Цінове регулювання на аграрному ринку.

Законодавче регулювання економіки як одна з функцій держави існує з моменту виникнення самої держави.

Наразі законодавство України про ціни і ціноутворення ґрунтується на Конституції України та складається з Господарського кодексу України, Податкового кодексу України, законів України “Про ціни і ціноутворення”, "Про захист економічної конкуренції" та ряд інших законодавчих та нормативно-правових актів.

Закон України “Про ціни і ціноутворення” в першій редакції був прийнятий в 1990 році і залишався майже незмінним до cередини 2012 р. Таким чином, прописані в законі механізми реалізації цінової політики держави були сформовані понад 20 років тому – на початковому етапі реформування вітчизняної економіки України як самостійної держави та започаткуванні переходу від адміністративно-централізованих до ринкових методів господарювання, а тому стали не відповідати вимогам, що висуваються на сучасному етапі соціально-економічного розвитку держави.

Проблеми ціноутворення, в тому числі законодавчого забезпечення цього процесу в Україні, а також зарубіжний досвід вивчались та продовжують досліджуватись багатьма відомими українськими вченими, зокрема О. Шпичаком, Ю. Тормоса, Л. Шкварчуком[1,2]. Проте питання ціноутворення настільки постійно злободенні, що потребують неперервного продовження досліджень.

Актуальність та доцільність удосконалення Закону “Про ціни і ціноутворення” обумовлена рядом факторів. Невідповідність спостерігалася починаючи з понятійного апарату, що обслуговує процес ціноутворення за різними аспектами: на всіх етапах формування цін, їх застосування та державного регулювання. Відсутність законодавчого визначення багатьох термінів, що стосувалися питань ціноутворення, призводила до неоднозначного розуміння окремих положень Закону та неефективного використання його норм на практиці.

Виникали ситуації, коли положення цього Закону, всупереч нормам Господарського кодексу України, застосовувалися не до всіх суб’єктів господарювання. Зокрема, сфера застосування старого Закону України “Про ціни і ціноутворення” не поширювалася на фізичних осіб-підприємців.Водночас діяльність їх на окремих ринках займає значний сегмент економіки і значно впливає на цінову ситуацію на споживчому ринку. Так, згідно з даними офіційної статистики, частка фізичних осіб-підприємців, які займаються реалізацією продуктів харчування становить: у західних регіонах – 80–90 % від загальної кількості суб’єктів господарювання, в інших регіонах – близько 60 %. Відсутність державного регулювання цін у цьому секторі економіки сприяла зловживанню при збуті продукції, розвитку спекулятивних проявів, неоправданому зростанню кількості посередників, нераціональному перепродуванню та тіньовому обігу товарів, в першу чергу на ринках продовольства.

Закон України “Про ціни і ціноутворення” в редакції 1990 року передбачав лише окремі (загальні) положення ціноутворення, організації контролю за їх дотриманням. Цим Законом були недостатньо врегульовані повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері встановлення і застосування цін, процедури прийняття відповідних управлінських рішень, що не повною мірою забезпечували реалізацію цінової політики держави, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, стабільності оптових і роздрібних цін.

Продовження внесення змін до існуючої редакції закону було не зовсім виправданим шляхом, оскільки по суті призводило до нової редакції законодавчого акту. Закон України “Про ціни і ціноутворення” в новій редакції прийнятий 21 червня 2012 р. за № 5007-VI.

Прийняття нової редакції закону дозволило вирішити нагальні завдання удосконалення норм чинного законодавства щодо ціноутворення, забезпечення ефективного використання на практиці норм законодавства з питань ціноутворення за рахунок визначення оновленої термінології на вимогу реального стану процесів, врегулювання відносин між суб’єктами господарювання та контролюючими органами. В результаті має бути забезпечений прозорий механізм ціноутворення, нагляду та контролю за дотриманням законодавства з питань ціноутворення, однозначний підхід при здійсненні регулювання цін та його відповідності ринковим умовам.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та всіх суб’єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.

Основним принципом ціноутворення в ринкових умовах є вільне формування ціни з елементами державного регулювання. Ступінь, форми, методи та масштаби державного втручання в ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни, ступеня монополізації та конкуренції, питомої ваги державного сектору та інших чинників.

 

Законом України "Про ціни і ціноутворення" 1990 року прийняття були передбачені наступні види цін стосовно міри впливу держави на їх рівень: вільні, державні фіксовані і регульовані ціни. Його редакція 2012 року як окремі види цін називає вільні та державні регульовані ціни (Стаття 10. Види цін). Вважаємо щонайменше некоректним введений термін "державні регульовані ціни" ("ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб’єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку") [3].

На нашу думку, слід розрізняти поняття "державні" і "регульовані" ціни: державні ціни розглядати як ціни, розмір яких встановлюється державою, при цьому вживати термін "фіксовані" ціни (до речі, Стаття 13, п.1, підпункт 1) Закону передбачає установлення фіксованих цін) [3]; регульованими вважати ціни, граничний розмір яких або їх складових регулюється (встановлюється, обмежується тощо) державою.

