Виникнення та шляхи, напрямки розвитку економічної теорії.

ПЕРЕДМОВА

Економіка України переживає складний період становлення ринкових відносин, що спричинило глибокі якісні зрушення у всіх сферах суспільно-економічного життя. Це зумовлює необхідність теоретичного осмислення сутності фундаментальних перетворень, що відбуваються в економічній системі, аналізу поведінки економічних суб’єктів на мікроекономічному рівні, виявлення закономірностей функціонування національної економіки. Сьогодні нагальною є потреба не лише теоретичного осмислення сутності економічних процесів і явищ, змін економічної системи, а й необхідність підготовки суспільства загалом і окремих його суб’єктів до нових умов господарювання.

Економічна наука характеризується динамічністю, вона розвивається у відповідь на усі трансформаційні процеси, що відбуваються. Сучасна економічна теорія має відповідати передовим світовим досягненням її розвитку. Тому запропонований курс лекцій ґрунтується на теоріях світової економічної науки, в центрі якої проблеми ринку і ринкового механізму. Висвітлення основних тем курсу базується на аналізі сучасних економічних теорій, концепцій і течій.

У структурі посібника виділені такі розділи: вступ до економічної теорії, теоретичні основи ринкової економіки, підприємство в системі ринкових відносин, ринки факторів виробництва і факторні доходи, загальні основи функціонування національної економіки, проблеми циклічності економічного розвитку, державне регулювання і основні аспекти економічної політики, основи міжнародної економіки. Це дало можливість авторам найповніше охопити найважливіші теоретичні проблеми економіки, а студентам дозволить оволодіти необхідними основами економічних знань, отримати інформацію стосовно того, як краще, де, за яких форм господарювання можна знайти застосування своїй спеціальності. Тобто, вивчаючи курс економічної теорії, студенти зможуть зорієнтуватися щодо можливостей реалізації свого хисту, здібностей і набутої спеціалізації.

Запропонований „Курс лекцій з основ економічної теорії” є систематизованим і цілісним викладенням відповідного курсу і є необхідним для засвоєння студентами неекономічних спеціальностей основних принципів і механізмів функціонування як окремого економічного суб’єкта, так і економічної системи в цілому, з’ясування сутності економічних явищ і процесів.

Посібник підготовлений авторським колективом кафедри теоретичної і прикладної економіки Національного університету „Львівська політехніка” під науковим керівництвом д.е.н., професора Поплавської Ж.В., д.е.н., професора Тивончука І.О.

Тема 1.

Економічна теорія як наука

Економіка – це уміння користуватися життям найкращим чином ( Бернард Шоу ).

1. Виникнення та шляхи, напрямки розвитку економічної теорії.

2. Предмет теоретичної економіки.

3. Функції теоретичної економіки та її місце в системі економічних наук.

4. Методологія теоретичної економіки.

5. Економічні категорії, закони і принципи.

 

Функції теоретичної економіки та її місце в системі економічних наук.

В якості універсальної науки теоретична економіка виконує ряд важливих функцій: пізнавально-теоретичну, практичну, прогностичну, виховну і методологічну.

Пізнавально-теоретична функція - полягає у вивченні та поясненні процесів і явищ економічного життя, у розкритті закономірностей функціонування та принципів управління суспільним виробництвом. Розкриваючи і формулюючи економічні категорії і закони, економічна теорія збагачує знання людей, розширює науковий світогляд, сприяє науковому передбаченню економічного розвитку суспільства.

Практична функція – реалізується у визначенні мети і напрямів економічного зростання, рекомендації для економічної поведінки суб'єктів економічної системи, пріоритетів і цілей економічної політики держави.

Практичне значення теоретичної економіки полягає у тому, що знання, одержані нею, ведуть до передбачення, а передбачення - до дії (відома формула французького філософа і соціолога Огюста Конта (1798-1857)). Теоретична економіка - це не набір правил про те, як стати багатим. Вона не дає готових відповідей на усі питання. Теорія - лише інструмент, спосіб осмислення економічної діяльності. Володіння цим інструментом, знання економічних основ зможуть допомогти кожному зробити правильний вибір у багатьох ситуаціях господарської діяльності.

Прогностична функція - виявляється у прогнозуванні шляхів і напрямів доцільної економічної діяльності, у розробці наукових основ передбачення перспектив розвитку суспільного виробництва.

