Платіжний баланс і золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання

Особливе місце в механізмі валютного регулювання займають платіжний баланс і золотовалютні резерви. Ця особливість полягає в тому, що саме через них реалізується внутрішній зв'язок стану валютного ринку країни із станом його національної економіки і забезпечується суто економічне регулювання валютної сфери.

Платіжний баланс — це співвідношення між валютними платежами економічних суб'єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами і валютними надходженнями ним з-за економічних кордонів країни (від нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць).

Формою платіжний баланс є статистичним звітом про надходження валютних коштів в країну і про витрачання їх за певний період в розрізі окремої статі, країн, груп країн. За економічним змістом — це макроекономічна модель, яка характеризує стан і динаміку зовнішньоекономічних відносин даної країни із зовнішнім світом.

В розділі І «Рахунки поточних операцій» по статті «Баланс товарів» відображаються всі переміщення товарів через економічні кордони країни з переходом права власності: експорт відбивається в графі «Надходження», імпорт — в графі «Платежі». Ця стаття займає ключове місце в платіжному балансі України (на неї доводиться понад 60% всіх валютних надходжень). Співвідношення обсягів надходжень і платежів за цією статтею називається торговим балансом. Якщо надходження перевищують платежі, то торговий баланс буде активним, а його сальдо — позитивним; якщо платежі перевищують надходження, то торговий баланс буде пасивним, а його сальдо — негативним.

По статті «Баланс послуг» враховується рух коштів у зв'язку з обміном між резидентами і нерезидентами різноманітними послугами: транспортними, будівельними, комунікаційними, туристичними, культурними, обслуговуванням урядових структур, іншими діловими послугами (науковими, технічними, консалтинговими, рекламними і ін.), фінансовими, ліцензійними, інформаційними і т.п.. Перелік послуг в міжнародних відносинах постійно розширяється і швидко зростають обсяги новітніх послуг, пов'язаних з розвитком сучасних інформаційних технологій. Це сприяє збалансувало надходжень і витрат за поточними операціями платіжного балансу з меншим вантаженням на національну економіку.

По статті «Доходи» враховується рух коштів, пов'язаний з доходами фізичних осіб-резидентів, отриманими в оплату роботи за кордоном, доходами від прямих інвестицій за кордоном (дивіденди за акціями, нерозподілений і реінвестований прибуток), доходами від портфельних інвестицій (відсотки за облігаціями і іншими борговими зобов'язаннями, дивіденди за акціями і т.п.), доходами від інших інвестицій (відсотки за довгостроковими і іншими кредитами і вимогами: депозитами, залишками коштів на коррахунках тощо.).

По статті «Поточні трансферти» враховується рух коштів на безеквівалентних основах — гуманітарна і технічна допомога, внески до фондів міжнародних організацій, безвідплатні перекази грошей з-за кордону фізичним особам (спадок, дарування, аліменти, членські внески до різних добродійних фондів і інших фондів і організацій і т.п.).

В розділі II «Рахунки операцій з капіталом і фінансових операцій» по статті «Капітальні трансферти» враховуються всі операції, пов'язані з передачею права власності на основний капітал або ануляцією боргів кредиторами, якщо рух вартості здійснюється на еквівалентній основі (державне фінансування великих проектів за кордоном, інвестиційні субсидії корпорацій своїм іноземним філіалам, придбання (чи реалізація) нефінансових активів — землі і його надр, патентів, авторських прав і т.п.). У всіх цих випадках відбувається зростання капіталу в одній країні і зменшення — в іншій. Воно може здійснюватися в грошовій і в матеріальній формах.

В розділі «Фінансові рахунки» показуються операції з купівлі-продажу та погашення фінансових вимог однієї країни до іншого. При цьому відбувається зміна власності на фінансові активи або пасиви країни. Всі фінансові операції класифікуються за трьома групами:

—«Прямі інвестиції», які є капітальними вкладеннями прямих інвесторів в зарубіжні підприємства. Вони здійснюються переважно для отримання прямим інвестором контрольного пакету акцій цих підприємств.

— «Портфельні інвестиції». До них належать операції з тими цінними паперами, придбання яких не є прямими інвестиціями (облігації, привілейовані акції, похідні фінансові інструменти, свідоцтва про участь в капіталі суспільств, векселя, депозитні сертифікати і т.п.).

— «Інші інвестиції», тобто переважно операції кредитного характеру: комерційний кредит; довгострокові позики, включаючи кредити МВФ і інших міжнародних організацій; короткострокові позики; депозити; інші активи або пасиви.

