Еволюція феодалізму в Італії

Найбільш економічно розвиненими містами в Європі XI-XV ст. були міств Північної Італії – Венеція, Генуя, Флоренція тощо. Тут раніше за інші частини Європи почав бурхливо розвиватися торговельний капітал. Цьому сприяло:

- зручне географічне положення (серединне положення Італії на шляхах із Західної Європи в країни Сходу);

- об'єднання міст із селами (північно-італійські міста не тільки рано позбулися влади сеньйорів і стали самостійними республіками, але й скинули місцевих феодалів, підкоривши собі місцеве село економічно й політично);

- хрестові походи.

Економічному підйому Італії сприяли:

1. ранній розвиток середньовічних міст у порівнянні з іншими європейськими країнами – починаючи з кінця IX ст.;

2. виникнення потужних міст-держав у ході комунальних рухів, які підкорили собі всю округу. Вони не були підпорядковані феодальним сеньйорам, скоріше самі стали такими. Феодальні відносини класичного типу тут були ослаблені, місто фактично підтягувало відстале село до більш високого рівня товарного виробництва;

3. до кінця XIII ст. більшість селян Північної й Середньої Італії були особисто вільні, швидко просувався процес соціального розшарування. Це дозволяло задовольняти потребу ремісничого виробництва в робочих руках, що постійно зростала;

4. розвивалася реміснича діяльність у містах;

5. зручне географічне положення сприяло жвавому внутрішньому й міжнародному товарообміну;

6. грошові нагромадження.

Названі процеси стимулювали створення мануфактур, які функціонували за принципом розподілу праці по операціях між найманими робітниками.

В XII-XV ст. Венеціябула торговельною столицею і найбільшим містом Західної Європи, потужною морською державою. Величезний обсяг венеціанської торгівлі стимулював розвиток банківської справи й комерційного обліку у Венеції. Не випадково Венеція вважається батьківщиною сучасної бухгалтерії.

Венеція, яка виконувала роль посередника і торгувала переважно чужими товарами, водночас розвивала й власне ремісниче виробництво на експорт, особливо виробництво всесвітньовідомого кольорового скла, секрет якого венеціанці пильно оберігали.

Значну роль у системі східної торгівлі Венеції й Генуї відігравали їх колонії в Північному Причорномор’ї. В Азові перебувала торговельна факторія Венеції, а у Феодосії - Генуї. Це були кінцеві пункти караванних торговельних шляхів, які прямували з Індії через Середню Азію до Чорного моря. Завдяки капіталістичній організації, флорентийське вовняне виробництво мало набагато більш високу продуктивність у порівнянні з сукняним виробництвом, організованим за цеховими принципами.

Поширення торгівлі створювало можливість нагромадження коштів в руках купців і лихварів та сприяло виникненню грошового ринку. Гроші чеканили королі, сеньйори, єпископи, великі міста.

Розмаїтість монетних систем і одиниць викликала необхідність операцій з приводу обміну грошей. Так виділилася професія мінял, які займалися також переказом грошових сум і лихварством. З XIII ст., у зв'язку з банкрутством дрібних виробників у місті й на селі, а також розширенням торгівлі, кредитно-позичкові операції набули поширення, особливо в сфері транзиту і оптових угод. Почали створюватися банківські контори та банки. Характерно, що відокремлення фінансової діяльності як особливої галузі, відбулося в Італії.

Наприклад, у Генуї банк Сан-Джорджо виник ще у XI ст., а в XV ст. його капітал перевищував 10 млн. лір. Італійці в досконалості опанували такі фінансові інструменти, як векселя, кредит, термінові торговельні угоди, позики тощо.

У XV ст. булоа зроблено спробу заснувати центр грошового ринку в Безансоні, імперському місті у Франш-Конте. Центром фінансових угод він не став, але дав їм ім'я. Фінансовий ринок став "ярмарком, що пересувається" і збирався в різних містах, але завжди називався "Безансон". Його хазяїном була Генуя. "Безансон" був законодавчим органом фінансового світу, своєрідною міжнародною фондовою біржею. Тут встановлювався курс грошей, здійснювалися грошові перекази, укладалися фінансові угоди. Трохи пізніше, на початку XVI ст., обсяг угод сягав 40 млн. золотих флоринів ("Безансон" став попередником фондових бірж у Лондоні та Антверпені).

