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 200 «Про затвердження типових положень про терито­ріальні органи земельних ресурсів» функції територіальних орга­нів земельних ресурсів здійснюють обласні, Київське і Севасто­польське міські головні управління земельних ресурсів та районні відділи земельних ресурсів. До компетенції цих органів належить, зокрема, участь у передачі земельних ділянок у власність і надан­ня в користування, здійснення державного контролю за раціональ­ним використанням і охороною земельних ресурсів.

Органи державного контролю та інспекції в сільському госпо­дарстві.Заключною функцією державного регулювання сільського господарства є контроль за дотриманням аграрного законодавства суб'єктами аграрного господарювання.

Функції загального контролю в агропромисловому комплексі виконує Міністерство аграрної політики України. Мінагрополі­тики України здійснює на підприємствах усіх форм власності дер­жавний контроль за якістю сільськогосподарської продукції та сировини під час їх виробництва, переробки, зберігання та реалі­зації, а також за якістю насіння і племінних ресурсів; організовує і здійснює державний контроль за забезпеченням схоронності ма­теріальних цінностей та їх використанням, станом і достовірністю ведення бухгалтерського обліку та звітності, додержанням вимог


                               
   
       
       
 
     
           
 
       
 
 
 
 
 

законодавства про боротьбу з корупцією на підприємствах, в уста­новах та організаціях, що належать до сфери управління Іу(іністер-ства аграрної політики України.

У системі Мінагрополітики України створено структурні підрозділи, які здійснюють спеціальні контрольні функції-

Управління ревізії і контролю здійснює контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, матеріальних і фінансових ресурсів, збереженням державного майна, й^криває факти порушення фінансової дисципліни, завдані збитку, безгос­подарність і марнотратство, перекручення звітності на підиРиємст" вах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління міністерства. Управління повноважне пред" являти керівніі#ам під­приємств та організацій, що перевіряються, обов'язкові рР вико­нання вимоги про усунення виявлених порушень.

Головна державна інспекція якості та сертифікації сільсько­господарської продукції здійснює державний контроль за якістю, збереженням та раціональним використанням зерна і продуктів його переробки, насіння олійних культур, сировини для комбікор­мового виробництва і комбікормів; вносить у встановленому по­рядку керівництву міністерства пропозиції щодо удоско!їалення нормативно-правових актів, які регламентують закупівлі сільсь­когосподарської продукції і сировини в державні та регіональні фонди, здійснює систематичний контроль за реалізаціє^ законо­давчих актів на місцях; організовує проведення державшого наг­ляду за дотриманням товаровиробниками, закупівельними ор­ганізаціями і переробними підприємствами стандартів, тє#нгчних умов, інструкцій, вказівок щодо правильності прийманні, розра­хунків та визначення якості сільськогосподарської продувнії-

Головна державна служба з карантину рослин здійсняє систе­му державних заходів щодо захисту рослин, продукції їх перероб­ки, сировини, окремих вантажів тощо від карантинних об'єктів. На державну службу з карантину рослин покладено такі основні зав­дання: охорона території країни від занесення або самостійного про­никнення з-за кордону або з карантинної зони об'єктів; їх своєчасне виявлення, локалізацію й ліквідацію, а також запобігання проник­ненню їх в регіони країни, де вони відсутні, здійснення державного контролю за додержанням особливого карантинного режиму й вжит­тям заходів щодо карантину рослин під час вирощування, заготівлі, вивезення, ввезення, перевезення, зберігання, переробки:, реаліза­ції та використання підкарантинних матеріалів та об"єкті#-

До повноважень органів державної служби з карант#нУ Р°с-лин віднесено: проведення експертизи підкарантинних матеріалів та об'єктів, видача карантинних документів на імпорт насіння, рослин і продукції рослинного походження; внесення подання до Кабінету Міністрів України про запровадження особливої"0 каран-