Операції «Фінансового рахунку» займають особливе місце в платіжному балансі, оскільки в них враховується не тільки звичайний рух фінансових ресурсів між країнами, ініційований окремими економічними суб'єктами, а і рух ресурсів на макрорівні з метою балансування платіжного балансу в цілому. Звичайно це робиться за рахунок статі «Портфельні інвестиції» і «Інші інвестиції». Наприклад, якщо по всіх статтях балансу загальна сума надходжень не покриває суму платежів, то, щоб зберегти стабільними кон'юнктуру валютного ринку і валютний курс, уряд і центральний банк вдаються до залучення портфельних інвестицій або кредитів МВФ і інших міжнародних організацій, на суму яких збільшаться надходження відповідно по статті «Портфельні інвестиції» чи «Інші інвестиції».

Проте у такий спосіб неможливо повністю збалансувати платіжний баланс, оскільки протягом року технологічно неможливо адекватно відкоректувати обсяги портфельних і інших інвестицій. Тому в цьому процесі беруть участь статті розділу III «Резервні активи», на яких відображається централізований золотовалютний запас країни. Якщо валютні надходження за всіма статтями розділів І і II тривалий час і значно перевищуватимуть валютні платежі, то кон'юнктура валютного ринку змінюватиметься так, що центральний банк буде вимушений скуповувати на ринку іноземну валюту і поповнювати свої резервні активи. І навпаки, при дефіциті балансу він витрачатиме свої резерви для підтримки валютного курсу.

Разом з тим механізм зміни резервних активів теж не забезпечує повне балансування платіжного балансу. Річ у тому, що кон'юнктура валютного ринку змінюється не тільки під впливом незбалансованості платіжного балансу або цей вплив «спізнюється» і проявляє себе в наступному звітному періоді. Через це обсяги сальдо платіжного балансу і обсяги операцій з валютної інтервенції, які склалися за відповідний період, не співпадають. Щоб зрівноважити загальні обсяги надходжень і платежів, в баланс введена стаття «Помилки і упущення», за якою проставляється необхідна для збалансування сума.

Платіжний баланс зіграє важливу роль в розробці і реалізації валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних зв'язків країни він дає ґрунтовну інформаційну базу для оцінки стану і перспектив розвитку валютних відносин.

З теоретичної точки зору, економічна роль платіжного балансу визначається тим, що відображені в ньому обороти роблять безпосередній вплив на попит і пропозицію на валютному ринку: надходження валюти створює передумови для формування пропозиції її, а платежі — для формування попиту на валюту.

В механізмі платіжного балансу важливе місце займають офіційні золотовалютні резерви (ЗВР), які враховуються по статті «Резервні активи» і служать офіційним механізмом врегулювання його сальдо. Активне сальдо платіжного балансу сприяє зростанню золотовалютних резервів, а пасивне — їх зменшенню. Проте економічна роль цих резервів не обмежується балансуванням платіжного балансу, а значно виходить за його межі. Тому управління ними можна розглядати як самостійний інструмент валютного і грошово-кредитного регулювання.

Золотовалютні резерви — це запаси іноземних фінансових активів і золота, які належать державі і знаходяться у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні і інші потреби, які мають загальноекономічне значення.

Золото, яке входить в офіційні золотовалютні резерви, безпосередньо не виступає в ліквідній формі. Щоб використовувати його для платежів за зовнішніми зобов'язаннями, золото спочатку слід продати на світовому ринку золота за валюту, яка є міжнародним платіжним засобом. Проте ця операція пов'язана з важливими ризиками, викликаними можливими змінами ринкової ціни на золото.

Оптимізація розміру золотовалютних резервів має важливе економічне значення тому що занижений їх обсяг погіршує платоспроможність країни на світовому ринку і обмежує регулятивні можливості держави в монетарній сфері, а завищений — приводить до заморожування значної частини національного багатства країни на тривалий період. Практичне рішення цього питання виявляється набагато складнішим, чим це може видатися на перший погляд. Широкий круг чинників, які визначають необхідність формування резервів і впливають на обсяг цих резервів, практично робить неможливим виготовлення універсального правила їх оптимізації, придатного для будь-якої країни і в будь-яких умовах. Не випадково фактичні обсяги цих резервів істотним чином коливаються в розрізі окремих країн.

Потреби в резервах, в їх трансакційному призначенні визначаються обсягами платежів за зовнішніми зобов'язаннями, пов'язаними з імпортом товарів і послуг, обслуговуванням зовнішнього боргу держави, експортом капіталу і т.п..

Отже, розміри централізованих резервів як запасу світової ліквідності визначаються:

— обсягами платежів за зовнішніми зобов'язаннями держави і недержавних економічних суб'єктів;

— рівнем збалансованості платіжного балансу країни;

—рівнем інтеграції національної економіки в світову і розвиненістю доступу резидентів до міжнародних валютних ринків.