Виховна функція -зводиться до формування у людей економічної культури, підприємливості та ініціативи, ринкового економічного мислення, причому не тільки буденного, а і наукового. А це, в свою чергу, дає їм можливість виробити професійну, науково обґрунтовану поведінку господарювання.

Методологічна функція - реалізується через створення теоретичної основи для системи конкретних економічних наук, оскільки розкриває базові поняття, категорії, закони, принципи господарювання, які проявляються у всіх сферах людської діяльності.

Ще представник австрійської школи Карл Менгер у XIX столітті підкреслював, що економічні знання дає не лише економічна теорія, а ціла мережа самостійних конкретних економічних дисциплін з особливими завданнями, предметами і логічними прийомами. Конкретні економічні науки виробляють систему правил, необхідних для практичної діяльності, а тому відносяться не до області загальної теорії, а мистецтва в господарській практиці. Найважливіше завдання теоретичної економіки - бути каркасом не лише всієї системи економічних наук, але й учбових дисциплін, що робить її основою вищої економічної освіти.

Теоретична економіка є методологічним фундаментом цілого комплексу економічних наук:

• галузевих (економіка промисловості, будівництва, торгівлі, сільського господарства тощо);

• функціональних (фінанси, бухгалтерський облік, аудит, банківська чи страхова справа, прогнозування, маркетинг, менеджмент тощо);

• інформаційно-аналітичних (статистика, економічний аналіз, економіко-математичні методи);

• міжгалузевих (економічна географія, демографія, історія народного господарства, історія економічних вчень, економічна історія та ін.

Водночас теоретична економіка - одна із наук про суспільство поряд з історією, філософією, соціологією, правом та іншими. Вона покликана розкрити одну із сторін суспільного життя – економічну.

 

Тема 2.

Суспільне виробництво. Фактори виробництва.

 

1. Суспільне виробництво і його структура.

2. Фактори виробництва.

3. Центральні проблеми економічної організації. Закон рідкісності.

4. Технологічний вибір у суспільстві. Зростаючі витрати.

 

 

Фактори виробництва

Економічні ресурси – це усі природні, людські і вироблені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Вони містять такі об’єкти: фабричні і сільськогосподарські будівлі та споруди, різне устаткування, інструменти, машини, що використовуються у виробництві промислових товарів і продуктів сільського господарства; засоби транспорту і зв’язку; незлічені види праці і, нарешті, землю та найрізноманітніші корисні копалини. Економісти розділяють ці ресурси на такі групи: 1) матеріальні ресурси – земля, або сировинні ресурси, і капітал; 2) людські ресурси – праця і підприємницький хист.

Економічні ресурси – земля, праця, капітал і підприємницький хист – називають ще факторами виробництва.

Земля – це всі блага природи, які застосовують у виробництві. Земля, як економічний ресурс, розглядається з трьох позицій: вона є безпосереднім фактором виробництва у сільському господарстві; джерелом всіх сировинних ресурсів; місцем розташування всіх об’єктів суспільного виробництва.

Капітал, або капітальні блага, як економічний ресурс охоплює усі виробничі знаряддя, тобто усі види інструментів, машини, устаткування, фабрично – заводські, складські і транспортні засоби і збутову мережу, які використовують у виробництві товарів і послуг та доставленні їх до кінцевого споживача. Процес виробництва і придбання капітальних благ називають інвестуванням. Економісти нерідко називають капітал фізичним, бо він існує у вигляді речей.

Капітал, як фактор виробництва поділяють на основний і обіговий. До основного капіталу належать будівлі, споруди, машини, які слугують людям упродовж багатьох років, до обігового – сировина, допоміжні матеріали, паливо тощо. Зростання частки основного капіталу є характерною ознакою індустріального розвитку країни.

Реальний, або фізичний, капітал – інструменти, машини та інше виробниче устаткування – це економічний ресурс; гроші, або фінансовий капітал, не є таким ресурсом. Гроші тільки представляють капітал і можуть за певних умов на нього перетворюватися (коли на них купують засоби виробництва), тому їх не розглядають як економічний ресурс.

Праця – це сукупність усіх фізичних і розумових здібностей людини, які застосовуються у виробництві товарів і послуг. Отже, усі роботи, що виконує лісоруб, машиніст, учитель, професійний футболіст, інженер – визначають загальним поняттям “праця”.

