Принципи та методи формування цін на сільськогосподарську продукцію.

Аналіз світового досвіду показує, що навіть в умовах розвиненого ринку нормальне функціонування економіки без державного втручання неможливе. Тому певний державний вплив на ціноутворення зберігається і в умовах розширення застосування вільних цін.

Фактично ні в одній розвиненій країні рівень цін на товарних ринках не визначається виключно попитом і пропозицією. У сучасних умовах ці чинники впливають на встановлення рівня цін опосередковано.

Вільне ринкове ціноутворення не слід сприймати як свободу (незалежність) процесу ціноутворення від об’єктивних і суб’єктивних чинників, тобто як визначення величини ціни винятково за розсудом виробника. Вільна ціна, так само, як і встановлена державою, формується під впливом цілого ряду обставин. Держава, допускаючи можливість вільного ціноутворення, проте, не пускає цей процес на самоплив.

Таким чином і в умовах ринку необхідно поєднувати систему вільного ціноутворення з елементами її державного регулювання.

З моменту отримання Україною політичної незалежності був узятий курс і на досягнення економічної незалежності. Був проголошений перехід до ринкової економіки. Після багатьох років директивного управління всіма економічними процесами взагалі і ціноутворенням, зокрема, при перебудові СРСР, реформатори господарської системи стали активно впроваджувати іншу крайність – повне заперечення державного регулювання і повну лібералізацію цін. Проте політика "відпуску" цін не повинна впроваджуватись раптово. Вона повинна спиратися на певні економічні передумови. В умовах розбалансованості української економіки початку 90-х років 20-го століття, зруйнування промисловості, занепаду сільського господарства, знайти хоч скільки-небудь вагомі підстави для поголовної лібералізації цін проблематично. В результаті лібералізації цін криза тільки посилилася. За небагато позитивних результатів реформ суспільство заплатило високу ціну.

Спочатку вважалося, що ринок сам все врегулює, ціни складуться самі собою під впливом попиту і пропозиції, і всяке державне регулювання процесу ціноутворення представлялося зайвим.

На сьогоднішній день, наша держава намагається проводити виважену цінову політику поступової лібералізації цін. Це є курсом наближення України до передових країн, які мають статус держав з великим досвідом ринкової економіки.

Такий принцип має використовуватися для забезпечення цінового паритету на продукцію сільського господарства та засоби виробництва, що надходять в цю галузь від промисловості.

В умовах адміністративно-командної системи управління економікою широко використовувалась модель ціни, побудована на основі усередненої собівартості певного виду продукції по зонах країни та нормативного рівня рентабельності. Така модель формування цін є затратною у своїй основі, тому що не сприяє зниженню собівартості продукції. В ринкових умовах відношення прибутку до собівартості продукції не може бути достатнім регулятором виробництва також тому, що за рівних цін показник рентабельності відбиває лише ефективність поточних виробничих витрат, а не ефективність функціонування у процесі виробництва всіх виробничих фондів (капіталу). Тому у найбільш сприятливих умовах перебувають галузі, де висока оборотність функціонуючого капіталу, а в гірших, де з технологічних причин оборотність низька. До останніх належить сільське господарство.

Економічна сутність товарно-грошових відносин в ринкових умовах полягає в тому, що ціна формується як результат дії постійно-рухомої системи попит-пропозиція.

Абстрактно ринкова (нерегульована) модель ціноутворення виходить з двох передумов:

· ціна - наслідок вільної гри попиту та пропозиції;

· обсяг виробництва - наслідок вільного переливу капіталу.

Попит визначається цілим рядом факторів, головними з яких є: споживче призначення товару; існуюча ціна на товар; платоспроможність покупців; можливий обсяг споживання продукту; наявність взаємозамінюваного товару; ціни взаємозамінюваного товару; корисність даного виду товару та інше.

На пропозицію впливає також ряд факторів: очікувані витрати виробництва; мета підприємства (максимум прибутку чи завоювання ринку); ціна, на яку може розраховувати виробник тощо.

При цінах, вищих від цін рівноваги, попит скорочується і створюється видимість штучного перенасичення ринку. Для ліквідації запасів товару виробник або знижує ціну, або, коли він монополіст, залишає ціну на тому ж рівні, в той же час скорочує виробництво. В умовах демонополізованого ринку ціна знижується до ціни рівноваги.

При умові, що ціна падає нижче від точки рівноваги, виробники не зацікавлені виробляти стільки товарів, пропозиція скорочується. В той же час виникає підвищений попит, що сприяє росту ціни. Це веде знову ж таки до точки рівноваги [4].

