Великі географічні відкриття і первісне нагромадження капіталу

У 16-17 столітті відбувається розпад феодального ладу у ряді європейських країн, на зміну якому приходять капіталістичні відносини. За словами К. Маркса «саме розпад першого звільнив елементи останнього».

Зміни торкнулися усіх сторін суспільного життя країн Західної Європи, а саме:

· феодальні виробничі відносини втрачають пануюче положення;

· починається процес первісного нагромадження капіталу;

· поширюється суспільний розподіл праці;

· ремесло переходить в стадію капіталістичної мануфактури (з'являється юридично і економічно вільна юридична сила з обезземелених селян).

· змінюється соціальна структура суспільства.

Особливу роль в розвитку капіталізму відіграли Великі географічні відкриття. Вони були зорієнтовані на відкриття нових торгових шляхів, а в результаті були відкриті раніше невідомі країни і континенти, встановлені економічні зв'язки між Європою й іншими континентами.

Існує ряд чинників, що сприяли Великим географічним відкриттям:

– ускладнення в торгівлі між Сходом і Європою. Це пов'язано із захопленням традиційних шляхів турками через Близький Схід, арабами через Північну Африку, татаро-монголами через Русь. В результаті, поширюється грабіж і посередництво в торгівлі, що сприяє підвищенню цін на товари і робить їх менш привабливими. Виникає об'єктивна потреба пошуку нових торгових шляхів з метою позбавлення від такого роду посередництва.

– гостра нестача обігових коштів (яка виникла у другій половині XV століття). До основних причин, що зумовили нестачу золота і срібла як обігових коштів, належать:

• по-перше, зміни в торгівлі, які сприяли перекачуванню золота на схід;

• по-друге, виснаження срібних копалень Німеччини та Іспанії саме в той час, коли зростають обсяги торгівлі та починає розвиватися промисловість;

• по-третє, поява нового класу – буржуазії (раніше їх називали підприємцями), які прагнули збагачення і нагромадження багатства, що в результаті спричинило «жадання золота» – найважливішу економічну проблему, яка штовхнула на пошук найкоротшого шляху до «багатств» Сходу;

– політичний чинник. Сутність його полягає в тому, що тільки могутні монархії здатні були фінансувати пошукові експедиції (в основному Іспанія, Португалія);

– науково-технічний прогрес. Це чинник прикладного характеру. До найважливіших технічних досягнень того часу належать: успіхи в кораблебудуванні, які пов'язані не тільки із створенням каравел (XV ст.), але і з успіхами в навігації (удосконалення компаса, що, у свою чергу, надало можливості створення точних морських карт). Що стосується наукових досягнень, то наприкінці XV століття в Європі зароджуються античні уявлення про кулястість Землі, що обумовлює можливість трансатлантичного плавання. По суті, саме цією подорожжю завершився перший етап Великих географічних відкриттів.

З вищевикладеного очевидно, що метою Великих географічних відкриттів була військово-економічна експансія, а не науково-пізнавальні дослідження.

Великі географічні відкриття мали такі економічні наслідки:

1. сформувався світовий ринок:

а) розширилася територіальна сфера торгівлі – вона охопила всі континенти, тобто стала міжнародною;

б) розширився асортимент товарів – Європа познайомилася з невідомою їй до того часу картоплею, соняшником, кукурудзою, тютюном, какао, ваніллю, ананасами тощо;

в) змінився характер світової торгівлі – вона стала конкурентною, спекулятивною, почалася боротьба за ринки збуту продукції, прикладом чого можна вважати суперництво голландської і британської ост-індийскої компаній;

2. грошові кошти, отримані від підвищення цін, зосередилися в основному у купців і були головним джерелом створення мануфактур;

3. сформувалися перші колоніальні імперії, які належали найбагатшим країнам того часу - Іспанії, Португалії, Англії.

В період пізнього феодалізму почався процес формування і становлення світової індустрії. Перехід до капіталізму супроводжувався вдосконаленням засобів виробництва, розвитком промисловості і торгівлі. До переліку головних нововведень і винаходів того часу належать: удосконалення вітряного і водного двигуна, винахід парового двигуна, розробка насосів і підйомників, рухомого металевого шрифту тощо. Наявність таких винаходів диктувала необхідність переходу від дрібного до великого виробництва, а це вимагало наявності капіталу.