Поєднання і організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва забезпечує підприємливість або підприємницький хист. Підприємець виконує такі чотири функції.

 

1. Він бере на себе ініціативу поєднання ресурсів землі, капіталу й праці в єдиний процес виробництва товарів і послуг.

2. Підприємець ухвалює рішення у процесі ведення бізнесу.

3. Підприємець – це новатор, який намагається запровадити на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації бізнесу.

4. Підприємець – це людина, яка ризикує. У ринковій системі підприємцеві прибуток не гарантується. Результатом господарської діяльності підприємця можуть бути і збитки і, зрештою, банкрутство. Підприємець ризикує не лише своїм часом, працею і діловою репутацією, але і вкладеними засобами – власними та своїх компаньйонів або акціонерів.

 

Вареники (млн. порцій)

 

Кожна точка на кривій виробничих можливостей (рис. 2.1) показує деякий максимальний обсяг виробництва будь – яких двох продуктів при досягненні повної зайнятості та повного обсягу виробництва. Коли економіка функціонує на межі виробничих можливостей, то збільшення кількості роботів означає зменшення кількості вареників і навпаки. Обмеженість ресурсів при незмінній технології робить недосяжною кожну комбінацію роботів і вареників, що перебувають в точці, такій як точка W, яка є поза кривою. Точки ліворуч від кривої досяжні, але вони вказують, що повна зайнятість і виробнича ефективність не досягнуті.

Отже, крива виробничих можливостей – це крива, яка показує різні комбінації двох альтернативних товарів, які може виробляти економіка за повної зайнятості і повного обсягу виробництва з незмінної кількості ресурсів та за незмінною технологією.

Оскільки ресурси обмежені стосовно фактично безмежних потреб, для задоволення яких ці ресурси можна використовувати, людям доводиться обирати між альтернативами їх застосування. Кількість інших продуктів, від якої доводиться відмовлятися, або нею жертвувати, щоб отримати деяку кількість певного продукту, називають альтернативною вартістю цього продукту. Переходячи від можливостей А до В у табл. 2. 1, ми знаходимо, що альтернативною вартістю однієї додаткової одиниці вареників є одна одиниця роботів, від В до С – 2 одиниці роботів, від С до Д – 3 одиниці роботів, від Д до Е – 4 одиниці роботів.

У графічному зображенні закон зростання альтернативної вартості (затрат) відображається у формі кривої виробничих можливостей. Ця крива має опуклу форму або відхиляється від початку координат. Відсутність досконалої еластичності, або взаємозамінюваності, ресурсів, а отже і необхідність збільшення кількості ресурсів, що переводять з виробництва одного продукту для одержання більшої кількості додаткових одиниць іншого продукту, - і становить економічний зміст закону зростання альтернативної вартості.

Якщо пропозиція ресурсів збільшується або вдосконалюється техніка і технологія, то крива виробничих можливостей переміщується назовні і праворуч. Економічне зростання – здатність економіки виробляти більший обсяг продукції – виражається у переміщенні кривої виробничих можливостей праворуч; вона є результатом збільшення пропозиції ресурсів, поліпшення їх якості і технічного прогресу.

Завдяки економічному зростанню економіка здатна одночасно виробляти більше вареників і роботів. Якщо у статичній економіці, тобто за відсутності зростання, треба пожертвувати частиною вареників, щоб отримати більше роботів, то в динамічній, зростаючій економіці водночас виробляють більші обсяги обох продуктів.

В сучасних умовах економічне зростання характерне для всіх розвинутих країн світу, крива їхніх виробничих можливостей постійно переміщується праворуч. Проте за певних умов крива виробничих можливостей може переміщуватися і ліворуч, що спостерігається в Україні та в деяких інших країнах з перехідною економікою. Скорочення обсягу національного виробництва є результатом зміни соціально-економічного ладу і труднощів, що пов’язані з переходом від командно-адміністративної до ринкової системи.

 

Тема 3.

Тема 4.

Перехідна економіка

 

Неспроможність держав з адміністративно-командною економікою забезпечити високу ефективність національного виробництва, його зростання та належний життєвий рівень населення обумовити необхідність їх переходу до ринкової економіки. Перехідна економіка – це постсоціалістична економіка, яка перебуває в процесі переходу від АКС до ринкової економіки.

