Поняття, мета та основні напрями державного регулювання сільського господарства

Державно-правове регулювання сільського господарства становить собою сукупність заходів щодо визначення системи органів державного управління в аграрній сфері, прийняття й виконання аграрно-правових актів, закріплення певних повноважень цих органів.

В аграрній сфері вживаються такі поняття як «управління» і «регулювання». Різниця між цими поняттями полягає в широті впливу на певні види суспільних відносин. Регулювання безпосередньо не пов'язане з підпорядкуванням, але припускає управлінський вплив. Вживання в законодавстві термінів «управління», «регулювання» засвідчує ширину і глибину втручання державних органів у ту чи іншу сферу.

Якщо основою державного управління агропромисловим комплексом є вплив на розвиток виробництва, то регулювання – це такий цілеспрямований вплив суб'єктів на об'єкт, коли визначаються напрям, межі функціонування об'єкта, глобальні стратегічні цілі, головні завдання, засоби їх розв'язання. Державне регулювання відрізняється від державного управління специфікою методів і форм впливу, а також суб'єктами.

Аналіз чинного законодавства показує, що регулювання визначає напрям діяльності декількох систем галузевих органів, постановку загальних питань, а управління забезпечує безпосередній вплив на підприємства й установи, тобто такий вплив, коли між суб'єктом і об'єктом управління немає проміжних ланок. Управління, яке не має безпосереднього характеру, стає регулюванням. Ознаками державного регулювання відносин в аграрній сфері є: його державно-правовий характер; в ньому виявляється внутрішня функція держави; його зміст – підтримка у певному режимі грошово-фінансової системи; регулювання витрат держави і життєвого рівня населення; регулювання соціальної інфраструктури; регулювання зовнішньоекономічних зв'язків; регулювання на макрорівні структури виробництва; розробка організаційно-економічних заходів щодо охорони навколишнього середовища та ін.

Державне регулювання має на меті досягнення сільським господарством максимальної ефективності для задоволення попиту населення на продукти харчування, сировину й продовольство рослинного і тваринного походження. Завданням його є координація і розвиток міжгалузевих та внутрішньогалузевих зв'язків.

Вищезазначене дає підстави визначити державне регулювання як сукупність економіко-правових заходів, спрямованих на встановлення ринкових відносин, роздержавлення, приватизацію, підприємництво, розвиток села й різних форм господарювання з метою поліпшення організації виробництва і доведення до споживача продукції сільського господарства.

Суб'єктами державного управління агропромисловим комплексом є органи державного управління, які здійснюють державно-правове регулювання сільським господарством, забезпечують додержання аграрного законодавства, управління підлеглими структурами, а також органи сільськогосподарських інспекцій і контролю за діяльністю сільськогосподарських товаровиробників.

Об'єктами державно-правового регулювання є матеріальні засоби й форми ведення сільськогосподарського виробництва. До основних з них належать землі сільськогосподарського призначення, що є головним засобом сільськогосподарського виробництва і просторово-операційним базисом; усі галузі й підгалузі сільськогосподарського виробництва (рослинництво, тваринництво, садівництво, городництво); відносини ветеринарного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників і громадян-власників худоби й птиці.

40. Виявіть взаємозв’язок та співвідношення понять „екосистема”, „геосистема”, „геоекосистема” та „соціоекосистема”.

В цьому зв'язку праві ряд авторів (В.Б.Сачава, А.Г.Ісаченко та інші) вважаючи, що геосистеми, будучи об'єктами вивчення фізичної географії та ЇЇ основного розділу - ландшафтознавства; згідно пріоритетності введення даного терміну являються тільки природними системами. В той же час інша група авторів - В.С.Преображенський, А.І.Мухіна та інші розглядають антропогенні модифікації геосистем з геоекологічних позицій як самостійні природно-антропогенні системи. Однак, це вже не геосистеми, а співіснуючі з ними, але інакше структуровані за суб'єкт-об'єктною схемою системи, розглядувані під кутом зору інтересів людського суспільства. Ці системи, на відміну від геосистем та екосистем, Бачинський Георгій Олексійович пропонує називати геоекосистемами. В.Б.Сачава, АТ.Ісаченко підкреслюють, що геосистеми поліцентричні. На відміну від геосистем об'єкти вивчення біології екосистеми - моноцентричні (біоцентричні), оскільки в них природне середовище розглядається під кутом зору "інтересів" біоценозів. З цього приводу В.С.Жекулін вказує, що різниця між геосистемою і екосистемою полягає не стільки у змісті і сумі знань, скільки у розставленні акцентів. Геоекосистеми також моноцентричні, але вже з позиції інтересів людського суспільства у широкому розумінні цього слова, маючи на увазі забезпечення оптимальних умов для подальшого розвитку людської цивілізації.

