Еволюція та сучасний зміст категорії капітал.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Еволюція та сучасний зміст категорії капітал.



Капітал являється обов’язковим елементом ринкових відносин. Розуміння капіталу та форм його руху є необхідною умовою ефективного господарювання.

Науковий аналіз категорії капітал було розпочато грецьким мислителем Арістотилем. Він ввів поняття “ хремастики ”, що означає нагромадження багатства в грошовій формі. Пізніше А.Сміт визначив, що капітал являє собою сукупність речей, тобто засобів виробництва. Він розглядав капітал як запас що використовується для господарських потреб і приносить дохід. Він також стверджував, що праця є єдиним джерелом вартості тільки в умовах простого товарного виробництва, а за капіталізму такими функціями є і інші фактори, в тому числі капітал. Зараз багато дослідників вважають, що капітал – це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їхньому власникові. Найбільший внесок в аналіз категорії капітал зробив К.Маркс. Він обґрунтував, що рух капіталу починається з грошей, сформулював загальну форму руху капіталу: Г- Т- Г', де Г – гроші, Т – товар, Г'- гроші з приростом і тому Г' = Г + ΔГ, ΔГ – це сума приросту грошей над їх первісною сумою – Г. Таким чином, первісно авансована вартість Г не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості ΔГ, тобто зростає. Формулу Г-Т-Г' К.Маркс назвав загальною формою капіталу.

Спочатку існували лише грошовий і товарний капітали. Але потім, поруч з ними, сформувався виробничий капітал, утворюючи специфічний спосіб виробництва, який К.Маркс називав капіталістичним. За марксизькою теорією капітал - це вартість, котра шляхом експлуатації найманих робітників приносить додаткову вартість, тобто ∆Г,яку привласнюють капіталісти.

Отже, Капітал - це накопичене багатство, що утворюється при використанні прибутку на нагромадження продуктивних факторів виробництва з метою одержання прибутку або інших форм доходу (ренти, процента, дивідендів).

Функції капіталу.

Капітал - це накопичене багатство, що утворюється при використанні прибутку на нагромадження продуктивних факторів виробництва з метою одержання прибутку або інших форм доходу (ренти, процента, дивідендів).

Аналізуючи функції капіталу ми більш глибоко розуміємо сутність капіталу та його ролі й житті суспільства. В основному функції є спільними як для класичного капіталізму, так і капіталізму із сучасною економікою. Зокрема виділяють такі функції капіталу: 1. виробництво доданої вартості в поєднані з живою працею; 2. забезпечення максимальної ліквідності (здатність безпосередньо конвертуватись в гроші); 3. використання у виробничому процесі найманої праці; 4. нагромадження капіталу і його розширене відтворення; 5. реалізація сутності капіталу та його еволюції у правах власності та в системі економічних класів; 6. вкладення капіталу у відтворення та розвиток людського фактора виробництва.


Капітал і наймана праця.

Капітал - це накопичене багатство, що утворюється при використанні прибутку на нагромадження продуктивних факторів виробництва з метою одержання прибутку або інших форм доходу (ренти, процента, дивідендів).

Капітал підприємця є його приватною власністю. Але його власність не поширюється на інший фактор виробництва – робочу силу вільних робітників. Останніх він може залучити через механізм наймання. Наявність найманої праці – обов’язків соціально-економічний чинник функціонування в економічній системі суспільства категорії капітал.

Основними факторами виробництва, є безпосередній працівник і засоби виробництва, тобто людський і речовий фактори . Спосіб поєднання основних факторів виробництва може бути різним. Це зумовлено існуючою формою власності на засоби виробництва.

За умов колективної трудової власності або індивідуальної трудової приватної власності поєднання робочої сили і засобів виробництва здійснюється безпосередньо. За умов відчуження засобів виробництва від безпосередніх працівників, їх поєднання відбувається непрямо, опосередковано, шляхом або позаекономічного примусу (юридична залежність працівника) або економічного примусу (через наймання або купівлю-продаж робочої сили). Поєднання працівників з капіталом забезпечується через їх наймання на ринках праці, а їх використання здійснюється під контролем власників засобів виробництва.

Наймання праці – це письмовий або усний договір між власником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб’єкта, що працевлаштується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду.