Внаслідок дії ринкового закону попиту-пропозиції формується конкурентне середовище, що спричиняє необхідність демонструвати споживачам (об’являти) конкурентні переваги своєї продукції, зокрема цінові, з’являються і зростають витрати на рекламу.

Найбільш адекватною ринковим економічним процесам є ціна, побудована за концепцією "ціни виробництва". Остання базується на застосуванні показника норми прибутку для об’єктивної оцінки ефективності використання задіяного у виробництво власного та залученого капіталу. На основі норми прибутку слід визначати економічно обгрунтовану масу прибутку [5].

Проте вільне ціноутворення не означає хаотичний, не пов'язаний з діями держави, розвиток цього процесу. Державне регулювання цін, безперечно, необхідно зберегти, оскільки вже давно ілюзії відносно ринку як саморегульованої системи, здатної всіх нагодувати і підняти економіку України на небувалі висоти, розсіялися [3].

Функція ціни є зовнішнім проявом її внутрішнього змісту. До функцій ціни може бути віднесено тільки те, що характерно для кожної конкретної ціни без винятку.

1. Облікова функція. Визначається самою суттю ціни, тобто, будучи грошовим вираженням вартості, ціни показують скільки коштує суспільству задоволення конкретної потреби в тій чи іншій продукції. Ціна вимірює, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів, що комплектують вироби, на виготовлення товару, характеризує, з якою ефективністю використовується праця. Насамкінець ціна показує не тільки величину сукупних витрат виробництва та обігу товарів, а й розмір прибутку.

Основний принцип обліку витрат полягає в тому, що принципи й методи обліку витрат, які застосовуються на підприємстві, повинні відповідати його організаційній та управлінській структурі, номенклатурі товарів, що випускаються, технології виробництва й формам зв’язків із ринком.

2. Стимулююча функція. Її значення виявляється у впливі на виробництво та споживання різних товарів. Ціна стимулює виробника через рівень вкладеного в неї прибутку. У результаті ціни сприяють чи перешкоджають зростанню випуску й споживання різних товарів. Стимулювання відбувається шляхом підвищення частки прибутку в ціні, надбавок і знижок з основної ціни. Стимулюючу функцію має така ринкова ціна, яка дозволяє виробнику вигідно продавати свій товар. Стосовно даної функції ефективнішими є ціни, що дають більш високий прибуток порівняно з цінами на інші товари. Стимулююча функція означає, що за допомогою системи цін реалізуються економічні інтереси всіх учасників відтворення й суспільства загалом. Особливо значуще це для ринкової економіки, коли на перше місце висуваються економічні методи управління. Стимулювання здійснюється на всіх стадіях, напрямах розширеного відтворення. Через систему цін стимулюються збільшення обсягу виробництва, поліпшення якісних параметрів товарів, відновлення асортименту, поліпшення структури споживання, скорочення часу обігу, скорочення нераціональних перевезень, ефективне використання транспортних засобів. Велику роль стимулююча функція відіграє в рішенні соціальних проблем, коли створюються сприятливі умови для споживання товарів першої необхідності через мінімальні ціни на них[1, c. 149-151].

3. Розподільна функція. Вона пов’язана з можливістю відхилення ціни від вартості під впливом безлічі ринкових чинників. Ціни виступають інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу між галузями економіки, її секторами, різними формами власності, регіонами, фондами нагромадження і споживання, різними соціальними групами населення. Ця функція ціни також передбачає облік у ціні акцизу на окремі групи товарів, податку на додану вартість (ПДВ) та інших форм централізованого чистого доходу, що надходить у бюджети різних рівнів на загальнодержавні нестатки. Завдяки даній функції ціни розв’язуються також соціальні завдання суспільства. Як засіб перерозподілу найчастіше використовуються регульовані ціни. Але вони не єдиний інструмент розподілу й перерозподілу. Особливу роль тут відіграють фінанси та кредитна система.

4. Вимірювальна функція. Ціна обслуговує обіг товарів і забезпечує реалізацію економічних інтересів усіх відносно самостійних учасників товарного обігу: виробника → посередника → споживача. У цій якості вона виступає як кількість грошей (товарів і послуг), що сплачується й отримується за одиницю товару чи послуги. Завдяки ціні можна виміряти, визначити кількість грошей, що покупець має сплатити, а продавець — одержати за проданий товар. Знаючи ціни різних товарів, послуг і кількість товарів, що продаються і купуються, можна визначити величину грошового платежу за товари й послуги. Знаючи ціну робочої сили, праці, можна визначити розмір зарплати на підприємстві, у галузі. Порівнюючи ціни різних товарів, можна їх диференціювати на дорогі і дешеві. Якщо ціни враховують корисність, то за співвідношенням таких цін можна судити про співвідношення корисності різних товарів. Перелічені моменти свідчать про те, що ціна, виконує співвимірну функцію, за допомогою якої зіставляються цінності різних товарів.

