Причини і хід радянсько-української війни/ грудень 1917 – лютий 1918р.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Причини і хід радянсько-української війни/ грудень 1917 – лютий 1918р.



 

Радя́нсько-украї́нська війна, більшовицько-українська війна — збройний конфлікт між Радянською Росією таУкраїнською Народною Республікою (УНР) в 1917–1921 роках за контроль над українськими землями, колишніми південно-західними губерніями Російської імперії. Складова частина громадянської війни на території колишньої Російської імперії. Формально була війною між прихильниками незалежної України зі столицею в Києві (УНР) і більшовицької маріонеткової держави — Української Соціалістичної Радянської Республіки (до 1919 відомої якУкраїнська Народна Республіка Рад) зі столицею в Харкові. Призвела до значних втрат у тогочасному українському суспільстві. Закінчилася поразкою УНР, більшовицькою окупацією України і входженням УСРР до складу Радянського Союзу в 1922 році. Інша назва — московсько-українська війна.

 

Передумови

7 (20) листопада 1917 року Українська Центральна Рада проголосила ІІІ Універсалом створення автономноїУкраїнської Народної Республіки зі столицею в Києві. Це викликало роздратування російського уряду — більшовицькоїРади народних комісарів, тому вона вирішила захопити владу в Україні шляхом збройного повстання в Києві.

Проте, в ніч з 29 листопада (11 грудня) на 30 листопада (12 грудня) 1917 року українські війська, лояльні до Центральної Ради, придушили повстання, а заколотників вислали ешелонами за межі України. Більшовицькі відділи 2-го гвардійського корпусу під проводом Євгенії Бош, що їхали з фронту на захоплення Києва, були роззброєні 1-м українським корпусом Павла Скоропадського біля Жмеринки і відправлені до Росії. 30 листопада (12 грудня) 1917 рокуспалахнуло більшовицьке повстання в Одесі, яке так само закінчилося поразкою більшовиків[1].

4 (17) грудня 1917 року Рада народних комісарів Росії надіслала ультиматум Українській Центральній Раді за підписами Володимира Леніна і Лева Троцького. Більшовики вимагали легалізувати більшовицькі військові загони в Україні й припинити їх розброєння. Зазначалося, що в разі невиконання вимог російський радянський уряд вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни проти нього. 5 (18) грудня 1917 року, не дочекавшись відповіді від українського уряду, Рада народних комісарів Росії постановила вважати Українську Центральну Раду своїм ворогом. Головнокомадувачем радянських військ проти України було призначено Володимира Овсієнка. З грудня того ж року біля північно-східних кордонів Української Народної Республіки стали концентруватися червоні війська[1].

7 (20) грудня Українська Центральна Рада відправила відповідь Раді народних комісарів за підписом Володимира Винниченка та Симона Петлюри, якою відхилила ультиматум. Розпочалася більшовицько-українська війна. Війська Радянської Української Народної Республіки та Радянської Росії концентрувалися в Харкові, у районі Гомеля і підБрянськом. Вони нараховували 160 тисяч вояків [Джерело?] і складалися з частин регулярної Російської імператорської армії, червоногвардійських загонів із Росії та України, загонів балтійських моряків. Вище політичне керівництво військом здійснював більшовик Володимир Овсієнко, а воєнне — есер Михайло Муравйов. Тактика більшовиків полягала в просуванні лініями залізниць і встановленні контролю над великими промисловими й транспортними центрами. Ради розраховували на допомогу робітничих загонів у цих містах.

Воєнні сили УНР складали добровольчі формування Вільного козацтва та українізовані добровольчі частини Російської імператорської армії. За кількістю війська УНР не поступалися радянським, але були розпорошені по Україні, тоді як більшовики діяли на головних стратегічних напрямках.

Наступ більшовиків

8 (21) грудня 1917 більшовицькі червоногвардійські загони під проводом Володимира Антонова-Овсієнка вступили до Харкова[2]. В ніч на 9 (22) грудня вони заволоділи містом[2]. 12 (25) грудня 1917 року, за сприяння Ради народних комісарів Росії, більшовики провели в місті Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому проголосили створенняРадянської УНР зі столицею Харкові. Українська Народна Республіка на чолі з Центральною Радою визнавалася нелегітимною. 17 (30) грудня 1917 року Центральний виконавчий комітет радянської УНР проголосив маніфест про скинення влади Української Центральної Ради і Генерального секретаріату. Наявність в Україні двох центрів влади — київського національного і харківського радянського — дала змогу російським більшовикам формально залишатись осторонь війни, представивши її яквнутрішній конфлікт.

24-25 грудня відбувся бій за станцію Лозова, тоді ж повстали юнаки Чугуївської школи(Історія Українського війська: Книга в двох частинах. — Ч. 2. — (Репринт). — Львів: Видання І. Тиктора, 1936. — 568 с.).

25 грудня 1917 (7 січня 1918) року 30-тисячна російська армія чотирма групами вирушила з Гомеля іБрянська в Україну в напрямах Чернігів-Бахмач, Глухів-Конотоп, Харків-Полтава-Лозова. Одночасно у містах Лівобережжя було підготовлене повстання місцевих більшовицьких груп, при чому більшовицькою пропагандою було деморалізовано деякі українські гарнізони.

