Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи

 

В останні десятиріччя у ряді розвинутих країн серйозну конкуренцію комерційним банкам надають спеціальні інститути - кредитні установи, як банківські, так і небанківські, які спеціалізуються на якій-небудь галузі кредитування.

Небанківські кредитно-фінансові установи є фінансовими посередниками грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх в прибуткові активи: в цінні папери і кредити (переважно довгострокові).

В своїй діяльності вони мають багато загального з банками:

n функціонують в тому ж секторі грошового ринку, що і банки - в секторі опосередкованого фінансування;

n формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно банкам, боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків, але також можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;

n їх діяльність по створенню зобов'язань і вимог базується на тих же умовах, що і банків.

Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:

n вона не пов'язана з тими операціями, які визначені як базові банківські;

n вона не торкається процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, тому немає необхідності контролювати їх діяльність так ретельно як банківську;

n вона є вузько спеціалізованою, причому за двома критеріями:

1) за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів;

2) за додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредиторам.

Формування грошових ресурсів небанківських кредитно-фінансових установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштамии власники не можуть так вільно розпоряджатися, як банківськими внесками.

Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних умовах і шляхом продажу посередником своїх цінних паперів. Звідси все СНКФУ можна розділити на дві групи:

1. Договірні фінансові посередники (залучають грошові кошти на підставі договору з кредитором (інвестором):

n страхові компанії;

n пенсійні фонди;

n ломбарди, лізингові, факторингові компанії;

2. Інвестиційні фінансові посередники (залучають кошти через продаж кредиторам своїх акцій, облігацій, паїв тощо):

n інвестиційні фонди;

n фінансові компанії;

n кредитні спілки та ін.

Зростанню впливу спеціалізованих небанківських установ сприяли три основні причини:

1) зростання доходів населення в розвинутих країнах;

2) активний розвиток ринку цінних паперів;

3) надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки.

Договірні фінансово-кредитні установи

Страхові компанії - це фінансові посередники, які спеціалізуються на наданні страхових послуг. Їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними лицями (через продаж страховок - полісів) спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).

Попит на послуги страхових компаній обумовлюється тим, що у економічних суб'єктів постійно існує небезпека настання яких-небудь несприятливих або катастрофічних подій, які приводять до значних фінансових втрат. Покрити ці втрати з поточних доходів практично неможливо, тому страхування є найвигіднішим відшкодуванням таких втрат, оскільки сума його може бути більше внесків страховок.

Страхові компанії умовно можна розділити на компанії по страхуванню життя, компанії по страхуванню майна від нещасних випадків.

Методи роботи у них однакові: продаючи страхові поліси, вони мобілізують певні суми коштів, які розміщують в прибуткові активи. З доходів за цими активами вони покривають свої операційні витрати, одержують прибутки. З мобілізованих коштів ці компанії створюють резерви для виплати відшкодувань при настанні страхових випадків. Відмінності між ними полягають в способах розміщення мобілізованих коштів в прибуткові активи.

Пенсійні фонди - це фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб до цільових фондів, з яких здійснюються пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. По механізму функціонування ці компанії нагадують компанії з страхування життя.

Внески до фонду здійснюються систематично протягом тривалого періоду, внаслідок чого нагромаджуються значні суми грошового капіталу. Оскільки терміни виходу на пенсію відомі, фонду легко спрогнозувати розміри пенсійних виплат в часі і відповідно розмістити вільні кошти в довгострокові прибуткові активи.

Пенсійні фонди можуть бути державні і приватні. Державні пенсійні фонди створюються за ініціативою центральних і місцевих органів влади.

Приватні пенсійні фонди створюються, як правило, за ініціативою певних фірм, страхових компаній для виплат пенсій і допомоги своїм працівникам.

Ломбарди спеціалізуються на видачі позик населенню під заставу рухомого майна. Засоби ломбардів формуються з внесків засновників, прибутку від його діяльності, виручки від реалізації закладеного майна. Вони можуть користуватися також банківським кредитом. Відносини між ломбардами і позичальниками оформляються спеціальними документами (ломбардними квитанціями), які мають статус договору між сторонами, що дає підстави відносити ломбард до групи договірних посередників.

Лізингові компанії спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, устаткування, машин і ін.) та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово оплачують їх вартість протягом певного терміну (5 – 10 років і більш). Оформляються лізингові договори договорами оренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу і банківських позик. Особливістю лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер, що достатньо зручно для позичальників. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має добрі перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сільському господарстві і малому бізнесі.

Факторингові компанії (фактори) – фінансові посередники, які спеціалізуються на придбанні у фірм прав на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Оплату за цими рахунками при настанні термінів одержує факторингова компанія. Оформляється така операція спеціальним договором між фактором і його клієнтом, який продає такі вимоги.

Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій з'єднуються елементи кредитування з посередницькими послугами. Тому дохід від факторингових операцій формується з двох частин:

1. Відсотка за виплачену клієнту суму.

2. Комісії, яка розраховується на суму придбаних у клієнта розрахункових документів.

Термін такого кредиту досить короткий, тому рівень відсотка за ним невисокий. Проте великі суми платіжних документів, які отримуються, і стягування комісії на всю суму забезпечують достатні доходи для розвитку цього бізнесу. Такі компанії, як правило, створюються при банках і широко користуються кредитами цих банків для здійснення своїх операцій. Окремі банки самостійно виконують такі операції для своїх клієнтів.

В Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990-1992 рр. Спочатку банки надавали факторингові послуги, а потім було створено декілька факторингових компаній. Проте з поглибленням платіжної кризи цей бізнес став надзвичайно ризикованим, і був згорнутий. В перспективі можливо його відродження, проте масштаби розвитку залежатимуть від стану платіжної дисципліни в економіці і від розвитку короткострокового банківського кредиту на платіжні потреби клієнтів типу овердрафт.