Вільні ціни – це ціни, що вільно встановлюються підприємствами або формуються на ринку під впливом попиту та пропозиції на товар (послуги). При використанні вільно встановлюваних цін підприємство самостійно обчислює ціну на свою продукцію, використовуючи такий метод розрахунку, який представляється найбільш прийнятним, виходячи із його цілей.

До вільних цін відносяться в першу чергу біржові ціни. Згідно ст.1 Закону України "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991 р. №1956-ХІІ принципом діяльності бірж є застосування вільних (ринкових) цін.

У відповідності до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" від 24 червня 2004 року № 1877-IV (Розд.II) держава здійснює регулювання гуртових цін окремих видів агропродовольчих товарів встановлюючи мінімальні та максимальні інтервенційні ціни, як індикатор для здійснення державним оператором аграрного ринку (Аграрним фондом) державних інтервенцій (відповідно фінансових та товарних) в обсягах, що дозволяють встановити фіксінг (ціну рівноваги)

 

Об'єктами державного цінового регулювання даним законом (п.3.3.3) визнані такі види сільськогосподарської продукції (товарів): пшениця тверда; пшениця м'яка; зерно суміші пшениці та жита (меслин); кукурудза; ячмінь; жито озиме; жито ярове; горох; гречка; просо; овес; соя; насіння соняшнику; насіння ріпаку; насіння льону; шишки хмелю; цукор-пісок (буряковий); борошно пшеничне; борошно житнє; м'ясо та субпродукти забійних тварин та птиці; молоко сухе; масло вершкове; олія соняшникова [4]. Згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення" (Стаття 13. Способи державного регулювання цін) державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом встановлення обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання фіксованих, граничних цін, граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди), граничних нормативів рентабельності, розміру постачальницької винагороди, розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів), а також запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни [3]. Дані законодавчі положення реалізуються через такий нормативний акт як Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо врегулювання цін (тарифів)". Аналіз законодавчого забезпечення регулювання ціноутворення в Україні продемонстрував необхідність продовження дослідження в напрямку осучаснення та напрацювання пропозицій удосконалення впливу держави на цінотворчий процес з метою більш повного врахування умов трансформації ринкового середовища в цілому, що особливо важливо для ринку агропродовольчої продукції.

Законодавче регулювання економіки як одна з функцій держави існує з моменту виникнення самої держави, незалежно від того, який шлях економічного розвитку вибраний. Різний лише ступінь втручання держави в економічні процеси. У країнах з централізованою керованою економікою державний вплив домінуючий. У країнах з ринковою економікою регулююча дія держави не така впливова. На відміну від економічної системи централізованого характеру ринкова економічна система містить різні форми власності. Функціонування ринку базується на вільній конкуренції його учасників. Проте це не означає, що правового регулювання ринку не відбувається. Конкуренція пов’язана з існуючими формами соціально-економічного механізму суспільства, системою влади, структурою галузей та соціальних цінностей.

Держава здійснює регулювання ринку шляхом запровадження відповідної політики у бюджетній, кредитній, ціновій та інших сферах державного управління.

В Україні впродовж всього 20-го століття відношення до державного регулювання цін змінювалося залежно від зміни економічного курсу. Це знайшло відображення і в обсязі повноважень як державних органів, що здійснюють це регулювання, так і тих господарюючих суб’єктів, діяльність яких регулюється.

У період функціонування централізованої керованої економіки вплив держави на ціни був домінуючим. На початку 90-х років минулого століття Україна встала на шлях лібералізації економіки, який припускає, окрім інших змін, введення вільних цін і тарифів.

Ціна є одним з важливих складових регулювання економіки. Її регулюючий вплив на економіку охоплює безліч напрямів. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни мотивують зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів. Ціни покликані стимулювати підприємців до раціонального використання своїх виробничих можливостей для отримання якнайкращих кінцевих результатів. Ціна виконує інформаційну функцію, оскільки дає уявлення про стан ринку, формує позицію продавців і покупців, визначає на зворотній основі попит і пропозицію. Ціна сприяє перерозподілу капіталів, будучи важливою складовою товарного відтворення. Важливим завданням ціни є і те, що вона – необхідна умова господарювання в ринкових умовах.

Ціна – це один з основних інструментів здійснення державної економічної політики. Її регулюючим впливом охоплюються різні напрями економічної політики. За допомогою цін держава впливає на відносини обміну між суб’єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями і видами господарської діяльності.