Тому, на першому етапі відбувається формування ринково-індустріального світового господарства і первісне нагромадження капіталу (ПНК).

Класично, первісне нагромадження капіталу – це історичний процес відокремлення безпосереднього виробника від засобів виробництва, тобто насильницьке позбавлення дрібного виробника (селянина, ремісника) його приватної власності і затвердження великої власності.

Первісне нагромадження капіталу здійснювалося різними методами, серед яких:

1 – насильницьке вилучення засобів праці у ремісників;

2 – обгороджування (усунення селянства з землі);

3 – формування системи колоній;

4 – впровадження системи державного боргу - уряд для забезпечення своїх витрат (на воєнні дії, утримання армії, королівського двору тощо) бере позики у купецтва під високі відсотки. Ця система є прародителькою облігацій внутрішньої державної позики;

5 – використання протекційних мит (держава за певні послуги звільняла окремих підприємців від податків, зборів та митних платежів, що якоюсь мірою схоже на пільгове оподаткування). Що стосується доходів від колоній, то до них належать:

· грабіж (найбільш швидкий і найменше витратний спосіб нагромадження капіталу);

· податкові здирства (колонізатор примушував корінних мешканців завойованих територій сплачувати податки і мита на свою користь);

· нееквівалентна торгівля (її яскравим прикладом є обмін різних дрібничок - дзеркал, рум'ян - на зливки золота);

· експлуатація (використання примусової праці на важких роботах);

· торгівля людьми (работоргівля).

Результатом процесу первісного нагромадження капіталу стало прискорення промислового розвитку. Його сутність полягає у створенні перших промислових підприємств, під назвою „мануфактура”, які мають ринкову орієнтацію.

Мануфактура – це підприємство, на якому ще використовується ручна праця, але вже присутній її розподіл по операціях, завдяки чому підвищується продуктивність, ефективність і прибутковість.

Історично, поява мануфактури була обумовлена тим, що ремесло не мало можливості задовільнити постійно зростаючий ринковий попит, в першу чергу, на тканини. Саме тому, перші мануфактурні підприємства виникають в бавовняній, полотняній, льняній виробництвах. Для створення мануфактури були необхідні:

– початковий (стартовий) капітал;

– економічно і юридично вільна робоча сила.

Що стосується початкового (стартового) капіталу, то його нагромадження спочатку відбувалося у руках купців, які з часом і стали першим прошарком промисловців, тобто власниками перших мануфактур. Таким чином, в основі промислового капіталу знаходився торговий капітал. Економічно і юридично вільна робоча сила в цей час з'являлася, перш за все, в містах Західної Європи, де процеси розпаду феодального способу виробництва почалися раніше, ніж в Східній Європі.

Особливе становище спостерігалося у Великій Британії (Англії). Завдяки процесам «обгороджування», тобто усунення селянства з землі феодалами задля збільшення поголів'я овець на цих землях – найбільш прибуткової галузі сільського господарства того часу, - утворилася вільна робоча сила.

Мануфактура існувала в трьох формах:

1 – централізована (на практиці така мануфактура організовувалася у формі майстерень);

2 - розсіяна (створювалася на базі домашніх промислів та індивідуальної праці в домашніх умовах);

3 – змішана (поєднувала елементи першої і другої форми мануфактури).

Отже, централізована мануфактура з'явилася в галузях промисловості, найбільш наближених до споживчого ринку: спочатку, в текстильній, а пізніше – в гірничодобувній, металургійній, суднобудівельній та інших галузях важкої промисловості. Першими країнами, в яких почався процес розвитку мануфактурної промисловості в XVI - XVII столітті, були Іспанія, Голландія, Італія, Англія.

Природно, що поява мануфактур сприяла зміні класової структури суспільства, а точніше започаткувала появу двох принципово нових прошарків суспільства: підприємців і найманих робітників. Підприємці – капіталісти (за термінологією марксизму), наймані робочі – пролетарії. Марксистська теорія визначала їх відносини як антагоністичну (непримиренну) боротьбу. Приклад індустріально розвинених країн світу доводить, що ці відносини можна гармонізувати за умови різних компромісів. Адже високий рівень життя найманих робітників є основою продуктивної та ефективної праці, а, отже, і високого рівня розвитку суспільства в цілому.

Одним з найважливіших чинників процесу первісного нагромадження капіталу була «революція цін» в Західній Європі. Вона полягала у різкому підвищенні цін (в 5-6 разів) на товари, яке було пов’язане з перекачуванням в країни Європи величезної кількості золота з американських колоній.

У XVII столітті Іспанія і Португалія, наймогутніші країни в Європі, поступаються місцем новим лідерам – Голландії та Англії. Голландія, в першу чергу, розвивала флот і зовнішню торгівлю. У XVII столітті це була передова країна Європи, оскільки володіла наймогутнішим в світі флотом, а її столиця була світовим торговельно-фінансовим центром. Саме тут була заснована могутня Ост-Індійська торгівельна компанія, створена на основі акціонерного капіталу (1602 рік). Її капітал, що становив 6,5 млн. форинтів, був сформований з внесків акціонерів (всього було випущено понад 2000 акцій). Сутність діяльності цієї компанії полягала в організації торгівлі з Індією, Японією, Китаєм, до яких ввозилися: цінні метали, зброя, мануфактурні товари, особливо тканини. А вивозилися: чай, шовк, прянощі, чорне і червоне дерево, рис, килими, дорогоцінні камені тощо. Всі ці товари привозилися до Амстердама, звідки голландськими купцями розвозилися по всіх європейських країнах. Витіснивши силою португальців, голландці змогли надовго сконцентрувати всю східну торгівлю в своїх руках. Товари, які привозилися зі сходу до Амстердама, продавалися на аукціонах. Отже, Ост-Індійська компанія отримувала величезний прибуток. Голландська Ост-Індійська компанія була ліквідована в 1795 р., після чого торгівля з Індією була оголошена вільною для кожної країни.

Досвід Голландії як першої («зразкової») ринково-індустріальної країни світу дає можливість познайомитися і з першим значним випадком біржової спекуляції – тюльпаноманією, яка мала місце у 1634-1638 роках. Ця операція безпосередньо пов'язана з модою на нові квіти – тюльпани, завезені до Європи. Їх ціна дуже швидко зростала. Багато людей витратили всі свої заощадження на тюльпани, сподіваючись, що пізніше їх вигідно продадуть. Проте, через декілька років ціна на квіти різко впала і багато голландців збанкрутіли.

Приведений приклад доводить, що не промислова база була в центрі уваги в Голландії, а торгівля, фінанси і флот.Це було дуже великою помилкою, тому що торговий капітал є залежним по відношенню до промислового. Відсутність уваги до проблеми розвитку промисловості привела до втрати Голландією лідерства в економічному розвитку - її випереджає Англія.

 

5.2 Становлення „класичного” капіталізму в Англії. Англійський меркантилізм. Виникнення класичної школи політекономії

 

Англію називають класичною країною щодо процесу первісного нагромадження капіталу. Основна увага, а також фінансові кошти, ця країна сконцентрувала і направила на розвиток мануфактурної промисловості, в одночас не обділивши увагою такі сфери, як торгівля і флот. Посилення промислової бази було основою економічного лідерства Англії.

Причини, за яких Англія набула статусу класичної країни первісного нагромадження капіталу:

1. це острівна країна, що обумовлює відсутність зовнішнього впливу ближнього оточення;

2. значна частина населення мешкає в сільській місцевості;

3. більшість галузей були слабо розвинені (окрім текстильної, яка була профілюючою галуззю господарського комплексу з XV століття).

На світовому ринку сформувався стійкий попит на англійську вовну і мав тенденцію до зростання, що створило підґрунття до розвику вівчарства. Це вимагало наявності великих пасовищних угідь. З метою їх створення великі землевласники, використовуючи право власності на землю, починають насильницьки усувати селянство з землі. Землі, що були експропрійовані, здавалися в оренду фермерам, які окрім скотарства займалися і переробкою сировини.

Необхідно зазначити, що об’єктом експропріації були не тільки селяни. Ще одним засобом збагачення стали землі і майно католицьких монастирів, які конфісковували на користь держави. Використовувалися вони відповідно: землі – під пасовища, споруди – для організації капіталістичної мануфактури.

В історії цей процес отримав назву «обгороджування», і розглядається як один з методів первісного нагромадження капіталу.

Англія набула статусу класичної країни первісного нагромадження капіталу і у зв'язку з широким спектром методів, які використовувалися для цього. Окрім обгороджування, у переліку методів ПНК в Англії яскраво представлені:

· система державного боргу;

· система колоній;

· торгівля живим товаром.

Інтереси своєї молодої, що проходить стадію становлення і розвитку мануфактурної промисловості, країни Англія захищає за допомогою зовнішньоторговельної політики меркантилізму - протекціонізму.

Меркантилізм диктував політику держави, яка мала на меті збільшення грошові кошти. Вона базувалася на забезпеченні позитивного грошового, а пізніше - торгового балансу. Так, позитивний грошовий баланс забезпечувався за допомогою зменшення обсягів вивозу капіталу за кордон, збільшення іноземних фінансових інвестицій в країну. Суворі англійські закони вимагали від іноземних купців витрачання на покупку англійських товарів усіх отриманих усередині країни грошей задля того, щоб за проданий за кордон товар сплачували виключно іноземною валютою.

Позитивний торговий баланс забезпечувався в результаті перевищення обсягів вивозу товарів над ввезенням, тому Англія посилено стимулювала експорт і обмежувала імпорт товарів за допомогою введення високих митних зборів або, в деяких випадках, взагалі забороняючи ввезення окремих товарів.

Перераховані вище способи обмеження імпорту мають назву політики протекціонізму (від англ. рrotect – захищати).

Щоб збільшити експорт, держава у різний спосіб стимулювала зниження витрат виробництва, для чого встановлювалися обов'язкові межі заробітної платні і цін на продукти харчування, а також відсотки за позики. З метою забезпечення високої якості експортних товарів, тобто закріплення за своїми товарами певних зовнішніх ринків, використовувалася детальна регламентація виробничого процесу, жорсткий контроль якості продукції.

Англія постійно займається пошуком ринків збуту своїх товарів, проводить захоплення і колонізацію все більших територій, у результаті чого стає власником найвеличнішої колоніальної імперії. В Англії, вперше в світі, відбувається буржуазна революція під керівництвом Кромвеля (1643 рік). З ім'ям Кромвеля пов'язане ухвалення Навігаційного акту (1651 рік), який зміцнив англійський флот і торгівлю. Згідно цього закону всі товари, які надходили до Англії з Азії, Африки та Америки, повинні були завозитися виключно англійськими суднами. А товари з Європи – або англійськими суднами, або на кораблях країни-виробника. Всі товари з колоній повинні були завозитися спочатку в англійські порти, а в колонії – перевозилися тільки англійськими кораблями. Саме цим законодавчим актом була повністю підірвана морська і торгова потужність Голландії.

Після промислового перевороту в Англії склалися сприятливі умови для економічного розвитку. Цьому сприяло ряд умов:

1. природно-економічні умови (багата сировинна база, особливо запаси руди і вугілля; наявність сировини для суконної промисловості; водні комунікації);

2. зовнішньоекономічні умови (наявність стійкого попиту на англійські товари, розширення світового ринку);

3. економічні умови (високий рівень розвитку промисловості, широке застосування парових двигунів, стабільні залізничні комунікації, які остаточно ліквідовували роз'єднаність окремих районів країни).

Такого економічного підйому Англія зазнала завдяки рекомендаціям тогочасних економістів-теоретиків, які було покладено в основу державної економічної політики. Серед представників меркантилізму в Англії слід назвати перш за все У. Стаффорда (1554-1612 р.р.), який у 1581 році опублікував «Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників». Праця мала вигляд розмови між лицарем, фермером, ремісником, купцем та доктором богослов'я.

У. Стаффорд виявляв найбільш правильне для того часу розуміння зв'язку між вартістю грошей і вартістю товарів. Саме у появі неповноцінних монет, у псуванні монет королями (що практикувалося у зв'язку зі зростаючою потребою у коштах) він вбачає причину подорожчання товарів. Псування монет, на думку У. Стаффорда, має двоякі наслідки:

1) дороговизну;

2) відтік з країни повноцінних монет.

У цьому творі доводилася шкідливість вивезення монет за кордон, бо, зрештою, зростають ціни і погіршується матеріальне становище народу. Але гроші є тільки засобом обігу і все залежить від того, у який спосіб обмінювати на них товари. Держава, вважає У. Стаффорд, повинна видати закон, згідно якого сировина не повинна вивозитися з країни необробленою, оскільки вивіз сирих матеріалів веде тільки до зворотного ввозу їх в обробленому вигляді, що для країни є дуже невигідним. У. Стаффорд пропонував заборонити ввезення предметів розкоші та деяких інших товарів, регламентувати торгівлю, обмежити вивіз монети, розширити суконне виробництво.

Найвидатнішим представником меркантилізму в Англії у його найбільш розвинутому вигляді є Томас Мен (1571—1641 р.р.), який вважається автором теорії торгового балансу. Т. Мен був купцем і одним з директорів Ост-Індської компанії. У своїх роботах: памфлеті «Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією» (1621 р.), а пізніше «Скарб Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс зовнішньої торгівлі» (1664 р.) він спростовує монетаризм і обґрунтовує теорію торгового балансу.

Т. Мен висловлюється проти заборони вивозу грошей, оскільки, на його думку, гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті. Він стверджує, що значення грошей в обігу можна порівняти зі значенням зерна у процесі землеробського виробництва. Спроби утримати в країні якомога більше золота та срібла за допомогою державних заходів, пригнічують свободу купця розпоряджатися своїми грішми і завдають тільки шкоди. З точки зору Т. Мена, єдиним вірним способом збільшення кількості грошей в країні є сприятливий торговий баланс.

Торговий баланс з окремими країнами, доводив Т. Мен, складається по-різному. Деякі країни більше купують в Англії, ніж продають їй, інші, навпаки, більше ввозять в Англію, ніж вивозять з неї. Тільки за умови свободи в торгіві, вона отримає найбільший розвиток, і тим самим буде досягнута основна мета — збільшення запасів золота та срібла. Таким чином, Т. Мен вирішував завдання залучення максимальної кількості грошей зовсім інакше, ніж прихильники політики грошового балансу. Ввезення та вивезення грошей, за Т. Меном, знаходиться у залежності від стану зовнішньої торгівлі. Якщо вивіз перевищує ввіз, тобто, якщо країна має активний торговий баланс, різниця має бути перекрита грішми. «Гроші, які привозяться в країну за балансом нашої зовнішньої торгівлі, — це єдині гроші, які у нас залишаються і якими ми збагачуємося», — наголошував він.

Чітко формулює Т. Мен теорію торгового балансу. «Звичайний засіб для збільшення нашого багатства і наших скарбів,— говорить Т. Мен,— є іноземна торгівля, в якій ми завжди повинні дотримуватися такого правила, щоб щорічно продавати іноземцям своїх товарів на більшу суму, ніж ми споживаємо їхніх товарів».

Т. Мен — противник всіляких заходів щодо притискування експортної торгівлі, він вимагає навіть скорочення мит на товари, що вивозяться. На відміну від ранніх меркантилістів, які позитивно оцінювали високі ціни, Т. Мен — прихильник низьких цін, які полегшують конкуренцію на зовнішньому ринку. Але, наслідуючи ранніх меркантилістів, він вказує на необхідність використання повноцінних грошей для обігу, повторюючи вже відоме положення У. Стаффорда: зниження цінності грошей викликає підвищення ціни товарів. Т. Мен чітко розрізняв поняття грошей, багатства і дорогоцінних металів. Під багатством Т. Мен розумів не тільки дорогоцінні метали, а й землю, інші дари природи. Кажучи про гроші, він підкреслював їх роль як засобу досягнення певної мети — залучення до країни через зовнішню торгівлю більше дорогоцінних металів.

Т.Мен був прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, подібно У. Стаффорду, вимагав заміни експорту сировини експертом готових виробів. Він вважв також досить значним розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також приносить багатство. Особливо підкреслював Т. Мен значення судноплавства і необхідність прагнути того, щоб англійці вивозили свої товари виключно на англійських суднах.

Меркантилістські погляди розвивав і син торговця Самуїл Фортрей (1622—1681), автор роботи «Вигода та благополуччя Англії, що полягає у збільшенні запасів та розширенні торгівлі цього Королівства». З метою стимулювання розвитку промисловості він вимагає обкладення іноземних товарів високим митом, в результаті чого ціни на товари, що завозяться в Англію, зростатимуть, а це, у свою чергу, стимулюватиме розширення збуту товарів вітчизняного виробництва.

В цей же період в Англії зароджується класична школа політекономії. Класичною (від лат. classicus – зразковий, загальновизнаний, найвідповідніший дійсності) називають політичну економію періоду становлення капіталізму і нерозвинутої класової боротьби.

На відміну від меркантилістів класики:

- перенесли дослідження зі сфери обігу в сферу виробництва;

- вартість товарів визначали кількістю витраченої на їх виробництво праці;

- визнали об’єктивний характер економічних законів;

- досліджували різні форми додаткового продукту – прибуток (промисловий і торговельний, банківський відсоток, земельну ренту.

Науковий характер класичної школи визначається наступними чинниками:

- прагненням буржуазії завоювати політичне панування в боротьбі проти феодалів;

- співпадінням її інтересів з інтересами суспільного виробництва, з процесом розвитку продуктивних сил;

- нерозвиненістю суперечностей капіталізму і класової боротьби.

Разом з тим, класична школа не могла дати достатньої глибини науковості. Це пояснюється, передусім, нерозвиненістю самого капіталізму, його продуктивних сил, а також нерозвиненістю методів наукового пізнання.

Засновником класичної політичної економії став англійський учений Уільям Петтi (1623-1687р.р.). Його „Трактат про податки й збори” (1662 р.р.) – головна праця в галузі політичної економії ХVII ст. Місце У.Петті в економічній нвуці визначається наступним:

- він заснував новий напрям в політичній економії – класичну школу;

- визнав об’єктивний характер економічних законів;

- обґрунтував теорію трудової вартості.

Основи теорії трудової вартості Петті заклав в своєму ученні про „природну ціну”, під якою розумів витрати праці. У противагу „природній ціні” він розглядав „політичну ціну” (ринкову ціну), на яку впливають випадкові фактори. Джерелом вартості У. Петті вважав працю, а величину вартості він визначав витратами робочого часу. Багатство, на його думку, формувалося завдяки праці та торгівлі.

В теорії заробітної плати У. Петті зробив декілька цікавих висновків. Він визначив заробітну плату вартістю необхідних для життя коштів щодо існування, підкреслив об’єктивний характер заробітної плати, а її величину вимірював „прожитковим мінімумом”.

Аналізуючи ренту, У.Петті розглядав її натуральний і грошовий зміст. В натуральному вираженні рента – це частина продукту, яка залишається після вилучення заробітної плати і насіння. Таким чином, рента у У. Петті – додатковий продукт. В грошовому вираженні рента – кількість срібла, що дорівнює за вартістю цьому додатковому продукту. Причому, у Петті немає інших форм додаткового продукту. З поняттям ренти він пов’язував весь додатковий продукт.

Разом з тим, У. Петті пояснив виникнення диференційної ренти різницею в місцерозташуванні та в родючості різник ділянок землі.

У.Петті розглядав категорію „позичковий відсоток”, але вважав його грошовою рентою, похідною від земельної ренти. У зв’язку з цим, У. Петті поставив питання про ціну землі, розуміючи її як капіталізовану ренту.