Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Центральна рада в Україні та її політика. М.С.Грушевський.

Поиск

У кінці лютого 1917 р. в Петрограді в результаті збройного повстання робітників і солдатів царизм було повалено. Проте боротьба за владу не закінчилася. Паралельно існували дві політичні структури, які представляли інтереси різних соціальних верств: Тимчасовий уряд, сформований в основному з ліберально-буржуазних депутатів IV Державної думи, і Рада робітничих і солдатських депутатів.

В Україні ситуація виявилася ще складнішою. Поряд з органами Тимчасового уряду та робітничими і солдатськими Радами (лише у березні 1917 р. їх було вже понад 170) виник ще один орган, який згуртував українські національно-демократичні сили, — Центральна Рада. Це громадське об'єднання спочатку було створене 7 березня 1917 р. у Києві з ініціативи ряду політичних, громадських, наукових організацій. Головою Ради обрали визначного історика і громадського діяча М. С. Грушевського. Серед партій провідну роль у Центральній Раді відігравали Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) і Українська партія есерів (УПСР). У більшості Рад робітничих і солдатських депутатів переважали меншовики та есери.

Періодизація діяльності Центральної Ради:

1. Становлення УЦР, формування її складу, боротьба за демократизацію й українізацію, співробітництво з Тимчасовим урядом, кристалізація ідеї автономії України в складі Росії (березень — початок червня 1917 p.).

2. Поглиблення процесу державного будівництва в Україні на засадах автономно-федеративного принципу, легітимізація автономії в умовах досягнення тимчасового компромісу з Тимчасовим урядом (кінець червня — початок жовтня 1917 p.).

3. Боротьба за владу з центральним більшовицьким урядом (жовтень 1917 р. — січень 1918 p.).

4. Існування формально самостійної Української Народної Республіки під протекторатом Німеччини й Австро-Угорщини (березень — 28 квітня 1918 p.).

19 березня 1917 р. у Києві пройшла грандіозна демонстрація (більше 100 тис. учасників), у ході якої висувалися вимоги надати Україні автономію. 7-8 квітня 1917 р. в Києві відбув ся Український національний конгрес, у роботі якого брали участь делегати від губернії! України, українських громадських організацій Петрограда, Москви, Криму, Кубані, Холмщини. У цей час Центральна Рада складалася з 822 місць, близько чверті з них належало російським, єврейським, польським та іншим неукраїнським партіям. На конгресі відбулося конституціювання Центральної Ради, вона стала представницьким органом українського народу. Це був перший крок відродження нації на шляху державності. Керівництво ЦР почало роботу по створенню підлеглих їй місцевих органів влади — українських рад (губернських, міських, повітових). Таким чином, в Україні створився трикутник політичних сил. Важливим рішенням конгресу була пропозиція, щоб кордони між автономними республіками в Новій Росії визначалися на основі етнографічного принципу.

Центральна Рада висувала вимоги автономії України, підтримувала заходи щодо створення української преси, упровадження української мови в школах, скасування будь-яких обмежень щодо розвитку української культури і громадсько-політичного життя. Загальнодемократичні вимоги і лінія Центральної Ради дістали підтримку з боку скликаних у Києві в травні 1917 р. все українських з'їздів: військового, селянського, робітничого.

10 червня 1917 р. Центральна Рада видала свій І Універсал, тобто державний документ у формі звернення до населення. У ньому проголошувалась автономія України і підкреслювалось, що Україна не відділяється від Росії. Порядок і лад в Україні повинні були дати «вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні українські збори (сейм)». Це був перший крок до здійснення національно-територіальної автономії України.

В Універсалі підкреслювалося, що склад Центральної Ради буде поповнено представниками інших народів, які живуть в Україні, і це дасть змогу їй стати єдиним найвищим органом революційної демократії краю. Комплектування окремих військових частин лише українцями здійснюватиметься під контролем військового міністра і Генерального штабу. Проблему земельної реформи теж повинні були вирішити Установчі збори.

3 липня 1917 р. Центральна Рада видала II Універсал, де проголошувалося, що вона не згодна з відокремленням України від Росії і відкладає вирішення питання про здійснення автономії України до Всеукраїнських установчих зборів.

II Універсал був певною поступкою російському Тимчасовому урядові, компромісом, деякою мірою кроком назад порівняно з І Універсалом. Це виявилося в тому, що не визначалася територія, на яку поширювалася влада Центральної Ради, не уточнювалися повноваження Генерального секретаріату, особливо у відносинах з місцевими органами Тимчасового уряду. Проголошення самостійності України в тих умовах було нереальним.

Невдовзі Центральна Рада створила свій виконавчий орган — Генеральний секретаріат на чолі з відомим українським письменником В. К. Винниченком. До складу секретаріату входило 8 міністерств, якими керували переважно представники соціал-демократичної партії. Дії Центральної Ради викликали невдоволення з боку Тимчасового уряду і лише черговий провал нового наступу російських військ у Галичині змусив його піти на переговори з ЦР. У переговорах узяли участь О. Керенський, І. Церетелі від Тимчасового уряду, М. Грушевський і В. Винниченко від Центральної Ради. Тимчасовий уряд змушений був визнати Генеральний секретаріат своїм крайовим органом управління п'яти (з дев'яти) українських губерній (Київської, Полтавської, Подільської, Волинської та Чернігівської). Це означало зростання а Жовтневий переворот в Петрограді та його наслідки для України.