В XV ст. у багатьох містах Італії були організовані установи, які видавали позички під заставу речей та стягували за це близько 5%. Ініціаторами таких установ були францисканські ченці. Спочатку ці установи називалися "горою милосердя", згодом їх стали називати ломбардами, тобто установами, що винайдені італійцями. Перший ломбард був заснований у Перуджі в 1462 р. Потім вони стали масовими - до 1512 р. вони розташовувалися у 87 містах Італії.

Відомо, що найдавніші вільні форми капіталу - торговельний і лихварський. Уперше цей капітал став проникати у виробництво в XIV-XV ст. Звичайно, купець оптом закуповував сировину й перепродавав її ремісникам, а потім скуповував у них готові вироби для продажу. Ремісник відокремився від ринку сировини й збуту і продовжував працювати на торговця-скупника вже як найманий робітник-надомник. Така "роздавальна система" вела до виникнення ранніх форм капіталістичного виробництва.

Найбільш сприятливі умови в XIV-XV ст. мали міста Південної Європи. Найбільш урбанізованою була Північна й Центральна Італія, де відстань між містами іноді не перевищувала 15-20 км.

Найбільш характерний приклад розвитку ранньокапіталістичних відносин демонструє Флоренція. У Флоренції виникли особливі форми ремісничого виробництва. Торговці, які привозили вовну і збували сукно, входили в цех сукноробів, але ніякої особистої участі в процесі виробництва не приймали. Цей цех був фікцією, він поєднував не ремісничих майстрів, як в інших містах, а капіталістичних підприємців. В їхніх майстернях працювали винятково наймані робітники, які отримували поденну плату. Привозячи вовну, сукнороби у своїх майстернях здійснювали всі підготовчі операції (очищення, промивання і чесання), після цього вовна передавалася для прядіння. Так, під виглядом цехового виробництва у Флоренції сформувалися елементи капіталістичного підприємництва і найманої праці.

Кількість найманих робітників поповнювалася з двох джерел - за рахунок учорашніх селян і ремісників, що зубожіли. Крім того, міська верхівка нагромаджувала свої багатства. Так формувалися нові соціальні угруповання: рання буржуазія і пролетаріат.

Флоренція стала також одним з головних європейських центрів лихварського капіталу. Кредит посідав важливе місце в економічному житті Європи у XI-XV ст. При відсутності єдиної монетної системи в середньовічній Європі, як і в рабовласницькому періоді, для здійснення торговельних операцій необхідними були «міняли» які б займалися обміном грошей.

Вексельна система, яка дозволяла уникати транспортування грошових сум і спрощувала торговельні операції, розвилася до XII-XIII ст. Міняли отримали назву банкірів («банк» - на італійській означає «стіл», звичайне місце розташування міняли на вулиці). З розвитком торгівлі й промисловості банківсько-кредитна справа набула великого економічного значення.

У Флоренції оптові торговці вовною розгорнули широку кредитну діяльність. Найбільший торговий дім середньовіччя - флорентійська фірма Медічі, яка мала відділення в багатьох містах Європи, - здійснювала вексельні позички (як дрібні, так і великі, навіть могутнім королям Європи), депозитні, комісійні, страхові операції, а також вела значну оптову торгівлю вовною, шовком, пряностями й іншими східними товарами. Медічі кредитували всю вовняну промисловість у Флоренції.

Однак, капіталістичне виробництво, яке почало розвиватися в той час у Флоренції й інших італійських містах, було лише незначною часткою феодального господарства.

Очевидно, що зародження ранньокапіталістичних відносин в Італії відіграло значну роль у світової економічної історії. Воно сприяло різкому підвищенню продуктивності праці й загальному розвитку економіки, перетворило Італію на передову країну Західної Європи XIV ст., а її міста на одне з джерел культури Відродження.

Таким чином, Х ст. стало найважливішим етапом у розвитку західноєвропейського регіону. В цей період формувалася й удосконалювалася феодальна структура, спостерігався прогрес в аграрному секторі. Великих успіхів досягли міста, що стали динамічними центрами народного господарства, де зародилися засади капіталістичного виробництва.