Кошти підприємств, їх кругообіг та обіг. Основний та обіговий капітал.

 

Для того, щоб функціонувало те чи інше підприємство, воно повинно володіти певними коштами (капіталом). Кошти підприємств здійснюють кругообіг та обіг.

Підприємство насамперед авансує кошти для придбання факторів виробництва. Для цього потрібно вийти: а) на ринки засобів виробництва; б) на ринок праці для придбання необхідної за кількістю і якістю робочої сили. Отже, для нового підприємства капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал, функцією якого є придбання елементів продуктивного капіталу. За наявності засобів виробництва і робочої сили розпочинається виробничий процес.

На другій стадіївідбувається продуктивне споживання засобів виробництва і робочої сили, тобто здійснюється виробництво, результатом якого є нові товари. На цій стадії продуктивний капітал перетворюється в товарний капітал. Після цього капітал знову повертається у сферу обігу.

На третій стадіїнові товари реалізуються на ринку. Для підприємців це означає, що товарний капітал перетворюється в грошовий, тобто знову набуває своєї первісної, вихідної форми. Особливість полягає лише в тому, що одержана сума грошей перевищує ту суму, яка була на першій стадії. За визначенням К. Маркса у ній міститься додаткова вартість.

Отже, капітал проходить три стадії і набуває відповідно трьох форм – грошової, продуктивної і товарної. Такий послідовний рух називають кругообігом капіталу.

Формула кругообігу капіталу така:

ЗВ

Г – Т … В … Т ' – Г ',

Рс

 

де Г – гроші; Т – товар; ЗВ – засоби виробництва; Рс – робоча сила; В – виробництво; … - переривання процесу обігу при переході до стадій виробництва і від неї до стадії обігу, Т ’=Т + т; Г ’ = Г + г.

Абсолютний обсяг капіталу підприємства визначається насамперед оптимальним розміром підприємства цієї сфери, а отже, величиною продуктивного капіталу. Наприклад, якщо машинобудування потребує значних капіталів, оскільки оптимальний розмір підприємства тут великий, то для роздрібної торгівлі великого капіталу не потрібно. Чим триваліший процес виробництва продукту, тим більший має бути продуктивний капітал.

На розмір капіталу підприємства впливають такі фактори: розмір продуктивного капіталу і зумовлений цим обсяг господарських операцій; відсоток за кредитні ресурси; інфляційні очікування, які сприяють зменшенню розміру грошового капіталу.

Отже, кругообіг коштів підприємства (капіталу) – це проходження ними трьох стадій (двох стадій обігу і стадії виробництва), перетворення його з однієї форми в іншу (грошову, продуктивну і товарну) і повернення у вихідну.

Безперервне повторення кругообігу капіталу називається обігом капіталу.

Залежно від особливостей функціонування капіталу у виробництві і способу перенесення його вартості на вироблений продукт він поділяється на основний і обіговий.

Основний капітал – це частина продуктивного капіталу, яка бере участь у багатьох кругообігах і переносить свою вартість на вироблений продукт частинами, в міру зношування. Вартість зношення основного капіталу компенсується амортизаційними відрахуваннями. Основний капітал включає будівлі, споруди, механізми, обладнання.

Обіговий капітал – це частина продуктивного капіталу, яка бере участь в одному кругообігу, і переносить свою вартість повністю на вироблений продукт. Він включає сировину, матеріали, комплектуючі.

Чим вище співвідношення між основним і обіговим капіталом на користь останнього, тим коротші виробничі цикли, тим швидше може обертатися капітал.

 

Витрати виробництва

Існування витрат зумовлено рідкісністю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Економічні витрати, або альтернативна вартість, будь – якого ресурсу для виробництва блага – це вартість його найліпшого альтернативного використання. Економічні витрати – це платежі, які фірма повинна зробити, або доходи, які фірма повинна забезпечити постачальникам ресурсів, щоб відвести ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Такі виплати можуть бути явними або неявними.

Явні витрати – це платежі за ресурси постачальникам, які не належать до числа власників цієї фірми (постачальники робочої сили, матеріалів, палива, енергії тощо). Неявні витрати – витрати на власні ресурси, неоплачувані ресурси.

У короткостроковому періоді виробничі потужності фірми незмінні; у довгостроковому періоді фірма може змінювати свої виробничі потужності. Наприклад, компанії «Ексон» потрібно декілька років для будівництва нового нафтопереробного заводу.

У короткостроковому періоді усі витрати поділяють на постійні і змінні. Постійні витрати – це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції (оплата зобов’язань за облігації, рентні платежі, частина відрахувань на амортизацію устаткування та будівель, страхові внески, заробітна плата керівників і адміністративного персоналу).

Змінні витрати – це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу продукції. До них належать витрати на матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги, більша частина послуг праці та інші змінні ресурси.

Загальні витрати (TC) -це сума постійних (ТFC) і змінних (Т VC) витрат за кожного обсягу продукції. TC(Q) = ТFC + ТVC(Q).

Розрізняють три віиди середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні загальні витрати. Середні постійні витрати (AFC) – це постійні витрати, поділені на обсяг продукції: .

Середні змінні витрати (AVC) – це змінні витрати, поділені на обсяг продукції: .

Граничні витрати (МС) – це додаткові витрати, поділені на обсяг продукції: , де і - зміна відповідно загальних та загальних змінних витрат, а - зміна обсягу продукції.

Загальні змінні витрати (TVC) змінюються залежно від обсягу виробленої продукції. Постійні витрати не залежать від обсягу виробництва. Загальні витрати (TC) для будь – якого обсягу продукції – це сума від додавання по вертикалі постійних та змінних витрат для цього обсягу продукції рис. [6.1 ].

На рис. 6.2 середні постійні витрати (AFC) зменшуються, бо дана величина постійних витрат розподіляється на щораз більший обсяг продукції. Середні змінні витрати (AVC) спочатку зменшуються внаслідок зростання граничної віддачі, а потім збільшуються внаслідок спадання граничної віддачі. Середні загальні витрати (ATC) - це сума по вертикалі середніх змінних витрат AVC ( і середніх постійних витрат (AFC).

Рис. 6.1 Крива загальних витрат

 

Рис. 6.2. Криві середніх та граничних витрат

Крива граничних витрат на рис. 6.2 спочатку спадає, а потім зростає, перетинаючи криві середніх змінних та середніх загальних витрат у точках їх мінімумів. Зниження цін ресурсів, а також технічний прогрес переміщують криві витрат вниз. Зростання цін вхідних факторів переміщує криві витрат угору.

Підприємницька діяльність грунтується на економічному інтересі, тобто здійснюється для отримання доходу.

Валовий дохід – це загальна сума виторгу, яку отримує фірма від реалізації виробленої продукції і наданих послуг. Для позначення різниці між виторгом фірми та її витратами використовують термін «прибуток». Розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток.

Економічний прибуток – це різниця між валовим доходом і економічними витратами виробництва.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між валовим доходом і валовими витратами. Такий прибуток називають ще розрахунковим, бо під час його обчислення враховують лише грошові платежі, які фіксуються у бухгалтерській звітності фірми.

Нормальний прибуток – це той мінімальний дохід, який має заробити підприємець, щоб залишитися у своєму бізнесі. Цей прибуток дає змогу підприємству покривати всі витрати (явні та неявні). Нормальний прибуток - це плата виробнику чи менеджеру за те, щоб не допустити відпливу ресурсів із даної галузі в іншу.

Граничний дохід – це дохід, одержаний від реалізації додаткової (останньої) одиниці продукції.

Тема 7.