Характеристика основних видів кредиту

В умовах високо розвинутої ринкової економіки основними видами кредиту, які отримали широке застосування в економічній практиці, є: комерційний, банківський, державний, споживчий, лізинговий, іпотечний, міжнародний.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з приводу перерозподілу матеріальних ресурсів і характеризує відносини між двома економічними суб'єктами.

Об'єктом комерційного кредиту є реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, по яких продавцем надається відстрочення платежу.

Комерційний кредит отримав широке розповсюдження в країнах з розвинутою ринковою економікою. Близько 2/3 кредитного обороту в цих країнах здійснюється у вигляді комерційного кредиту з оформленням кредитної операції векселем.

Характерною особливістю комерційного кредиту є те, що він здійснюється підприємствами за їх розсудом, і не підпорядковуються банківській системі.

Мета комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів в умовах тимчасової нестачі коштів у покупців. Привабливість комерційного кредиту полягає в тому, що продавець дістає можливість продати свій товар навіть при несприятливій кон'юнктурній ситуації на ринку.

Економічні межі комерційного кредиту обумовлені, перш за все, фінансовим станом його суб'єктів: постачальник повинен мати відповідну фінансову нагоду для того, щоб продати свій товар з відстроченням платежу, а покупець, отримавши товар, розраховує через певний термін накопичити відповідні кошти, щоб повністю розплатитися з кредитором.

Традиційний механізм комерційного кредиту передбачає проведення вексельного кредитування. Хоча, на практиці може бути використовується механізм комерційного кредитування без оформлення векселя.

При попередній оплаті продукції виникає такий специфічний вид комерційного кредиту як кредит покупця. Його механізм характеризується наданням комерційного кредиту покупцями постачальникам шляхом авансових платежів.

До нетрадиційних механізмів комерційного кредиту в господарській практиці відносять кредитування за контрактом типу «франчайзинг».

Франчайзинг – це фінансово-кредитна операція, пов'язана із забезпеченням прибуткової діяльності малого бізнесу; це ліцензія крупної і відомої фірми дрібним підприємцям на продаж продукції або наданню послуг під його торговою маркою (товарним знаком).

Платня за ліцензію (франшизу) може бути прямою – у формі певної грошової суми (роялті) або непрямий – у формі зобов'язання придбавати ті товари або послуги, за якими власник ліцензії має комерційний інтерес.

В Україні успішно функціонують такі франчайзингові сіті, як «Кока-кола», «Кодак-експрес, «Дока-піцца» і ін.

Одним з нових видів комерційного кредиту є форфейтинг, який використовується для кредитування зовнішньоторговельних операцій.

Форфейтинг – це кредитування експортера шляхом покупки векселів або інших боргових зобов'язань; це специфічний метод трансформації комерційного кредиту в банківський.

Продавцем при форфейтингу виступає експортер, який поставив товар і хоче інкасувати розрахункові документи імпортера з метою отримання грошей. Покупцем (форфейтером), як правило, є банк або спеціалізована фірма. Форфейтер бере на себе боргові зобов'язання імпортера за мінусом відсотка на весь термін, на який вони виписані.

До переваг комерційного кредиту слід віднести:

- оперативність, відносну простоту оформлення;

- розширення можливостей суб'єктів кредитування в маневруванні оборотними коштами;

- зменшення обсягу грошових коштів, необхідних для обслуговування товарного обігу.

До недоліків слід віднести:

- обмеженість умов, обсягів і термінів в порівнянні з банківським кредитом;

- надмірний ризик для продавця;

- насичення грошового обороту квазігрошима, що ускладнює регулювання грошової маси з боку НБУ.

Лізинг — підприємницька діяльність, яка полягає в наданні лізингодавцем у виняткове користування лізингоотримувачу майна, яке є власністю лізингодавця, або отримується їм у власність за дорученням і узгодження з лізингоотримувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів. Міжгосподарським кредитом лізинг можна рахувати лише умовно, у зв'язку з тим, що з економічної точки зору він має з кредитом ряд загальних ознак — наявність довіри між сторонами лізингової угоди, передача вартості в тимчасове користування і за платню.

Об'єктом лізингу є будь-яке майно, яке відноситься до основних фондів, не заборонене до вільного обороту на ринку і щодо якого немає обмежень щодо передачі його в лізинг. Об'єкт лізингу переходить у власність лизингоотримувача після повного погашення кредиту. Якщо в країнах з розвинутою ринковою економікою лізинг став одним з поширених способів продажу засобів праці, то в Україні він поки що знаходиться на самій початковій стадії розвитку.

Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кругообігу і обороту капіталу, а і його накопиченню. Тому з позицій відтворення суспільного капіталу він умовно ділиться на позику капіталу і позику грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його вплив на обсяги функціонуючого капіталу і розширення виробництва. Цей розподіл є важливим для розуміння ролі банківського кредиту в процесі відтворення як індивідуального, так і всього суспільного капіталу.

Сфера використання банківського кредиту значно ширше за сферу застосування комерційного кредиту. Банківський кредит виходить за межі комерційного кредиту, оскільки з його допомогою може здійснюватися передача вартості не тільки між двома пов'язаними між собою діловими відносинами суб'єктами господарювання, а і між великим числом таких суб'єктів. Причому позичальнику часто вигідніше скористатися банківським кредитом, оскільки, на відміну від комерційного, він надає йому можливість вибору постачальника товарів. Банківський кредит не обмежується лише вільними грошовими коштами, адже завдяки ньому створюються додаткові гроші для обороту. Він також не обмежений і по напрямах кредитування: з його допомогою грошові капітали, які вивільнялося в одній області економіки або регіоні, прямують в будь-яку іншу область або регіон. Різна також динаміка комерційного і банківського кредитів. Якщо під час спаду виробництва і економічної кризи комерційний кредит скорочується, то попит на банківський кредит для сплати боргів зростає. Подібне явище спостерігається і тоді, коли в країні із певної причини вводиться обмеження на видачу комерційного кредиту.

Кредитні відносини, які виникають при банківському кредиті, характеризуються надзвичайно великою різноманітністю. Вони діляться на дві великі групи:

1. Кредити, які одержує сам банк для формування своїх ресурсів і які він має намір вкладати в різні види активів (в кредити, цінні папери, іноземну валюту, нерухоме майно).

Ці кредити діляться на залучені внески і депозити, позики, отримані шляхом випуску і розміщення банками власних облігацій і векселів, міжбанківські кредити.

2. Кредити, які надає банк своїм клієнтам.

За об'єктами кредитування банківський кредит ділиться на три групи:

1) кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих підприємств, будівництво нових підприємств, у тому числі шляхом проведення самим банком лізингових операцій);

2) кредит в оборотний капітал (на придбання предметів праці — сировини, матеріалів, палива, тари і т.п., на покриття витрат виробництва і обороту, на покриття дефіциту коштів для розрахунків);

3) на споживчі потреби (на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво і придбання житла, будівництво дачних будинків, гаражів для легкових автомобілів, на невідкладні потреби населення і т.п.).

За джерелами погашення і характером повернення розрізняють кредити:

1) з одноразовим поверненням, коли заборгованість за позикою погашається у визначений в кредитній угоді день або достроково на вимогу банку або за бажанням самого позичальника;

2) з погашенням в розстрочку, тобто окремими платежами протягом встановленого кредитним договором терміну (наприклад, кредити на капітальні вкладення) або по мірі надходження виручки від реалізації продукції на позиковий рахунок після завершення кожного циклу кругообігу капіталу;

3) з регресією платежів, якщо кредити були видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов'язання третьої особи.

За термінами користування банківський кредит ділиться на:

- короткостроковий (до одного року)

- середньостроковий (від 1 до 3 років);

- довгостроковий (понад 3 роки).

За сферами суспільного відтворення розрізняють кредити:

- в сферу виробництва

- в сферу обігу

- в сферу споживання.

За порядком надання кредит ділиться на:

- прямий

- непрямий.

За методом надання розрізняють кредити, які позичальники одержують:

- єдиноразово

- перманентно

- гарантовано.

Одноразові кредити видаються на підставі документів, які позичальник подає банку для розгляду кожного разу, коли у нього виникає потреба в позиці. Зокрема, банки таким чином надають кредити клієнтам, поточні рахунки яких знаходяться в іншому банку.

Перманентні позики переважно надаються клієнтам, які мають постійні кредитні відносини з банком. В цьому випадку з позикового рахунку оплачуються розрахункові документи (платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки і т.п.) у межах встановлених кредитним договором ліміту кредитування без узгодження з банком розміру кожної позики і без оформлення її спеціальними документами.

