Сутність, функції та види грошей.

Усі економічні системи, які ґрунтувалися на спеціалізації виробництва і товарообміні, використовували і використовують гроші, які є своєрідним мастилом розвитку економіки.

Гроші – один з найважливіших винаходів людства. Заради їх люди працюють, страждають і навіть йдуть на злочини. Це єдиний товар, котрий не можна використати інакше як витрачаючи його.

Історія грошей налічує багато тисячоліть. Більшість вчених вважали, що вони виникли стихійно в результаті розвитку товарообміну, хоч деякі вважають їх результатом взаємної згоди людей.

Коли люди використовували усі вироблювані блага для задоволення власних потреб, гроші не були потрібні. Ситуація почала змінюватись, коли виникав поділ праці і частина благ призначалась для обміну. Ці блага ставали товаром, почали обмінюватись.

Спочатку існував прямий товарообмін – один товар безпосередньо обмінювався на інший. Такий обмін відомий під назвою „бартер”. Він вимагав багато часу. Уявіть собі, скільки часу і зусиль потрібно для того, щоб знайти когось, хто хоче мати Ваш товар, а сам має той, який Ви прагнете отримати. Іншими словами, існувала проблема подвійного збігу бажань власників товарів. Ці труднощі були подолані завдяки появі товарів-посередників, які ще називають товарами-еквівалентами. Обмін почав здійснюватись за формулою Т-Тпос-Т.

Функцію товару-посередника у різні часи і у різних народів виконували різні товари. Наприклад, в Україні-Русі худоба, хутра диких звірів, зуби дельфіна на островах Полінезії, сіль, метали, предмети культу та інше. Найчастіше це були товари, які відігравали важливу роль в споживанні людей. Проте, як товари-посередники, вони були недосконалими. Товарообмін ставив до таких товарів свої вимоги щодо їх субстанції. Вони повинні бути довговічними, рідкісними, мати високу вартість, подільними, однорідними, користуватись великим попитом. Усі ці властивості притаманні благородним металам. Тому саме вони, зокрема золото, стали головним посередником в товарообміні у більшості народів. Поява товару-посередника, еквівалента означала виникнення грошей.

Гроші історично виникли у вигляді товару, що виступав у товарному світі як товар-еквівалент, який мав властивість обмінюватись на будь-який інший товар.

Суть грошей проявляється у їх функціях. Перша і найважливіша функція грошей – міра вартості. Вона полягає в тому, що в грошах виражають свою вартість всі товари. Вартість товару, виражена в грошах, називається ціною. Вираження ціни кожного товару в грошах дає змогу людям зіставляти і порівнювати вартість різних товарів відразу і без особливих зусиль. А що було б, якби економічна система такої одиниці виміру вартості? Тоді людям довелось би визначати пропорції обміну кожного товару на кожний інший товар. Для різних товарів кількість можливих парних комбінацій визначається формулою n*(n-1)/2. Неважко підрахувати, що в економічній системі, яка виробляє 10000 товарів, покупцям треба було б використовувати 49995000 обмінних пропорцій для усіх можливих комбінацій товару.

Оскільки різні товари мають різну вартість, то вони прирівнюються до різної кількості грошей. Для виміру кількості грошей служить масштаб цін, під яким розуміють грошову одиницю. В епоху металевих грошей грошовою одиницею були певні вагові кількості золота або срібла. Для зручності товарообміну грошова одиниця ділиться на кратні числа. Наприклад, гривня ділиться на 100 копійок, долар США – на 100 центів і т.д. Величина грошової одиниці закріплюється державою.

Другою функцією грошей є їх функція засобу обміну, тобто вони використовуються для оплати товарів і послуг, виступають як засіб платежу і обігу.

В цій функції гроші спочатку виступали у формі металевих злитків. При цьому треба було зважувати метал, визначати його пробу, подрібнювати злитки, що вносили в товарообмін певні труднощі. Їх подолали завдяки появі монет. Монета – це певна кількість грошового металу визначеної форми, ваги і проба якої встановлюється державою. Щоб надати монеті твердості, до неї домішувались неблагородні метали. Вміст золота або іншого благородного металу в монеті має назву проба.