Враховуючи, що країна з адміністративно-командною економікою характеризувалась певними політичними та економічними відмінностями, особливим світоглядом та пріоритетними цінностями її населення, перехід до ринку не може бути однаковим для різних держав.

В одних країнах (Китай, В’єтнам) був вибраний еволюційний шлях, який передбачав поступовий відхід від адміністративно-командної економіки. Тут поступово скорочується державний сектор у більшості сфер національного виробництва, здійснюється відхід від централізованого управління, державного ціноутворення.

В європейських постсоціалістичних країнах (Польща, Угорщина, Чехія та ін.) здійснювалось прискорене реформування всіх сфер національного виробництва, яке одержало назву „шокової терапії”.

В пострадянських країнах (Росія, Україна) економічні реформи здійснювались несподівано, при відсутності відповідних програм та законодавчого забезпечення, методом проб і помилок. Тут не були своєчасно проведені структурні перетворення відповідно до ринкових потреб, втрачений контроль за діяльністю державними підприємствами, допущені серйозні помилки і зловживання в процесі роздержавлення і приватизації. Тому в цих країнах трансформація яка здійснювалась не в напрямку соціально орієнтованої економіки, а класичного капіталізму з усіма його наслідками.

Важливішим завданням перехідного періоду для кожної держави є лібералізація. Вона передбачає: – створення конкурентних ринків в усіх сферах економічної діяльності (виробництві, торгівлі, фінансово-кредитній); – перехід до вільного ціноутворення; – свободу зовнішньоекономічної діяльності та ін. В процесі лібералізації, по мірі формування та розвитку ринкових відносин здійснюється перехід від адміністративних методів управління до економічного регулювання. Процес лібералізації супроводжується роздержавленням та приватизацією, створенням нових конкурентноспроможних приватних підприємств. Їх ефективне функціонування можливе при умові впровадження антимонопольної політики держави – обмеження монополізму, в першу чергу, державних підприємств.

В процесі лібералізації, формування ефективного приватного сектора вдосконалюється структура національного виробництва, яка повинна відповідати як потребам ринку, так і ресурсами потенціалу країни (природному, виробничому, людському). Особливим завданням держави перехідного періоду є сприяння формування відповідної інфраструктури – ринкової (дворівневої банківської системи, бірж, інвестиційних фондів, страхових компаній та ін.) та управлінської, яке забезпечує розробку та впровадження в життя економічної політики, використання досягнень НТП, розвиток зовнішньоекономічних зв’язків та ін.

Перехід до адміністративно-проблеми АКС ринкової економіки, як правило, супроводжується економічним спадом, який супроводжується економічним спадом, який супроводжується інфляцією, ростом безробіття, зубожінням населення. Тому обов’язковою складовою перехідного періоду є проведення стабілізаційних заходів, які включають жорстку податкову та фінансову політику.

Особливе місце в перехідний період відводиться проведенню виваженої соціальної політики – підтримки найбільших верств населення, формуванню нових підходів до організації охорони здоров’я, освіти, соціального захисту та пенсійного забезпечення.

Тема 5

Ціна

А

 

 

Графік 4. Зрушення кривої пропозиції.

І пропозиції

 

Таким чином, ринкова цінавідображає ситуацію, коли плани продавців і покупців на ринку повністю збігаються, а обсяг благ, який мають намір купити споживачі, абсолютно рівний обсягові благ, який мають намір запропонувати виробники. Результатом є рівноважна ціна, тобто ціна такого рівня, коли обсяг пропозиції дорівнює обсягові попиту. Становище на ринку, при якому обсяг попиту дорівнює обсягові пропозиції, тобто кількість благ, яку хочуть придбати покупці, абсолютно дорівнює кількості благ, яку можуть запропонувати виробники, є ринковою рівновагою. Іншими словами, ринкова рівновага – це ситуація на ринку, при якій відсутня тенденція до зміни ринкової ціни або обсягу вироблюваних благ. Таким чином, ринковий механізм - це тенденція ціни на вільному ринку змінюватися доти, доки ринок не досягне рівноваги.