Кожна соціоекосистема складається із строкатої мозаїки геосистем, поміщаючих певний вид господарського освоєння території (рілля, природні кормові угіддя, лісопосадки, ділянки селітебної або промислової забудови і т.д.) з певним типом корінних геосистем. Виходячи з вище указаного, об'єктом вивчення геоекології слід вважати геоекосистему.

Під геоекосистемою слід розуміти керовану або контрольовану людиною територіальну систему, що являє собою однотипну ділянку географічної оболонки Землі із характерними для неї природними умовами, сукупністю організмів, речовинно-енергетичним обміном і певним (існуючим.-або, можливим) видом господарського

Таким чином, геосистемна концепція забезпечує гармонійне поєднання двох н/д підходів - географічного (просторового), та екологічного (системного) по формулі "суб'єкт - середовище". Саму ж геоекологію можна розглядати як науку про геосистеми і їх оптимізацію.

У формуванні геоекології активну участь приймають представники обох основних галузей географічної науки - фізичної географії і соціальне економічної географії. Сучасні фізична географія і ек/г направлення являють ніби "стартовий майданчик" з якого розгортаються геоекологічні дослідження.

Внесок фізичної географії у розв'язування завдання оптимізації геоекосистем значний, оскільки через кожну геоекосистему ніби просвічує її інваріант (незмінна величина при зміні інших) - материнська геосистема. У зв'язку з цим одним із найбільш актуальних завдань ландшафтознавства стає виявлення реакції різнотипних геосистем на різноманітні антропогенні впливи з метою формування найбільш відповідних своєму інваріанту і одночасно покращених (з точки зору людського суспільства) антропогенних модифікацій геосистем (культурних ландшафтів), що відрізняються високою продуктивністю економічною ефективністю і які являються оптимальним середовищем для проживання людей. Такі культурні або окультурені ландшафти по суті є оптимізованими геоекосистемами.

41.Охарактеризуйте інформаційні аспекти дослідження систем та умови обробки інформації у системі та їх тлумачення. Проаналізуйте основні технічні системи обробки інформації за поколіннями. Інформаці́йний—метод наукового пізнання об’єктів, процесів або явищ природи і суспільства, згідно з яким в першу чергу виявляються і аналізуються найхарактерніші інформаційні аспекти, що визначають функціонування і розвиток об’єктів, що вивчаються.уть ІП полягає в тому, що при вивченні будь-якого об’єкта, процесу чи явища в природі чи суспільстві перш за все, виявляються найхарактерніші для нього інформаційні аспекти. В основі інформаційного підходу лежить принцип інформаційності, згідно з яким: · інформація є універсальною, фундаментальною категорією; · практично всі процеси та явища мають інформаційну основу; · інформація є носієм смислу (змісту) всіх процесів, що відбуваються в природі та суспільстві; · всі існуючі в природі та суспільстві взаємозв’язки мають інформаційний характер. Інформація є базовим функціональним поняттям інформаційного підходу до вивчення науки, зміст і обсяг якого змінні й залежать від багатьох факторів (об’єкта, суб’єкта, засобів, методології, організації, мови дослідження). Поняття «інформація» і «знання» не є тотожними: інформація — об’єктивна, знання — суб’єктивне. Інформація — це знання в комунікативній формі, засіб передавання (транспортування) знання. Вона є сировиною, напівфабрикатом, сурогатом знання. З погляду семіотики інформація — це знання у знаковій формі. Її можна використати для вимірювання різних властивостей і відносин реальних об’єктів і систем. Наприклад, невизначеності, що характерна для набору альтернатив або розподілу матерії та енергії в просторі, або змін, що супроводжують усі процеси тощо. Обробка інформації́ — вся сукупність операцій (збирання, введення, записування, перетворення, зчитування, зберігання, знищення, реєстрація), що здійснюються за допомогою технічних і програмних засобів, включаючи обмін по каналах передачі даних Головне завдання такої обробки – забезпечення швидкого доступу читача (користувача) до документа, що цікавить його. Цей процес здійснюється в кілька етапів: -проводиться систематичний аналіз усіх наявних в базі даних документів. Цей аналіз передбачає ретельне вивчення первинного документа з метою складання короткого представлення про нього (анотація, реферат), виділення набору ключових слів, що складають предмет документа, а також індексацію документа прийнятими в Україні системами (УДК та ББК); -наступний етап - синтетичний, коли за результатами першого етапу складається бібліографічний опис первинного документа (продукується вторинний документ - інформаційне відображення первинного); -на третьому етапі з вторинних документів (бібліографічні описи, картки) складають каталог (алфавітний, предметний, систематичний); -четвертий етап - залучення інформаційно-пошукової системи для зв'язку читача (споживача) з цікавлять його первинним документом