Третьою функцією грошей є їх функція нагромадження вартості. Нагромадження вартості означає, що час, коли грошовий дохід отримують, відокремлюється від часу коли його витрачають. Для купівлі машин і устаткування, споживчих товарів довгострокового кредитування, житла та інше потрібно нагромаджувати гроші. Ця функція корисна тим, що дозволяє витрачати гроші не тоді, коли вони їх отримують, а тоді, коли в цьому є потреба. Отже, вартість переноситься в часі.

Слід показати, що гроші не єдиний засіб нагромадження. Цій меті сприяють акції, облігації, земля, нерухомість, ювелірні вироби та інше. Проте гроші як засіб нагромадження мають одну перевагу – їм притаманна така риса як абсолютна ліквідність. Під ліквідністю розуміють легкість і швидкість, з якою певний актив може перетворюватись в засіб платежу, не втрачаючи своєї вартості. Різні речі мають різну ліквідність. Однак абсолютну активність мають лише гроші.

Гроші як засіб нагромадження вартості залежать від рівня цін, оскільки вартість грошей фіксується через рівень цін. Якщо рівень цін підвищується, то вартість грошей, їх купівельна спроможність знижується. За умов інфляції, коли вона набирає сили, люди намагаються не тримати своє багатство у грошовій формі.

В минулому, коли в обігу знаходились золото та срібло, нагромадження грошей означало утворення скарбів. Вони відігравали важливу роль у регулюванні грошового обігу. При нестачі монет на ринку, частина золота чи срібла використовувалась для чеканки нових монет, а при їх надлишку монети переходили в скарби.

З появою грошей спростився не тільки процес товарообміну, але й відбулось істотне зниження мінових витрат.

Час, витрачений на обмін товарів і послуг, економісти називають міновими витратами.

При натуральному (бартерному) обміні вони дуже великі, оскільки людям доводиться вирішувати проблему подвійного збігу бажань. Гроші вирішують дану проблему, тобто вони зменшують мінові витрати в суспільстві. Гроші дозволяють поділити процес обміну на два етапи – купівлю і продаж, що вигідно як покупцям так і продавцям.

Виникнення грошей сприяло поглибленню спеціалізації виробництва і поділу праці, що в свою чергу призводило до розвитку товарного виробництва, ринку і конкуренції.

З появою грошей став можливим економічний розрахунок. Без грошей неможливо порівнювати витрати і результати, визначати ефективність тих чи інших економічних рішень, здійснювати розподіл, перерозподіл національного доходу. Тому всі суспільства, за винятком тих, в яких панувало натуральне господарство їх використовували і використовують.

В міру розвитку товарообміну відбувалась еволюція грошей. Впродовж багатьох століть функцію грошей виконували кілька металів – бронза, золото і срібло. Така монетарна мозаїка не була корисною. При зміні цін на дані метали змінювались і ціни товарів. Вартість даного товару виражена в різних металах була різною. Тому з плином часу виникла і мала місце в багатьох країнах грошова система, при якій роль загального еквівалента виконували два благородних метали – золото і срібло. Біметалізм був розповсюджений у європейських країнах у XVI та XVII століттях. Проте і ця система мала вади. Не дивлячись на те, що уряди країн визначали співвідношення між вартістю золота і вартістю срібла, ринок визначав своє співвідношення між вартістю цих металів, яке часто не співпадало з офіційно встановленим. Метал, вартість якого виявлялась вищою ніж офіційно встановлена, зникав з ринку. Тому на зміну біметалізму згодом прийшов монометалізм. Монометалізм – це була грошова система, при якій один метал (золото чи срібло) слугував загальним еквівалентом.

Грошові системи встановлювались державою. Грошова система включила в себе законодавчо встановлену грошову одиницю, масштаб цін, види грошей, що мають законну платіжну силу, емісійну систему, порядок обміну національної валюти на іноземні.