5. Функція балансування попиту та пропозиції. Через ціни здійснюється зв’язок між виробництвом та споживанням, пропозицією та попитом. Надмірно високі чи низькі ціни свідчать про диспропорції у виробництві та обігу. З появою диспропорцій у господарстві рівновагу можна досягнути зміною обсягу виробництва чи зміною цін. Ціна повинна зацікавлювати виробника в підвищенні якості й розширенні асортименту необхідних ринку товарів, що користуються попитом. Попит виражає потребу в товарі з боку покупця за наявності у нього можливостей купити товар. Це практично виражається у встановленні зворотної залежності між ринковою ціною та кількістю товарів, що купуються. За інших рівних умов кількість товарів, що купуються, залежить від рівня цін на них. Чим вище ціна, тим менше товарів буде куплено покупцем, і обсяг проданих товарів знизиться. Попит на товари збільшується зі зменшенням ціни. За підвищення попиту, коли має місце дефіцит товарів, ціни на них неминуче зростають. В умовах надлишку товарів їх продаж можливий лише у разі зниження цін.

Пропозиція характеризується прямою залежністю між ціною та кількістю товарів, представлених на ринку. У разі підвищення цін зростає обсяг товарів, що пропонуються до продажу, і навпаки. Функцію, що врівноважує попит та пропозицію, виконує ціна. Вона стимулює збільшення пропозиції у разі недостачі товарів і знижує попит у разі надлишку товарів. У міру становлення ринкових структур і розвитку конкуренції, досягнення збалансованості між попитом та пропозицією підвищення цін має обумовлюватися тільки поліпшенням якості і розширенням асортименту товарів. З розвитком ринкових відносин ця функція ціни підсилюватиметься і згодом стане домінуючою у формуванні цін на товари.

6. Функція ціни як критерію раціонального розміщення виробництва. Ця функція виявляється в тому, що за допомогою механізму цін для одержання більш високого прибутку здійснюється перехід капіталів з одного сектора економіки в інший і всередині окремих секторів туди, де норма прибутку більш висока. Подібний перехід капіталів здійснюється підприємствами, компаніями самостійно під впливом законів конкуренції й попиту. Тільки підприємство вирішує, в який вид діяльності, в яку галузь, сферу економіки йому вкладати свій капітал. Цьому передують глибокі маркетингові дослідження, вивчення всіх ринкових чинників, у тому числі й цін. Вкладення капіталів у виробничі види діяльності за досить тривалого циклу виробництва й в умовах інфляції призводить до знецінення коштів, вкладених у цю сферу[10, c. 64-67].

Між різними функціями ціни існує взаємозв’язок, який може бути як взаємодоповнюючим, так і суперечливим. Стимулююча функція ціни сприяє реалізації функції збалансованості попиту та пропозиції, сприяє нарощуванню виробництва товарів, що користуються попитом. Ціна може відіграти й протилежну роль, сприяючи скороченню пропозиції товарів. Це також приводить до балансування попиту та пропозиції, коли останнє перевищує попит.

Розподільна функція діє разом із функцією ціни як засіб оптимізації розміщення виробництва, сприяючи переходу капіталів у ті сфери господарства, в яких існує підвищений попит на конкретні товари й характерна висока норма прибутку.

Облікова функція ціни вступає в протиріччя з усіма іншими функціями, тому що в ринкових умовах ціни часто істотно відхиляються від витрат виробництва і реалізації. Тому взаємозв’язок між різними функціями ціни повинен бути предметом спеціальних маркетингових досліджень[11, c. 94].

Цінова політика підприємства може орієнтуватися на витрати, властивості товару (що виробляється), попит, сегменти і конкурентів, а це означає, що ціна використовується як засіб пристосування товару до умов ринку. У свою чергу, постійні зміни ринкових умов сприяли утворенню сукупності методів ціноутворення (рис. 9.3).

Розрізняють методи прямого і непрямого ціноутворення. До методів прямого розрахунку цін належать такі: визначення ціни з огляду на витрати на виробництво та реалізацію, за умовами конкуренції, за попитом, географічним принципом, узаконеними типовими умовами.

