Суспільно-економічний розвиток України /1900-1917 рр./. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Суспільно-економічний розвиток України /1900-1917 рр./.



Остання чверть XIX і початок XX ст. ознаменувалися переростанням капіталізму "вільної" конкуренції в монополістичний капіталізм, що дістав назву імперіалізм. На географічних картах початку XX ст. України не існувало. її землі входили до складу двох імперій - Російської та Австро-Угорської. Україна не становила єдиної територіальної цілісності. Східна (Наддніпрянська) Україна входила до складу Російської імперії. Західна Україна - Галичина й Буковина - входила до складу Австро-Угорщини.
10.1. НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ XX СТ.

Східна Україна була одним з найрозвиненіших економічних регіонів Росії. Тут сформувалися такі великі промислові центри, як Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний та Нікопольський марганцевий басейни, Південно-Західний цукровироб-ний район. Особливості переростання капіталізму в імперіалізм у Росії були характерні для розвитку капіталізму й в Україні. Економічні зв'язки України з іншими районами країни з року в рік зміцнювалися, підвищувалася її роль в загальноросійській економіці. Україна давала 70 % загальноросійського видобутку вугілля, 75 % залізної руди, 68 % виплавлення чавуну, 50 % - сталі.
Попри швидкий розвиток промисловості Росія залишалася економічно відсталою країною: панівним було велике поміщицьке землеволодіння. Так, у 1905 р. в Україні 31 тис. поміщиків володіли 10,9 млн десятин землі, тоді як 3 млн селянських дворів мали 20 млн десятин надільної землі.
Xарактеру економічного розвитку відповідала й розстановка класових сил. На початку XX ст. збільшувалась чисельність двох класів - буржуазії та пролетаріату. Причому в їх складі з року в рік збільшувалася кількість представників корінного населення - українців. В Україні формувався пролетаріат за рахунок українців, росіян, поляків, чехів, угорців та людей інших національностей. Так, на початку XX ст. росіяни становили 11,7 %, поляки - 6,4 % населення Наддніпрянщини. Селянство становило переважну більшість населення Східної України. У його складі відбувалася диференціація: збільшувалась кількість як бідняків, так і заможних селян.
З року в рік збільшувалася й кількість інтелігенції, у тому числі за рахунок українців.
Іноземний капітал, переважно англійський, домінував у металургійній, машинобудівній та гірничій галузях промисловості. Наприкінці XIX - на початку XX ст. саме на півдні України утворилися найпотужніші монополії - "Продамет", "Продвугілля", "Продру-да" та ін. Разом з ними розвивалися банки, а особливо активно "Азо-во-Донський".
На початку XX ст. у Східній Україні утворилися політичні партії. В Україні поряд із соціал-демократичними організаціями, що стояли на марксистських позиціях, діяли й інші соціал-демократичні, соціалістичні політичні організації. Найвідомішими серед них були Революційна українська партія (РУП); Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП); Українська соціал-демократична спілка ("Спілка"); Народна українська партія (НУП); Товариство українських прогресистів (поступовців) (ТУП); Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) та інші політичні угруповання.
Революційна українська партія виникла в Xаркові в лютому 1900 р. і об'єднувала здебільшого студентів, семінаристів, учителів, представників інших верств населення. На різних етапах діяльності РУП до її керівництва входили Д. Антонович, М. Порш, С. Петлюра, В. Винниченко, М. Русов, Б. Мартос та ін. У грудні 1902 р. у Києві відбувся перший з'їзд партії, на якому був обраний Центральний комітет і "Закордонний комітет" для керівництва закордонною діяльністю. Місцевими організаціями були "спільні громади", що діяли в багатьох містах. На такі промислові центри, як Катеринослав, Одеса, Миколаїв, Донецький басейн, вплив РУП не поширювався. Зазначимо, що РУП стала базою формування низки українських партій.

10.2. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в 1900-1917 РР.