42.Назвіть важливіші надвідомчі органи управління природокористуванням і природоохоронною діяльністю та їх функції. До правових основ охорони навколишнього середовища і раціонального природокористуванняналежить система державних заходів, що її закріплено у праві та спрямовано на збереження й віднов­лення природних ресурсів і поліпшення умов, необхідних для життя людини і розвитку матеріального виробництва. До системи права у сфері раціонального природокористування входять: 1) правове регулювання збереження й відновлення природних ресурсів; 2) державний і громадський контроль за виконанням вимог охорони природи і раціонального природокористування; До об’єктів державної охорони та регулювання використання на території України належать: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів, природні ресурси — як утягнуті в господарський обіг, так і ті, що не використовуються в народному господарстві протягом якогось часу (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій охороні підлягають території та об’єкти природно-запо­відного фонду України. Крім того, держава має охороняти від негативного впливу несприятливих екологічних чинників також здоров’я і життя людей. Контроль за дотриманням природоохоронного законодавства в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них вирізняються державні органи загальної, соціальної та галузевої компетенції. Для першої групи органів природоохоронний контроль — це частина їхніх загальних контрольних повноважень, що здійснюються в різних сферах життя суспільства. До цих органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.   43.Дайте характеристику глобальної соціоекоситеми та основних етапів її розвитку. Соціоекосистеми - це територіальні системи, що охоплюють визначені групи суспільства з усіма продуктами виробничої діяльності і навколишнє середовище в межах більш-менш автономно керованих адміністративно - господарських одиниць різноманітного рангу. Перший період (давній) - включає палеоліт, мезоліт і неоліт. У палеоліті (від майже 2 млн. років до ЗО —35 тис. років тому) жили збирачі та перші мисливці пітекантропи, синантропи, неандертальці та кроманьйонці. У мезоліті (від ЗО до 10 тис. років тому) до збирання та полювання людей додається рибальство, з'являються більш досконалі знаряддя з кісток, каміння, рогу, дерева (гачки, сітки, сокири, човни, глиняний посуд). Неоліт (8-4 тис. років тому) відзначається появою землеробства, скотарства, свердлування, шліфування, перших будинків, святилищ. Другий період (агрокультурний) —включає рабовласницький лад і феодалізм. У цей період інтенсивно розвивається землеробство, скотарство, виникають ремесла, розширюється будівництво сіл, міст, фортець. Людство своєю діяльністю починає завдавати природі відчутної шкоди, особливо після виникнення та розвитку хімії та одержання перших кислот, пороху, фарб, мідного купоросу. Чисельність населення в XV - XVII ст. уже перевищувала 500 млн. Цей період можна назвати періодом активного використання людиною природних ресурсів, взаємодії з природою. Тиск на довкілля в цей час був загалом ще незначним і локальним. Третій період (індустріальний) (XVIII ст. - перша половина XX ст.)- час бурхливого розвитку фізики, техніки, винайдення парового двигуна, електричного мотора, атомної енергії, стрімкого зростання чисельності населення (понад 3,5 млрд.). Це - період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства, страшних, за своїми екологічними наслідками, світових війн, хижацької експлуатації всіх ресурсів природи. Основними принципами розвитку суспільства на той час були боротьба з природою, її підкорення, панування над нею та впевненість, що природні ресурси невичерпні. Четвертий період - (сучасний) (останні 50—55 років) характеризується розвитком глобальної екологічної кризи, виникненням і посиленням парникового ефекту, появою озонових дірок та кислотних дощів, суперіндустріалізацією, супермілітаризацією, суперхімізацією, суперспоживанням і суперзабрудненням усіх геосфер. Чисельність людства в 1999 р. досягла 6,0 млрд. чоловік. Особливостями цього періоду є також виникнення та поширення громадського руху за охорону природи в усіх розвинених країнах світу, активне міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля. Оскільки екологічна криза екосфери планети в останній, четвертий, період розвивалася нерівномірно. 