26 грудня більшовики захопили Харків і, наступаючи звідти, також Лозову, Катеринослав (9.01.1918),Олександрівськ (15.01.), Полтаву (20.01.). Брянська група захопила Глухів (19.01.) і Конотоп (16.01.) В середині січня розпочалися бої українських частин з силами 7-ої червоної армії, що розгорнула наступ від Жмеринки на Браїлів і Вінницю та зайняли Ямпільський повіт. 17 (4) січня червоні ради депутатів взяли владу в місті Лебедин та Старобільську. За допомогою червоногвардійського загону встановлена радянська влада в Верхньодніпровську; червоногвардійські загони, що прибули з РСФРР, вступили вБорзну. В ніч на 18 (5) січня 6 ешелонів революціонізованих частин 2-го Гвардійського корпусу 7-ї армії зайняли Браїлів.

Одночасно група М. Муравйова, наступаючи з Полтави, захопила Ромодан, а звідти на північ — Бахмач(27.01), де зійшлися 3 російські групи, які під командуванням Муравйова почали наступ на Київ. Українська Центральна Рада для захисту столиці вислала військові частини, сформовані з добровольців, на Полтаву і Бахмач.

14 (27) січня 1918 року в Одесі та Миколаєві спалахнули більшовицькі повстання.

16 (29) січня 1918 року відбувся бій під Крутами в якому Студентський Курінь з 300 бійців був розбитий 4-тисячним більшовицьким загоном. Незважаючи на таку перевагу, муравйовці втратили 350 вояків, після чого 50 студентів-добровольців, взятих у полон, було розстріляно. Того ж дня в Києві спалахнуло більшовицьке повстання робітників на заводі «Арсенал». 23 січня (4 лютого) 1918 року його придушили вояки куреня Січових Стрільців та Вільного Козацтва

Брестський мир і Україна

Від перших днів існування УНР опинилася в епіцентрі світової політики. Підвищений інтерес до неї виявили не лише країни Антанти, а й Четвертого союзу. Розпочавши в Брест-Литовському переговори з Радянською Росією, Німеччина та Австро-Угорщина пильно стежили за розвитком подій у регіонах свого партнера. Опір більшовицькій владі, факти конфронтації з петроградським урядом стали підставою для спроби обмежити прерогативи російської делегації, схилити пристати на те, аби представляти не всю державу (колишню Російську імперію), а виключити з переговорного процесу Польщу, Україну, Білорусію та Прибалтику.

Однак представники Радянської Росії на переговорах погодилися на вилучення з-під свого впливу лише Польщі. Тоді центральноєвропейські держави звернулися безпосередньо до керівництва нових національно-державних і територіально-адміністративних утворень на терені Росії (зокрема й до УНР) з пропозицією надіслати своїх представників для участі в Брестській конференції.

Центральна Рада та її уряд неодноразово заявляли про намір діяти на міжнародній арені самостійно, а не через посередництво більшовицької Росії. Але для повноцінної участі в переговорах потрібна була не формальна, а юридична державна самостійність. Давалися взнаки федералістські ідеали лідерів української революції, жевріла надія на примирення з російськими більшовиками. Крім того, було зрозуміло, що можливостей для маневрів на переговорах делегація УНР матиме небагато. Та й відповідних кандидатів для делегації (дипломатів із бодай якимсь фаховим досвідом, необхідною освітою) знайти було неможливо. На переговори відрядили переважно молодих людей: голові делегації В. Голубовичу було 32 роки, а наймолодшому (Є. Севрюку) - 24. Не дивно, що вони, хоч і сповнені патріотизму, були не готові до жорсткого протиборства з грандами європейської дипломатії.

Уже першого дня участі посланців УНР у Брестських переговорах виникли ускладнення. Народний секретаріат більшовицької України (УСРР) вирішив направити до Бреста свою делегацію, яка мала представляти Україну на переговорах у складі єдиної російської делегації. Країни Четверного союзу не погоджувалися укладати договір з утворенням, яке мало дуже нечіткий статус і непевні перспективи - увійде чи не ввійде воно до федерації, якої на той час не існувало, здобуде самостійність. Досвідчені дипломати, відкидаючи специфічний для міжнародного діалогу стиль, прямо вимагали вирішення питання щодо самостійності України. Так, німецький генерал М. Гофман радив українським дипломатам, що "коли вони хочуть мати формальне право заключати мир незалежно від того, чи заключить його Совітська Росія, то український уряд мусить формально проголосити повну самостійність Української Республіки".

Проголошення Четвертим Універсалом Української Народної Республіки самостійною, суверенною державою стало надзвичайно важливою віхою національного державотворення, відкривало перед нацією якісно нові горизонти на міжнародній арені. Однак закріплення нового статусу УНР сталося тоді, коли вона була буквально за крок від знищення. На Київ наступали війська більшовиків, і дуже швидко з'ясувалося, що чинити їм ефективний опір просто немає кому. Російська урядова делегація домагалася усунення делегації Центральної Ради від переговорів, доводила західним дипломатам, що підписувати мир із Центральною Радою - однаково що мати справу з "учорашнім днем", оскільки Генеральний секретаріат в Україні фактично не має влади.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 889; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.89.204.127 (0.008 с.)