Розвиток української культури ХV - ХVІ ст.

Незважаючи на те, що історичні умови згубно впливали на стан і розвиток української культури, мистецтво та наука продовжували набирати силу. У живописі поряд з релігійними дедалі більше стають помітними світські мотиви й образи, розвивається архітектура: будуються дерев'яні і кам'яні ратуші, замки і розбудовуються міста. Певного розвитку Україна досягла і в науці (філософії, мовознавстві, математиці, астрономії, медицині). Видатною подією для українського мовознавства ХVІ-ХVII століть стає перша граматика Івана Ужевича — «Граматика словенська». У 1447 році талановитий український математик, доктор філософських наук Мартин із Журавиці (село біля Перемишля) написав перший посібник з геометрії та трактат «Нове зіставлення лічби дробів». Він викладав в університетах Падуї, Болоньї, Праги та Липська. На жаль, жодна із праць цього вченого так і не була надрукована.

1483 року у Римі побачила світ перша книга українського вченого Юрія Дрогобича «Прогностичні міркування», написана латиною. Відомо, що Юрій Дрогобич закінчив Краківський університет, викладав медицину й астрономію у Болонському університеті, де згодом став ректором.

Переламним моментом у розвитку української культури стала поява книгодрукування. 1491 року у Кракові українцем Святопол-ком Фіолем були надруковані кириличним шрифтом перші книжки («Псалтир», «Часословець» таін.). Також на Україні розповсюджувались книжки, видані білоруським першодрукарем Франциском Скориною, що заснував власну друкарню у Вільно. На розвиток українського книгодрукування великий вплив мала прогресивна діяльність Івана Федорова, У 1574 році у Львові він випустив «Апостол», а згодом в Острозі — Біблію.

Незважаючи на те, що Київ втратив своє політичне значення, він залишився великим торговим центром, і торгові зв'язки були налагоджені з Молдовою, Сербією, Чехією та Болгарією. Тому в Україні з'являються перекладні твори (наприклад, сербська повість «Александрія»), перекладають з сербської, болгарської та грецької мов.

Розвивається й оригінальна українська література: виникають нові редакції «Києво-Печерського патерика», поширюються списки «Хожденія» Данила Паломника.

На жаль, до нашого часу дійшло надзвичайно мало тогочасних пам'яток, бо більшість їх було знищено під час татаро-монголвської навали.

У розвитку літератури ХІV-ХVІ століть залишається провідним літописання. До наших часів дійшов «Литовський літопис», у якому ведеться оповідь про часи перебування України у складі Литовського князівства. В цьому літописі привертають увагу вставні оповідання та повісті, найцікавішою з яких є «Повість про Подільську землю». Ще один літопис тих часів — «Короткий Київський літопис», який описує події, що відбувалися на українських землях у ХІУ-ХУ століттях, та возвеличує просвітницьку діяльність князя Острозького.

У цей період в усній народній творчості починається зародження української літературної мови. Книжною мовою була старослов'янська з домішками польської мови, латини тощо, але народна мова дедалі більше проникала і в книжну писемність.

У XVI столітті на основі народних говірок зародилася «руська мова», що стала державною на території України у часи панування Литовського князівства. Руська мова стала підґрунтям для подальшого формування української літературної мови.

Причини, характер, рушійні сили і початок Хмельниччини.

У середині XVII ст. українське населення знаходилося в тяжкому стані. Про незадоволення українського народу своїм становищем свідчить ціла низка повстань протягом 50 років. Ці повстання закінчилися поразками, але причини, якими вони були викликані, залишалися.
Навесні 1648 р. в Україні почалося нове повстання, яке суттєво вплинуло на міжнародні відносини у Східній Європі, мало епохальне значення в історії українського народу.

Причини Національної революції та Визвольної війни:

1.
політичні – безправ`я українського народу, тяжкий політичний гніт з боку Польщі, прагнення розширити і зміцнити права козацтва;

2.
соціальні – посилення феодальної експлуатації з боку польських магнатів, шляхти та єврейських орендарів;

3.
національні – прагнення українського народу звільнитися від гніту Польщі і польського панства, яке вважало українців людьми другого сорту; зберегти себе як народ, убезпечити від етнічних чисток і репресій;

4.
релігійні – прагнення відстояти свою православну віру, захистити її від натиску католицизму та уніатства.

Завдання революції:

 

1.
створення незалежної соборної української держави;

2.
ліквідація польско-шляхетського землеволодіння і заміна його, як основним, українським козацьким, встановлення нових виробничих відносин.

Ці завдання по своїй суті були революційними. Визначальним було завоювання незалежності, оскільки лише таким шляхом можна було вирішити всі інші завдання: соціальні, економічні, національні та релігійні.

Революційний характер подій виявлявся у таких докорінних змінах у житті українського суспільства в середині ХVІІ ст. як:

 

·
ліквідація влади польського короля, магнатів і шляхти на значній території України; заміна польської влади українською;

·
революційні зміни у сфері власності: ліквідація польського магнатсько-шляхетського землеволодіння та заміна його козацьким; фактичне скасування кріпосного права та особисте звільнення сотень тисяч селян;

·
становлення та формування Української національної держави;

·
суттєві зрушення в релігійній сфері: фактична ліквідація на звільненій території панування католицької церкви та перехід до домінування православ’я;

·
істотні зміни в ідеології та менталітеті українців: провідною стає ідея української державності, докорінно змінюється в бік зростання національна самосвідомість більшості україснкього народу;

·
про революційний характер подій свідчать масштаби участі в них українського населення: не кілька тисячні повстання, як у 20-30-х роках ХVІІ ст., а абсолютна більшість українського народу.