44.Розкрийте роль генерування, альтернатив у системному дослідженні та проаналізуйте основні форми і способи їх генерування – мозковий штурм, синектика, ділові ігри, розробка сценаріїв, морфологічний аналіз. Наступним етапом системного аналізу є генерування альтернатив, тобто ідей та можливих шляхів досягнення визначеної мети. Генерування альтернатив є творчим процесом. Існує кілька методів, які застосовують для цього: метод мозкового штурму, метод Дельфі, синектика, сценарний аналіз, ділові ігри. Метод мозкового штурму — це метод посилення творчого підходу стимулюванням генерування ідей у процесі їх обговорення групою людей, при якому забороняється критика. Мета цього методу полягає в стимулюванні висловлення ідей через заохочення ініціативи учасників. При цьому передбачається дотримання таких правил: · жодна ідея не вважається безглуздою, і тому членів групи заохочують висловлювати довільні крайнощі та неймовірні ідеї; · кожна з висловлених ідей належить колективу, а не особі, що запропонувала її. Тому кожен член групи використовує ідеї інших; · жодна з ідей не піддається критиці, тому що головна мета — породжувати, а не оцінювати ідеї. Метод мозкового штурму широко застосовується в рекламі та деяких інших галузях, де він, напевно, найефективніший. Розробка сценаріїв — це метод генерації альтернатив за допомогою аналізу ймовірних шляхів розвитку або поведінки системи у майбутньому. Отже, сценарій являє собою певний варіант можливого розвитку подій, деякий логічно обґрунтований прогноз, який з певною ймовірністю реалізується після прийняття рішення. Корисно розробляти кілька варіантів сценаріїв, як правило, песимістичних та оптимістичних, у межах яких найімовірнішим є розвиток майбутніх подій. Синектика призначена для генерування альтернатив через пошук аналогій до поставленого завдання за допомогою асоціативного мислення. На відміну від мозкового штурму головною метою тут є генерування невеликої кількості альтернатив. Для цього формується група з 5—7 осіб, які характеризуються гнучкістю мислення, широким кругозором та практичним досвідом у різних сферах діяльності, психологічною сумісністю тощо. Після набуття певного досвіду спільної роботи група починає цілеспрямоване систематичне обговорення довільних (можливо, і фантастичних) аналогій, що виникають стосовно проблеми, яка розглядається. Під діловими іграми розуміють імітаційне моделювання реальних ситуацій, за якого учасники гри поводять себе так, як би вони діяли в реальній ситуації. При цьому реальність замінюється певною моделлю. І хоча такі ігри найчастіше використовуються для навчання.     45.Подайте структуру організації екологічного аудиту підприємства. Екологічний аудит - це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту (Стаття 1 Закону України «Про екологічний аудит»). Екологічний аудит в Україні проводиться з метою забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природногосередовища в процесі господарської та іншої діяльності. Основними завданнями екологічного аудиту є: - збір достовірної інформації про екологічні аспекти виробничої діяльності об'єкта екологічного аудиту та формування на її основі висновку екологічного аудиту; - встановлення відповідності об'єктів екологічного аудиту вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту; - оцінка впливу діяльності об'єкта екологічного аудиту на стан навколишнього природного середовища; - оцінка ефективності, повноти і обґрунтованості заходів, що вживаються для охорони навколишнього природного середовища на об'єкті екологічного аудиту (Стаття 8 Закону України «Про екологічний аудит»). Конкретні завдання екологічного аудиту в кожному окремому випадку, визначаються замовником, керуючись його потребами, відповідно до Закону України «Про екологічний аудит» та інших актів законодавства України,характеру діяльності об'єкта екологічного аудиту. Об'єктами екологічного аудиту є: - підприємства, установи та організації, їх філії та представництва чи об'єднання, окремі виробництва, іншігосподарські об'єкти; - системи екологічного управління; - інші об'єкти, передбачені законом. Екологічний аудит може здійснюватися щодо підприємств, установ та організацій, їх філій та представництв чи об'єднань, окремих виробництв, інших господарських об'єктів у цілому або щодо окремих видів їх діяльності. У разі проведення обов'язкового екологічного аудиту, замовником якого є заінтересовані органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, суб'єктами екологічного аудиту також є керівники чи власники об'єктів екологічного аудиту. Замовниками екологічного аудиту можуть бути центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, інші юридичні, а також фізичні особи. Виконавцем екологічного аудиту може бути юридична чи фізична особа (екологічний аудитор), кваліфікована для здійснення екологічного аудиту відповідно до вимог Закону України «Про екологічний аудит». Екологічний аудит може здійснювати особа (екологічний аудитор), яка має відповідну вищу освіту, досвід роботи у сфері охорони навколишнього природного середовища або суміжних сферах не менше чотирьох років поспіль та якій видано в установленому порядку сертифікат на право здійснення такої діяльності. Екологічний аудит може здійснюватися юридичною особою, статутом якої передбачений такий вид діяльності, і в штаті якої є хоча б один екологічний аудитор. У Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління працюють 6 сертифікованих екологічних аудиторів, що мають право здійснювати екологічний аудит.     46.Охарактеризуйте екоцентричні та антропоцентричні концепції соціоекології Проблема майбутнього у взаємовідносинах суспільства і природи та пошуки шляхів подолання глобальної екологічної кризи приводять до вироблення нових стратегічних концепцій розвитку, більшість яких мають глибокий соціально-екологічний зміст. В працях вітчизняних класиків екологічної науки кінця XIX – початку XX століть панує екоцентричний підхід: В.В. Докучаєв (теорія еталонів природи), М.Ф. Федоров (філософія спільної справи), В.І Вернадський (біосферно-ноосферне вчення), О.І. Чижевський та К.Е. Ціолковський (космічна філософія), що взагалі був притаманний представникам школи “російського космізму”. В їх працях майбутнє взаємодії суспільства і природи пов’язується з вільною, творчою працею людини, яка завершиться створенням умовного “екологічного раю” на планеті. Водночас як один із засобів вирішення екологічних проблем розглядається моральне вдосконалення людини, що ґрунтується на принципах екоетики, екогуманізму та поглиблення екосвідомості. Подібний екооптимізм не поділяють представники західних екологічних течій, що розглядають розвиток суспільства з антропоцентричних позицій. Весь спектр футурологічних концепцій екологічного напрямку можна розділити на дві течії: екопесимістична (екоалармізм), технооптимістична (техноапологізм). Серед найбільш відомих представників екопесимізму слід згадати прізвища американців О. Тофлера з його працею “Шок від майбутнього”; Г. Кана автора книги “Наступні 200 років”; французького футуролога