Існують дві умови перетворення робочої сили на товар:

1) наявність юридичної свободи;

2) позбавлення працівників життєво необхідних благ та інших джерел (окрім найма) їх одержання.

Формою економічної реалізації наймання праці та найму працівників є отримання заробітної плати працівниками, а для капіталу результатом такої праці є отримання прибутку.

 

Людський капітал.

Виникнення і розвиток теорії людського капіталу зумовлено тими корінними змінами, які відбуваються в суспільстві в епоху науково-технічної та інформаційної революції, коли людина, її науково-освітній потенціал стають вирішальним фактором соціального й економічного прогресу. В цей час особливе значення набуває вивчення комплексу питань забезпечення раціональної зайнятості і оптимального функціонування ринку праці. Отже, людський капітал сучасна економічна теорія розглядає поряд з другими видами капіталу як об’єкт економічної системи.

Людський капітал пов’язується економічною теорією з капітальними вкладеннями в людину, які настільки ж прибуткові, як і інвестиції в будь-який інший фактор виробництва. Під людським капіталом зазвичай розуміється наявний у людини запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, котрі сприяють росту продуктивної праці і впливають на ріст доходів. Людський капітал - є міра втіленої в людині здатності приносити дохід. Людський капітал включає вроджені здібності і талант, а також освіту і придбану кваліфікацію. Це і є достатньо повне визначення сутності людського капіталу.

Структура. З точки зору нагромадження людський капітал – це:

1) затрати на освіту (освіта є основним способом, засобом одержати кваліфіковану робочу силу, котра була б здатною виконувати достатньо складні види праці);

2) затрати на підтримку і розвиток охорони здоров’я (затрати на охорону здоров’я продовжують термін обороту робочої сили у виробництві);

3) затрати на забезпечення мобільності (міграції) робочої сили (здатність робочої сили швидко пристосуватися до постійно змінюваної ринкової ситуації та структурних змін в економіці - дуже важливий напрям інвестицій в людський капітал);

4) затрати на інформацію (нагромадження людського капіталу не може проходити ефективно , якщо суспільство не володіє повною, зрозумілою, доступною та постійно оновленою інформацією).


Інтелектуальний капітал.

Т. Стюарт визначив інтелектуальний капітал як суму всього того, що знають робітники компанії і що надає конкретні переваги компанії на ринку: патенти, процеси, управлінські навички, технології, досвід і інформація споживачів та постачальників. Об’єднанні разом ці знання складають інтелектуальний капітал.

Інтелектуальний капітал поділяють на дві великі частини: перша – людський капітал, втілений у працівниках компанії у вигляді досвіду, знань, навичок, компетенцій, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі філософії фірми, її внутрішніх цінностей, прикладених до поточних завдань. Іншими його складовими є моральні цінності, культура праці і управління, загальний підхід до справи . Фундаментальна особливість людського капіталу, як складової інтелектуального полягає у тому, що він не може бути власністю компанії. Людей можна найняти, але їх не можна придбати у власність. Людський капітал, будучи у повному розумінні невідчутним чинником, невіддільним і невідчутнім капіталом, не може бути скопійованим або відтвореним у жодній іншій організації. Друга частина інтелектуального капіталу – це структурний капітал, який включає технічне і програмне забезпечення, організаційну структуру, патенти, торгові марки і все те, що дає змогу компаній реалізувати свій виробничий капітал. Структурний капітал також включає в себе відносини, які склалися між компанією та її великими клієнтами, на відміну від людського, структурний капітал може бути власністю компанії, а отже об’єктом купівлі-продажу.

Оскільки обидві частини інтелектуального капіталу беруть участь у виробництві, то обидві вони визначають цінність компанії, що має бути відображено в бухгалтерських документах. Людський капітал + Структурний капітал = Інтелектуальний капітал.

Одним з визначальних зрушень у світовій економіці кін. ХХ – поч. ХХІ ст. стала принципова зміна співвідношення чинників ефективного розвитку з надзвичайно швидким піднесенням ролі інтелектуального капіталу. Саме інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формування усталеного високого рівня конкурентоспроможності.

Інформаційний капітал.

У країнах, що перейшли на шлях постіндустріального розвитку інформація і знання стають основою економіки. Ф. Махлуп висунув ідею про появу інформаційної економіки, в якій найважливішим товаром стає інформація.