Гарантійний кредит надається тоді, коли банк бере на себе договірні зобов'язання надати клієнту у разі потреби позику протягом певного періоду в певному розмірі. Такий кредит може бути обумовлений конкретною датою або настанням певної причини, яка викличе потребу в кредиті (наприклад, відсутність у клієнта власних коштів для оплати по гарантованому акредитиву).

За схемою надання розрізняють:

- кредити, які надаються відповідно кредитній лінії

- револьверні

- контокорентні

- овердрафт.

Кредитна лінія дає можливість позичальнику використовувати кредит поступово у межах обумовленої кредитним договором суми і терміну.

Револьверні — це кредити, які автоматично поновлюються у межах обумовленого кредитним договором розміру.

При контокорентному кредиті банк відкриває клієнту контокорентний рахунок, з якого здійснюються всі платежі клієнта, у тому числі за рахунок кредиту у межах встановленого ліміту, і зараховуються всі надходження клієнту, у тому числі в рахунок погашення кредиту. Це зручно як клієнту, так і банку. Перший має нагоду безперебійно і без оформлення спеціальних документів одержувати кредит саме на ту суму, яка йому потрібна, а значить, не переплачувати відсотки. Для банку спрощується процес кредитування. Банк і клієнт у будь-який момент бачать, чи є на рахунку вільні кошти, чи числиться заборгованість по позиці.

Овердрафт вважають різновидом контокоренту. Окрім поточного рахунку, у разі потреби банк відкриває клієнту позиковий рахунок, з якого оплачуються розрахункові документи. Розмір кредиту обмежується лімітом, величина якого і термін користування кредитом по овердрафту визначаються кредитним договором.

За формою залучення кредиторів до кредитних операцій банківський кредит буває:

- двосторонній

- консорціумний (синдикатний)

- паралельний (багатобічний).

В двосторонньому кредиті беруть участь банк і позичальник.

При консорціумному кредиті для кредитування клієнта з метою зменшення ризику або неможливості надання кредиту одним банком (при недостатності кредитних ресурсів або необхідності дотримання економічних нормативів, встановлених центральним банком) створюється банківський консорціум. При цьому один банк виступає в ролі банку-менеджера, який укладає з позичальником кредитну угоду і надає кредит, а також стягує заборгованість по позиці і відсоткам і розподіляє їх між членами консорціуму. За виконання таких функцій банк-менеджер одержує від інших учасників консорціуму комісійну винагороду.

При паралельному кредиті кожний з банків на свою частину в загальній сумі кредиту, який надається одному позичальнику, укладає з останнім кредитний договір. В деяких країнах (наприклад, в США) застосовується так званий загальний кредит, якщо його надає банк разом з кредитною установою небанківського типу (компанією страховки, пенсійним фондом тощо) на досить тривалий термін. При цьому в перші роки, як правило, погашається заборгованість перед банком, а вже потім — перед іншими кредиторами.

По забезпеченості кредити бувають:

- забезпечені

- незабезпечені (бланкові).

Забезпеченням кредиту може бути нерухоме і рухоме майно, цінні папери, гарантія або поручительство третьої особи, поліс страховки, переуступка на користь банку дебіторської заборгованості позичальника і т.п. Зокрема, до забезпечених кредитів відносять іпотечні кредити, які надаються під заставу нерухомого майна.

Незабезпечені кредити банки надають рідко, переважно досить надійним постійним клієнтам. Такі кредити можуть також надаватися в обмежених нормативними актами розмірах інсайдерам — особам, тісно пов'язаним з банком певними інтересами.

За ступенем ризику кредити діляться на дві групи:

- стандартні

- з підвищеним ризиком.

Стандартні надаються позичальникам, які раніше своєчасно розраховувалися з банком за позиками і відсотками і мають належну фінансову стійкість, яка забезпечить погашення кредиту в майбутньому.

До кредитів з підвищеним ризиком відносяться бланкові кредити і кредити, надані клієнтам з нестійким фінансовим положенням або які допускали прострочені платежі банку у минулому.

За термінами повернення розрізняють кредити:

- термінові

- до запитання

- відстрочені (пролонговані)

- прострочені.

Термінові — це кредити, термін погашення яких ще не наступив.

Кредити до запитання видаються банком на невизначений термін. Погашаються вони у міру появи для цього можливостей у клієнта. Але позичальник може погасити такі кредити на першу вимогу банка. Відстроченими є кредити, погашення яких на прохання клієнта банк переніс на більш пізній термін.

Простроченими вважаються кредити, які не погашені клієнтом в передбачений кредитним договором термін.