Е. Мюреза та його “Заповіт для майбутнього світу”. Прогнози екоалармістів отримали обґрунтування в роботах Дж. Форрестера та Д. Медоуза, які були авторами доповідей Римського клубу (“Межі росту”). Технооптимістична течія представлена такими відомими світовій громадськості вченими як Р. Арон, З. Бжезинський, Б. Гаврилишин, Дж. Гелбрейт, У. Ростоу, ідеї яких також підкріплювались модельним прогнозуванням Р. Бойда, а пізніше М. Месаровича та Е. Пестеля (“Людство на переломі”). Таким чином в науку прийшли концепції “нульового росту” та “обмеженого росту”. Теорія “нульового росту” дала поштовх до розв’язання певних екологічних проблем в індустріально розвинутих країнах через впровадження енерго- і матеріалозберігаючих технологій, закриття екологічно шкідливих виробництв, часткове обмеження споживання продукції, розвиток інформаційних технологій. Але домінуюча в цій теорії ідея відмови від прогресу прирікала країни, що розвиваються на низький рівень життя, бідність і голод. Тому ця теорія гостро критикувалась як хибна і була модернізована Пестелем і Месаровичем в концепцію “обмеженого росту”. Ця наукова розробка робить спробу узгодити інтереси всіх країн та верств населення заради збереження природних умов існування людини як біологічної істоти. Вона передбачала також розробку і прийняття програми глобальних дій по оптимізації взаємодії суспільства і природи в масштабах всієї планети на основі добровільної коаліції націй. Суперечки, які спалахнули довкола цих концепцій розвитку суспільства призвели до виникнення і розвитку певного компромісного варіанту, який отримав назву концепція “сталого розвитку”.   47.Дайте характеристику основним типам задач вибору. Поясніть суть поняття вибору і прийняття рішення. Сформулюйте задачі вибору мовою дослідження операцій, теорію ігор, відбір та формування елітних груп, прийняття рішень на основі голосування, кооперативне прийняття рішень егалітаризм і утилітаризм. В науковій літературі процес прийняття рішень розглядається у двох аспектах. У розширеному розумінні прийняття рішень ототожнюється із усім процесом управління. У вузькому розумінні прийняття рішень трактується, як вибір найкращого рішення із багатьох альтернатив. Кожне з поданих визначень має свої недоліки: у першому – поняття “прийняття рішень” охоплює процес його виконання і контролю результатів; у другому – звужується до вибору найкращої альтернативи, хоча процес прийняття рішень розуміє також і встановлення критеріїв оцінки, і вибір способів оцінки, і таке інше. Отже, визначимо поняття “прийняття рішень” наступним чином: Прийняття рішень являє собою процес, який починається з виникнення проблемної ситуації і закінчується вибором рішення, тобто вибором дій по усуванню проблемної ситуації. Егалітаризм — концепція, що пропонує створення суспільства з рівними можливостями з управління і доступу до матеріальних благ всім його членам. Протилежність елітаризму. Може розглядатися як різновид утопічного соціалізму, що ґрунтується на загальній рівності як основі соціального життя. У соціології сім'ї егалітарізм визнає за подружжям рівні права на самореалізацію. Утилітари́зм -Ідеалістичне філософсько-етичне вчення, в основі якого лежить оцінювання речей, предметів, процесів, явищ з точки зору їх корисності, можливості їх використання для досягнення цілей і задоволення потреб;     48Охарактеризуйте сутність та значення регіональної інноваційної інфраструктури. Якщо розглядати інноваційну інфраструктуру з регіонального аспекту, то варто виділити ряд особливостей, які повинні бути їй властиві: інноваційна інфраструктура окремого регіону країни має бути повністю автономною від інноваційних інфраструктур інших регіонів, тобто працювати як окремий організм; регіональна інноваційна інфраструктура повинна бути повноцінним елементом