тинного режиму, здійснення контролю за додержанням законо­давства з карантину рослин, зокрема під час укладання договорів (контрактів) на завезення з-за кордону продукції рослинного по­ходження; державний контроль за вжиттям карантинних заходів підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Державний департамент ветеринарної медицини здійснює державний ветеринарно-санітарний контроль і нагляд за якістю та безпекою сировини, продовольчої сировини, продуктів та харчових продуктів тваринного походження, а також за забезпеченням охо­рони території України від занесення з території інших держав або з карантинної зони збудників інфекційних хвороб тварин; узагаль­нює практику застосування законодавства з питань, які належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цьо­го законодавства; розробляє й реалізовує в установленому порядку комплекс заходів щодо профілактики, діагностики інфекційних, інвазійних і незаразних захворювань тварин та їх лікування, захис­ту населення від хвороб, спільних для тварин і людей тощо.

Українська державна насіннєва інспекція, відповідно до Зако­ну України «Про насіння і садивний матеріал», є органом держав­ного контролю в насінництві. Вона здійснює державний контроль за діяльністю суб'єктів усіх форм власності й господарювання у сфері насінництва, які займаються виробництвом, заготівлею, обробкою, зберіганням, реалізацією й використанням насіння сільськогосподарських культур, декоративних і лікарських рос­лин та садивного матеріалу картоплі щодо додержання ними ме­тодичних і технологічних вимог із забезпечення сортової чистоти, біологічних і урожайних властивостей сорту та посівних якостей насіння, за веденням документації сортових посівів, ділянок гіб­ридизації насіння, за правильним відбором проб на визначення посівних якостей насіння для власних потреб виробника, за оформленням документів про сортові, гібридні та посівні якості насіння, за введенням насіння в оборот тощо.

Державна інспекція з нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю паливно-мастильних матеріалів забезпе­чує реалізацію державної політики з питань нагляду за технічним станом машин та обладнання підприємствами, установами та ор­ганізаціями всіх форм власності, а також здійснення через систе­му органів Держтехнагляду державного технічного нагляду за дотриманням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами правил технічної експлуатації та вибракування машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторних причепів, посівних та збиральних машин), правил транспортування та зберігання нафтопродуктів на під­приємствах і в організаціях галузей сільського господарства.


Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає зміст державного регулювання сільського
господарства?

2. Чи однакові поняття «державне управління економікою»
і «державне регулювання економіки»?

З; Яке співвідношення державного регулювання економіки (підприємництва) і саморегулювання ринку?

4. В якому нормативному акті закріплений порядок держав­
ного регулювання підприємництва в Україні?

5. Які сфери аграрного виробництва регулює держава
найбільше?

6. Які види перевірок діяльності аграрних підприємців пе­
редбачені законодавством?

7. Які контролюючі органи мають право проводити пе­
ревірки фінансово-господарської діяльності підприємців?

8. Які державні органи здійснюють регулювання сільського
господарства?

9. У чому сутність державної підтримки сільського госпо­
дарства?

10. Які основні способи захисту прав суб'єктів аграрного гос­подарювання передбачено аграрним законодавством?


ТЕМА 6

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ

ТА ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогоспо­дарських підприємств та її правове регулювання. Поняття фінан­сової діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання.


 



Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогоспо­дарських підприємств та її правове регулювання. Згідно зі ст. З ГК

України господарська діяльність сільськогосподарських під­приємств — це діяльність суб"єктів аграрного господарювання у сфе­рі суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реа­лізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяль­ність може здійснюватися з метою одержання прибутку (підпри­ємництво) або без мети одержання прибутку (некомерційна госпо­дарська діяльність).

Сферу аграрних господарських відносин становлять виробни­чо-господарські, організаційно-господарські та внутрішньогоспо­дарські відносини. Провідну роль у сфері аграрних відносин віді­грають виробничо-господарські відосини.

Виробничо-господарськими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами аграрного господарювання під час без­посереднього здійснення господарської діяльності.