З часу розгортання НТР інформація перетворилась на вагомий і новий фактор соціально-економічного прогресу, передусім трудової діяльності сучасного працівника. Для цього створені і створюються сучасні інформаційні системи, основою яких є розвиток принципово нових засобів передавання інформації. Інформаційні системи призначенні для зберігання, обробки, перетворення та оновлення інформації. В інформаційному суспільстві економіка будується на системі інформаційних технологій, “інтелектуальних” комп’ютерах, автоматизації та роботизації усіх сфер і галузей економіки й управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв’язку. Усі ці складові інформаційної економіки формують новий капітал, який зараз у передових країнах все більше заміщує речовий капітал, що базувався на індустріальній техніко-технологічній основі.

Вперше теорію про інформаційний капітал висунув американський соціолог Е. Тоффлер. Він довів, що в умовах постіндустріального суспільства знання і інформація стають основою економіки, утверджуються і перетворюється в головний капітал – інформаційний капітал.

Інформація як носій знань є об’єктом купівлі і продажу і мало чим відрізняються від звичайного товару і послуги. Інформація, на відміну, від звичайного товару, під час продажу не відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії від її використання. Проте він може продати її повторно. Те саме може зробити й покупець.

Інформаційний капітал суттєво відрізняється від речового (реального) капіталу. Інформація та знання не знищуються, не зникають як матеріальні блага, хоча в умовах швидкого прогресу можуть морально старіти і війти із сфери споживання. Продукти інформації та знань, по суті, можуть використовуватись необмеженим числом господарюючих суб’єктів.


Виробничий капітал.

Виробничий (промисловий) капітал - це капітал, що функціонує у будь-якій галузі матеріального виробництва і знаходиться одночасно у всіх функціональних формах кругообігу. Поняття промислового капіталу однаково застосовуване до його функціонування в підприємствах промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, торгівлі і банківської справи.

Виробничий капітал є єдиний спосіб існування капіталу, при якому функцією капіталу є не лише привласнення додатковій вартості, відповідно привласненню додаткового продукту, але в той же час і її створення. Тому промисловий капітал обумовлює капіталістичний характер виробництва; існування промислового капіталу включає наявність класової протилежності між капіталістами і найманими робітниками.

Рухом промислового капіталу є його кругооборот і оборот. Кругооборот промислового капіталу - його рух, у процесі якого він послідовно набуває і позбувається трьох функціонально особливих форм (грошової, продуктивної, товарної) і долає три стадії (обіг, виробництво та обіг).

Промисловий капітал здійснює круговий рух, у якому виступає на різних стадіях кругообігу в таких функціональних формах, як грошовий капітал (підприємець авансує свої гроші як вартість, що повинна принести йому прибавочну вартість), продуктивний капітал (він включає засоби виробництва і робочу силу, що, з'єднуючись у процесі виробництва, створюють товар), товарний капітал (зросла вартість укладена в створених товарах. Їх необхідно реалізувати і знову перетворити в гроші).

Підпримницький капітал.

Для здійснення підприємницької діяльності необхідно мати певний стартовий капітал: без наявності останнього не може бути підприємництва. Чим більшим і ефективнішим є капітал підприємця, тим значнішими і успішнішими будуть результати його діяльності. Капітал на рівні підприємства може існувати у різних формах: речового капіталу, інтелектуального капіталу, інформаційного капіталу, грошового капіталу, позикового капіталу, уставного капіталу тощо.

Для організації підприємницького бізнесу на його початковій стадії приходиться здійснювати первісне вкладення капіталу. Перш за все, для цього уже повинен існувати підприємницький капітал. Підприємницький капітал – це певна сума грошей, що використовується для конкретної справи з метою отримання прибутку або прав управління підприємством (акціонерним товариством) через прямі чи портфельні інвестиції.

Стартовий початковий капітал відображає потребу підприємця в основному і оборотному капіталі, який спрямовується на купівлю виробничих фондів (основних і оборотних), зарплату і затрати на управління, на інші виробничі і невиробничі витрати (реєстрацію підприємства, відкриття банківського рахунку, на ремонт устаткування та інше).