Закон України „Про ціни і ціноутворення” (ст. 4) зазначає, що політика ціноутворення є складовою загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки;

збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг;

об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

розширення сфери застосування вільних цін;

підвищення якості продукції;

соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін і тарифів;

створення необхідних економічних гарантій для виробників;

орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Згідно ст. 9 Господарського кодексу України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову і поточну економічну політику, направлену на реалізацію і оптимальне узгодження інтересів суб’єктів господарювання і споживачів. Одним з напрямів економічної політики держави згідно ст. 10 Господарського Кодексу України є цінова політика. Цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

Ю.Г. Тормоса вказує, що цінова політика держави – це діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади, спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералізації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види товарів (послуг) та здійснення контролю за їх додержанням [3].

На нашу думку, поняття цінової політики держави повинне включати всі етапи її реалізації: від прийняття рішень про регулювання ціноутворення до забезпечення відповідальності за їх невиконання. Тому, цінова політика держави, з нашої точки зори, – це сукупність дій органів державної влади, за допомогою яких здійснюється ціленаправлений вплив на рівень цін та тарифів, як складова системи державного управління, яка включає регулювання ціноутворення, контроль і відповідальність за виконання державних рішень з питань формування цінових показників.

Наразі в Україні державне регулювання в сфері ціноутворення здійснюється різними органами державної влади: Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, відомствами, інспекціями. Регулююча діяльність всіх цих органів в області цінової політики направлена на недопущення монополізації ринку, зниження інфляції, підтримку національного товаровиробника. Координатором всієї цінової політики, що проводиться в державі, виступає Верховна Рада України. Згідно ст.85 Конституції України до її повноважень відноситься визначення основ внутрішньої і зовнішньої політики держави, прийняття законів, у тому числі і у сфері ціноутворення. Визначаючи основи внутрішньої цінової політики, Верховна Рада України на законодавчому рівні окреслює межі прав господарюючих суб’єктів на встановлення вільних цін. В умовах інфляції Верховна Рада України проводить політику по забороні зростання цін, збільшуючи перелік товарів, ціни на які або встановлюються державою, або на них визначаються граничні рівні цін. При стабільному ринку в умовах низької інфляції нею проводиться курс лібералізації цін. Верховній Раді України так або інакше підпорядковані всі державні структури, керуючі процесом ціноутворення. Істотна роль в регулюванні ціноутворення належить Кабінету Міністрів України. Згідно ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної, податкової політики, координує роботи міністерств і інших органів виконавчої влади, зокрема роботу місцевих державних адміністрацій.

Ст. 5 Закону України „Про ціни і ціноутворення” містить загальний перелік повноважень Кабінету Міністрів України у сфері ціноутворення. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує проведення державної цінової політики;

2) здійснює державне регулювання цін, визначає повноваження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін, якщо інше не визначено законом або міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;

3) визначає перелік товарів, державні регульовані ціни на які затверджуються відповідними органами виконавчої влади, якщо інше не визначено законом.

Зокрема Кабінет Міністрів України може застосовувати будь-який з таких видів адміністративного регулювання або їх комбінацію: а) обмеження рівня торгової націнки (знижки) на гуртовому або роздрібному ринку визначеного об'єкта цінового регулювання; б) встановлення граничних рівнів рентабельності до витрат: переробників товару, якщо внаслідок такої переробки виробляється об'єкт державного цінового регулювання; осіб, які надають послуги із зберігання (схову) об'єктів державного цінового регулювання; в) встановлення граничних цін продажу об'єкта державного цінового регулювання на рівні максимальної інтервенційної ціни або його придбання на рівні мінімальної інтервенційної ціни (тільки на період від дати надіслання подання до органів Антимонопольного комітету України до дати прийняття ними висновку щодо наявності узгоджених дій суб'єктами ринку та/або рішення на захист економічної конкуренції).

Відповідно до Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженогоУказом Президента Українивід 31 травня 2011 року № 634/2011, це міністерство:

- розробляє пропозиції щодо формування та реалізації державної цінової політики;

- здійснює відповідно до законодавства державне регулювання цін (тарифів) на продукцію, товари і послуги, здійснює координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади із зазначених питань;

- приймає разом із Антимонопольним комітетом України рішення про запровадження та скасування державного регулювання цін на продукцію монопольних утворень на внутрішньому ринку (за винятком продукції, регулювання цін на яку здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій);

- здійснює разом з іншими центральними органами виконавчої влади прогнозування індексів споживчих цін та індексів цін виробників промислової продукції, а також погоджує ціни (тарифи) у випадках, передбачених законодавством;

- здійснює в межах своїх повноважень контроль за додержанням порядку формування, установлення та застосування цін (тарифів), здійснює методологічне забезпечення роботи органів державного контролю за цінами (тарифами), скасовує в установленому порядку ціни (тарифи), встановлені з порушенням законодавства;

- затверджує перелік окремих видів соціально значущих товарів та послуг, за якими проводиться моніторинг цін і тарифів;

- проводить моніторинг цін і тарифів на товари та послуги споживчого ринку, узагальнює його результати, готує пропозиції щодо вжиття заходів до стабілізації цінової ситуації.