Звичайно, при кредитуванні банки повинні враховувати особливості будь-якого з перерахованих різновидів кредиту. Але обов'язково банківський кредит надається з дотриманням загальновизнаних принципів: цільовий характер кредиту, забезпечення повернення кредиту, надання кредиту на певний термін, платність кредиту.

Ці принципи можуть з часом змінюватися, але вони складають основу організації банківського кредитування.

Державний кредит — це кредит, одним з учасників якого (позичальником або кредитором) є держава. Його призначення — вирішувати загальнодержавні проблеми (покриття дефіциту державного бюджету, надання кредитної допомоги окремим суб'єктам господарювання або категоріям населення).

Розвиток державної форми кредиту має давню історію. Така форма кредиту виникла в XVII –XVIII ст. в Голландії, Іспанії і Великобританії.

За своїм економічним змістом державний кредит пов'язаний з державним боргом. В економічній науці принципи і механізми застосування державного кредиту якнайповніші і обґрунтовано розглянуті в кейнсіанській теорії.

Структуру державного кредиту можна представити таким чином

1. Залежно від статусу позичальника:

- централізований державний кредит (державні цінні папери випускаються урядом (Міністерством фінансів);

- децентралізований державний кредит (цінні папери випускають місцеві органи влади).

2. Залежно від місця розміщення державного кредиту:

- внутрішня державна позика;

- зовнішня державна позика.

3. Залежно від термінів погашення:

- довгостроковий (понад 5 років);

- середньостроковий (від 1 року до 3-х літ);

- короткостроковий (до 1 року).

4. За видами прибутковості:

- процентні позики;

- безпроцентні (дисконтні позики) – державні цінні папери реалізуються за ціною нижче за їх номінальну вартість; різниця між ціною придбання і номінальною вартістю облігації, яка відшкодовується власнику під час погашення, складає дохід від цінного паперу.

- виграшні позики – державні цінні папери реалізуються без встановлення фіксованого відсотка; власники одержують дохід за умови включення даного номера облігації у виграшний тираж погашення.

Особливе місце в системі державного фінансування і кредитування займають державні лотереї – розиграш державних грошових сум або речей за допомогою платних квитків.

Державні цінні папери свідчать про право власності і відносяться до державного кредиту. Випуск ОВДП в Україні почався з 1995р. Відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» рішення про випуск ОВДП приймає Кабінет Міністрів України. Випуск ОВДП здійснює Міністерство фінансів. Перший аукціон НБУ з продажу ОВГЗ відбувся в 1995р. в березні. Аукціони по первинному розміщенню державних цінних паперів проводилися щонеділі. Спочатку в аукціонах по розміщенню ОВДП брали участь тільки комерційні банки.

Основні характеристики ОВДП:

Емітент – Міністерство фінансів України;

Генеральний і платіжний агент – НБУ;

Розміщення ОВДП – на аукціоні через комерційні банки;

Терміни – 3,6,9,12 місяців.

Покупці ОВДП – юридичні особи і фізичні (з 1997р.).

В 1998р. в Україні здійснений випуск конверсійних ОВДП з терміном погашення 36, 42, 48, 54 і 66 місяців з метою заміни на добровільних умовах ОВДП 1997-1998 рр. Міністерство фінансів виступає гарантом погашення конверсійних операцій і процентного доходу по них від імені Кабінету Міністрів України.

13.10.1997р. рішенням Державної комісії по цінних паперам і фондовому ринку затверджено Положення про порядок випуску і обігу облігацій місцевої позики. Встановлено, що джерелами погашення облігацій місцевої позики не можуть бути кошти від випуску нової позики для виключення можливості виникнення «фінансових пірамід». Максимальний розмір випуску повинен складати не більше 30% прибуткової частини емітента за попередній рік.

Споживчий кредит — кредит, який надається юридичним або фізичним особам на споживчу мету. Він може надаватися як банками і кредитними установами небанківського типу, а також юридичними і фізичними особами. В Україні кредитними установами небанківського типу, які надають споживчий кредит, є ломбарди, кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торгові організації (продаж товарів з розстрочкою платежу). Кредити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють в результаті розподілу прибутку, який залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчу мету.

В Правилах торгівлі в розстрочку від 1.07.1998р. встановлений порядок продажу суб'єктами господарювання непродовольчих товарів фізичним особам в кредит, тобто за умови відстрочення кінцевого розрахунку на обумовлений термін і під певний відсоток.