як регіональної інноваційної системи так і національної інноваційної системи, тобто виконувати функції подвійного підпорядкування; інноваційна інфраструктура на регіональному рівні має бути забезпечена міжрегіональною координацією. На нашу думку, для розвитку і ефективного функціонування регіональної інноваційної інфраструктури необхідно врахувати специфіку того чи іншого регіону: рівень соціально-економічного розвитку, соціокультурні умови, геополітичні і демографічні ситуації, історичний чинник. Для подальшого розвитку наукової інноваційної, промислової інноваційної та підприємницької інноваційної інфраструктур на регіональному рівнях варто вжити наступні заходи: зміцнити матеріально-технічну базу організацій інноваційної інфраструктури; фінансувати видатки, пов’язані із затвердженням організацій інноваційної інфраструктури; здійснити підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів для організацій інноваційної інфраструктури; фінансувати видатки, пов’язані з міжнародним співробітництвом організацій інноваційної інфраструктури; створити інноваційний банк, який би працював в особливому правовому режимі; сформувати та розвивати інфраструктуру підтримки малого підприємництва в інноваційній сфері; утворити глобальну інформаційну систему з інновацій та моніторингу тощо. Створення і функціонування розвиненої інноваційної інфраструктури в регіонах вимагає також і посилення правового поля, розробки та затвердження регіональної стратегії розвитку наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, а також відповідних нормативних рішень з організаційної, фінансової, інформаційної, кадрової підтримки та забезпечення реалізації інноваційної політики в регіоні. В контексті цього, варто врегулювати діяльність діючих інфраструктурних складових регіональної інноваційної системи, механізмів взаємодії їх між собою та з інши­ми суб’єктами інноваційної діяльності. Досягнення цієї мети пропонуємо забезпечити, в основному, за рахунок реалізації низки організаційних заходів: формування за безпосередньою участю владних структур регіону інноваційно-інфраструктурного кластера на базі існуючих провідних центрів; відтворення на новій основі і ведення веб-сайту «Інноваційний регіон», на якому має бути представлена інформація про стан розробки інноваційних проектів, розміщені бази даних «Шукаю технологію» і «Пропоную технологію», а також аналітичні матеріали та маркетингова, консалтингова, рекламна інформація інноваційного характеру; поновлення і активізація постійно діючих обласних семінарів з проблем інноваційного розвитку регіонів у якості дискусійного, експертного та науково-методичного майданчика, на якому доповідаються, обговорюються та оцінюються найважливіші питання та проекти рішень стосовно розвитку інноваційних процесів в області. Має бути модернізовано діяльність і таким чином підвищено ефективність функціонування вільних економічних зон як регіонального, так і міжнародного типу. Слід зауважити, що подальше розширення інноваційної інфраструктури в Україні об’єктивно зумовлене як рівнем науково-технологічного та інтелектуального потенціалу, кількістю об’єктів інтелектуальної власності та інших розробок, які могли б бути комерціалізовані, так і потребами суб’єктів інноваційної діяльності у послугах, які вона надає. Виходячи із зазначеного, для повноцінної діяльності регіональної інноваційної системи необхідно забезпечити створення та активний розвиток багатьох елементів інноваційної інфраструктури. Але, безумовно, перевагу належало б віддати створен­ню регіональних венчурних інноваційних фондів, які здійснюватимуть ризикове фінансування малих інноваційних підприємств на початковому етапі їх­ньої діяльності; центрів трансферу технологій, що мають сприяти більш ефективному викорис­танню інноваційних розробок.

