Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Еволюція аграрних відносин в Україні в козацько-гетьманський періодСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Після розпаду ранньої феодальної держави – Київської Русі, довгого періоду міжусобних війн, навал кочівників українські землі з кінця XIV ст. опинилися у складі Великого князівства Литовського, а після об’єднання Польщі і Литви – у складі нової держави, Речі Посполитої, де і завершився процес феодалізації. Населення цих територій зберегло свою національну самобутність: мову, культуру, релігію, що породжувало окрім соціально-економічних, ще й національні протиріччя. Формою прояву таких протиріч стало створення у межах польської держави своєрідної козацької республіки – Запорізької Січі. Саме звідси почався широкий національно-визвольний рух, який завершився створенням Української козацької держави, що намагалася з’єднати усі українські землі під гетьманською булавою. На чолі держави стояли гетьман і старшина Війська Запорізького, які здійснювали управління країною. Ще у ході національно-визвольної війни відбулися суттєві зміни у поземельних відносинах. На території, що опинилася у владі повстанців, великі феодали (магнати) і середні (шляхта) польського походження були вигнані, а їхні землі, робоча худоба, інвентар перейшли шляхом захоплень до козаків, селян, міщан, а також до державної адміністрації. Правда, після кількох поразок козацького війська, за умовами Зборівського та Білоцерківського договорів феодальне землеволодіння почало частково відновлюватися. Кілька універсалів Богдана Хмельницького підтвердили права шляхти на маєтки і компенсацію збитків. У той же час Хмельницький намагався не допустити відновлення великої земельної власності польських магнатів. Остаточно фільварково-панщинська система була ліквідована після перемоги у Батогській битві (1652 р.) і основна частина звільненої землі перейшла у загальнодержавний фонд, що знаходився у розпорядженні гетьманської казни. У приватному володінні залишалися землі православних монастирів, дрібної шляхти, козаків, міщан. Визвольна війна змінила становище більшої частини селян. Вони одержали особисту свободу, право міняти місто проживання, записуватися у козаки. Правда, перехід у козацьке становище був ускладнений тим, що військова служба здійснювалася за свій кошт і на необхідне спорядження (кінь, зброя) у бажаючих стати козаками не завжди вистачало грошей. Тим не менш, вільна селянська власність була визнана, хоча базувалася не на юридичних нормах, а на звичаєвім праві. Таким чином, найпоширенішими формами земельної власності стали: козацько-селянське дрібне землеволодіння і державне землеволодіння. Феодальне землеволодіння обмежувалося монастирськими та шляхетськими володіннями. Цим були створені передумови для генезису на цій території ринкової системи і руху шляхом, який вже обрала економіка ряду країн Західної Європи. Велика феодальна власність і примусова праця у вигляді панщини були ліквідовані, більша частина населення була особисто вільною. Козацтво і селянство активно вступали у товарно-грошові відносини. Предметами купівлі-продажу стали не тільки продукти, але й земля. Все це дає підстави розцінювати результати національно-визвольної війни 1648–1654 рр. як свого роду предбуржуазну революцію, яка розчистила простір для більш вільного розвитку ринку і створила умови для формування у землеробстві господарств фермерського типу. Така ситуація не була унікальною. Аналогічні процеси мали місце у Чехії в результаті гуситських війн, у Німеччині після Селянської війни. Однак усі ці рухи потерпіли поразку, наслідком чого стало «друге видання кріпацтва». Феодальні відносини тут, вочевидь, ще не вичерпали своїх можливостей. Крім монастирських і шляхетських володінь феодальні порядки зберігалися і в державних володіннях, які ставали джерелом зростання земельної власності козацької старшини, яка намагалася посісти місце польських магнатів. У цьому вона находила підтримку з боку царського уряду Російської держави, у склад якої Україна ввійшла згідно рішення Переяславської Ради. У межах кріпосницької держави розвиток шляхом буржуазної еволюції не мав перспектив (як не було їх і у складі Речі Посполитої). Суттєвим було й те, що в Україні (як і в Чехії, і в Німеччині) не було промисловості, що розвивалася капіталістичними методами (мануфактур) і ставала лідером ринкових перетворень. У такій ситуації передумови руху до ринку, що склалися у землеробстві, не змогли реалізуватися. Характерно, що національно-визвольний рух у Нідерландах, що розгорнувся приблизно у цей же час, саме завдяки розвиненим формам капіталістичної промисловості, завершився успішно, ставши першою в Європі буржуазною революцією. Лівобережна Україна, що ввійшла у склад Російської держави, в адміністративному плані поділялася на Гетьманщину і Слобожанщину. Тут продовжувалися процеси швидкого зростання поміщицького землеволодіння, наступ на права селян, яким заборонялося записуватися у козаки. Козацтво у першій половині XVIII ст. ще зберігало стан вільних людей, що мали земельні наділи, які заборонялося скуповувати. Уряд намагався зберегти їх як дармову воєнну силу. Але у другій половині XVIII ст., після приєднання до Російської імперії Північного Причорномор’я і Криму, гостра необхідність у них відпала. Запорізька Січ була ліквідована, а потім і автономія України. Селяни були остаточно закріпачені наказом 1783 р., за яким їм було приписано залишатися на тому місці і у тому стані, у якому вони були при проведенні ревізії. Була відновлена панщина при збереженні також усіх натуральних і грошових повинностей. У другій половині XVIII ст. кріпосницька система досягла свого апогею. Поміщики посилювали експлуатацію, намагаючись отримати з селян якомога більше коштів. Але одержані кошти використовувалися вкрай нераціонально, а непосильна праця розорювала селянські господарства, що, кінець кінцем, підривало господарство самого поміщика. У цьому знайшла прояв криза кріпосницької системи. Проявом кризи став і розклад цехової організації ремесла і виникнення мануфактур. Найкрупнішими були державні мануфактури, де використовувалась праця приписаних до них кріпаків. Біли і вотчинні мануфактури, що теж працювали з використанням праці кріпаків. І лише купецькі мануфактури, що організовані були на орендованій казенній землі, використовували найману працю, але таких підприємств було не багато. Праця кріпаків була мало ефективна, і продукції, що вироблялася, бракувало як для задоволення потреб внутрішнього ринку, так і для експорту. Все це робило все більш актуальною проблему ліквідації кріпацтва.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-17; просмотров: 200; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.58.191.60 (0.011 с.) |