Виробничо-господарська діяльність аграрних підприємств здійснюється у межах встановленого в Україні правового госпо­дарського порядку, відповідно до вимог законодавства. Статтею 5 ГК України встановлено, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринково­го саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарю­вання та державного регулювання макроекономічних процесів,


виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави пе­ред людиною за свою діяльність та визначення України як суверен­ної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Виробничо-господарська діяльність аграрних підприємств здійснюється на основі загальних принципів господарювання, за­кріплених у ст. 6 ГК України: забезпечення економічної багатома­нітності та захисту державою всіх суб'єктів аграрного господарю­вання; свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів і послуг на території Ук­раїни; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з потребою забезпечення соціальної спрямованості еко­номіки, добросовісної конкуренції у підприємництві; екологічний захист населення; захист прав споживачів і безпеки суспільства й держави; захист національного товаровиробника; заборона не­законного втручання органів державної влади та органів місцево­го самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини сільськогосподарських підприємств.

Особливістю виробничо-господарської діяльності аграрних під­приємств є використання ними землі як основного засобу вироб­ництва. Наслідком цього є наявність спеціальних форм організації і ведення виробництва в аграрному секторі економіки (наприклад, фермерських господарств), а також особливого правового регулю­вання господарської діяльності з урахуванням таких чинників: біологічного циклу в сільськогосподарській діяльності; особли­востей контролю за власністю на землю та інші природні об'єкти; державного регулювання умов, в яких функціонує аграрний сек­тор економіки; особливостей економічної конкурентоспроможності сільського господарства; особливостей функціонування ринку то­варної сільськогосподарської продукції; вагомого соціально-полі­тичного й культурного значення розвитку селянства1.

Агропромисловий комплекс України характеризується на­явністю великих обсягів виробництва на промисловій основі, чіт­ко вираженого зонального його розміщення, розвинутою внутріш-ньорайонною та галузевою спеціалізацією. Зокрема, Поліська зона спеціалізується на виробництві картоплі, льону, продукції м'ясного скотарства. У степових районах України найбільше роз­винуто виробництво цукрових буряків, зерна, продукції скотар­ства і свинарства. У степовій зоні виробляється основний обсяг плодів і винограду, продукції вівчарства, значна кількість зерна, продукції свинарства і скотарства, у приміській зоні — значний обсяг овочів, молока для промислових центрів2.

1 Аграрное право: Учеб. для вузов / Под ред. Г. Е. Бьістрова, М. И. Козьіря.—
2-е изд., испр. и доп.~ М., 1998.— С. 342-343.

2 Аграрне право України: Шдруч. / За ред. В. 3. Янчука.— К.: Юрінком Інтер,
1999.—С. 342.


Спеціалізація виробничо-господарської діяльності як форма суспільного поділу праці сприяє концентрації виробництва і є важ­ливим засобом підвищення ефективності сільського господарства. За галузевою спеціалізацією розрізняють аграрні господарства у сфері рослинництва (зернові, овочеві та інші господарства) і тва­ринництва (та інші господарства).

Аграрні підприємства крім основної (спеціалізованої) вироб­ничо-господарської діяльності здійснюють, як правило, й інші ви­ди сільськогосподарської діяльності — йдеться про переробку про­дукції власного виробництва, розвиток промислів, садівництво, бджільництво тощо.

Відносини у сфері виробничо-господарської діяльності сільсь­когосподарських підприємств регулюються Конституцією Ук­раїни, Господарським і Цивільним кодексами, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також ін­шими нормативними актами.

До основних законів, що регулюють виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських підприємств, належать закони України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське госпо­дарство» та інші.

Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприєм­ство» визначає правовий статус та основний режим виробничо-гос­подарської діяльності колективного сільськогосподарського підприємства (КСГП). Згідно зі ст. 13 цього закону КСГП самостій­но визначає напрями сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг, самостійно розпоряджається виробленою про­дукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не супере­чить законодавству України.