Австро-Угорщина, як і інші країни, на рубежі ХІХ-ХХ ст. вступила у стадію імперіалізму. У промисловості Східної Галичини, Буковини, Закарпаття панівне становище зайняли монополістичні об'єднання, які постійно зростали. Так, у Галичині в 1903 р. налічувалося 24 акціонерні об'єднання, а в 1912 р. таких об'єднань було вже 30. На Закарпатті наприкінці XIX ст. налічувалося 9 промислових акціонерних товариств з капіталом 4 млн крон. Посилювався процес концентрації виробництва. У 1902-1910 рр. чисельність робітників у Галичині збільшилась на третину, а кількість підприємств зменшилася майже вдвічі. Економіка західноукраїнських земель була багатоукладною, що зумовило наявність різних прошарків робітничого класу. Серед них були "чисті" пролетарі, тобто фабрично-заводські робітники, на-півпролетарі, зайняті на будівництві, розробці лісу, земляних роботах, поденники, сезонники, сільськогосподарські робітники.
На Східній Галичині, Буковині та Закарпатті широко розгортається західноукраїнська кооперація, яка сконцентрувала західноукраїнський капітал. Починають організовуватися кредитні українські товариства, що об'єднуються у крайові спілки. Перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях налічувалося 1500 різних кооперативів.
В економіці цих земель важливу роль відігравав іноземний капітал, зокрема австрійський, румунський, польський та молдавський. Частка іноземного капіталу становила близько 30 % загальної кількості акцій банків, що розміщувалися на цих землях.
Галичина, Буковина, Закарпаття залишалися відсталими аграрними провінціями Австро-Угорщини. Так, у 1900 р. близько 95 % українців, що проживали у Східній Галичині, займалися сільським господарством. У сільському господарстві безпрецедентне визискування селян при викупі землі та упорядкуванні справи сервітутів завело західноукраїнське село у безвихідь.
Початок XX ст. характеризується масовими хліборобськими страйками. Найбільшим за розмірами був страйк 1902 р. у Галичині, у якому взяли участь до 200 тис. сільських робітників. Селянство вимагало запровадження загального виборчого права, заборони лихварства, обмеження примусового продажу селянських земель, скасування земельного податку. В аграрних страйках головною була вимога підвищення заробітної плати. Xоча страйки відбувалися стихійно, поміщикам усе ж часто доводилося йти на поступки.
На початку XX ст. почастішали виступи робітничого класу. Це були переважно економічні страйки. Водночас починають звучати й політичні вимоги: за визнання робітничих організацій, за введення загального виборчого права. Окремі страйки набувають загальнодержавного значення. Серед них - страйки будівельників (1902 р.) та нафтовиків Борислава (1904 р.). У 1905-1907 рр. страйковий рух під впливом російської революції досяг кульмінації.
Завоювавши у 1907 р. загальне виборче право на виборах до австрійського парламенту - рейхсрату, трудящі Галичини в 1908-1914 рр. розгорнули боротьбу за загальне виборче право до галицького сейму та органів місцевого самоврядування. Галичина послала до австрійського парламенту понад 20 українців, у тому числі 17 націонал-демократів, трьох радикалів і одного соціал-демократа.
З початку ХХ ст. у Галичині збільшується кількість українських шкіл: перед війною у 1914 р. налічувалося 6 державних гімназій, 15 приватних і 3000 народних шкіл. У Львівському університеті українці мали сім звичайних кафедр та чотири доцентури. Осередком української науки стало товариство ім. Т. Шевченка, яке об'єднало вчених не тільки Галичини, а й усієї України.
Центральною фігурою Галичини з початку ХХ ст. став митрополит Галицький Андрей Шептицький (1900-1944 рр.). За його 44-річ-не керівництво греко-католицькою церквою вона стала українською. А. Шептицький був не лише митрополитом - він був душею всього національного та культурного життя Галичини.
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. у Галичині загострюється боротьба з поляками, що були фактичними володарями у краї. Ця боротьба посилюється у зв'язку із зростанням національної свідомості народних мас Галичини. На початку ХХ ст. у Галичині визначилися три напрямки політичної думки. Перший був москвофільський, який поволі занепадав, другий - "австрійський ультралоялізм", третій - чітко висловлений студентським вічем у Львові - за створення самостійної української держави. Цей напрямок підтримували газета "Діло", що у ХХ ст. стала найвпливовішим друкованим органом Галичини, а також "Літературно-науковий вісник", на сторінках якого з блискучими статтями виступав І. Франко.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 291; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.133.198 (0.009 с.)