Грошові системи, що базувались на благородних металах, мали свої переваги, але не були ідеальними. До переваг потрібно насамперед віднести те, що металічні гроші забезпечували стабільність їх вартості, що сприяло розвитку товарообміну. Проте, з другого боку, кількість таких грошей не завжди відповідала потребі ринку в грошах. На ринку могла обертатись така їх кількість, скільки благородних металів призначалось для цієї цілі. Нестача благородних металів гальмувала обмін товарів і їх виробництво. А надлишок монет призводив до зменшення їх вартості, що викликало підвищення цін товарів. Наприклад, після відкриття Америки і напливу американського золота в Європу, рівень цін в західноєвропейських країнах впродовж XVI ст. подвоївся. Крім того, дорогим було зберігання і транспортування золотих монет, а система платежів була накладною.

В результаті розвитку торгівлі почали виникати банки, розширювався кредит, появилися банкноти, векселі, чеки, які призвели до виникнення замінників золотої монети і нової форми грошей – кредитних грошей. Розпочався новий етап в еволюції грошей.

Насамперед розвиток торгівлі призвів до появи комерційних векселів, які були пов’язані з наданням товарного кредиту. Покупець не завжди міг оплатити товар під час його отримання, борг покупця оформлявся векселем. Вексель – це борговий документ, що засвідчує безумовне зобов’язання боржника сплатити у певний термін і в певному місці зазначену в ньому суму грошей власникові векселя. Останній міг використати вексель для врегулювання своїх зобов’язань в інших торгівельних операціях. Векселі почали використовуватись як засіб платежу.

Перші комерційні векселі з'явились ще в XII ст. в італійських містах-державах, проте широкого розповсюдження дістали в Європі лише починаючи з XVI ст.

Другим замінником золотих грошей стали банкноти. В сучасному розумінні банкнота – це паперові гроші, які випускаються в обіг центральним банком, його зобов’язання.

Історично банкноти виникли в наслідок кредитної діяльності банків. Підставою їх випуску були так звані дисконтні операції з комерційними операціями приватних фірм. Купуючи ці векселі по нижчих цінах, ніж номінальні до терміну їх погашення, банки платили за них золотими чи срібними монетами або своїми векселями, які одержали назву банкнот (від англ. bank-note). Пізніше право емісії банкнот було закріплене за центральними банками.

Власники банкнот могли в будь-який момент обміняти їх на металічні гроші – монети. Банкноти як паперові гроші, як замінники золотих монет на ринку набули широкого розповсюдження. Вони мали таку ж купівельну спроможність як і золоті монети.

Однак, з плином часу, вільний обмін банкнот на золото почав утруднюватись. Запроваджувались все нові і нові обмеження з метою економії золота. Історично існували три системи, характеризувались особливостями розміну банкнот на золото:

· система, за якої банки вільно і необмежено розмінювали банкноти на золото у монетній формі (золотомонетний стандарт);

· система, за якої банкноти не обмінювались банками на золоті монети, але обмінювались на золоті злитки з певним обмеженням щодо суми банкнот, яку можна було обміняти на злиток золота певної ваги (золотозлитковий стандарт);

· система, за якої банкноти не обмінювались ні на золоті монети, оскільки вони були зняті з обігу, ні на золоті злитки. Однак банкноти можна було обміняти на іноземну валюту із золотозлитковим стандартом (золотовалютний стандарт).

В сучасних умовах банкноти повністю втратили зв’язок із золотом, перетворилися в символічні гроші.

Паперова готівка, що функціонує на ринку, покращила систему платежів. Такі гроші легші ніж монети або благородні метали, витрати на грошовий обіг знизились. Однак за умов інфляції, коли зростає рівень цін, паперові гроші втрачають свою вартість і люди неохоче їх приймають.

Паперові гроші емітувались не лише центральними банками, але і державою. Такі гроші називали казначейськими білетами або асигнаціями. Їх емітував Уряд для фінансування своїх потреб, особливо тих, що були пов’язані з веденням війн. На відміну від банкнот, казначейські білети не мали жодного зв’язку із золотом. Це були зобов’язання Уряду. При збільшенні їх емісії вони швидко знецінювались. Широкого розповсюдження ці паперові гроші не набули.

