Сукупний попит та його функція. Цінові та нецінові фактори сукупного попиту.

Сукупний попит – це реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб.

У грошовій формі сукупний попит визначається сукупними витратами економіки, які складаються із споживчих витрат домогосподарств, інвестиційних витрат фірми, державних закупівель та чистого експорту.

АD = C + Ig + C + Xn.

Крива сукупного попиту показує кількість товарів і послуг, які будуть придбані при кожному даному рівні цін.

Вплив нецінових факторів, які викликають зміну характеру сукупного попиту:

До числа основних нецінових факторів сукупного попиту можна віднести:

1) Зміни в споживчих витратах: добробут населення, очікування споживача, заборгованість споживача, податки.

2) Зміни в інвестиційних витратах: процентні ставки, очікувані прибутки, податки з підприємств, технологія виробництва, надлишкові потужності.

3) Зміни у витратах на чистий експорт: національний дохід у закордонних країнах, валютні курси.

Цінові фактори сукупного попиту. Нецінові фактори сукупного попиту та їх вплив на його криву.

Цінові фактори сукупного попиту:

1) Ефект реальних грошових залишків. Домогосподарства тримають певну частку активів у вигляді готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими доходами (наприклад, облігацій). Запас грошей є багатством, оскільки гроші мають певну купівельну спроможність. Розмір багатства залежить від кількості грошей та рівня цін і вимірюється величиною реальних грошових залишків (М/Р). Підвищення цін зменшує багатство, тому що купівельна спроможність запасу грошей зменшується Крім того, підвищення цін призводить до підвищення процентних ставок внаслідок чого вартість облігацій падає. Усвідомивши, що їхнє багатство зменшилось, люди починають більше заощаджувати і менше витрачати. Обсяг сукупного попиту скорочується.

2) Ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Попит на гроші збільшується. При незмінній пропозиції грошей це веде до зростання процентних ставок. Підвищення процентних ставок скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Величина сукупного попиту зменшується.

3) Ефект імпортних закупівель. Підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Внутрішній попит на імпортні товари, навпаки, збільшується, тому що вітчизняні товари стають дорожчими за іноземні. Чистий експорт, сукупний доход і сукупний попит таким чином скорочуються.

 

17 Сукупне пропонування та її функція. Цінові та нецінові фактори сукупної пропозиції.

Сукупна пропозиція – це загальна кількість кінцевих товарів і послуг, що може бути запропонована (зроблена) в економіці при різних рівнях цін.

Сукупна пропозиція – це такий реальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку.

Формат кривої AS тлумачиться по-різному класиками і кейнсіанцями.

Класична модель розглядає економіку в довгостроковому періоді. У даних умовах крива AS вертикальна.

 

Кейнсіанська модель описує економіку у короткостроковому періоді і заснована на наступних передумовах: неповна зайнятість в економіці, ціни на товари і номінальну зарплату тверді. У цих умовах крива сукупної пропозиції горизонтальна.

 

Сучасні концепції пояснюють вид кривої пропозиції недосконалістю ринку, тобто негнучкістю цін і недосконалістю інфляції. Крива пропозиції має три ділянки: І – горизонтальний (кейнсіанський); ІІ – проміжний (висхідний); ІІІ – вертикальний (класичний).

Фактори сукупної пропозиції:

1) Цінові фактори – зміна ціни;

2) Нецінові фактори – зміна ціни на ресурси, зміна в продуктивності ресурсів, зміни податків з підприємств та субсидій.

 

18 Сукупний попит- сукупна пропозиція як базова модель еконо­мічної рівноваги.

Взаємодія та взаємозв’язок між сукупним попитом і сукупною пропозицією здійснюється через систему цін.

Графік. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції.

Точка перетину кривої сукупного попиту та кривої сукупної пропозиції- це точка рівноваги, яка визначає рівноважний рівень цін (Ре) та рівноважний реальний обсяг національного виробництва (Qе).

Якщо сукупний попит змінюється в межах кейнсіанського відрізка кривої сукупної пропозиції, то зростання попиту приводить до зростання реального обсягу національного виробництва і зайнятості при сталих цінах.

 

19 Визначення рівноважного ВВП за методами “витрати – випуск” і “вилучення – ін’єкції”.

Метод «видатки-випуск» є кейнсіанською моделлю товарного ринку. В основі цього методу - тотожність сукупних видатків (СуВ) – видатки, які плануються всіма покупцями для задоволення своїх платоспроможних потреб, і ВВП, що можна виразити: СуВ = споживчі витрати (СВ) + валові інвестиції (ВІ) = ВВП.