За допомогою цих методів підприємства визначають як початкову (базову) ціну продукції чи послуги (тобто ціну виробництва), так і остаточну ціну з урахуванням знижок, націнок, транспортних, страхових, сервісних та інших компонентів. До методів розрахунку базових цін належать методи повних витрат, вартості виготовлення, граничних (маржинальних) витрат, агрегатний, рентабельності (беззбитковості) і отримання цільового прибутку.

Метод повних витрат є одним з найпоширеніших. До повної суми витрат (постійних і змінних) додається сума, що відповідає середній нормі прибутку по галузі. Завдяки цьому покриваються всі витрати товаровиробника і одержується передбачений прибуток. Основною перевагою такого методу вважається його простота, а недоліками — невідображення поточного попиту; неврахування споживчих властивостей як нового товару, так і товарів-замінників.

З огляду на переваги і недоліки метод повних витрат використовують при встановленні ціни:

• вихідної на принципово нову продукцію, яка не випускалась раніше;

• на дослідні зразки, вироби, які виготовляються за індивідуальними замовленнями;

• на товари, попит на які хронічно перевищує пропозицію, а також у галузях, де переважна більшість підприємств застосовує такий метод.

Метод вартості виготовлення доповнює попередній і застосовується у специфічних умовах для прийняття поточних господарських рішень щодо збільшення прибутку внаслідок розвитку виробництва або коли вирішуються питання щодо зміни асортиментної політики чи виконання одноразових замовлень. При використанні цього методу до повної суми витрат на придбання сировини, матеріалів, напівфабрикатів (у розрахунку на один виріб) додається сума, що відповідає власному внеску підприємства у формування вартості виробу.

Метод граничних (маржинальних) витрат дуже поширений у ринковій економіці. У методиці граничних витрат ураховуються лише витрати, які безпосередньо стосуються виробництва. Це дає змогу досягти певного збільшення обсягу продажу за рахунок зниження ціни порівняно з методом обліку повних витрат. До змінних витрат на одиницю продукції додається сума (відсоток), що гарантує певну норму прибутку. Використання цього методу забезпечує широкі можливості ціноутворення, але в умовах України стримується існуючою системою бухгалтерського обліку.

Суть агрегатного методу ціноутворення полягає в підсумовуванні цін окремих конструктивних елементів товару:

де Ц_т — ціна товару; Ц_е — ціна елемента; 1, 2,..., п — кількість елементів.

Цей метод використовують для товарів, що складаються з окремих елементів, вузлів, деталей або з поєднання окремих виробів.

На практиці згаданий метод застосовують як допоміжний. Переваги методу — надзвичайна різноманітність моделей і цін для різних цінових груп споживачів і простота розрахунку для виробника, недоліки — помилки у визначенні ціни за елементами призводять до помилок у визначенні ціни товару загалом.

Метод беззбитковості і одержання цільового прибутку базується на тому, що до сумарних витрат на одиницю продукції додається бажаний розмір прибутку. За допомогою цього методу можна з'ясувати такі питання:

• якою має бути ціна, щоб при заданому обсязі виробництва одержати цільовий прибуток;

• якщо на ринку склалась відповідна ціна (ціна, яку задає ринок), то яким має бути обсяг виробництва, щоб одержати цільовий прибуток;

• якщо у підприємства виник дефіцит ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання) і воно змушене зменшити обсяг виробництва, то якою має бути ціна, щоб забезпечити цільовий прибуток.

Цей метод застосовують підприємства, що випускають широкий асортимент товарів в умовах стабільного економічного становища (коли відсутні інфляційні процеси).

Крім вартості виробництва ціни на товари включають також витрати обігу, які істотно залежать від вартості транспортування продукції до споживача.

Залежно від розподілу обов'язків з транспортування товарів і участі постачальників та споживачів у компенсації транспортних витрат здійснюють так зване франкування цін (від італ. franco — вільне від оплати), тобто всі витрати з транспортування продукції до пункту призначення входять у ціну товару. Існують такі різновиди франко-цін.

1. Відпускна ціна виробника, що називається "франко-склад постачальника". Міжнародна назва ціни — ex works. Споживач сплачує всі витрати, пов'язані з доставкою.

2. Ціна, що передбачає витрати на поставку товару від продавця до залізничної станції відправлення та його завантаження у вагон, називається "франко-вагон, станція відправлення", або FOR (free on rail), ful load.

