ТОП 10:

Становлення світового господарства. Концепції імперіалізму як відображення зовнішньоекономічної політики країн Західної Європи. Версальська угода та її економічна суть.



На рубежі XIX—XX ст. в економічній літературі для опису змін, що відбувалися, дедалі частіше почав вживатися термін «імперіалізм», переважно у значенні експансіоністської зовнішньо політичної діяльності капіталістичних держав. На початку століття з'являються перші теорії імперіалізму як нової стадії розвитку суспільства. Найпоширенішими підходами до аналізу імперіалізму були економічний та політичний.

Засновником економічної інтерпретації імперіалізму вважають англійського ліберального економіста Дж. А. Гобсона. У 1902 р. в праці «Імперіалізм» він висловив думку, що в основі новітніх тенденцій розвитку суспільства лежать фінансові інтереси класу капіталістів, що є «керуючим імперського двигуна». Створюється сталий надлишок капіталу у виробництві, що не може бути реалізований у країні через малу місткість внутрішнього ринку, перешкоди, що виникають під час розподілу капіталу, а також інвестиційні ускладнення. Це обмежує можливості великих фірм, які до того ж намагаються уникнути значних ризиків і загрози надвиробництва. Це спонукає фінансову буржуазію шукати нові інвестиційні можливості за кордоном. Однак за межами своїх країн монополії стикаються з іншими конкурентами. Для усунення конкурентів з ринку фінансова олігархія використовує власні держави, підштовхуючи їх на імперіалістичні авантюри і створюючи загрозу війни. Це був економічний стрижень імперіалізму, але без ризику, агресії, проявів расизму, націоналізму, па думку Гобсона, імперіалізм був би неможливий. Він вважав, що імперіалізм створює надто великі витрати для екоиомІЧ ного розвитку, що в подальшому призводить до війни.

Дж. Гобсон був упевнений, що імперіалізм можна перемогти за допомогою суспільних реформ, які б обмежували доходи олігархічних кіл, які були безпосередньо пов'язані з імперіалістичною політикою; перерозподілу доходів у такий спосіб, щоб стимулювати споживання національної продукції широкими верствами населення.

Економічну інтерпретацію імперіалізму розвивали також Р. Гіль-фердинг («Фінансовий капітал»), В. 1. Ленін («Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму»), Я. Ріссер, Г. Шульце-Геверніц та ін.

Прихильники неекономічного підходу до аналізу імперіалізму (лідери II Інтернаціоналу К. Каутський, Р. Люксембург, український дослідник П. Мигулін та ін.) намагалися обґрунтувати тезу, згідно з якою імперіалізм не є прямим породженням капіталізму.

У такому висвітленні найвідомішою є праця Й. А. Шумпетера «Соціологія імперіалізму» (1919), в якій німецький учений з позицій соціал-дарвінізму обстоював думку, що саме природа людини (а не суспільство) призводить до неминучості виникнення війни, й у цьому Й. Шумпетер бачив «нормальність» перебігу суспільних подій. По-перше, він вважав, що клас воїнів є традиційною структурою суспільства, яке віддає «воїнам» свої цінності та прагнення. По-друге, монополії є викривленням природи капіталізму і породженням вспадкованої від феодального порядку системи протекціонізму й тарифів. По-третє, імперіалізм з'являється через наявність егоїзму фінансової олігархії.

Отже, імперіалізм, па його думку, не є нормальним розвитком капіталізму, а являє собою результат випадкового поєднання мілітаризму, монополії та фінансової олігархії. У разі усунення двох останніх шляхом проведення реформ і за умов вільної ринкової економіки капіталізм вийде на магістральний шлях свого розвитку.

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. поступово накопичуються й загострюються соціально-економічні суперечності між провідними країнами світу, що призводить до блокового протистояння між ними. Економічні й територіальні претензії країни-суперниці намагалися розв'язати під час Першої світової війни, яку можна назвати першою кризою світової цивілізації.

Головною причиною розв'язання війни було прагнення монополій різних країн, і передусім Німеччини, здійснити розподіл економічний, територіальний) світових сфер впливу. «Світова політика» Німеччини була німецьким варіантом «загального» імперіалізму, сутність якої полягала в тому, щоб підняти німецьку імперію з рівня континентальної держави до рівня світової наддержави. Німецька «світова політика» мала за мету підрив британського світового панування, що повинно було

звільнити колоніальні території «для середньоєвропейських держав, які прагнули розширення». Англо-французька коаліція шляхом воєнних дій намагалася припинити економічне зростання Німеччини, остаточно позбавити ЇЇ колоній, сировини та ринків збуту й тим самим повернути собі позиції лідерів у світі.

Проте хоч як це парадоксально, факт розв'язання світової війни свідчив про певний етап формування світового ринку. Світо-господарські зв'язки пронизували економіку багатьох країн. Розпочався процес взаємопроникнення, інтеграції. Насильницький розрив зв'язків у ході війни був зумовлений прагненням окремих держав перерозподілити сфери економічного впливу у світі, підкорити своїм національним інтересам економіку інших країн, котрі потрапили в колоніальну і напівколоніальну залежність до великих держав.

У період Першої_світової_війни вирішального значення для економік країн, які брали в ній участь, набули потреби фронту. Держава не обмежувалася функціями замовника і покупця військової продукції. Масштабність воєнних дій і загострення економічних проблем змусили уряди країн, що воювали, перебрати на себе частину організаційних функцій та забезпечення взаємодії між приватними підприємствами, що обслуговували потреби фронту. Управління економікою з боку держави набуло форм контролю й розподілу стратегічних ресурсів, продовольства, засобів транспорту і робочої сили.

Так, у США в 1917—1918 рр. створюється низка комітетів, відповідальних за розміщення державних замовлень та розподіл робочої сили, палива, сировини, транспортних засобів. Діяльність цих нових державних інститутів координувалася військово-промисловою радою. Аналогічна централізація була характерною і для Німеччини («військово-сировинні союзи»), Англії (міністерство військового постачання).

Завершення війни спричинило неминучий процес повоєнної реконверсії економіки США, Великої Британії та Франції. Наприклад, Велика Британія розформувала майже всі створені під час війни органи контролю. Та попри те, що уряд організував розпродаж багатьох військових заводів, під контролем держави залишалося вчетверо більше підприємств, ніж до війни. Це було свідченням того, що до планів уряду не входила остаточна відмова від державного регулювання економіки.

Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін.

Видатний економіст XX ст. Дж. М. Кейнс у праці «Економічні наслідки Версальського мирного договору» (1919) писав, що прийняті рішення не залишають надії на відновлення мирного господарства, адже репарації з Німеччини (132 млрд золотих марок) нечувано великі. Кейнс пропонував надати американські позики Німеччині, бо вважав, що лише в такому разі Німеччина зможе виплачувати помірні репарації.

Разом із територіями (скорочувалася на 70 тис. км2) Німеччина втратила 75 % видобутку залізної руди, 25 % кам'яного вугілля; 35 % виплавки сталі. Німеччина була позбавлена колоній площею 3 млн км2 із населенням 13 мли осіб. Розв'язання військових питань передбачало:

1) заборону мати ВМФ;

2) обмеження збройних сил до 100 тис. осіб;

3) скорочення військового виробництва;

4) заборону мати підводний флот;

5) руйнування значної частини військових укріплень.

У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джерелами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини(21 млрд дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами якого обсяг репарацій знижувався до 114 млрд марок з терміном виплат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.221.149 (0.005 с.)