Монетарна та фіскальна політика держви.

1. Фінансові ринки. Попит на гроші.

2. Банківська система. Центральний банк та його функції. Монетарна політика Центрального банку.

3. Фіскальна політика. Державний бюджет. Державний борг.

 

1. Фінансові ринки. Попит на гроші.

У сучасній економіці всі економічні операції проводяться за посередництвом грошей. Вони є основою фінансових відносин. Як вже було розглянуто у темі 3 “Поділ праці. Товарне виробництво. Гроші”, гроші - будь-який фінансовий актив, що використовується в якості посередника при здійсненні обміну товарів або як засіб платежу.

Сучасні платіжні засоби випускаються центральним і комерційними банками і поділяються на готівкові (символічні, декретні) та безготівков і (кредитні). Перші представлені банківськими білетами – грошовими знаками різного номіналу, які випускає лише центральний банк. Вони є формами боргових зобов‘язань держави, не мають власної цінності і забезпечені його активами і товарною масою, що обертається на ринку. Центральний банк повинен підтримувати стабільність грошового обігу і купівельну спроможність національної грошової одиниці. Купівельна спроможність грошей – кількість товарів і послуг, які можна придбати за грошову одиницю. Кредитні (безготівкові, депозитні) гроші - боргові зобов‘язання депозитних інститутів. Депозит – грошові кошти, вкладені у комерційні банки у готівковій чи безготівковій формі для зберігання на певних умовах.

Сукупність засобів платежу, що випущені банківською системою і обслуговують національну економіку, називається грошовою масою. Виходячи із ступеня ліквідності платіжних засобів й особливості фінансової системи країни, центральний банк класифікує обсяг і структуру грошової маси відповідно до грошових агрегатів М0, М1, М2, М3. Грошові агрегати – особливе поєднання фінансових активів, які є вимірниками обсягу і структури грошової маси. Грошові агрегати відрізняються за ступенем ліквідності, швидкістю обігу, роллю в економіці.

Гроші обертаються на фінансових ринках (ринках грошей). Фінансові ринки – сукупність ринкових інститутів, які мобілізують і переміщують грошові кошти від їх власників до позичальників. Більшість заощаджень в економіці здійснюють домашні господарства. У загальному плані заощадження домашніх господарств являють собою особисті заощадження. Разом із заощадженнями фірм вони становлять приватні заощадження. Заощадження поділяються на речові й фінансові активи. Більшість інвестицій в економіку здійснюють фірми. Фінансові ринки є механізмом мобілізації заощаджень та інших грошових фондів, переміщення від їх власників до позичальників.

Способи фінансування бувають прямі та непрямі. Пряме фінансування здійснюється у двох формах: капітального фінансування, коли відповідно до укладених угод фірма одержує грошові кошти в обмін на надання права на пайову участь у власності на цю фірму (купівля акцій), або у формі одержання позики. За непрямою формою фінансування відбувається переміщення коштів від їх власника до підприємця за допомогою фінансових посередників. В якості посередників на фінансових ринках виступають комерційні банки, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди тощо.

Види фінансових ринків: ринок грошей; фондовий ринок, валютний ринок, ринок цінних паперів. На всіх фінансових ринках в якості фінансових інструментів використовують цінні папери. Останні виступають об‘єктом купівлі-продажу на даних ринках.

На ринку грошей, де головними посередниками є комерційні банки, укладаються угоди щодо купівлі-продажу фінансових інструментів короткотермінового кредиту (терміном до одного року). В якості таких інструментів використовують векселі, ощадні сертифікати, державні казначейські векселі, комерційні папери тощо. Складовими грошового ринку є міжбанківські кредити і ринок короткотермінових державних цінних паперів. Функціонування грошового ринку дає підприємствам можливість поповнювати свої обігові кошти.

Фондовий ринок (ринок капіталу) – ринок,на якому укладаються угоди з довготерміновими цінними паперами, щоб залучити кошти для інвестування.

Валютний ринок – ринок, на якому здійснюються акти купівлі-продажу валюти, платіжних документів та цінних паперів інших країн.

Ринок цінних паперів – ринок, на якому купуються і продаються цінні папери (грошові документи, які свідчать про право власності, відносини позики, визначають відносини між емітентом та їх власником). Завдяки функціонуванню цього ринку мобілізуються заощадження й тимчасово вільні кошти і передаються позичальникам та інвесторам; розподіляються й перерозподіляються ці кошти між суб‘єктами економіки, галузями, регіонами, країнами. Його стан впливає на грошовий обіг і процентні ставки. Ринок цінних паперів поділяється на первинний і вторинний. На первинному ринку здійснюється купівля-продажа перших і подальших емісій цінних паперів. Завдяки йому акумулюються грошові кошти емітентів. На вторинному ринку здійснюється перша й подальші перепродажі цінних паперів. Його функція – підтримання ліквідності цінних паперів і визначення їх курсу.