Згідно зі ст. 28 Закону України «Про сільськогосподарську ко­операцію» кооператив (об'єднання), відповідно до свого статуту, самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування та реалізацію. Виробничі кооперативи (об'єд­нання) реалізують свою продукцію за цінами, що встановлюються ними самостійно або на договірних засадах. Обслуговувальні ко­оперативи (об'єднання) надають послуги за цінами і тарифами, що встановлюються на договірних засадах окремо для членів коопе­ративу та інших осіб. Відносини кооперативу (об'єднання) з інши­ми підприємствами, установами та організаціями, а також з гро­мадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів (угод).


 




Відповідно до ст. 24 Закону України «Про фер]^еРське госпо­дарство» останнє діє на умовах самоокупності. Всі цитрати госпо­дарство покриває за рахунок власних доходів та інпі11* джерел, не заборонених законодавством. Фермерське господарство самостій­но визначає напрями своєї діяльності, спеціалізації0' організовує виробництво сільськогосподарської продукції, її пеРеРобку та ре­алізацію, на власний розсуд і ризик підбирає парїнеРІв 3 еконо­мічних зв'язків у всіх сферах діяльності, в тому числі іноземних. Виробничо-господарська правосуб'єктність сільськогоспо­дарських товариств регулюється нормами ЦК і ГК та Закону Ук­раїни «Про господарські товариства».

Поняття фінансової діяльності сільськогоспоДаРських ПВД" приємств та її правове регулювання.Фінансова діяльність сільсь­когосподарських підприємств — це процес, спРямований на забезпечення виробничо-господарської діяльності коштами (гріш­ми, фінансовими ресурсами). Фінансова діяльність виконує обслу-говувальну роль відносно виробничо-господарської Діяльності, але вона, тим не менш, розглядається як один з найважливіших інсти­тутів аграрного права.

Фінансова діяльність товаровиробників охоплРє як внутріш­ні, так і зовнішні фінансові відносини. Метою перціих є створення необхідної фінансової бази для виробництва продУкт1в харчуван­ня, продовольства і сировини рослинного та тваринного походжен­ня структурними виробничими підрозділами, а метою других сприяння аграрним товаровиробникам (через наДання їм креди­тів, страхування врожаю тощо) в їхній статутній діяДЬН0Сті> а також у реалізації виробленої ними продукції (продовольства, сировини, в тому числі й після їх переробки) відповідно до вимог сучасної

ринкової економіки1.

Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподар­ських підприємств здійснюється згідно із загальвіїми та спеціаль­ними законодавчими актами.

До загальних законодавчих актів належать Цивільний і Госпо­дарський кодекси України, закони України «Про господарські то­вариства», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про фермерське господарство», «Про сільськогосподарську ко­операцію», які визначають загальні правові засВДи спеціальної правосуб'єктності суб'єктів аграрного господарї°вання У сфері фінансової діяльності.

До спеціальних законодавчих актів, які регу^юю'гь фінансові відносини, належать закони України «Про банки і б^ківську діяль­ність», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Ук­раїні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків 1 Аграрне право України: Шдруч. / За ред. В. 3. Янчука.— ^- Юрінком Інтер, 1999.—С. 373-374. 52


фінансових послуг», «Про іпотечне кредитування, операції з кон­солідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про за­безпечення вимог кредиторів і реєстрацію обтяжень», «Про пла­тіжні системи і переказ грошей в Україні» тощо.

Згідно зі ст. 140 ГК і відповідних положень законів «Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство», «Про сільськогоспо­дарську кооперацію», «Про господарські товариства» джерелами формування майна (в тому числі й фінансових ресурсів) суб'єктів господарювання є грошові та матеріальні внески засновників; дохо­ди від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних па­перів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що нале­жать їм, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.200.252.156 (0.017 с.)