Міжнародна міграція людського ресурсу.

Важливою частиною процесу інтернаціоналізації міжнародного господарського життя стала ММ населення. ММ людського ресурсу — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами. У сучасних умовах міграція людського ресурсу набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу.

ММ має два боки, які не існують окремо один від одного, а є аспектами єдиного міграційного процесу. Це — еміграція (виїзд працездатного населення з території країни за її) та імміграція (в’їзд працездатного населення на територію країни з-за її меж.). Міграційні тенденції найбільш ясно характеризує міграційне сальдо (різниця між імміграцією до країни та еміграцією за її межі). Повернення емігрантів на батьківщину на постійне проживання назив. рееміграцією.

Причини та фактори ММ можна поділити на економічні (пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу) та неекономічні (пов’язані з такими подіями, як стихійні лиха, війни, примусове висилання людей). ММ буває: (за часовою ознакою) остаточна й тимчасова, сезонна й маятникова; (за юридично-обліковою ознакою) легальна та нелегальна; (за характером прийняття рішення) добровільна й примусова; (за соціальною належністю мігрантів) робітників та спеціалістів.

У загальносвітовому масштабі ММ робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил. Крім того, вона впливає на обсяг ВВП. Для країни в’їзду вона, як і правило, означає можливість збільшення сукупного продукту. У сучасному світі міграційні процеси дедалі активніше виявляють себе у сфері наукомісткого виробництва. Для країн-імпортерів вони несуть переважно позитивні наслідки, в той час як для країн-експортерів людського ресурсу вони можуть нести такі негативні наслідки, як «відплив умів», втрата кваліфікованих та обдарованих кадрів. Напрямки міграційних потоків у світі є порівняно стійкими, але досить часто пересікаються.

 

Економічні блага.

У найбільш загальному розумінні благами є ті предмети, які здатні задовольняти потреби людини. Вони поділяються на економічні та неекономічні. Економічні блага – здебільшого створені людською працею кількісно обмежені засоби задоволення людських потреб.

Обмеженість економічних благ – недостатня їх кількість для задоволення зростаючих потреб людини і суспільства. Наслідком обмеженості наявної кількості економічних благ є те, що вони виступають об’єктом присвоєння (розподілу); об’єктом обміну; об’єктом виробництва.

За хар-ром використання виокремлюють: Споживчі блага – кінцеві блага, прямі блага – товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб. Виробничі блага – композитні блага (ресурси) або непрямі блага – товари і послуги, призначені для виробництва споживчих благ.Слід зазначити, що існують випадки коли окремі економічні блага мають ознаки і кінцевих і композитних благ (електроенергія, паливо тощо).

Залежно від суб’єктів, які споживають економічні блага, останні бувають індивідуального, групового та державного споживання.

Блага поділяються на: Приватні ( можуть бути поділеними між індивідами, при цьому існує можливість відлучити будь-яку особу від їх споживання за допомогою таких інструментів, як ціна). Суспільні ( не можуть бути поділеними між індивідами та від споживання яких практично неможливо або небажано відлучити жодного з індивідів, напр. повітря, водний простір, система оборони країни та ін.)

Блага: матеріальні (товари і послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні (створювані у сфері нематеріального виробництва), довгострокові (багаторазового використання) та короткострокові ( 1-раз. використання), теперішні та майбутні, взаємозамінювані (субститути, напр. чай, кава) і взаємодоповнюючі (комплементарні, напр. авто, бензин).

Економічне благо, призначене для обміну або купівлі-продажу набуває товарної форми, тобто стає товаром.

 

Товар та його характеристика.

Економічне благо, призначене для обміну або купівлі-продажу набуває товарної форми, тобто стає товаром. Умови перетворення блага на товар: 1) суспільний поділ праці; 2) економічна відокремленість (відособленість) виробників.

Властивості (характеристики) товару вивчали багато вчених, серед яких і Аристотель, і А. Сміт, і К. Маркс та ін. До них відносять: 1. корисність (споживна вартість) – здатність товару задовольняти ті чи інші потреби; 2. відносна рідкість – товар є обмеженим, тобто рідкісним (вираження закону зростаючих потреб та закону обмеженості виробничих ресурсів); 3. вартість – категорія спеціалізованого виробництва та відносин обміну; 4. мінова вартість – форма прояву вартості; кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. 4. цінність товару залежить від суб’єктивного усвідомлення функціональних властивостей предмету у забезпеченні потреб, тобто від корисності товару.

Додаткову корисність отриману від споживання додаткової одиниці товару називають граничною корисністю. Закон спадної граничної корисності говорить нам про те, що з певного моменту корисність від споживання додаткової одиниці товару зменшується.

Згідно з теорією трудової вартості (А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс), вартість – це праця, втілена в товарі. Величина вартості товару визначається і вимірюється суспільно необхідним робочим часом.

Суб’єктивно-психологічна теорія вартості (К.Менгер, Е.Бем-Баверк, В.Парето) заснована на тому принципі, що цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі.

Неокласична теорія (А.Маршалл, П.Самуельсон), розрізняє 2 види вартості: ринкову та нормальну. Ринковою є вартість, яка формується в короткі проміжки часу, на неї впливають витрати виробництва і корисність товарів. Нормальна (або природна за Смітом) вартість товару – це та його вартість, яку економічні сили створюють в кінцевому результаті. У неокласичній школі сучасне розуміння терміну вартість пов’язане з так званою вартістю втрачених можливостей (вартість товару чи ресурсу, від яких відмовились).

 

Гроші.

Гроші – це особливий товар – загальний еквівалент, тобто такий товар, який має властивість загальної обмінюваності. Функції грошей: 1. Міра вартості товару: 2 Засіб обігу: 3. засіб платежу; 4. Засіб нагромадження. 5. Світові гроші6 а) резервні гроші б) колективні валюти.

Виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну. При цьому у того товару, який стає грішми, з’являється окрім основної споживної вартості як предмету побуту та споживання ще і додаткова споживна вартість — бути загальним еквівалентом.

Типи грошей: 1. продуктові 2. металеві (зливки, монети) продуктові + металеві = повноцінні гроші (витрати на їх виготовлення рівні номінальному знаку вартості, який на них позначений) 3. неповноцінні 4. паперові (являють собою лише знаки вартості, що примусово випускаються в обіг при появі дефіциту державного бюджету, та є обов’язковими для приймання на території певної країни) 5. кредитні гроші - боргові зобов’язання суб’єктів економіки (вексель - комерційне боргове зобов’язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк, банкнота — боргове зобов’язання (вексель) банку) 6. електронні гроші.

Різні функціональні форми грошей поєднуються у певні агрегати. Грошовий агрегат — це встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне угрупування грошових форм. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного об’єкту в ролі засобу обігу. Грошовий агрегат М0 – готівка чи гроші поза, має найб. ліквідність; грош агр М1 – грошова маса у вузькому розумінні (готівкові гроші (агрегат М0) + трансакційні депозити), грош агр. М2 – грошова маса у широкому розумінні (М1 + строкові депозити), грош агр. М3 (М2 + гроші на рахунках відкритих для ведення банками довірчих операцій), агрегат L – (М3 + казначейські векселі та деякі інші грошові активи).

Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом. Закон грошового обігу: кількість грошей, які знаходяться у обігу, визначається сумою цін всіх товарів, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці.

Р-ня рівноваги грошової маси (р-ня Фішера): обсяг грошової маси прямо пропорційний добутку обсягу продукції за період часу на середній рівень цін та обернено пропорційна швидкості обертання грош од.

Інфляція — це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, який стає результатом загального зростання цін (буває відкрита, придушена).