Кругообіг капіталу та його стадії.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Кругообіг капіталу та його стадії.



Капітал - це накопичене багатство, що утворюється при використанні прибутку на нагромадження продуктивних факторів виробництва з метою одержання прибутку або інших форм доходу (ренти, процента, дивідендів).

Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній із них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної формули – грошової.

Перша стадія кругообігу капіталу відбувається у сфері обігу і починається з грошової форми капіталу. Грошова форма капіталу — гроші, які авансуються на придбання факторів виробництва з метою одержання додаткової вартості. Змістом цієї стадії є купівля засобів виробництва і робочої сили, створення передумов самозростання вартості. Після завершення першої стадії кругообігу вартість, початково авансована у грошовій формі, набуває форми продуктивного капіталу. Продуктивна форма капіталу - сукупність засобів виробництва і робочої сили найманих працівників, які є відповідно речовим та особистісним факторами виробництва товарів, додаткової вартості. Після перетворення на продуктивну форму процес обігу авансованого капіталу зупиняється і починається друга стадія кругообігу капіталу. Тут вона починає функціонувати, як самозростаюча вартість. Змістом другої стадії кругообігу капіталу є процес виробництва товарів, вартість яких перевищує вартість спожитих факторів виробництва на величину додаткової вартості. Вироблені на другій стадії товари набувають форми товарного капіталу як особливої функціональної форми існування самозростаючої вартості. Товарна форма капіталу - сукупність створених на основі найманої праці товарів, вартість яких вміщує додаткову вартість і тому є більшою, ніж вартість авансового капіталу. На третій стадії кругообігу капіталу відбувається продаж товарів та реалізація втіленої в них додаткової вартості..

Кругообіг капіталу, який розглядається як процес, що постійно повторюється – це оборот капіталу. Оборот капіталу відбувається у часі: його початком є авансування капіталу на придбання факторів виробництва, а завершенням - повернення усього авансованого капіталу власнику у початковій грошовій формі. Час обороту капіталу - період, протягом якого вся авансова вартість повертається до початкової форми (грошової) форми. Структурними складовими часу обороту є час виробництва і час обігу.


Ефективність кругообігу капіталу.

Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній із них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної формули – грошової.

Кінцевою метою авансування грошей на виробництво товарів, як грошової форми капіталу є приріст грошей, у якому знаходить свій вияв виробництво додаткової вартості. Проте абсолютна величина величини приросту грошей не дає уявлення про міру самозростання авансованих грошей, тобто про ефективність їх функціонування, оскільки певна величина приросту грошей може бути одержана за різних їх витрат на придбання та використання елементів основного і оборотного капіталу. Тому загальною мірою ефективності обороту всіх складових капіталу є норма самозростання вартості як відношення додаткової вартості до вартості авансового капіталу. Це відношення можна відобразити формулою: N = (m/К.ав.)*100%, де N — норма самозростання вартості; m — додаткова вартість; К.ав. - авансований капітал.

Ефективність використання окремих елементів основного і оборотного капіталу відображається особливими показниками, найважливішими серед яких є: капіталовіддача (фондовіддача), коефіцієнт змінності, співвідношення оборотного капіталу і капіталу обігу, матеріаломісткість (фондомісткість) продукції1.

Основний капітал впливає на ефективність кругообігу і обороту всього капіталу. Одним з найважливіших показників ефективності використання основного капіталу є фондовіддача – відношення обсягу продукції у грошовій формі до вартості основних виробничих фондів (основного капіталу), виражене у відсотках. Показником, який характеризує рівень використання основних виробничих фондів, є коефіцієнт змінності - відношення кількості фактично відпрацьованих машинозмін до загальної кількості устаткування.

Ефективність використання оборотних засобів залежить від співвідношення оборотного капіталу і капіталу обігу. Чим більша питома вага оборотного капіталу в загальному обсязі оборотних засобів, тобто чим більша їх частка, зайнята безпосередньо у виробництві, тим ефективніше використовуються оборотні засоби.Узагальнюючим показником ефективності функціонування оборотних виробничих фондів є матеріаломісткість продукції - відношення вартості загального обсягу матеріальних ресурсів, витрачених на виробництво товарів, до вартості продукції загалом.

 

Міжнародний рух капіталу.

Найдинамічнішою формою економічної глобалізації є міжнародний рух капіталу – 1) рух капіталу поза межами національної економіки; 2) переміщення, міграція капіталів між країнами у пошуках вигіднішої сфери їх використання; 3) комплекс міжнародних екон. відносин, які розвиваються між суб’єктами різних країн з приводу переміщення капіталу в різних формах з одних країн в інші з метою отримання транснаціонального прибутку, розв’язання певних економічних, соціальних проблем як країн-експортерів капіталу, так і країн-імпортерів.

Основними суб'єктами вивезення капіталу в сучасних умовах є ТНК, державні та наддержавні органи, які працюють для привласнення монопольно високих прибутків.