Продаж товарів в кредит здійснюється громадянам, які мають постійні дохід і постійно проживають в місті або іншому населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарювання.

Продаж товарів в розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу товарів в розстрочку, який полягає по встановленій формі між суб'єктом господарювання і фізичною особою (покупцем), відповідно до якої суб'єкт господарювання зобов'язав передати обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар в терміни і в розмірах, передбачених договором.

Договір полягає за умови пред'явлення покупцем паспорта і довідки для придбання товарів в розстрочку, яка видається за місцем роботи, а непрацюючим пенсіонерам - органом, який призначив пенсію.

Розмір відсотка за користування кредитом встановлює продавець, але не вище за діючих на момент продажу товари річних ставок на кредити банку, який обслуговує продавця.

Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит грає значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, яке, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг в країні.

Міжнародний кредит — це переміщення позикового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб'єкти ті ж самі, що і при національному (внутрішньоекономічному) кредиті — банки, підприємства, держава, населення. Проте, ознакою цього кредиту є приналежність кредитора і позичальника до різних країн.

Міжнародний кредит функціонує в різних формах. Так, залежно від того, хто є кредитором, розрізняють:

- фірмовий

- банківський

- урядовий кредити.

Фірмовий кредит — це комерційний кредит на міжнародному рівні, якщо іноземний експортер продає товар вітчизняному імпортеру в кредит. Цей кредит є ризикованим для експортера, а тому він вимагає відповідних гарантій його погашення.

Більш гнучким в міжнародних відносинах є банківський кредит, коли однією із сторін кредитних відносин є банк.

Урядовий кредит може надаватися урядом однієї країни уряду іншої країни в рамках укладеного між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках.

До міжнародних можна віднести і кредити, які надаються країнам міжнародними валютно-фінансовими організаціями — Міжнародним валютним фондом, Міжнародним банком реконструкції і розвитку, Європейським банком реконструкції і розвитку і іншими подібними організаціями.

Міжнародний кредит також ділиться на фінансовий, який надається в грошовій (валютної) формі, і комерційний, який надається в товарній формі.

 

 

Позиковий відсоток

Виробничі відносини визначають соціально-економічну природу відсотка. Позиковий відсоток є платнею за користування позиковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником щодо величини відсотка, термінів і методів його сплати виникають певні економічні відносини, тому відсоток є економічною категорією.

Абсолютна величина доходу, яку одержують від надання грошей у позику в будь-якій формі, називаються процентними грошима, або відсотками.

Для відносин з приводу відсотка характерний те, що вони відображають єдність щодо його сплати і отримання. Сплата відсотка за використання споживчої вартості позикового капіталу є передача певної частини вартості без отримання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кредитора.

Джерелом сплати відсотка є додаткова вартість, яка створюється в процесі виробництва, а його кількісним визначенням — його норма.

Норма позикового відсотка — це відношення суми річного доходу, отриманого на позиковий капітал, до суми капіталу, наданого в позику, помножене на 100.

На практиці норма позикового відсотка виступає у формі процентної ставки — відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка визначається у відсотках і у вигляді десяткового або звичайного дробу.

Інтервал часу, з якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування відсотків. За такий період беруть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначити величину процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, множивши на півріччя, квартал, місяць або день відповідно на чи 2, 4, 12 365.

Норма позикового відсотка знаходиться в певній залежності від норми прибутку: в звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми відсотка.

Рівень норми позикового відсотка встановлюється під впливом конкуренції на ринку позикових капіталів і залежить від співвідношення попиту і пропозиції позикового капіталу. Чим більший попит на кредит, тим вища норма відсотка. Слід розрізняти ринкову норму відсотка, яка існує в кожний даний момент на грошовому ринку, і середню норму відсотка, тобто норму відсотка за певний період. Процентні ставки диференціюються залежно від виду кредиту, його цільового призначення і забезпеченості повернення, його розміру і термінів користування, особи клієнта і т.п..