Якщо ціна на ринку встановлюється нижче від рівноважної ціни, утворюється дефіцит (іноді його називають надлишковим попитом), і обсяг попиту перевищує обсяг пропозиції. Таке становище зумовить суперництво покупців за можливість придбати дане благо. Конкуруючі покупці починають пропонувати вищі ціни. У відповідь на це продавці підвищують ціни. В міру зростання цін обсян попиту скорочується, а обсяг пропозиції зростає. Це продовжується доти, доки ціна не досягне свого рівноважного рівня. Якщо мінімальний рівень ціни встановлений вище від рівноважної, обсяг пропозиції перевищує обсяг попиту – утворюється надлишок благ. Ринкова рівновага і відхилення від неї зображені на графіку.

 

Ціна

Надлишок

P₁

 

P₀

 

P₂

Дефіцит

 

 

0 Q Обсяг

 

Тема 6.

Підприємство може бути учасником промислово – фінансової групи (ПФГ). ПФГ є об’єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.

Суб’єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств) визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю – підпорядкування відповідно до вимог законодавства.

У світовій практиці розрізняють три основні організаційно – правові форми підприємницької діяльності.:

- одноосібне володіння – це підприємство, власником якого є фізична особа або сім’я. Одноосібне володіння досить поширене в країнах з ринковою економікою. Так, у США близько 80% усіх підприємницьких одиниць є одноосібним володінням, їхня частка становить 10 – 14% фінансового обсягу всього американського бізнесу;

- партнерство (товариство) передбачає об’єднання капіталів декількох осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні;

- корпорація (акціонерне товариство) є домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками є акціонери, що несуть обмежену вілповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Одна частина прибутку розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга – нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування (повторні вкладення коштів, одержаних як дохід від інвестицій)об’єднання

Витрати виробництва

Існування витрат зумовлено рідкісністю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Економічні витрати, або альтернативна вартість, будь – якого ресурсу для виробництва блага – це вартість його найліпшого альтернативного використання. Економічні витрати – це платежі, які фірма повинна зробити, або доходи, які фірма повинна забезпечити постачальникам ресурсів, щоб відвести ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Такі виплати можуть бути явними або неявними.

Явні витрати – це платежі за ресурси постачальникам, які не належать до числа власників цієї фірми (постачальники робочої сили, матеріалів, палива, енергії тощо). Неявні витрати – витрати на власні ресурси, неоплачувані ресурси.

У короткостроковому періоді виробничі потужності фірми незмінні; у довгостроковому періоді фірма може змінювати свої виробничі потужності. Наприклад, компанії «Ексон» потрібно декілька років для будівництва нового нафтопереробного заводу.

У короткостроковому періоді усі витрати поділяють на постійні і змінні. Постійні витрати – це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції (оплата зобов’язань за облігації, рентні платежі, частина відрахувань на амортизацію устаткування та будівель, страхові внески, заробітна плата керівників і адміністративного персоналу).

Змінні витрати – це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу продукції. До них належать витрати на матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги, більша частина послуг праці та інші змінні ресурси.

Загальні витрати (TC) -це сума постійних (ТFC) і змінних (Т VC) витрат за кожного обсягу продукції. TC(Q) = ТFC + ТVC(Q).

Розрізняють три віиди середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні загальні витрати. Середні постійні витрати (AFC) – це постійні витрати, поділені на обсяг продукції: .

Середні змінні витрати (AVC) – це змінні витрати, поділені на обсяг продукції: .

Граничні витрати (МС) – це додаткові витрати, поділені на обсяг продукції: , де і - зміна відповідно загальних та загальних змінних витрат, а - зміна обсягу продукції.

Загальні змінні витрати (TVC) змінюються залежно від обсягу виробленої продукції. Постійні витрати не залежать від обсягу виробництва. Загальні витрати (TC) для будь – якого обсягу продукції – це сума від додавання по вертикалі постійних та змінних витрат для цього обсягу продукції рис. [6.1 ].

На рис. 6.2 середні постійні витрати (AFC) зменшуються, бо дана величина постійних витрат розподіляється на щораз більший обсяг продукції. Середні змінні витрати (AVC) спочатку зменшуються внаслідок зростання граничної віддачі, а потім збільшуються внаслідок спадання граничної віддачі. Середні загальні витрати (ATC) - це сума по вертикалі середніх змінних витрат AVC ( і середніх постійних витрат (AFC).