Розвиток банківської системи призвів до появи банківських грошей, які ще називають депозитними або безготівковими грішми. Люди зрозуміли, що тримати гроші в банках на рахунках набагато вигідніше. Тому вони відкривали у банках рахунки, на які клали готівку призначену для ділових операцій. Такі вклади називають безстроковими, поточними, чековими або депозитами до запитання. Власник такого вкладу у будь-який час може вимагати свої гроші на суму, яка є на його рахунку. З часом все більше і більше осіб зосереджували гроші на безстрокових рахунках, що було основою для запровадження системи безготівкових розрахунків.

Безготівкові розрахунки проводяться на основі чеків або перерахуванням грошових сум за вказівкою платника з його рахунку в певному банку на рахунок одержувача в цьому ж або іншому банку. Чек – це письмовий наказ власника безстрокового (поточного) рахунку банку про виплату певній особі вказаної в ньому сумі грошей. Чек служить засобом отримання готівки в банку, є засобом платежу, інструментом безготівкових розрахунків. Це є замінник грошей.

Безготівкові (депозитні) гроші емітують комерційні банки, коли їх клієнти кладуть на рахунки готівку – паперові гроші центрального банку, або коли банки надають своїм клієнтам кредит.

Запровадження чеків було значною інновацією, що підвищила ефективність системи платежів. Без чеків потрібно було б залучати великі суми готівки. Завдяки чековій системі платежі взаємопогашають один одного без використання готівки. Їх можна виписувати на будь-яку суму, що не перевищує залишок на поточному рахунку. Зменшується ймовірність крадіжки грошей. Проте чекова система платежів має і недоліки. На доставку чеків з одного місця в друге і їх оплату йде багато часу. Великі і витрати, пов’язані з випискою і обробкою чеків.

Від поточних банківських вкладів, які призначені для здійснення розрахунків, відрізняють страхові (термінові) вклади в банки. На ці кошти банк нараховує відсотки. Власник такого вкладу має право взяти певну кількість готівки з рахунку, заздалегідь попередивши банк, проте він втрачає відсотковий дохід. Залишки коштів на цих рахунках відносять до так званих „майже грошей”, оскільки вони є грішми але в платежах використовуються рідко.

Депозитні гроші не являються останньою формою еволюції грошей. Тепер в більшості країн світу швидко поширюються електронні гроші – кредитні, дебетні картки, картки для автоматів, електронні перекази. Електронні гроші – це умовна назва грошових коштів, які використовуються їх власниками на основі електронної системи банківських послуг. Вони забезпечують обіг безготівкових, депозитних грошей, але не заміняють їх. За допомогою цих грошей здійснюються платежі. Вони є грішми-замінниками, мають кредитну природу.

Завдяки електронній системі платежів в значній мірі усуваються недоліки, які притаманні чековій системі. Однак і ця система поки що не є бездоганною. Часто трапляються випадки, коли злочинці входять до банківських рахунків в електроні системі платежів і викрадають кошти, переміщуючи їх з чийогось рахунку на свій.

Отже, за свою довгу історію гроші здійснили велику еволюцію. Багато різних активів виконували функції загального еквівалента – золото і срібло, паперові гроші у вигляді банкнот, чекові депозити. Існували та існують різні замінники грошей. Товарні гроші замінили символічними грішми, які не мають внутрішньої вартості.

Сучасні гроші, не маючи внутрішньої вартості, не будучи забезпеченими золотом і дорогоцінними металами, виконують усі функції, притаманні грошам. Пояснюється це тим, що їх можна обміняти на будь-який товар, вони є платіжним засобом, узаконеним декретом держави. Держава стоїть на стороні їх купівельної спроможності, регулює їх кількість. Вони є широко прийнятними усіма учасниками ринку.

Реальна вартість грошей або їх купівельна спроможність визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити за грошову одиницю. Кількість товарів і послуг, що їх можна купити за одну грошову одиницю, обернено пропорційна рівню цін.