3. У разі міждержавних поставок ціна, що передбачає сплату всіх витрат на транспортування товару до кордону, вона називається "франко-кордон", або Deliver at frontier (товар, доставлений до кордону).

4. Ціна, що передбачає сплату фірмою-постачальником усіх витрат до порту з розвантаженням товарів на причалі перед судном, називається "франко-порт відправлення", або "франко-уздовж борту судна". її міжнародна назва — FAS (free alongside ship).

5. Ціна, що додатково передбачає витрати на завантаження продукції на судно, називається "франко-судно, порт відправлення", або FOB (free on board).

6. Ціна, що включає сплату постачальником усіх витрат до порту призначення, називається "франко-судно, порт призначення", або CAF — cost and freight (вартість і фрахт).

7. Ціна, що включає вартість товару, його страхування на випадок псування та втрати, а також фрахт, називається "франко-судно, порт призначення та страхування", або CIF (cost, insurance, freight).

8. Ціна, яка передбачає сплату постачальником усіх витрат до порту призначення разом з вартістю розвантаження, називається "франко-порт призначення", або ex quaq (із пристані).

9. Ціна, що передбачає сплату постачальником усіх витрат на поставку продукції споживачу, називається "франко-склад споживача", або deliverd dutipaid (поставлено, мито сплачено).

Проте вигідна для підприємства ціна може бути не "сприйнята" покупцем. Через це у підприємницькій діяльності часто використовують такі методики встановлення остаточної ціни [5, с 162]: згідно з попитом; з урахуванням умов конкуренції; за узаконеними типовими умовами.

На практиці компанії встановлюють не окремі ціни на товар, а конструюють систему цін, щоб продавати весь асортимент своїх товарів з урахуванням попиту на різних територіально віддалених один від одного ринках і на різних сегментах цих ринків.

Методика встановлення цін на товари згідно з попитом проста. Основним тут є спроможність підприємця надати своїм товарам такої якості, яка забезпечила б споживачам суттєву вигоду: наприклад, зменшення ризику при купівлі чи використанні товару, підвищення продуктивності устаткування та якості виготовленої за його допомогою продукції. Однак реалізація такого принципу на практиці ускладнюється вибором показників диференціації товарів і ринків.

Показники диференціації товарів — це критерії і кількісні показники, за якими споживачі оцінюють якість товару з погляду власної вигоди. А показники диференціації ринків — це ознаки, які дають змогу об'єднати споживачів в однорідні групи, що оцінюють якість товару за одними критеріями.

Цінність товару визначається на основі експертних оцінок покупців. Прикладом може бути так званий параметричний метод. Суть його полягає в оцінюванні та порівнянні якісних параметрів аналогічного (базового) виробу, який продається на ринку, і власного виробу підприємства.

Методика встановлення цін з урахуванням умов конкуренції полягає у порівнянні цін на товари підприємства з цінами на товари, які пропонують конкуренти. Розглянемо різновиди цієї методики.

1. Рівень поточних цін. Ціни визначають з огляду на встановлений на ринку рівень, оскільки його не диктують одна чи кілька фірм, а формується він внаслідок спільних дій великої кількості добре поінформованих покупців і продавців. У разі сильної конкуренції на ринку однорідних товарів (наприклад, сировини) основним завданням підприємства є контроль за власними витратами на виробництво і реалізацію продукції, щоб за рахунок їх зниження досягти бажаного прибутку.

2. "Рух за лідером". Як випливає з назви, ідеться про орієнтацію на ціни провідних компаній, тобто таких, які займають домінуюче становище на ринку тієї чи іншої продукції. Такий підхід до встановлення ціни, як правило, використовують на олігопольних ринках.

3. Ціноутворення з урахуванням реакції конкурентів. Для товаровиробника підвищення рівня конкуренції небажане, а тому запропонована ціна має бути непривабливою для конкурентів на цьому ринку.

4. Тендерне ціноутворення (метод "запечатаного конверта" або "закритих торгів"). Цей метод використовують в умовах посиленої конкурентної боротьби підприємств за контракти. Тендер — це ціна, запропонована підприємством за виконання якогось замовлення. Що вища ціна, то менша можливість отримати замовлення. За низької ціни збільшується можливість виграти тендер, але й зростає ризик одержати надто малий прибуток.

У багатьох випадках ринкове ціноутворення має обмеження, тобто існують узаконені типові умови, згідно з якими розраховують ціни. Це біржове ціноутворення та державне регулювання.

