Економічний розвиток Франції після першої світової війни

Перша світова війна була важливим етапом у промисловому розвитку Франції. Воєнна економіка сприяла ще більшому посиленню влади фінансової олігархії країни та її збагаченню. В роки війни промисловість була перебудована на військовий лад, з цією метою було створене спеціальне міністерство озброєння. Уряд провів низку заходів, що спрямовані на широку мобілізацію промисловості для обслуговування армії. За рахунок великих американських кредитів уряд закупав на іноземних ринках сировину та палева, видавав підприємцям аванси та довгострокові кредити під військові замовлення, повертало з фронту інженерів та кваліфікованих робітників, широко застосовувало жіночу працю. В результаті військової перебудови господарства Франції не тільки значно зросла кількість продукції залізорудної, чавуно- та сталелитейної промисловості, але й швидко розвивались нові галузі; хімічна промисловість отримала особливий розвиток, з’явилися електротехнічна та авіаційна промисловості. Значно зросло виробництво снарядів, кулеметів, літаків, автомашин та інших видів військової продукції. Таким чином, в роки першої світової війни французька промисловість зробила крок уперед, але розвиток її в цей період носив однобокий характер. Це було пов’язане з обслуговуванням потреб війни. Галузі промисловості, що були пов’язані із задоволенням масового споживчого попиту, розвивались значно повільніше, або зовсім не розвивалися.

У післявоєнний період, майже до 1930 року, відбувався подальший процес капіталістичної індустріалізації Франції. Серед чинників, що сприяли зростанню економіки Франції після Першої світової війни, слід назвати такі:

· Приєднання Ельзасу та Лотарингії (за Версальським договором Франція повернула собі Ельзас та Лотарингію, а також окупувала Саарський вугільний басейн. Приєднання Лотарингії зразу ж подвоїло потужність металургійної бази Франції, Виплавляння сталі з 1913 року по 1029 рік зросло з 4,6 млн. до 9,8 млн. тон. Приєднання текстильних підприємств Ельзасу сприяло зростанню виробництва тканин у Франції);

· Отримання німецьких репарацій (частина репараційних платежів Франція отримала від Німеччини у вигляді природних поставок, головним чином вугілля та коксу, в яких особливо відчувала потребу французька промисловість. Мінеральне палева в рахунок покриття репараційних платежів відпускалося по дуже низьким цінам, що били вигідні для французьких промисловиків);

· Широке проведення робот з відродження зруйнованих областей, що створювало для французької важкої промисловості порівняно широкий та стійкий внутрішній ринок.

Економічний розвиток Франції між двома світовими війнами поділився на два періоди:

1. 1918-1930 рр. – французька промисловість розвивалася відносно швидко і далеко обійшла довоєнний рівень. Швидко розвивалась важка промисловість, головним чином її нові галузі. Обсяг продукції електротехнічної промисловості зріс у шість разів. За кількістю автомашин Франція поступалася тільки США. За виплавкою чавуна, виробництвом продукції хімічної промисловості вона вийшла на третє місце у світі (після США та Німеччини).

2. 1929 рік – найвищий розвиток французької промисловості.

 

Завдяки промисловому підйому 1918-1930 рр. Франція перетворилася з країни, де передувало сільське господарство, в країну індустріально-аграрну. У 1930 році частка сільськогосподарської продукції у загальному виробництві Франції складала 44 %, а промислової – вже 56 %. Не дивлячись на швидкі темпи післявоєнної індустріалізації, Франція за рівнем свого промислового розвитку продовжувала відставати від головних капіталістичних країн – США, Німеччини та Англії. У Франції, як в інших країнах, післявоєнна стабілізація капіталізму опинилася тимчасовою та нестійкою. Світова економічна криза 1929-1933 років наніс руйнівний удар економіці країни, і протягом 30-х років французька промисловість жодного разу не підводилася до рівня 1929 року. Настала хронічна депресія.

Таким чином, навіть у післявоєнні роки у Франції не відбулося значного підйому промисловості. Промислова депресія 30-х років супроводжувалася хронічним недовантаженням промислових підприємств, безробіттям; вона значно загострила внутрішньополітичне становище у Франції. В період між першою та другою світовими війнами значно посилювався процес концентрації виробництва і монополізації промисловості. Цьому сприяло відновлення зруйнованої промисловості та будівництво нових заводів. Особливо гостро відбувався процес концентрації капіталу у важкій промисловості. Наприклад, 10 найбільших підприємств виробляли 72 % всієї металургійної продукції країни. Три найбільших автомобільних заводи (Ситро єн, Рено, Пежо) виробляли ¾ загального обсягу виробництва автомобілів. На початку 30-х років Х1Х ст. монополістичні групи відігравали ключову роль у французькій металургії. Майже повністю була картельована кам’яновугільна промисловість. У хімічній промисловості існувало три могутні трести («Кульман», «Сен-Гобен», «Бозель-Молетро»).