З розвитком фінансової системи відбуваються значні фінансові інновації, створюються нові типи активів, які можна в певній мірі віднести до грошей. Тому центральні банки класифікують пропозицію грошей, виходячи із ступеня ліквідності її окремих елементів, які називають грошовими агрегатами. Виділяють в більшості країн такі чотири агрегати: М0, М1, М2 і М3.

До М0 відносять готівку – банкноти і розмінні монети, які емітуються центральним банком й знаходяться в обігу. Цей агрегат становить монетарну базу або гроші підвищеної сили, оскільки комерційні банки на їх основі емітують свої депозитні гроші. Банкноти і готівка знаходяться в резервах комерційних банків або в обігу поза комерційними банками.

Агрегат М1 охоплює готівку, що знаходиться в обігу поза банками, а також і залишки на поточних рахунках, на які можуть виставлятися чеки (чекові вклади) і дорожні чеки.

М1 являє собою ділові гроші, тобто гроші, які безпосередньо використовуються для платежів. Вони мають абсолютну ліквідність. Їх часто називають грішми у вузькому розумінні цього слова.

Агрегат М2 охоплює повністю агрегат М1, а також нечекові заощаджувальні вклади, невеликі строкові вклади, депозитні сертифікати, залишки взаємних фондів грошового ринку та інші високоліквідні рахунки.

Агрегат М3 включає в себе повністю агрегат М2, а також великі строкові вклади, кошти клієнтів по трестових операціях банків та інші менш високоліквідні активи.

Агрегати М2 та М3 відносять до так званих „майже грошей”. Прямо використати їх для платежів неможливо, проте вони легко перетворюються у гроші М1 без втрат вартості.

У промислово розвинених країнах виділяють ще агрегат МL. Наприклад, в США до нього включають М3, а також банківські акцепти, комерційні папери, казначейські векселі і державні ощадні облігації.

Оскільки гроші виконують в економіці важливі функції, то володіння ними і їх використання приносить людям велику користь. У зв’язку з цим на гроші існує попит з боку учасників ринку. Останні намагаються тримати частину свого багатства у вигляді готівки або вкладів на поточних рахунках комерційних банків замість того, щоб класти їх на термінові рахунки і отримувати відсотки.

Економісти пояснюють попит на гроші трьома мотивами – трансакційним, мотивом застережливості і спекуляційним мотивом.

Трансакційний мотив попиту на гроші означає, що люди потребують гроші для здійснення платежів за куплені товари і послуги. Момент одержання готівки і момент платежу за куплені блага, як правило, не співпадають і тому для обслуговування закупівель доводиться постійно тримати готівку. Величина трансакційного попиту залежить від величини обсягу національного виробництва і рівня цін на товари і послуги.

Другий мотив попиту на гроші – мотив застережливості, також пов’язаний з функцією грошей як засобу обміну. Люди завжди прагнуть до безпеки і тому тримають гроші на випадок різних подій, яких вони не передбачували, але які вимагають витрат грошей. Наприклад, на випадок хвороби, ремонту побутової техніки, транспортних засобів та ін. Вважається, що величина такого попиту залежить тільки від обсягів національного виробництва. Однак на цей попит великий вплив роблять процентні ставки, які виплачуються комерційними банками на термінові вклади. Якщо ці ставки високі, то цей попит на гроші скорочується і навпаки.

Спекулятивний попит на гроші пов’язаний з функцією грошей як засобу нагромадження. Полягає він у стремлінні людей володіти грішми як активами на випадок зниження цін на їхні активи, наприклад, облігації. Якщо це відбувається, власник грошей одержить значну вигоду. Цей попит також залежить від величини процентних ставок.

Кількість грошей, яка є в національній економіці на певний момент часу, становить пропозицію грошей. Пропозиція грошей – величина змінна і залежить від багатьох чинників – обсягу національного виробництва, рівня цін, швидкості обігу грошей, впливу процентних ставок на структуру і величину депозитів та ін.