Початок і основні події Національної революції та Визвольної війни тісно пов`язані з життям і діяльністю її керівника – Богдана-Зіновія Хмельницького. Б.Хмельницький народився 27 грудня 1595 р. в м.Чигирині у сім`ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького, який був чигиринським підстаростою. Богдан здобув добру освіту – вчився спочатку в українській школі, потів – у польській єзуїтській школі на Львівщині, там навчився польської та латинської мов, а пізніше вивчив турецьку, татарську. Він брав участь у польсько-турецькій війні 1620-1621 рр., зокрема в битві під Цецерою, де загинув його батько, а сам Богдан потрапив у полон, де знаходився 2 роки. Після повернення він разом із запорожцями неодноразово ходив у 20-х рр. в морські походи на турецькі міста, став сотником, потім військовим писарем на Запоріжжі. Після ординації 1638 р. він знову чигиринський сотник, господарює у себе на хуторі Суботові. В 1646 р. його хутір пограбував польський шляхтич Чаплинський, при цьому побито малолітнього сина Б.Хмельницького. Спроби законним шляхом розв`язати конфлікт ні до чого не призвели. Більше того, Хмельницького ув`язнили. Він змушений був утікати на Запоріжжя, де його прихильники вигнали польський гарнізон і обрали його гетьманом. Так особиста доля Б.Хмельницького переплелася з долею його народу.
Хід Визвольної війни 1648-1651рр.

Прагнучи забезпечити тил та посилити своє військо, Хмельницький укладає угоду про союз з кримським ханом. На бік Хмельницького перейшли реєстрові козаки, які вбили пропольськи настроєну старшину. Назустріч Хмельницькому вийшло два загони польських військ, які він вирішив розгромити по частинах. Його війська зустрілися з авангардом польських військ під керівництвом сина коронного гетьмана С.Потоцького (10 тис. чол.) в урочищі Жовті Води. Бої тривали з 19 квітня по 6 травня 1648 р. Польські війська були розгромлені. 3 тис. чол. потрапило в полон.
15-16 травня 1648 р. війська Хмельницького (15 тис. повсталих і 4 тис. татар) зустрілися з основним загоном польських військ (20 тис.) в районі Корсуня. Поляки знову були розгромлені. 8500 з них потрапило в полон, в тому числі обидва гетьмани: Потоцький і Калиновський. В цей же час (10 травня) помер польський король Владислав, що створило сприятливі умови розгортання повстання.

Спочатку Хмельницький не думав відділяти Україну від Польщі, вимагаючи збільшити реєстр до 12 тис., захистити православну віру, але подальші події привели до зміни його намірів. Своєю резиденцією Хмельницький зробив місто Чигирин, де почав формувати свою армію. На вересень 1648 р. було сформовано 35 полків чисельністю 80 тис. чол.

Повстання поширилося по всій Україні. Основною силою його було селянство, а ядром - козацтво. Хмельницького підтримали і взяли участь у повстанні всі верстви населення України, за винятком великих полонізованих українських магнатів та вищого православного духівництва.

Нова велика битва між повсталими і польським військом відбулася 11-13 вересня 1648 р. біля м.Пилявці (нині Хмельницька обл.). Польське військо нараховувало близько 50 тис. чол., а також декілька десятків тисяч слуг. У Хмельницького було разом з татарами 85 тис. чол. Поляки зазнали нищівної поразки. Повстанцям дісталися величезні трофеї і 80 гармат, на 10 млн. злотих усякого добра, багато оздоблені карети, золотий та срібний посуд, 120 тис. возів з кіньми.

Бойові дії продовжилися у 1649 р. 5-6 серпня в битві під Зборовом (нині Тернопільська обл.) Хмельницький завдав відчутних втрат польській армії, але її врятував від розгрому татарський хан, який не хотів посилення України, чому, без сумніву, сприяла б нова перемога Хмельницького. Хан пішов на таємні переговори з королем, отримав багаті дарунки і змусив Хмельницького укласти з королем договір.

За Зборівським договором (8 серпня 1649 р.) число реєстрових козаків збільшувалось до небаченої раніше кількості – 40 тис. Шляхта могла повернутись до своїх маєтків. Під владу гетьмана переходили три воєводства: Київське, Чернігівське, Брацлавське. Державні посади могли займати лише православні; гетьман отримував у своє користування Чигирин з округою; київський митрополит одержував місце в сенаті.

Цим договором були незадоволені обидві сторони: поляки хотіли привести Україну до покори, за станом на 1647 рік; багато селян дуже нарікали на те, що не увійшли в реєстр, і на те, що шляхтичі повертаються в маєтки. Нові бої були неминучими.

18 червня 1651 р. польське військо (150 тис. чол.) і повстанці (100 тис. + 50 тис. татар) зійшлися біля м. Берестечка на Волині. Спочатку події розгорталися вдало для козаків, але 20 червня татари не витримали артилерійського обстрілу і почали тікати, захопивши з собою Хмельницького, який намагався їх зупинити. Повстанці опинилися в тяжкому становищі – позиційному і психологічному. І.Богуну вдалося вивести частину війська з оточення, але поразка і втрати були великими. Полягло близько 30 тис. чоловік. Польські і литовські війська зайняли значну частину України разом з Києвом. Але населення не припинило опору. Тому обидві сторони погодились на переговори.

18 вересня 1651 р. було підписано Білоцерківський договір. Реєстр зменшувався до 20 тис. чол. Реєстрові могли жити лише на Київщині. Гетьмана позбавляли права вступати в міжнародні відносини. Селяни повинні були повернутись до панів.