Джерелами покриття стартового капіталу і поновлення засобів підприємства можуть бути як власні (внутрішні), так і позичкові (зовнішні) засоби. Співвідношення власних і позичкових засобів визначається двома видами факторів:

- об’єктивними – організаційно-правовою формою підприємництва, господарською і ринковою кон’юнктурою, станом і розвитком національної економіки, вимогами державних регуляторних органів;

- суб’єктивними – підприємницькою здібністю, становищем та особистими можливостями підприємця.

До власних джерел відносяться: прибуток підприємства, інші види доходів, уставний фонд, амортизаційний фонд, заборгованість покупцям, виручка від реалізації вибувшого майна та ін. До позичкових джерел відносяться: кредити і позика, кредиторська заборгованість, стійкі пасиви.

 

Вартість і оплата праці.

Праця – 1) цілеспрямована діяльність людини щодо створення певних економічних благ чи надання послуг; 2) процес споживання людського ресурсу. Робоча сила – це сукупність фізичних, розумових, психологічних і духовних здатностей людини до найманої праці з виробництва товарів і послуг. Як і всякий товар робоча сила має споживчу вартість і вартість. Крім того, товар робоча сила має дві головні властивості: корисність та вартість.

Корисність робочої сили проявляється в її продуктивній силі, якості, культурному розвитку, сумі інших здатностей. Особливим проявом корисності робочої сили є її вміння приводити в рух капітал (засоби виробництва).

Споживча вартість робочої сили – здатність людини своєю працею створювати новий продукт і нову вартість величина якої більша, ніж вартість самої робочої сили.

Вартість робочої сили – 1) затрати суспільно необхідного робочого часу, потрібні для відтворення робочої сили; 2) вартість життєво-необхідних засобів, що потрібні для нормального відтворення робочої сили. Визначається вартістю товарів та послуг, необхідних для забезпечення нормального існування людини в певних соціально-економічних умовах. Величина вартості робочої сили значною мірою залежить від соціальних та історичних умов. Розвиток товарного виробництва веде до зростання асортименту товарів і послуг. Це веде до зростання вартості робочої сили.

На ринку праці вартість робочої сили проявляється в вигляді заробітної плати.


Фінансовий капітал.

Фінансовий капітал – це капітал який виступає у формі цінних паперів (акцій, облігацій тощо) та позичковому капіталі. Облігації, як і акції, є представниками фінансового капіталу і як такі, з одного боку, є формою вкладення позичкового капіталу (грошовий капітал, який надається у позику і приносить його власнику дохід у формі позичкового відсотка), а з іншого - втіленням дійсного (реального) капіталу. На інвестиційних ринках облігації мають форму інвестиційного капіталу, тобто є представниками наявного або майбутнього реального капіталу, в який він має трансформуватись як протилежний облігаціям на ринку позикового капіталу. Продана облігація означає, що відбулась акумуляція позичкового капіталу на підприємницькі чи державні потреби. Основна відмінність облігацій від акцій полягає в тому, що перша забезпечує дохід не прямо, а друга – прямо.

Складовою фінансового капіталу є і банківські кредити, які позичаються і інвестором на термін, що перевищує 12 місяців, тобто рік. Гроші тут видаються в борг, набирають форми позички або позики, а інвестор в обох випадках стає кредитором.

Оскільки курс цінних паперів постійно коливається під впливом очікувань інвесторів щодо зміни норм прибутку підприємства – емітента цих паперів, а також зміни ставки позичкового відсотка (оплати тієї послуги, яка надається позичковим капіталом), то коливається і розмір фінансового капіталу. Він має змінний нефіксований характер. У цьому розумінні обсяг фінансового капіталу – це розмір потенційний.

Фінансовий капітал, відбиваючи в сукупності кругообіг позичкового і реального капіталу, постає як перетворена, капіталізована форма інвестиційного товару. Він перетворює абстрактний інвестиційний товар у реальний капітал. Але за своїм змістом він є фіктивним капіталом. Оскільки фінансовий капітал постійно коливається під впливом очікувань інвесторів, то він породжує такий недолік, яким є широкий розвиток спекулятивних операцій на фінансових ринках, що призводить до неможливості визначення його загального розміру, появи суттєвих диспропорцій між реальним капіталом і фінансовим капіталом, що його обслуговує. Отже, фінансовий капітал є дійсним капіталом в тому конспекті, що він є формою вкладення позичкового капіталу, без якого не можлива реалізація потенціалу реального капіталу.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.217.174 (0.013 с.)