Співвідношення між сукупними видатками і ВВП – це співвідношення між планами покупців і продавців, які, як правило не збігаються і при цьому виникають незаплановані зміни в товарних запасах. Коли СуВ<ВВП, виникає перевиробництво з незапланованим збільшенням товарних запасів. Коли СуВ>ВВП – недовиробництво з незапланованим зниженням товарних запасів. Незаплановані зміни в товарних запасах порушують інвестиційні плани підприємств, тому виділяють: а) заплановані інвестиції – витрати на інвестиції товарів, які відповідають уявленням підприємств про очікувані зміни у сукупному попиті (Спо) на вироблені товари та послуги. б) незаплановані інвестиції - витрати., які підприємства змушені здійснювати в товарні запаси.

Рівноважний ВВП (ВВПр) – це такий обсяг виробництва, якому відповідають сукупні видатки, достатні для закупки всієї продукції, виробленої в поточному періоді. Економіка постійно тяжіє до рівноваги, як до своєї природної норми Þ коли СуВ>ВВП і відбувається незаплановане зменшення товарних запасів, підприємства будуть збільшувати виробництво до рівня СуВ; коли СуВ<ВВП і відбувається незаплановане збільшільшення товарних запасів, вони будуть змушені скорочувати виробництво до рівня СуВ.

В основі методу “вилучення – ін’єкції” – в економічного кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення видатків) або ін’єкції (збільшення видатків). Вилучення відбуваються у формі заощаджень, податків, імпорту. Ін’єкції здійснюються в формі інвестицій, державних закупівель, експорту. Економічна рівновага існує лише тоді, коли вилучення дорівнюють ін’єкціям. У приватній економіці закритого типу, вилучення відбуваються лише у формі заощаджень, а ін’єкції – у формі інвестицій. Економічна рівновага: S=I

Якщо заощадження перевищили заплановані інвестиції, то це означає, що пропозиція позичкових грошей перевищила попит на них з боку інвесторів. Завдяки цьому відсоткова ставка знижується, що сприяє збільшенню інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженням. Якщо навпаки, то відсоткова ставка зросте. Це сприяє збільшенню заощадження до рівня попиту на гроші, тобто до інвестиційного попиту.

 

20 Заплановані та незаплановані інвестиції.

Інвестиції — всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект:

- валові інвестиції- характеризують загальний обсяг інвестиційних коштів у певному періоді, спрямованих на відтворення (нове будівництво, реконструкція, розширення, придбання засобів виробництва), приріст товарно-матеріальних запасів, а також на під тримання діючих потужностей;

- чисті інвестиції є вкладенням коштів у виробничі фонди, що заново створюються, та виробничий апарат, що відновлюються. Вони дорівнюють сумі валових інвестицій, зменшеній на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Фірми нерідко змушені робити незаплановані інвестиції у запаси, якщо рівень продажу несподівано відмінний від очікуваного. Якщо фірми продають меншу кількість продукції, ніж запланували, їхні запаси зменшуються. Оскільки такі незаплановані зміни у запасах розглядають як інвестиційні видатки фірм, фактичні видатки можуть бути вищі або нижчі від запланованих.

Незаплановані зміни в товарних запасах порушують інвестиційні плани підприємства. З цієї точки зору слід розрізняти заплановані і незаплановані інвестиції. До запланованих інвестицій відносять витрати на інвестиційні товари, які відповідають уявленням підприємств щодо очікуваних змін у сукупному попиті на вироблені товари та послуги. Але уявлення підприємства про сукупні витрати не завжди збігаються з дійсністю. Тому виникають незаплановані інвестиції. Отже, фактичні інвестиції складаються із запланованих і незапланованих інвестицій в товарні запаси.

 

 

21. Сутність та модель мультиплікатора видатків. Вплив інфляції на мультиплікативний ефект.

В теорії рівноважним може бути лише той рівень ВВП, який дорівнює сукупним витратам. У дійсності факт. ВВП рідко буває стабільним, піддаючись циклічним коливанням. Одним із найбільш мінливих елементів сукупних витрат є інвестиції. Зміни в запланованих інвестиціях можуть бути також і прямим наслідком економ. політики держави. Аналогічні зміни відбуваються і в тих випадках, коли змінюється співвідношення між споживанням і заощадженням. Емпіричний аналіз свідчить про те, що зростанню запланованих інвестиційних витрат на певну величину відповідає значно більша величина зростання рівноважного ВВП. Те ж саме, але в протилежному напрямку відбудеться і при зменшенні запланованих інвестицій. Зазначений характер залежності між запланованими інвестиціями і ВВП називається ефектом мультиплікатора, або просто мультиплікатором. Мультиплікатор (М) – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі вир-ва. Економ. суть М в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій: МІ = ∆ ВВП / ∆ ВІП, де МІ – М інвестицій; ∆ ВВП – зміна ВВП; ∆ ВІП – початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.

Дія ефекту М закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень, які були спричинені початковим збільшенням інвестицій, компенсує цей приріст запланованих інвестицій. Так компенсується нерівновага в економіці, спричинена зростанням інвест. витрат. По-друге, існує зв’язок між М і граничними схильностями до споживання та заощадження.