Біржове ціноутворення (котирування цін) — це виявлення і фіксування цін угод купівлі-продажу на товарних біржах. Воно може здійснюватись як за результатами біржового дня (кінцеве котирування), так і у процесі торгів (проміжне котирування).

Ціноутворення згідно з узаконеними типовими умовами — це встановлення цін відповідно до державних норм і правил розрахунків та контролю.

Система державного регулювання цін тією чи іншою мірою притаманна всім країнам світу. Основна мета цінового регулювання — захищати споживачів і підтримувати нормальні умови конкуренції.

Залежно від форм безпосереднього впливу держави розрізняють такі форми державного регулювання: прямі ("заморожування", блокування) — збереження існуючого рівня цін або заборона підвищувати їх певний час, встановлення урядом фіксованих цін або їх мінімального чи максимального рівня тощо; непрямі — встановлення загальних принципів формування цін; заборона різних домовленостей між товаровиробниками щодо спільного формування цінової політики; вплив на рівень цін через монополію держави і державні підприємства; створення відповідної системи оподаткування; встановлення антидемпінгового мита на імпортні товари; ратифікування цін, тобто обов'язкове інформування відповідних державних органів про наміри виробника підвищити ціни; встановлення фіксованих норм прибутку чи рентабельності продукції тощо.

До методів непрямого ціноутворення належать маркетингові політики знижок, торговельного кредитування та кондицій. Усі вони мають на меті заохотити споживача до придбання продукції підприємства.

Одним з найбільш конкретних методів непрямого ціноутворення є маркетингова політика знижок.

У практиці маркетингу використовують такі види знижок:

• кількісні, у тому числі некумулятивні (на кожну окрему торговельну угоду з покупцем) і кумулятивні (на всі покупки, здійснені протягом певного часу);

• касові — за оплату рахунків готівкою або протягом конкретно визначеного періоду (типова умова має такий вигляд: 2/10 нетто 30. Це означає, що оплата має бути здійснена протягом 30 днів. Якщо покупець це зробить за 10 днів, то він може сам знизити ціну на 2 %);

• на замовлення, вартість якого перевищує якусь конкретну суму;

• негативні — надбавка до вартості невеликого замовлення;

• функціональні — на товари-новинки за проведення посередником рекламних заходів;

• торговельні — оплата посередникам за здійснення торговельних операцій.

Відповідно до видів знижок формують і певні ціни. Ціни зі знижкою можуть встановлюватися в таких випадках:

• покупцям, які порівняно швидко оплачують свої векселі;

• за обсяг покупки — покупцям, які порівняно з іншими купують багато товарів;

• так звані функціональні (торговельні) знижки — підприємствам сфери обігу за виконання ними певних функцій, пов'язаних з продажем, складуванням і зберіганням товарів;

• сезонні — покупцям, які купують товари не в сезон;

• з прейскурантної ціни (наприклад, коли на ринок надходить стара продукція, яка продається поряд з новою).

Ціни стимулювання покупок. В особливих випадках компанії тимчасово знижують ціни до нижчого рівня, ніж прейскурантна ціна, а іноді навіть до нижчого, ніж рівень витрат.

Пільгові ціни застосовують тоді, коли компанія реалізує товари чи послуги за кількома цінами, хоча це й не відображує пропорційну різницю у витратах.

Ціни на нові товари, які виготовляють згідно з патентом, можна визначити методами "зняття вершків на ринку" і "проникнення на ринок". Ціна залежатиме від рівня новизни товару.

Ціни на комплекс товарів мають певне логічне обгрунтування, оскільки кожний товар є частиною комплексу аналогічних товарів, представлених на ринку. Тому компанія намагається визначити загальні принципи ціноутворення для того, щоб максимізувати прибуток, одержуваний з комплексу товарів. Ціноутворення в цьому разі ускладнюється, оскільки різні товари мають різні співвідношення попиту і витрат, є суб'єктами різного рівня конкуренції.

Кредитна політика товаровиробника це визначена і безпосередня реалізація заходів щодо середньострокового кредитування відпускної ціни постачальником. До неї належить також купівля банком вимог продавця до покупця для інкасації та лізингу.

Політика кондицій — встановлення умов платежів і поставок, тобто змісту договорів купівлі-продажу, які визначають обсяги асортименту, оплату та інші обов'язкові умови поставки продукції. З метою заохочення покупців постачальники реалізують свої можливості щодо термінів, видів і форм поставок, транспортування, надання можливості обміну чи відмови від одержаної продукції тощо.