Рис. 6.1 Крива загальних витрат

 

Рис. 6.2. Криві середніх та граничних витрат

Крива граничних витрат на рис. 6.2 спочатку спадає, а потім зростає, перетинаючи криві середніх змінних та середніх загальних витрат у точках їх мінімумів. Зниження цін ресурсів, а також технічний прогрес переміщують криві витрат вниз. Зростання цін вхідних факторів переміщує криві витрат угору.

Підприємницька діяльність грунтується на економічному інтересі, тобто здійснюється для отримання доходу.

Валовий дохід – це загальна сума виторгу, яку отримує фірма від реалізації виробленої продукції і наданих послуг. Для позначення різниці між виторгом фірми та її витратами використовують термін «прибуток». Розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток.

Економічний прибуток – це різниця між валовим доходом і економічними витратами виробництва.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між валовим доходом і валовими витратами. Такий прибуток називають ще розрахунковим, бо під час його обчислення враховують лише грошові платежі, які фіксуються у бухгалтерській звітності фірми.

Нормальний прибуток – це той мінімальний дохід, який має заробити підприємець, щоб залишитися у своєму бізнесі. Цей прибуток дає змогу підприємству покривати всі витрати (явні та неявні). Нормальний прибуток - це плата виробнику чи менеджеру за те, щоб не допустити відпливу ресурсів із даної галузі в іншу.

Граничний дохід – це дохід, одержаний від реалізації додаткової (останньої) одиниці продукції.

Тема 7.

Зміна попиту на ресурс.

Визначення заробітної плати

Розглянувши фактори, які лежать в основі попиту на ресурси, необхідно проаналізувати пропозицію ресурсів і з’ясувати, як визначають ціну на конкретний ресурс і зокрема як визначають заробітну плату, ренту, позичковий процент і прибуток. На ринкові праці в результаті взаємодії попиту і пропозиції ціна на працю формується у формі заробітної плати. Заробітна плата – це ціна, яку виплачують за використання праці.

Визначення ставки заробітної плати має свої особливості і залежить від умов ринкової структури. Цілковито конкурентний ринок праці має такі риси:

· наявність великої кількості підприємств, які конкурують між собою під час наймання конкретного виду праці;

· наявність значної кількості кваліфікованих працівників, які мають однакову кваліфікацію і незалежно один від одного пропонують свою працю;

· ні підприємства, ні працівники не визначають ринкової ставки заробітної плати.

За цих умов величину заробітної плати визначають взаємодією ринкового попиту і пропозиції. Ринковий попит визначають сумуванням попиту на працю окремих підприємств. Крива попиту має спадний характер (рис. 3). Крива пропозиції конкретного виду праці плавно підіймається догори. Пропозиція праці еластична.

 

 

P

S

 

 

Wl

 

 

D = MRP

О

Q

Q_L

Кількість, од.

 

Рис. 4. Пропозиція і попит на працю на конкурентному ринку

 

Це пов’язано з тим, що підприємства в умовах повної зайнятості повинні виплачувати вищу заробітну плату, для того щоб залучити певний вид праці з альтернативних місць роботи, а також стимулювати пошук роботи тими особами, які ще не входять до складу робочої сили (неповнолітні). Саме підвищена заробітна плата заохочує більшу кількість працівників на певне робоче місце. в пропозиції встановлюється зрівноважувальна ставка заробітної плати W_L і з

Під впливом попиту рівноважувальний рівень зайнятості конкретного виду праці Q_L. На графіку це точка перетину кривих попиту і пропозиції. За цих умов на ринках праці зрівноважувальна ставка заробітної плати дорівнює граничній дохідності праці (MRP).

Існують певні особливості формування величини заробітної плати в умовах монопосонії, за якої наймач володіє монопольною владою наймати робочу силу. Для монопсонії характерні такі ознаки:

- кількість працівників, зайнятих на певному підприємстві, становить основну частку всіх зайнятих конкретним видом праці;

- цей вид праці відносно немобільний (мобільність праці означає легкість знаходження роботи без додаткової перепідготовки, перекваліфікації, легкість переїзду в інші райони і т.д.) або робітники знайшли альтернативу застосування своєї праці, яка вимагає перекваліфікації, або через географічні фактори;

- фірма “диктує розмір заробітної плати”, тому що її величина перебуває у прямій залежності від кількості найнятих працівників.