 

Соціально-економічна географія, об'єктом вивчення якої в нинішній час являються територіальні соціально-економічні системи (ТСЕС), не вторгаючись у сферу геоекології, теж сприяє оптимізації геоекосистем. застосування в економіко і соціально-географічних дослідженнях екологічного підходу дозволяє глибше зрозуміти процеси взаємодії ТСЕС із навколишнім природнім середовищем та оптимально поєднувати їх інтереси.

 

Геоекологія не випадкові стала областю стикання соціоекології і географії, оскільки збереження динамічної рівноваги та оптимізація будь-якої регіональної або локальної соціоекосистеми можуть бути забезпечені тільки шляхом оптимізації складаючих її геосистем і такого їх поєднання в межах кожної соціоекосистеми, яке забезпечувало б збалансований речовинно-енергетичний обмін між територіальною групою людського суспільства і навколишнім природним середовищем. При цьому слід враховувати, що в сучасних умовах господарювання навіть господарське незмінені геоекосистеми, будучи територіальними складовими соціоекосистем відповідного рангу, перебувають під контролем людини і виконують певну соціоекологічну функцію (наприклад, тропічні ліси басейну Амазонки постачають глобальній соціоекосистемі кисень).

В свою чергу, оптимізація геоекосистем повинна грунтуватись на глибокому вивченні їх метаболізму (термін з біології) - обмін речовин. Це особливо важливо тому, що в багатьох господарсько-змінених геосистемах природний кругообіг речовин та енергетичний обмін істотно порушились в результаті "окультуруючого" впливу. Функціонування таких геосистем відбувається при безперервній керівній участі людини в обмінних речовинно-енергетичних процесах. На жаль, дослідження метаболізму (обміну речовин) геоекосистем перебувають ще не ембріональному рівні і поки що як географам, так і біологам вдається характеризувати кругообіг лише окремих елементів, в той час, як дуже перспективним є вивчення динаміки геосфери та її біотичного компонента на енергетичній та біоенергетичній основі.

Головною метою вивчення метаболізму різнотипових геоекосистем повинно стати визначення їх стійкості до різних видів негативних антропогенних впливів. Такі впливи порушують природний або регульований людьми кругообіг речовин та обмінні енергетичні процеси в геоекосистемах, і т.ч. їх динамічну рівновагу, в наслідок чого геоекосистеми "стають хворими". Із зростанням навантажень стан геоекосистем різко погіршується. При досягненні критичних навантажень регенераційні механізми геоекосистеми руйнуються, виникають не зворотні процеси, які призводять до розпадання системи та її загибелі. Такі критичні навантаження прийнято вважати граничне допустимими (ГДН). В межах кожної соціоекосистеми господарювання повинне так здійснюватись аби не перевищувати ГДН на їх складові геоекосистеми

 

49Обґрунтуйте роль картографічного і математичного моделювання та космічних методів у створенні концептуальної моделі соціоекосистеми. Розвиток системного підходу у географії вимагав якісного стрибка – розроблення більш досконалого методу досліджень основних об’єктів вивчення фізичної і соціально-економічної географії – геосистем і територіальних соціально-економічних систем. Таким методом і стало математико-картографічне моделювання (МКМ). Під МКМ розуміють системне поєднання математичних і картографічних моделей для створення нових карт і розширення області їх застосування з дослідницькою метою. Основна функція математичних моделей в МКМ – цілеспрямована переробка вихідних даних – від простого їх перекодування, яке забезпечує функціонування автоматизованої, картографічної техніки до корінної їх перебудови з метою створення нових синтезованих картографічних моделей. Картографічні моделі володіють такими цінними властивостями, як геометрична подібність, географічна відповідність, масштабність, метричність, наочність та логічність. Це перетворює їх у важливі засоби інформації про природні і соціально-економічні процеси у системах, в надійний інструмент пізнання просторових закономірностей розвитку навколишнього середовища. В МКМ карти служать основними джерелами вихідної інформації, а також відображають проміжні і кінцеві результати математичного моделювання. МКМ (математико-картографічне моделювання) дозволяє створювати не тільки традиційні, але й принципово нові, більш складні та абстрактні карти. Картографічна візуалізація результатів моделювання робить їх все більш доступними для споживачів, які, як правило, не мають спеціальних знань в області математики і кібернетики. Картографічні моделі відіграють в МКМ дуже важливу роль, оскільки являються надійним засобом для управління моделюванням і коректування моделей; оцінки переваг залучених математичних моделей і результатів МКМ; дозволяють оцінювати вихідну географічну інформацію з точки зору її відповідності кінцевій меті моделювання і використовуваним моделям; виявляють грубі похибки, що спричинені помилками моделювання і його інформаційного забезпечення; дають можливість представити результати моделювання в синтезованій, зручній для використання формі. Карти особливо зручні для географічного аналізу результатів моделювання; пізнання територіальних закономірностей, особливостей структури, розвитку і функціонування різних географічних процесів і явищ. Автоматизація картографічних робіт (так звана ЕОМ-картографія) не р<