Меркантилізм – економічна ідеологія періоду первісного

Нагромадження капіталу

 

З XVI ст. в економіці країн Західної Європи відбувається низка серйозних якісних зрушень, які свідчать про зміну типу економічної системи. Централізовано керована система феодального типу змінюється ринковою економічною системою, заснованою на переважно товарній формі господарських відносин. Цей перехід породжує необхідність вирішення комплексу завдань, які складають зміст процесу «первісного нагромадження капіталу».

Нова економічна ситуація висуває нові вимоги до економічних знань. У ринковій системі рішення приймаються кожним учасником економічного процесу самостійно і під свою відповідальність. Тому різко зростає потреба в розумінні того, що відбувається в економіці, які в ній діють закономірності, щоб уникнути помилкових рішень, наслідки яких можуть бути досить болючими. Необхідність економічних знань стає масовою, що призводить до відокремлення їх у самостійну сферу, яка досліджує галузь господарських відносин. Економічні ідеї, до цього розчинені в різних формах суспільної свідомості, стають предметом спеціального аналізу і продуктом діяльності самостійних економічних шкіл. Першою такою школою стають меркантилісти, які спробували побудувати систему уявлень про організацію суспільства, яка базується винятково на економіці.

Відображаючи специфічну ситуацію епохи первісного нагромадження, коли перші великі капітали формувалися в сфері торгівлі і грошового обігу, вони сконцентрували свою увагу саме на цих процесах (звідси їхня назва від італ. mercante – купець). Проголосивши метою господарської діяльності збагачення, вони звели багатство до грошової форми його вираження, і головний спосіб реалізації даної мети бачили в збільшенні кількості грошей у країні.

У залежності від рекомендованих методів вирішення цього завдання меркантилізм поділяється на два етапи: ранній і пізній.

Ранній меркантилізм ґрунтувався на політиці грошового балансу, тобто прагненні залишити в країні більше грошей, аніж вивезти за її кордони. Для цього рекомендувалося всіляко перешкоджати відтокові з країни золота і срібла, зобов'язувати імпортерів витрачати зароблені гроші в даній країні, а експортерів – повертати назад у країну значну частину виторгу. Незабаром, однак, з'ясувалося, що збільшення кількості грошей не стільки збагачує країну, скільки веде до зросту цін і падіння доходів населення.

Пізній меркантилізм ґрунтувався на ідеї активного торговельного балансу, тобто на прагненні залучити в країну більше грошей за рахунок перевищення товарного експорту над імпортом. Вирішення проблеми вбачалося в розвитку експортного виробництва, сприянні вітчизняним торговцям шляхом надання їм пільг і преференцій, а також у створенні митних бар'єрів на шляху іноземних товарів.

Типовим виразником подібних поглядів був англієць Томас Ман (1571–1641), що у книзі «Багатство Англії в зовнішній торгівлі, або Торговельний баланс як регулятор нашого багатства» доводив вигідність для країни активної торговельної політики.

Меркантилісти пов'язували свої рекомендації з активним державним втручанням в економіку, адресуючи їх насамперед правителям, які повинні були проводити відповідну господарську політику. Ці надії французький меркантиліст Антуан де Монкретьєн (1575–1621) висловив у назві своєї роботи «Трактат з політичної економії», наголосивши, що в області економіки держава повинна здійснювати активну політичну діяльність. Винайденому ним термінові було призначене довге життя, оскільки він незабаром став позначати всю систему наукових уявлень про господарські процеси.

Інший французький меркантиліст, визначний державний діяч епохи Людовика XIV Жан Кольбер (1619–1683), проводячи політику сприяння експортному виробництву, заборонив вивіз із країни сільськогосподарської продукції, чим істотно знизив її ціну на внутрішньому ринку. Ця політика була вигідна власникам мануфактур і торговцям, оскільки дозволяла платити робітникам меншу заробітну плату і робила більш конкурентоспроможною експортну продукцію. Однак зниження доходів у сільському господарстві завдало істотного удару цієї галузі, наслідки якого минули дуже не швидко. Концепція меркантилістів ще не була повною мірою науковою, оскільки вони торкалися поверхневого шару економічних відносин, скоріше, реєструючи їх, ніж аналізуючи з метою виявлення закономірностей. У той же час вони наштовхнулися на ряд закономірностей, властивих економічним процесам, які хоча і не змогли пояснити, але відзначили їхню наявність. Так, наприклад, формулювання «чистої» кількісної теорії грошей, наявність взаємозв'язку між рівнем кредитного відсотка й економічною активністю, констатація витіснення дешевими грошима дорогих («закон Грешема»).

Меркантилістські ідеї отримали широке поширення практично у всіх країнах, де відбувався перехід до ринкової економічної системи, і хоча вони були фрагментарні і найчастіше суперечливі, їхній вплив був досить помітним як в області господарської політики, так і в теоретичному осмисленні явищ, які спостерігалися.

У Російській державі представниками меркантилістських ідей був думський боярин Афанасій Ордин-Нащокін (1605–1680), що проводивполітику підтримки торгівлі, яку вважав знаряддям розвитку виробничих сил і джерелом поповнення казни. Зокрема, виступав за встановлення держаної монополії зовнішньої торгівлі на ряд товарів, укріплення грошової одиниці.

Ще одним видатним представником російського меркантилізму був Іван Тихонович Посошков (1652–1726).У своїй головній праці «Книзі про скудність та багатство» висловлював ідеї близькі до західноєвропейських меркантилістів. Але на відміну від них вважав джерелом багатства не самі гроші, а продукт, який виробляють селяни і ремісники. У той же час закликав розвивати торгівлю і не тільки зовнішню, але й внутрішню.

Представником українського меркантилізму можна вважати Феофана Прокоповича (1677–1736). Він активно підтримував реформи Петра І, які мали меркантилістський напрямок. Обґрунтовував активну роль держави у вирішенні господарчих завдань. Прокопович був прихильником активного торгового балансу, досягти якого можна лише шляхом розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі. Він обстоював необхідність розвитку економічних зв’язків, торгівлі з іншими країнами, однак лише в тому разі, якщо вони відповідали інтересам власної країни.

 

Цитати та документи