В умовах монопсонії крива пропозиції (S) плавно піднімаєтться уверх, бо виробник, щоб залучити більше працівників, повинен виплачувати вищу ставку заробітної плати (рис. 4).

 

P

MRC S

 

b

W_L

a

W_m c MRP

 

О

.

Q_m Q_L Q

 

Кількість праці, од.

Рис. 5. Ставка заробітної плати і рівень зайнятості в умовах монопсонії.

 

Крива пропозиції (S) є кривою середніх витрат на працю підприємства. Кожна точка на цій кривій показує ставку зарплати, яку необхідно виплачувати для залучення відповідної кількості додаткових працівників. Але вищу заробітну плату, встановлену для залучення додаткових робітників, мають виплачувати всім робітникам, також і тим, які вже найняті. Виплата усім працівникам однакової заробітної плати означатиме, що витрати на додаткового працівника (граничні витрати на працю) перевищуватимуть ставку заробітної плати на величину вирівнювання ставки зарплати раніше найнятих на роботу працівників. Внаслідок цього для монопсоніста граничні витрати ресурсу праці перевищуватимуть ставку заробітної плати (крива MRC розташована вище від кривої середніх витрат праці, або пропозиції праці (S)(рис. 4).

Щоб максимізувати прибуток, виробник найматиме додаткових працівників доти, поки граничні витрати (MRC) не зрівняються з MRР (дохід від граничного продукту). Така ситуація значно відрізняється від умов конкретного ринку. В умовах досконалої конкуренції рівень зайнятості (рис. 4, Q_L) і ставка заробітної плати (рис. 4 W_L) вищі. За інших рівних умов монопсоніст отримає максимальний прибуток тоді, коли найме на роботу меншу кількість працівників і при цьому виплачуватиме нижчу зарплату (рис.??W_m), ніж за умов досконалої конкуренції.

У результаті суспільство отримає менше продукції, а працівники отримають ставку зарплати, нижчу на величину відтінку “bc” (рис. 4). Відтінок “bc” відображає різницю між ставкою заробітної плати і граничним продуктом праці у грошовому вираженні (добуток фізичного обсягу граничного продукту праці (МР) і граничного продукту (МR)).

Поряд із розглянутими вище моделями визначення ставки заробітної плати важлива роль належить профспілкам. На багатьох ринках працівники “продають” свої трудові послуги через профспілку. Основним із економічних завдань профспілок є обстоювання перед роботодавцями розміру заробітної плати членів профспілки. Це може здійснюватись через:

- обмежування профспілками пропозиції праці;

- застосування економічного тиску безпосередньо на роботодавців під час укладання колективних угод;

- використовування заходів для підвищення попиту на працю.

Потрібно розрізняти поняття номінальної і реальної заробітної плати (схема 2).

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, нарахована чи отримана працівником за відпрацьований період часу чи виконаний обсяг робіт.

Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату. Іншими словами, реальна заробітна плата – це купівельна здатність номінальної заробітної плати.

Реальна заробітна плата залежить передусім від двох факторів:

- від величини номінальної заробітної плати (за інших рівних умов);

- від цін на товари і послуги, тобто від рівня інфляції чи індексу цін.

Якщо ціни на товари і послуги не змінюються, то реальна заробітна плата буде зростати із зростанням номінальної заробітної плати. І навпаки, якщо номінальна заробітна плата не змінюється або ж темпи її росту нижчі, ніж темпи росту індексу цін, то реальна заробітна плата тоді матиме тенденцію до зниження.

Враховуючи специфіку праці і її результативність на конкретних ринках праці, виробники використовують як погодинну, так і відрядну заробітну плату.

Погодинна заробітна плата – це плата за працю, в основні визначення якої лежить кількість відпрацьованого часу.

Відрядна заробітна плата – це плата за працю, яку виплачують працівникам за кількість виготовлених товарів чи наданих послуг.

Незважаючи на загальні принципи встановлення заробітної плати, її розміри залежать від низки факторів:

- неоднорідність кваліфікації працівників, їх відмінності за здатністю і рівнем підготовки (різний рівень підготовки і кваліфікації);

- неконкуруючі групи працівників (наприклад, хірург і електрик);

- вирівнювальні відмінності в оплаті праці, тобто умови праці (праця викладача і шахтаря);