Окрім норми прибутку, на рівень норми відсотка впливає багато інших об'єктивних і суб'єктивних чинників, а саме:

— розміри грошових накопичень і заощаджень в суспільстві і товарно-грошова збалансованість виробництва;

— масштаби виробництва, рівень його спеціалізації і кооперація;

— співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави;

— циклічність коливань виробництва;

— сезонність умов виробництва і реалізації продукції;

—темпи інфляції, прискорення якої викличе підвищення процентних ставок, яка служить захистом від знецінення позикового капіталу. При цьому розрізняють номінальну і реальну (з урахуванням рівня інфляції) процентні ставки. Якщо темпи інфляції випереджають зростання процентної ставки, остання стає “негативною”, тобто такий, коли відсоток стягується з кредитора;

— своєчасність повернення кредиту;

—рівень кредитно-грошового регулювання економіки центральним банком за допомогою процентних ставок і інших властивих йому інструментів, їх диференціація залежно від грошово-кредитної політики;

— міжнародні чинники, особливо вільний перелив капіталів з країни в країну, перш за все так званих “гарячих грошей”.

В умовах економічної кризи важливо враховувати рух позикового капіталу і відсотка на різних фазах промислового циклу. Це витікає з того, що позиковий капітал обслуговує переважно кругообіг функціонуючого капіталу, а тому закономірності цього руху обумовлені, перш за все циклічними коливаннями виробництва. Проте динаміка позикового і торговельно-промислового капіталу не завжди співпадає.

Скорочення виробництва і надлишок капіталу під час кризи супроводяться гострим недоліком позикового капіталу і різким підвищенням норми відсотка. Адже в даний час вкладники, щоб уберегти свої заощадження або грошові капітали від знецінення, стараються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення внесків. Крім того, щоб не збанкрутити, торговельно-промислові підприємці мають великий попит на кредит для погашення боргів.

Існують різні способи нарахування відсотків, які залежать від умов договору позики. Відповідно застосовують різні види процентних ставок, будь-яка з яких має свої ознаки. Зокрема, відсотки розрізняються по базі, яка береться для їх нарахування. Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки, які застосовуються на євроринку валют. При цьому змінної вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції — ЛІБОР. До ЛІБОР додається надбавка (спред) по кредитах. При цьому для розрахунків береться постійна або послідовно змінна база. В останньому випадку за базу береться сума, отримана на попередньому етапі нарощування, або дисконтування, інакше кажучи, відсотки нараховуються на відсотки. При постійній базі використовуються прості, а при змінній — складні процентні ставки. Процентні ставки можуть бути фіксованими або “плаваючими”. В останньому випадку фіксується не сама ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї.

Маржа - різниця між відсотками за наданий кредит і за залучені ресурси. Розмір маржі залежить від фінансового стану позичальника, терміну кредиту, темпів інфляції, процентної ставки, яка сплачена за залучені кредитні ресурси і т.п., і може бути постійною або змінною протягом терміну існування кредитних відносин між сторонами кредитної угоди. Іноді її розмір може обмежуватися центральним банком країни.

Поняття “маржа” в банківській практиці має і інші значення і способи визначення. Вона може також означати різницю між відсотками за кредит, які надаються різним категоріям позичальників, між сумою забезпечення, під яке надана позика, і сумою наданого кредиту, між ціною продажу і купівлі валюти або цінних паперів і т.п.

Позиковий відсоток виконує функції розподілу прибутку і збереження позикового капіталу.

Щодо розподільної функції, то, як вже наголошувалося, прибуток, отриманий позичальником з використанням позикового капіталу, розподіляється на дві частини — позиковий відсоток і підприємницький дохід. Пропорція такого розподілу обумовлюється дією перерахованих вище чинників і закріплюється кредитним договором. Причому сплата і розмір позикового відсотка мають імперативний характер, тобто його сплатою в обумовленому розмірі не можна уникнути. Значить, позичальнику належить лише та частина прибутку, який залишиться після сплати відсотків кредитору.

Банки як установи, які торгують грошима, здійснюють певні витрати на проведення своїх операцій, які покривають за рахунок власних доходів. Тому вони не можуть платити за кредити, надані їм підприємствами, організаціями, установами, населенням у вигляді залишків коштів на поточних рахунках або термінових депозитах або внесках, а також іншими банками, більше або стільки ж, які стягують самі. Процентна ставка за кредитні ресурси, яку платять банки, як правило, нижче став по кредитах, які їх надають банки, на розмір маржі.

Розподільна функція відсотка примушує позичальника раціонально використовувати надані йому кредитором в тимчасове користування кошти, щоб не тільки їх повернути, а і отримати додатковий дохід. Цього доходу може вистачити на сплату відсотків і отримання власного прибутку, ради якого позичальник вступив в кредитні відносини.

ТЕМА: «КРЕДИТНІ СИСТЕМИ»

План.

1. Сутність і структура кредитної системи.

2. Банківська система України і її характеристика.

3. Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи.