Взаємодія сукупного попиту і сукупної пропозиції. Модель AD-AS.

 

Перетин кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції визначає рівноважний рівень цін і рівноважний реальний обсяг національного виробництва. Рівноважний обсяг реального обсягу національного виробництва означає, що плани всіх споживачів ВВП щодо величини закупівель збігаються з планами виробників щодо випуску товарів та послуг. Тільки за цих умов відбувається реалізація ВВП за стабільними цінами.

Рівновазі економічної системи макроекономіка приділяє велику увагу, оскільки її порушення може перекреслити реалізацію таких цілей, як досягнення повної зайнятості, стабілізація цін та економічне зростання.

Макроекономічну короткострокову рівновагу ілюструє рис. 10.3.

 

 

 

 

Рис.10.3. Макроекономічна короткострокова рівновага в моделі AD-AS.

 

Як видно з рисунка, макроекономічна короткострокова рівновага встановлюється у точці перетину кривих AD і AS.

За рівноважного рівня цін покупці хочуть купити стільки, скільки фірми хочуть продати. Рівноважного обсягу виробництва може бути як в умовах неповної зайнятості, так і в умовах повної зайнятості.

Переміщення кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції чинить вплив як на рівень цін, так і на величину реального обсягу виробництва. Наприклад, на кейнсіанському відтинку, який характеризується високим рівнем безробіття і великим недовикористанням виробничих потужностей, розширення сукупного попиту призводить до зростання обсягу реального національного продукту без підвищення рівня цін. На проміжному відтинку розширення сукупного попиту призводить як до зростання обсягу виробництва, так і до підвищення цін. Збільшення сукупного попиту на класичному відтинку призводить лише до підвищення рівня цін, тобто до інфляції попиту.

Проаналізуйте самостійно вплив переміщення кривої сукупної пропозиції на рівень цін та обсяг реального національного виробництва.

Сукупний попит може не лише зростати, а й зменшуватись. Зменшення сукупного попиту, як показує модель сукупного попиту і сукупної пропозиції, має такі наслідки:

· на кейнсіанському відтинку реальний обсяг національного виробництва зменшиться, а рівень цін залишиться незмінним;

· на класичному відтинку ціни дещо впадуть, а реальний обсяг національного виробництва залишиться на рівні повної зайнятості;

· на проміжному відтинку модель передбачає, що реальний обсяг виробництва і рівень цін зменшиться.

Зниження цін при зменшенні сукупного попиту на класичному і проміжному відтинках відбувається повільно. Життя показує, що ціни легко підвищуються і важко знижуються. Це явище отримало назву “ефект храповика”. Причина цього ефекту – не гнучкість цін і заробітної плати в короткі проміжки часу.

Із аналізу сукупної пропозиції можна зробити такий висновок: в короткотерміновому періоді, коли ціни не гнучкі, крива сукупної пропозиції горизонтальна або висхідна, а зміни сукупного попиту впливають на обсяг виробництва товарів і послуг в економіці.

Інша ситуація складується у довгостроковий період, коли ціни і заробітна плата є гнучкими. Поведінку економіки у довгостроковому періоді описує класична модель. Тому крива сукупної пропозиції будується на підставі цієї моделі.

Згідно з класичною моделлю економіки обсяг виробленої продукції в довгостроковому періоді залежить не від рівня цін, а від кількості капіталу, праці і наявних технологій. За цих умов крива сукупної пропозиції є вертикальною. Якщо вона є вертикальною, то зміни сукупного попиту впливають лише на ціни, а не на обсяги виробництва, як це показано на рисунку 10.4.

 

Рис. 10.4. Переміщення кривої сукупного попиту у довгостроковому періоді.

 

Зменшення пропозиції переміщує криву сукупного попиту вліво від AD₁ до AD_2. Точка рівноваги економіки переміщується з точки А в точку В. Оскільки в довгостроковому періоді крива сукупної пропозиції LRAS вертикальна, зменшення сукупного попиту впливає лише на рівень цін, а не на обсяг виробництва.

Рівень виробництва у довгостроковому періоді називають рівнем виробництва за повної зайнятості або природним рівнем виробництва.

Природний рівень безробіття це такий рівень виробництва, за якого усі ресурси використовуються повністю, відсутнє циклічне безробіття.

 

Економічне зростання.

 

Криві сукупного попиту і сукупної пропозиції разом визначають рівень цін та обсяг національного виробництва. Ці фактори обумовлюють і економічне зростання, яке є важливішою метою кожної країни. Тільки економіка, що зростає, спроможна краще задовольняти потреби людей і розв’язувати їх соціально-економічні проблеми.

Під економічним зростанням розуміють збільшення виробничих потужностей і реального обсягу продукції в цілому і на душу населення.

Більш широким поняттям є економічний розвиток, яки означає прогресивні зміни у виробничих потужностях і економічних відносинах країни, структурі економіки і механізмі її функціонування, кількості і якості продукції, її розподілі і споживанні та в природному середовищі.

Фактори економічного зростання:

Економічне зростання насамперед залежить від кількості і якості людських (трудових) ресурсів. Тому кожна держава, яка хоче досягнути вищого добробуту, повинна звертати належну увагу на реалізацію таких програм:

· поліпшення стану здоров’я та харчування людей як необхідної передумови продуктивної праці. Першочергово повинні розв’язуватись проблеми забезпечення харчування для поліпшення розумового та фізичного здоров’я дітей та дорослих та вдосконалення контролю та нагляду за захворюваннями;

· вдосконалення освіти, повна ліквідація неписемності, навчання робітників. Багато досліджень засвідчує високу віддачу інвестицій в освіту. Освіта зміцнює здатність людей реалізувати свої бажання, підвищувати продуктивність своєї праці й потенціал для досягнення вищого рівня життя. Освіченіша людина скоріше сприймає нову інформацію та ефективніше застосовує раніше невідомі засоби виробництва та технологічні процеси. Освіта сприяє підприємницькій діяльності. Зусиллям держави підвищувати освітній рівень своїх громадян може шкодити “втеча умів”, коли най здібніші особи виїжджають у високо розвинуті країни.

Економічний розвиток країн залежить від наявності в них такого чинника виробництва, як природні ресурси. Їх розподіл між країнами дуже нерівномірний. Є країни, які мають досить великі промислові родовища нафти, газу, бокситів, міді, вольфраму і т.п. та достатню кількість орних земель, лісу прісної води. Проте лише окремі з них використали свої природні багатства для економічного зростання. Це, насамперед, країни-експортери нафти, котрі входять в ОПЕК - Організацію країн-експортерів нафти. Іншим країнам природні багатства не забезпечили економічного процвітання, оскільки їхні ресурси належать великим транснаціональним корпораціям і доходи від них ідуть за кордон.

Інші країни не мають достатньої кількості природних ресурсів і відчувають гостру нестачу орних земель, лісів та енергетичних ресурсів. Проте, як показує життя, брак цих ресурсів не є перепоною для економічного зростання. Яскравим прикладом того є Японія, Швейцарія та ін. Вони одержують ці ресурси в обмін на свою продукцію. До того ж вони використовують ці ресурси ефективно.

Важливим фактором економічного зростання є нагромадження капіталу, яке збільшує капіталоозброєність праці, підвищує її продуктивність. Від того залежить рівень життя людей. Щоб нагромаджувати капітал, люди повинні обмежувати своє поточне споживання, заощаджувати, а чисте заощадження залежить від величини національного доходу. В розвинених країнах нагромаджується від 10 до 20% національного доходу, що забезпечує підвищення капіталоозброєності і продуктивності праці. В бідних країнах, де обсяг національного доходу менший, а чисельність населення велика, на нагромадження спрямовується значно менша частка національного доходу. Навіть і в тих країнах, де норма нагромадження вища, через малий обсяг ВВП абсолютна величина нагромадження відносно невелика.

Інвестиції робляться не тільки в машини, устаткування, будівлі і споруди, які забезпечують безпосередній випуск продукції. Більша їх частина спрямована в галузь інфраструктури. А це, як звичайно, великомасштабні проекти: автомобільні шляхи, залізниці, нафто- і газопроводи, системи зв’язку, заходи щодо поліпшення охорони природи тощо.

Реалізацію таких проектів переважно здійснює держава. Приватний капітал не завжди зацікавлений у таких капіталовкладеннях, оскільки вигоди від них поширюються на всю економіку і не можуть бути продані індивідуальним покупцям.

Недостатні вкладення у галузь інфраструктури в багатьох країнах сповільнюють їх економічне зростання.

Історичний вплив на економічне зростання країн роблять нові технології, різні інновації, які є результатом науково-технічного прогресу. Країни, в яких розвивається наука і техніка, застосовуються нові технології, освоюються нові види продукції, швидко збільшують свій національний дохід і добробут населення.

Інноваційні процеси в економіці тісно пов’язані з капіталоутворенням та розвитком підприємництва.

Технологічний поступ – це, насамперед, доробок промислово розвинених країн. І хоч у сучасному світі нові технології передаються по різних каналах іншим країнам, їх вплив на економічне зростання неоднаковий у різних державах. Передові технології виникають, з’являються переважно в передових країнах, дають найбільший ефект в їх специфічних умовах: за наявності високої заробітної платні, достатньої кількості капіталу, кваліфікованих інженерів, відповідної організації праці й виробництва. Там, де ці умови відсутні, запозичення сучасних технологій не дає відповідного ефекту.

Усі перераховані чинники економічного зростання у сучасному світі комплексно пов’язані між собою і дають найбільший ефект лише при певних комбінаціях.

Вказані чинники визначають можливості економічного зростання. Однак реальне зростання можливе лише тоді, коли зростає сукупний попит на товари і послуги, а наявні ресурси розподіляються в суспільстві таким чином, що можна одержати найбільшу кількість необхідної продукції.

Розрізняють екстенсивне та інтенсивне економічне зростання. Екстенсивне зростання означає, що приріст продукції досягається за рахунок кількісного нарощування чинників виробництва – зайнятості, капіталу, інвестицій та ін. Інтенсивне зростання досягається за рахунок якісних змін у чинниках виробництва – підвищення продуктивності праці, ефективності використання капіталу, предметів праці, що пов’язане з використанням досягнень науки та техніки.

 

Тема 11.