Якщо економіка використовує товарні (золоті) гроші, то пропозицію грошей визначає сам ринок, виходячи від кількості монетарного матеріалу, про що йшла вже мова. В національних економіках, котрі використовують символічні (паперові) гроші (а такими є гроші майже у всіх країнах світу) пропозицію грошей регулює держава. Держава в особі центрального банку володіє монополією на емісію грошей. Регулювання державою пропозиції грошей називається монетарною або грошовою політикою. В Україні цю функцію виконує Національний Банк України (НБУ), в США – Федеральна резервна система (ФРС) і т.д.

Способи регулювання пропозиції грошей, а також монетарна політика держави будуть розглянуті пізніше. А зараз проаналізуємо взаємозалежність між обсягом національного виробництва, грошовою масою і рівнем цін. Цю залежність виражає рівняння обігу грошей (формула Фішера), яке має такий вигляд:

 

М*V=P*Y

 

де: М – грошова маса в обігу;

V – швидкість обігу грошей;

P – рівень цін товарів та послуг;

Y- кількість виготовлених товарів та послуг.

 

P,Y – це номінальний валовий внутрішній продукт.

З рівняння випливає, що кількість грошей в обігу прямо пропорційна сумі цін товарів та послуг і обернено пропорційна швидкості обороту грошей. В цьому полягає суть загального закону грошового обігу.

З рівняння обігу грошей можна зробити висновки щодо наслідків змін окремих його елементів. Якщо зростає обсяг виробництва товарів та послуг при незмінній кількості і швидкості грошей, то повинен знизитись рівень цін в економіці. Щоб не допустити їх зниження, потрібно збільшити пропозицію грошей або прискорити їх обіг. Підвищення загального рівня цін, що означає інфляцію, може відбутися тоді, коли збільшення кількості грошей і швидкість їх обігу випереджують зростання обсягу виробництва товарів та послуг. Такий самий результат буде мати місце, коли обсяг продукції в країні не зміниться, а збільшиться грошова маса при незмінній швидкості грошей, або коли зменшиться обсяг продукції при незмінній кількості грошей і швидкості їх обігу. Якщо грошова маса в країні зменшується без змін в швидкості обігу, то повинні знизитись ціни або кількість продукції, що виробляється.

Слід підкреслити важливість впливу на економіку такого чинника як зміна швидкості обігу грошей. Вона, зокрема, залежить від того, як часто виплачується заробітна плата і отримуються інші доходи. Від цього залежить мінімальна величина грошей, що є на руках у населення. На цю величину впливають й інші чинники – зміна процентних ставок, очікування змін у цінах та ін.

Як вже зазначалось, на гроші існує попит і існує їх пропозиція. Тому існує ринок, на якому об’єктом купівлі та продажу є гроші. Такий ринок називається грошовим ринком. Грошовий ринок – це ринок, на якому здійснюється купівля-продаж такого специфічного товару як гроші.

Отже, гроші на ринку виступають як товар. Цей товар має ціну. Під ціною грошей розуміють процентну ставку. Процентна ставка – це плата за використання грошей, взятих в позику.

На грошовому ринку постійно переміщуються грошові ресурси між тими, хто має грошові заощадження але в даний час не реалізує інвестиційних проектів, і тими, хто реалізує такі проекти, але не має достатньої кількості грошей. На цьому ринку діють різні грошові (фінансові) посередники, такі як комерційні банки та інші. Про це буде йти мова у відповідних темах даного посібника.

Характеризуючи гроші як економічну категорію, слід підкреслити ще одну їх особливість в сучасному суспільстві – вони є однією із функціональних форм капіталу, його складовою й елементом багатства, яким володіють люди. Гроші як капітал вимагають для себе відповідного прибутку як і інші форми капіталу.

Отже, гроші виконують не тільки функції, пов’язані з товарообміном. Вони впливають на обсяги виробництва, зайнятість, ціни, процентні ставки та інші макроекономічні змінні.

Знання характеру цих впливів і залежностей є основою грошово-кредитної політики держави.

Тема 4.