Зі зростанням промислових монополій в країні різко прискорився процес виникнення промислового капіталу. В період першої світової війни та в роки відновлення у Франції безперервно випускались внутрішні запозичення, що реалізовувались за допомогою великих банків країни. Це було джерело великих прибутків банкірів, Концентрація банківського капіталу ще більше посилилась.

Перша світова війна вкрай негативно позначилася на сільському господарстві Франції. В міжвоєнний період воно продовжувало залишатися роздробленим та технічно слабко озброєним.

Серед причин, що негативно впливали на сільське господарство Франції у міжвоєнний період слід назвати таки:

· По-перше, перша світова війна (гостра нестача робочої сили, дезорганізація сільського господарства на територіях, що захоплені ворогом (ці області приносили 1/5 всього врожаю);

· По-друге, кризи 20-х - 30-х рр. (падіння цін на виноград, фрукти, овочі, зерно, що викликало скорочення посівів пшениці).

Особливістю міжвоєнного розвитку французької зовнішньої торгівлі є різке падіння експорту при відносно меншому падінні імпорту. Серйозні зміни відбулися і в сфері вивезення капіталу, що мав велике значення для французького лихварського імперіалізму. К 1914 року закордонні вкладання Франції склали 60 млрд. франків. Найбільша частка цих ресурсів було вкладена в державні запозичення. Після війни 1914-1918 рр. експорт судного капіталу з Франції значно скоротився. В результаті великої Жовтневої соціалістичної революції французька буржуазія втратила свої капітали, що були вкладені у важку промисловість Росії. Анулювання Радянською владою царських державних запозичень були тяжким ударом по французькому лихварському імперіалізму. Разом з цим у післявоєнний період зросли інвестиції Франції у європейську промисловість, головним чином у воєнну промисловість Польщі, Чехословаччини та ін. Таким чином, французький імперіалізм у відомому сенсі втратив свій судно-лихварський характер, але експорт капіталу не втратив свого значення. У 1929 році, наприклад, доходи від експорту французького капіталу у три рази перевищували доходи від зовнішньої торгівлі.

У післявоєнний період посилювалися економічні зв’язки Франції зі своєю колоніальною периферією. Поступаючись за розміром своїх колоніальних володінь тільки Англії, Франція до війни 1914-1918 рр. порівняно слабко використовувала свої колонії як арену вкладання своїх капіталів (французький рантьє легше вкладав свої капітали у гарантовані державні запозичення, ніж на розробку колоніальних багатств, будівництво доріг у колоніях та т.п.).

Роль колоній у післявоєнні роки різко зросла як у зовнішній торгівлі Франції, так і у експорті французького капіталу. Експорт французьких колоній мав однобокий характер. Так, експорт вина перевищував половину всього алжирського експорту. З Марокко вивозили хліб та фосфати, з Індокитаю – головним чином рис та каучук. Монокультурне господарство колоній, при якому вироблялося один або декілька видів сировини та всі потреби населення задовольнялися за рахунок ввезення, все більше втягувало їх в економічну залежність від метрополій. З метою посилення експлуатації колоній для більшості з них Франція встановили систему переважних тарифів. Товари, що ввозилися з метрополії у колонії, або зовсім звільнялися від мита, або обкладалися ними у менших розмірах, ніж товари інших країн. Таким шляхом французькі імперіалісти домоглися панівного положення на своїх колоніальних ринках. У період з 1927 року до 1933 року на колоніальні володіння відносилося 75 % всього експорту капіталу Франції.

Перша світова війна загострила класові протиріччя у Франції. У 1921 році була створена Французька комуністична партія. Особливо гостро існувала класова боротьба у Франції у 30-і роки ХХ ст. Фінансова олігархія взяла курс на встановлення фашиської диктатури, Ала робочий клас зірвав спробу французьких фашистів захопити владу у 1934 році. В країні розгорнулося широкий демократичний рух народного антифашиського фронту, що отримало перемогу на парламентських виборах 1936 року. Робочий клас домігся незначних поступок від капіталістів, так, робочий тиждень був скорочений до 40 годин, підприємців зобов’язали укладати колективні договори та оплачувати робочим відпустки. Але буржуазія Франції не примирилася, монополісти встали на шлях саботажу та дезорганізації економіки країни. Почалася масове утікання французького капіталу за кордон. Всесильні «200 сімей» здійснювали політику загравання з Гітлером, проголосивши оманливий, антинаціональний лозунг «умиротворення». Вони розраховували за допомогою фашиської воєнщини розгромити робочий клас, заставити його відмовитися від досягнутих успіхів. Ця політика привела до Мюнхенської угоди вересня 1938 року, в результаті якого Чехословаччина була віддана гітлерівському фашизму. Французькі імперіалісти звільнили Гітлеру шлях на Схід, тим самим, відкрили йому ворота до Франції. Так віроломна політика французького імперіалізму підгодовувала вторгнення німецьких фашистів до Франції у 1940 році.