25 жовтня 1917 року (за новим стилем 7 листопада) у Петрограді військові сили, прихильні до Російської партії більшовиків, захопили всі ключові пункти столиці та резиденцію Тимчасового уряду – Зимовий палац, і взяли владу у свої руки. На II з’їзді Рад, який у цей час проходив, Ленін оголосив про перехід влади в Росії у руки Рад. Вони одразу проголосили “Декрет про мир”, в якому пообіцяли укласти сепаратний мир з німцями, та “Декрет про землю”, за яким поміщицька земля мала бути націоналізована без будь-якого викупу і розділена між селянами. Ставлення більшовиків до національного питання було відображено у “Декларації прав народів Росії”, яка проголосила ліквідацію всіх національних привілеїв і обмежень. Але головним було не національне самовизначення, не створення незалежних демократичних держав, а об’єднання трудящих різних національностей для спільної боротьби проти “експлуататорів” за побудову комуністичного суспільства.
Враховуючи величезне стратег ічне значення України, більшовики прагнули якомога швидше встановити контроль над її територією. Але зробити це було не так просто. Адже навіть у радах великих міст вони не мали переваги або більшості. Більшовицька партія на той час складалася з російської та єврейської інте-лігенції і робітників, вона відображала настрої некорінного населення. На момент Жовтневого перевороту ситуація в Києві була надзвичайно складною. Тут одночасно існувало три сили: Центральна Рада, Рада робітничих і селянських депутатівта штаб Київського військового округу, що залишився вірним Тимчасовому уряду. Першими на виступ наважилися більшовики, і вже 10 листопада 1917 року робітники київського заводу “Арсенал” підняли повстання проти військового штабу. Центральна Рада спочатку зайняла очікувальну позицію, але у вирішальний момент наказала 8 тисячам своїх бійців прийти на допомогу більшовикам. Це змусило війська Тимчасового уряду евакуюватися з Києва. І вже 22 листопада Центральна Рада проголосила III Універсал, згідно з яким була проголошена Українська Народна Республіка (УНР) у складі дев’яти губерній, де українці становили більшість. Але проголошення УНР не відповідало меті більшовиків, для яких Україна виступала цінним джерелом матеріально-технічних і людських ресурсів. Вже 4 грудня у Києві отримали телеграму за підписом Леніна та Троцького, яка називалася “Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Центральної Ради”. Цей грубий ультиматум українською стороною було відкинуто, і відповідь не забарилася – 8 грудня 1917 року з Бєлгорода на Україну напали більшовицькі війська, очолювані Антоновим-Овсієнком. З цього часу розпочався більшовицький терор проти нашого народу. Історик Олександр Музичко виділяє найголовніші злочини комуністичного режиму проти України:
придушення Української національно-демократичної революції 1918 року;
терор проти українського селянства у 1919-1921 роках (“військовий комунізм”);
знищення української інтелігенції у 1920-1930-х роках;
масовий терор проти пересічних громадян у 1930-ті роки;
Голодомори проти українського селянства 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років;
вбивства провідних діячів української еміграції (Петлюри, Коновальця, Бандери, Ребета та інших), що є проявом міжнародного тероризму;
терор проти населення Східної України у 1944-1945 роках;
терор проти населення Західної України у 1939-1941 та 1944-1950-х роках;
ліквідація Української повстанської армії;
гоніння на українську інтелігенцію протягом 1950-1980-х років;
приречення на загибель багатьох українців в Афганістані;
гоніння на українську церкву протягом майже всіх років існування СРСР.
Слід зазначити, що цей далеко не повний перелік злочинів комунізму в Україні не вичерпується з 1991 роком. Саме комуністи разом з іншими спорідненими партіями вносять розкол в українське суспільство по надуманій лінії Схід-Захід.
Справжнє руйнування комуністичної системи багато хто пов’язав з подіями на київському Майдані, що розпочалися 21 листопада 2004 року. Однією з провідних була ідея люстрації, що в ширшому сенсі означало очищення влади від старих кадрів, свідомість яких загартовувалася в часи СРСР. Однак після Майдану було обрано шлях всепрощення. Сьогодні очевидно, що він був хибним. Старі кадри нічого не зрозуміли і нічому не навчилися. Отримавши реванш, вони знову тягнуть Україну в радянське стійло “братньої” держави. Таким чином кінець радянської доби відкладається на невизначений час. Однак головним злочинним проявом комунізму була його ідеологія та пропагандистська машина, яка її створювала. Саме вона пустила найглибші коріння, призвела до найтрагічнішого наслідку — створила радянську людину, “совка”. Процес її створення в СРСР тривав протягом всього часу його існування. Саме комуністичний режим винен у дискредитації ідеї українського націоналізму..



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 459; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.188.254.131 (0.011 с.)