З боку учасників ринку формується попит на гроші. Величина попиту на гроші визначається обсягом товарообмінних угод і дорівнює грошовому агрегату М1., який включає готівку поза банками і залишки на поточних рахунках комерційних банків. Це попит на ділові гроші (гроші для угод). Вони мають абсолютну ліквідність. Попит на гроші пояснюється трьома мотивами (трансакційним, мотивом застережливості і спекулятивним мотивом), які були докладно розглянуті у темі 3. Попит на гроші знаходиться у прямій залежності від обсягу номінального національного доходу і в оберненій від ставки процента.

Процент – плата за використання грошей. Ставка процента (ціна грошової позики) визначають як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми позики. На величину процентної ставки впливає час (довгострокова процентна ставка є середньою величиною очікуваних довготермінових процентних ставок); різні види ризиків; умови надання кредиту та умови конкуренції на ринку позичкового капіталу тощо. Існують різноманітні процентні ставки: облікова ставка, ставка ломбардних кредитів, ставка процентного грошового ринку між банками, процент по депозитам, процент за наданий кредит тощо. Розрізняють номінальну і реальну ставку процента. Номінальна процентна ставка (і) – норма процента, виражена у грошах за їх поточною купівельною спроможністю. Вона змінюється під впливом змін реальної ставки процента і темпу інфляції. Реальна процентна ставка (r) - ставка процента, скоригована на темп інфляції (p). Реальна ставка процента є різницею між номінальною ставкою процента і темпом інфляції: r = i – p.

Існує декілька підходів до визначення рівноважних ставок процента: ліквідна теорія процентної ставки, кредитна теорія процентної ставки і теорія фондів, що надаються у позику. За ліквідною теорією ставка процента формується на грошовому ринку і визначається пропозицією (MS) і попитом (MD) на гроші. (рис.12.1).

Ставка процента MD MS

(в %)

Пропозиція і попит на гроші (млрд грн)

Рис.12.1. Попит на гроші.

За кредитною теорією розмір процента визначають пропозиція і попит на ринку довготермінових кредитів і довготермінових вкладів. За теорією фондів, що їх надають у позику, ставку процента визначають пропозиція і попит на кредити. Пропозиція кредитів залежить від величини народногосподарських заощаджень і додаткової емісії грошей банками. Попит на кредити складається з попиту на засоби для інвестиційних цілей і нагромаджені заощадження.

Пропозиція грошей (кількість грошей в національній економіці) залежить від обсягу національного виробництва, швидкості обігу грошей, рівня цін тощо. Фактично це грошовий агрегат М1 (готівка та чекові депозити). Джерелами створення нових депозитів є: вкладення готівкових грошових коштів у комерційні банки; купівля комерційними або центральним банком державних цінних паперів у фірм та населення; купівля банками іноземної валюти; надання комерційними банками позичок. Кожна вміщена у резерви 1 грн. створює нових грошей на: m = 1 / r. Депозитний мультиплікатор (m = 1 / r ) визначає максимальну кількість нових депозитних грошей, що створюється однією грошовою одиницею надлишкових резервів за заданого рівня норми обов‘язкових резервів.

Пропозиція грошей перебуває у прямій залежності від обсягу грошової бази (В) і в оберненій від коефіцієнту депонування (cr) та норми резервування (rr):

Ms = B * (cr + 1) / (cr + rr);

Грошова база (В) складається з банківських резервів та з готівкових грошей поза банками: В = С + TR.

Норма резервування депозитів - визначається відношенням загальних резервів комерційних банків до депозитів: rr = TR / D.

Коефіцієнт депонування (rr) - це відношення попиту на готівку (С) до коштів на депозитах (D): cr = C / D.

Грошовій базі властивий активний (мультиплікативний) вплив на пропозицію грошей. Грошовий мультиплікатор - коефіцієнт пропорційності між пропозицією грошей і грошовою базою: m = (cr + 1) / (cr + rr).

Грошова база контролюється центральним банком.

 

2. Банківська система. Центральний банк та його функції. Монетарна політика Центрального банку.

На фінансових ринках головними посередниками є комерційні банки. Банки – кредитно-фінансові установи, призначенні для акумуляції тимчасово вільних коштів підприємств, населення та бюджетних установ; надання їх у кредит своїм клієнтам; обслуговування грошового обігу. Разом із центральним банком вони становлять банківську систему.

Банківська система -сукупність банківських установ, що функціонують на території країни і взаємопов‘язані між собою. Основні функції банківської системи полягають в акумуляції тимчасово вільних грошових коштів і наданні їх у тимчасове використання; створенні кредитних грошей і кредитному регулюванні. Вона має два рівні. На першому знаходиться центральний банк (емісійний), на другому – комерційні (депозитні), спеціалізовані (інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні та ін.) й небанківські кредитні організації (страхові, пенсійні фонди тощо).

Центральний банк (в Україні – Національний банк України) у більшості країн є державним. Головна його функція – контроль за пропозицією (масою) грошей в обігу. Він здійснює емісію (випуск) грошей, проводить монетарну політику в країні, забезпечує стабільність банківської системи в цілому. Центральний банк акумулює і зберігає касові резерви інших кредитних установ та здійснює нагляд за їх діяльністю; виконує операції з розміщення державних позик, обслуговування державних боргів; купує і продає державні цінні папери та іноземну валюту, здійснює міжбанківські розрахунки. Це “банк банків”, “касир держави”, головний суб‘єкт монетарної політики.

Комерційні банки – приватні підприємства, які у своїй діяльності використовують власні кошти, залучають вклади населення та підприємств, кредити центрального банку. Вони розміщують грошові кошти у прибуткові цінні папери; надають кредити під відсотки; здійснюють кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування своїх клієнтів – підприємств, установ, організацій і громадян. Комерційні банки можуть бути спеціалізовані й уніфіковані, галузеві й регіональні.

Використовуючи банківську систему, центральний банк проводе монетарну політику, спрямовану на стимулювання економічного зростання в період спаду (кредитна експансія) і гальмування (кредитна рестрикція) – під час надмірно високих темпів зростання. Монетарна (грошово-кредитна) політика – сукупність заходів держави у кредитно-грошовій системі, спрямованих на регулювання грошової маси в обігу, обсягу кредиту й емісії грошей залежно від стану економіки. Це найбільш ефективний і оперативний інструмент регулювання економічного циклу. Метою цієї політики є створення сприятливих умов для зайнятості населення, стримування інфляції й збалансованості народного господарства як кінцевих цілей макроекономічного розвитку. Для цього використовуються ланки передатного механізму грошово-кредитної політики – регулювання процентної ставки, грошової маси, валютного курсу.

Реалізується монетарна політика за допомогою інструментів грошово-кредитної політики (операцій на відкритому ринку, регулювання облікової ставки й резервних норм) з метою впливу на кількість грошей в обігу (в основному у формі банківських депозитів) й рівень процентної ставки (ціни грошей). Зростання процентної ставки зменшує пропозицію грошей, зниження процентної ставки - збільшує їх пропозицію.

Зміна пропозиції грошей здійснюється шляхом операцій на відкритому ринку, коли центральний банк скуповує або продає комерційним банкам, фірмам, населенню державні цінні папери. Цей найбільш важливий метод регулювання пропозиції грошей застосовується для проведення експансійної (купівля) або рестрикційної (продаж) грошової політики. Купівля центральним банком державних боргових зобов‘язань називається монетизацією бюджетного дефіциту і призводе до інфляції.

Змінюючи рівень облікової ставки (процентної ставки, під яку центральний банк надає кредити комерційним банкам) відповідно до кон‘юнктурних коливань економіки, він управляє кредитною активністю. Пропозиція грошей впливає на ділову активність і, відповідно, зайнятість, стабільність цін, темпи економічного зростання. Це інструмент прямого регулювання грошово-кредитного обігу.

Встановлення норми обов‘язкових (мінімальних) резервів, які зберігають комерційні банки у ентральному банку, є засобом політики швидкого стиснення або розширення кредитної маси в економіці. Це найбільш жорсткий інструмент регулювання грошово-кредитної системи.

Можливості центрального банку щодо контролю пропозиції грошей обмежені, тому що комерційні банки самі визначають величину надлишкових резервів (надлишкові резерви дорівнюють фактичним резервам мінус обов‘язкові резерви). Це впливає на норму банківських резервів і відповідно на мультиплікатор. Наслідки грошово-кредитної політики різні у коротко- та довгостроковому періодах. У короткостроковому періоді зміна грошової маси більше впливає на реальний обсяг виробництва і менше – на ціни. У довгостроковому періоді вона суттєво впливає на рівень цін і менше – на реальний обсяг випуску.