Основні риси східного рабства

Перші рабовласницькі держави з'явилися на Давньому Сході, а суспільний лад отримав назву Східного рабства. Насамперед, варто сказати, що до районів східного рабства відносять Давній Єгипет і Месопотамію, однак батьківщиною його виникнення вважають район Давнього Єгипту.

Вигідне стратегічне й географічне положення Давнього Єгипту сприяло його політичному й економічному розвитку. На високоврожайних землях долини Нілу швидко розвивалося землеробство. Другою важливою галуззю господарства Єгипту було скотарство. Але найбільш значним досягненням у господарстві стала зрошувальна система землеробства, яку будували і підтримували її функціонування вільні жителі. Необхідність введення зрошуваного землеробства в Давньому Єгипті змушувала громади об’єднуватися для створення ірригаційних мереж. Однак поступово фараони, жреці, державні чиновники привласнюють общинні землі, перетворюючи вільних селян на залежних виробників. З родової знаті виходять місцеві володарі, громада розшаровується.

Так зароджуються рабовласницькі відносини на Сході, які мають свої характерні риси:

§ відсутність суспільного виробництва;

§ у сільському господарстві праця залежного населення використовується тільки частково (іноді для обробки ґрунту в системі храмового господарства), основну ж частину продукції виробляли вільні селяни;

§ основними сферами використання праці залежного населення були будівництво пірамід, каналів й інших споруд;

§ залежне населення належало державі;

§ головні джерела поповнення рабів: війни, піратство, боргове рабство.

Однак, слід зазначити, що в країнах Давнього Сходу рабовласницька система розвивалася повільно, у значній мірі не виходячи за рамки домашнього патріархального рабства, тобто залежне населення мало право заводити родину й навіть викуповувати себе з неволі.

Тисячолітня історія держави Древній Єгипет дозволяє простежити економічні, соціальні й політичні аспекти розвитку народу й держави. Приклад Єгипту ще раз переконує, що першочергове значення для держави економіки як основи розвитку народу й держави. Ідеологія й один з її проявів - релігія покликані забезпечити економічний розвиток. Протягом тисячоліть у Єгипті послідовно змінилися десятки релігій. У доісторичний період люди вклонялися предметам й обожнювали природу. У період існування древніх єгипетських царств у єгиптян головним був бог сонця Ра, потім - Амон. У результаті релігійної реформи в XV ст. до н. е. в країні вводиться культ бога Атона.

До певного моменту Єгипет не являв собою держави. Відносини в суспільстві регулювалися родовими відносинами й міцно базувалися на культурі, звичаях і традиціях населення території. Однак, у результаті появи приватної власності на землю й виділення в суспільстві правлячої верхівки виникають держави, які в IV тис. до н. е. поєднуються в держави: Нижній Єгипет (на півночі) і Верхній Єгипет (на півдні). У наслідку в III тис. до н.е. Нижній Єгипет був захоплений Верхнім і вони об'єдналися в єдину державу.

В свою чергу територія держави ділилася на «номи», якими керували «номархи». Земля належала фараонові, який дарував її чиновникам, військовими, жрецям. Державні чиновники були відповідальні за утримання каналів, зрошувальних систем, стежили за підйомом води в Нилі. Держава проводила великі будівельні роботи щодо створення каналів і водоймищ.

З появою держави єгипетські фараони з метою одержання корисних копалин і рабів постійно вели війни, які в остаточному підсумку зпустошували країну та неодноразово призводили до розпаду єдиної Єгипетської держави й навіть до її завоювання. Таким чином, хоча війни й велися для рішення економічних проблем, але вони ж виснажували економіку країни, спричиняли розпад держави.

Розпад Давньоєгипетської держави став відправним моментом для розподілу єгипетської історії на періоди:

- Доісторична епоха (до IV тис. до н. е.)

- Давнього царства (IV тис. до н. е. - XXII ст. до н. е.)

- Середнього царства (XXI ст. до н. е. - XVIII ст. до н. е.)

- Нового царства (XVII ст. до н. е. - XI ст. до н. е.)

З моменту появи Єгипту як держави на чолі держави стояли правителі різних династій (таблиця 2.1).

Близько 3050 р. до н.е. - Доісторичний період: Homo erectus (людина прямоходяща) кочує по території нинішнього Єгипту та добуває собі їжу полюванням і збиранням плодів. На берегах Нилу кочівники закладають перші поселення.

3050-2715 р. до н. е. - Ранній період (I-II династії). Цар Менес поєднує Верхній і Нижній Єгипет. Столицею держави стає Мемфіс. З'являється ієрогліфічний лист.

2715-2192 р. до н. е. - Давнє царство (III - IV династії). Імхотеп, архітектор фараона Джосера, будує першу східчасту піраміду в Саккара. Гігантські піраміди символізують владу фараонів IV династії (Снофру, Хеопса, Хефрена, Мікерина).

2192-2040 р. до н. е. - Перше міжцарів'я (VII - Х династії). Розпад держави, що супроводжується громадянськими війнами, викликає до життя соціальне, духовне й культурне відновлення.

2040-1650 р. до н.е. - Середнє царство (XI - XIV династії). Ментухотеп I поєднує Верхній і Нижній Єгипет. Фіви стають культурно-політичним центром під заступництвом бога Амона. Намісники в провінціях втрачають владу і впливовість. Єгипет скорює "золоту" країну Нубію. Яхмес пропонує способи визначення площ і розрахування дробів.

1650-1540 р. до н. е. - Друге міжцарів'я (XV - XVII династії). Гиксоси - кочевники з Передньої Азії - завойовують Єгипет. З'являється нова військова техніка, наприклад кінна бойова колісниця. Папіруси повідомляють про перші хірургічні операції.

 

Таблиця 2.1 – ДИНАСТІЇ ДАВНЬОГО ЄГИПТУ

 

Назва династії	Роки
Додинастичний період	До 3100 р. до н.е.
Ранні династії	бл. 3100 - 2700 р. до н. е.
I й II династії	3100 - 2700 р. до н. е.
Древнє царство	бл. 2700 - 2180 р. до н. е.
III династія	бл. 2700 - 2613 р. до н. е.
IV династія	2613 - 2494 р. до н. е.
V династія	2494 - 2345 р. до н. е.
VI династія	2345 - 2180 р. до н. е.
Перший період розпаду	2180 - 2055 р. до н. е.
VII - Х династії	2180 - 2055 р. до н. е.
Середнє царство	2055 - 1750 р. до н. е.
XI династія	2055 - 2000 р. до н. е.
XII династія	2000 - 1750 р. до н. е.
Період розпаду й царство гиксосів	1750 - 1550 р. до н. е.
XIII династія	1750 - 1710 р. до н. е.

Закінчення таблиці 2.1

XIV - XVI династії	1710 - 1650 р. до н. е.
XVII династія	1650-1550 р. до н. е.
Нове царство	1550 - 1069 р. до н. е.
XVIII династія	1550 - 1295 р. до н. е.
XIX династія	1295 - 1186 р. до н. е.
XX династія	1186 - 1069 р. до н. е.
Танисько-лівійський період	1069 - 712 р. до н. е.
XXI династія (таниська)	1069 - 945 р. до н. е.
XXII династія (лівійська)	945 - 715 р. до н.е.
XXIII династія	945 - 715 р. до н. е.
XXIV династія	718 - 712 р. до н. е.
Пізніше царство	712 - 525 р. до н. е.
XXV династія (кушитська)	712 - 663 р. до н. е.
XXVI династія	663 - 525 р. до н. е.
Перське панування	525 - 332 р. до н. е.
XXVII династія	525 - 404 р. до н. е.
XXVIII династія	404 - 399 р. до н. е.
XXIX династія	399 - 380 р. до н. е.
XXX династія	380 - 343 р. до н. е.
XXXI династія	343 - 332 р. до н. е.

 

1540-1075 р. до н.е. - Нове царство (XVIII - ХХ династії). Час правління великих фараонів Тутмосів I - IV, цариці Хатшепсут, Аменхотепів I - III, Эхнатона, Тутанхамона, Рамсесів I - IX. У країні панує політичний мир. Розквіт державної влади й багатства досягає свого апогею при Аменхотепі III. Аменхотеп IV переносить столицю держави в Ахетатон (сучасну Амарну) і вводить новий культ бога Атона замість колишнього Амона, сам приймає ім'я Ехнатон (букв.: "бажаний Атону"). Після цього Тутанхамон у Фівах знову вводить культ Амона. До цього періоду відноситься будівництво храмів у Карнакі, Луксорі, Абидосі, Абу-Симбелі та гробниць у Долині царів у Фівах.

1075-332 р. до н.е. - Пізній період (XXI - XXX династії). У країну вторгаються іноземні завойовники - лівійці й нубійці, потім вона підпадає під владу персів.

332-30 р. до н.е. - Елліністичний період. Олександр Македонський підкорює Єгипет, засновує Олександрію й оголошує себе фараоном. Після його смерті всесвітня імперія розпалася. А Єгипет, що потрапив під владу одного з його полководців - Птолемея, родоначальника династії Птолемеїв, перетворився в центр елліністичної культури. Клеопатра, за допомогою Цезаря і Марка Антонія, розширює свої володіння. Нарешті, зазнавши поразки від Октавіана, Антоній і Клеопатра VII кінчають життя самогубством. Грецька спадщина остаточно переходить до римлян.

Ще в доісторичну епоху населення Єгипту використовувало різні матеріали для виготовлення предметів побуту, знаряддя праці, зброї. У країні були величезні запаси різного каменю, його рано навчилися обробляти. Камінь був будівельним матеріалом. З важких кам'яних блоків і плит споруджували величезні храми, піраміди, будинки. У доісторичний період використовувалися бумеранги, з раковин робили рибальські гачки.

У Єгипті рано почала розвиватися металургія, виплавлялися мідь і свинець, вперше була розроблена технологія виготовлення матеріалу для листа - папірусу.

Єгиптяни були митецькими будівельниками. Перші піраміди були побудовані ще в III тис. до н.е. Про знання в ті часи астрономії й геометрії свідчить той факт, що всі піраміди мають однаковий напрям вісей, а їхні сторони зорієнтовані по сторонах світу. Відхилення не перевищують десятої частини градуса.

Розвиток торгівлі, ремесла і мореплавства супроводжувався розвитком наукових знань. Спочатку ці знання передавалися усно, потім стали створюватися школи, де вчили не тільки писати, але й давали знання в області математики, астрономії, медицини. Знання математики використовувалися при визначенні земельних площ, об ємів будинків. Розробили десяткову систему рахування. Навчилися визначати площі трикутників, прямокутників, розв’язувати алгебраїчні рівняння. В області астрономії вміли не тільки відрізняти планети, але й будувати карти зоряного неба. Єгипетський календарний рік ділився на 12 місяців по 30 днів. Наприкінці року додавали 5 днів - усього 365 днів. Розвиненою була медицина. Підготовка мумій (бальзамування) послужило основою для нагромадження знань з анатомії, фармакології. Єгиптяни передавали в наукових трактах і підручниках знання з хірургії, описували симптоми й методи лікування різних захворювань.

В період Давнього царства розвитку набуло скотарство, садівництво, бджільництво. У цей період єгиптяни стали розводити племінну худобу. Велике значення мало птахівництво, але основною галуззю сільського господарства було землеробство. Основними землеробськими культурами в епоху Давнього царства було зерно у вигляді ячменю й пшениці.

У цей період існувало три види господарства:

§ царське;

§ храмове;

§ вельможне, яке складалося із двох частин:

- плата за посаду (умовне володіння);

- земля у власності.

Однак, це не була ще повна приватна власність, тому що верховне право на землю належало фараонові - організаторові й розподільнику іригаційної системи.

Землі оброблялися так званими “робочими загонами”, які одержували з господарства насіння, худобу, одяг, а весь зібраний урожай належав хазяїнові.

Для Єгипту характерним був високий ступінь централізації економіки. Централізовано розподілялася основна маса виробленого продукту. У приватному господарстві широко використовувалася праця рабів.

У період Середнього царства вдосконалювалися знаряддя праці. Поряд з кам'яними і мідними все частіше застосовуються знаряддя із бронзи. Виникло виробництво скла. Значний прогрес спостерігався в землеробстві, чому сприяло створення великого водоймища, з'єднаного каналом з Нилом і розгалуженою мережею зрошувальних систем у Фаюмському оазисі. Особливість єгипетської економіки періоду - падіння ролі царських господарств і зміцнення середнього й дрібного землеволодіння.

У період Нового царства володіння Єгипту були розширені, що стимулювало економічний розвиток. У країну почав надходити потік сировини, худоби, золота, усілякої данини й робочої сили у вигляді полонених. Широко застосовувалися знаряддя з бронзи, але через дорожнечу міді продовжували використовувати й кам'яне знаряддя. Лише з VII - VI ст. до н. е. почали виготовляти знаряддя праці з заліза. Розвивається конярство, мистецтво муміфікації досягло своєї досконалості.

Активізувалася внутрішня торгівля. Зовнішня торгівля набула значення в другій половині Нового царства, тому що до цього все необхідне Єгипет одержував у вигляді данини й видобутку. З розвитком торгівлі з'явилися перші металеві гроші у формі мідних, срібних і золотих зливків певної ваги. Широко застосовувалась праця рабів, хоча основним виробником матеріальних благ залишалися дрібні хлібороби й ремісники. Також розвивалися орендні відносини.