Основні форми МРК: вивіз підприємницького та позичкового капіталу, міжнародна допомога. Загальну суму функціонуючого за кордоном капіталу утворюють іноземні інвестиції. При вивезенні підприємницького капіталу інвестиції поділяють на прямі та портфельні. За джерелами фінансування розрізняють державний, недержавний, наддержавний види капіталу. В межах державного капіталу розрізняють такі форми капіталу, як позики, гранти допомоги. Недержавне вивезення капіталу може здійснюватись юридичними і фізичними особами, приватними чи груповими інвесторами у формі капіталовкладень, міжбанківського кредитування, торговельних кредитів та ін. Паралельно надаються маркетингові, управлінські, інжинірингові послуги, здійснюються лізингові операції, які містять певні інвестиційні можливості.

Якщо капітал вивозять з розвиненішої в менш розвинуту країну, то цей процес супроводжується формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності, досконаліших форм капіталістичних виробничих відносин. У такий спосіб здійснюється процес інтернаціоналізації капіталу.

Основні закономірності МРК: 1) прискорене зростання іноземних капіталовкладень; 2) постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними; 3) посилення процесів монополізації в експорті капіталу; 4) зростаюча концентрація прямих інвестицій у розвинутих країнах; 5) постійне і швидке зростання обсягу прямих іноземних інвестицій} розвинутих країн і зменшення частки країн, що розвиваються; 6) посилення інтернаціоналізації власності в процесі вивезення капіталу; 7) зростання обсягів вивезення капіталу в постсоціалістичні країни та зменшення частки капіталу, що вивозиться з них; 8) випереджаючі масштаби обсягів обороту державних цінних паперів; 9) зростання частки прямих інвестицій у сфері послуг.

 


Праця і людський ресурс.

Людські ресурси найважливіші з усіх видів виробничих ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси – це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процес. Тому вивчення людських ресурсів має велике значення для оцінки ринку праці і розробці відповідної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення, його зайнятості, формування інноваційного, висококваліфікованого працівника і підприємця.

Основними характеристиками людського ресурсу є: фізична енергія, мотивація, ставлення до роботи, рівень кваліфікації та освіти, здатність до ефективної організації діяльності, вміння управління діяльністю тощо.

Трудові ресурси – 1) частина населення країни, здатна до праці, тобто така, що має фізичні та розумові здібності для участі у процесі виробництва; 2) працездатне населення працездатного віку.

Праця – 1) цілеспрямована діяльність людини щодо створення певних економічних благ чи надання послуг; 2) процес споживання людського ресурсу.

Кількість праці визначається її тривалістю і вимірюється часом протягом якого відбувався процес праці. Однією з мір праці є робочий день (найбільш загальна міра робочого часу) – кількість годин на добу протягом яких працівник здійснює працю на підприємстві. Масштабом робочого дня є робоча година. Вільний час включає час для сну, час для здійснення саморозвитку та самовдосконалення (навчання, наука, мистецтво та ін.). В процесі праці – відновлюються життєві сили, розвиваються здібності і людина вдосконалюється як особистість.

Тривалість робочого дня визначається такими факторами:

· суспільними потребами і необхідністю їх задоволення;

· продуктивністю праці;

· значенням для суспільства вільного часу.

 

Заробітна плата.

На ринку вартість робочої сили проявляється в вигляді заробітної плати. Заробітна плата - це ціна, що виплачується за використання праці.

Сутність з/п розкривається у її функціях: І. Відтворювальна функція. Заробітна плата повинна бути достатньою для розширеного відтворення робочої сили відповідної професії. ІІ. Стимулююча функція. Заробітна плата має набути таких форм і систем, які сприяють найбільш повне використання здібностей, знань, досвіду власника робочої сили. ІІІ. Регулююча функція. Заробітна плата повинна стимулювати розподіл праці між галузями і сферами виробництва, відповідно до інтересів найбільш ефективного розвитку національної економіки.

В плані купівельної спроможності отримуваної заробітної плати розрізняють номінальну і реальну з/п. Номінальна з/п – сума грошових знаків, які отримує власник робочої сили за виконану роботу. Реальна з/п – кількість товарів та послуг, які можна придбати на номінальну заробітну плату.

Форма заробітної плати – спосіб зв’язку між власністю на робочу силу і результативністю її функціонування. Існує дві основні форми заробітної плати: Почасова з/п – спосіб оплати робочої сили при якому величини заробітної плати визначається кількістю відпрацьованих годин. Відрядна з/п – оплата робочої сили в залежності від кількості виробленої продукції.

Система з/п – комплекс умов, який може застосовуватись в будь-якій з форм заробітної плати з метою підвищення ефективності зв’язку між оплатою робочої сили і результативністю її використання. В сучасних умовах використовуються такі системи: Тарифна сис-ма з/п викор. для відображення складності та кваліфікованості праці певні тарифні розряди і ставки, які спрямовані на стимулювання найманих працівників до підвищення якості роботи та кількісного її виміру. Преміальні системи (відрядно-преміальна та відрядно-прогресивна ) з/п пов’язують тарифні ставки з застосуванням різних премій і стимулів. Колективні системи з/п передбачають виплату частину з/п з преміального фонду, створюваного шляхом відрахувань від загальної вартості продукції при досягненні попередньо узгоджених між адміністрацією і профспілками показників діяльності підприємства.

 

 




Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.232.88 (0.013 с.)