Тема 10. Капітал. Витрати виробництва і прибуток

1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва.

2. Витрати виробництва.

3. Валовий дохід і прибуток підприємства. Норма прибутку.

4. Кругообіг і оборот промислового капіталу. Амортизація.

 

1. Кінцевою метою та рушійним мотивом підприємницької діяльності є прибуток. Механізм його утворення є складний і нерозривно пов’язаний з капіталом.

Поняття «капітал» часто вживається в різних значеннях. Як правило це всі засоби виробництва, створені людиною; приміщення, обладнання, машини, матеріали, інструменти, напівфабрикати, а також кошти, тобто грошовий капітал, призначений для організації виробництва. Деякі вчені говорять про людський капітал – знання, працездатність, досвід, освітні, культурні цінності і традиції людей тощо. Такий підхід до визначення капіталу є значним кроком уперед в економічній науці, особливо в умовах інформаційної ери, коли з’явилися і зростають фірми що продукують інформацію і знання. Вони в умовах науково-технічної революції стають новим важливим ресурсом і джерелом багатства. Як бачимо, капітал не можна розглядати як щось постійне, застигле. Він перебуває у русі, змінюється.

Утворення капіталу можливе за кількох умов. Першою умовою є заощадження. Другою важливою умовою утворення капіталу є вкладення заощаджених коштів у подальше виробництво: наприклад будівництво нових цехів, купівля кращих, високотехнологічних ліній, використання якіснішої сировини тощо. Отже без заощадження немає капіталу, а без капіталу нема прибутку.

 

2. У процесі кругообороту й обороту фондів в умовах ринку грошові затрати підприємства відособлюються від вартості у вигляді витрат і приймають форму собівартості продукції. Собівартість – це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Ці затрати включають:

1. матеріальні затрати;

2. витрати на оплату праці;

3. відрахування на державне соціальне страхування;

4. відрахування на обов’язкове медичне страхування;

5. амортизація основних фондів.

6. інші витрати.

Стаття «матеріальні затрати» включає затрати на матеріали за цінами придбання, а також відсотки за кредит, націнки, надбавки, комісійні винагороди, виплачені постачальниками, витрати на транспортування, зберігання, й доставку продукції силами сторонніх організацій. У статтю «інші витрати» включаються: відсотки за кредити банків, платежі за обов’язкове страхування майна, витрати на відрядження, плата за пожежну й сторожову охорону, витрати на гарантійний ремонт й обслуговування, оплата послуг зв’язку, плата за оренду, витрати на рекламу.

Підприємства визначають планову собівартість. Вона обчислюється на початку виробничого циклу на основі нормативів, технологічних карт і т. п. при складанні виробничо-фінансового плану. Фактична (звітна) собівартість визначається на основі фактично зроблених витрат. Зниження собівартості продукції має винятково важливе значення для розвитку виробництва, піднесення добробуту населення. Зниження собівартості залежить від економії живої та уречевленої праці. Основними шляхами зниження собівартості є такі:

- механізація і автоматизація виробництва;

- застосування прогресивних технологій;

- прогресивні зміни у структурі виробництва;

- спеціалізація і кооперування виробництва;

- удосконалення структури управління;

- раціональне розміщення виробництва;

- зниження цін на засоби виробництва, стимулювання економії живої та уречевленої праці.

 

За економічним змістом затрати діляться на: основні – пов’язані безпосередньо з виробництвом продукції і накладні, що включають витрати на організацію, управління, технічну підготовку й обслуговування виробництва, відсотки за кредит банку, витрати на охорону праці та оплату праці управлінського апарату, канцелярські витрати, тощо.

 

3. Реалізований чистий продукт – це валовий доход підприємства. Він складається із фонду оплати праці і чистого доходу.

Чистий доход підприємства являє собою різницю між вартістю продукції за цінами її реалізації і повною собівартістю. Він є джерелом грошових нагромаджень підприємства і доходів держави. На підприємстві чистий доход виступає у формі прибутку, який є основним узагальнюючим показником ефективності його діяльності.

Прибуток, що залишається після сплати податків та інших платежів у бюджет, - це чистий прибуток підприємства. Прибуток виконує три функції: 1) синтетичної вартісної оцінки затрат праці; 2) розподільну; 3) стимулюючу.

В умовах ринку механізм розподілу прибутку має велике значення. Від досконалості форм і методів розподілу прибутку залежить заінтересованість підприємств та окремих працівників у постійному зростанні й удосконаленні виробництва та підвищенні його ефективності. Тому на підприємствах самостійно формуються і використовуються два фонди економічного стимулювання: фонд споживання і фонд нагромадження. Фонд споживання включає фонд основної та додаткової заробітної плати, надання матеріальної допомоги працівникам, виплату дивідендів або відсотків.

Фонд нагромадження використовується на виробничий і соціальний розвиток підприємства.

Для визначення ефективності поточних витрат підприємства на виробництво продукції застосовують показник норми прибутку. Формула норми прибутку має такий вигляд:

П

П ^/ = ∙ 100 %

С

де П – маса прибутку від реалізації продукції; С – собівартість.

Головним чинником, що впливає на величину норми прибутку, є величина маси прибутку. Збільшення маси прибутку при тих самих фондах показує ступінь вигідності бізнесу.

На річну норму прибутку впливає швидкість обороту коштів, витрачених на виробництво.

Норма прибутку значною мірою залежить від економії витрат на зароби виробництва. Заощадження досягається завдяки впровадженню нової техніки, технології виробництва, наукової організації праці. Велике значення має збільшення кількості робочих змін протягом доби тощо. На норму прибутку впливають масштаби виробництва. Досвід показує, що в багатьох галузях велике виробництво має переваги перед дрібним. Переваги досягаються за рахунок поточного виробництва, поглиблення поділу праці, застосування продуктивнішого устаткування та інших чинників.

 

4. Капітал у формі фондів підприємства здійснює свій кругооборот, тобто знаходиться у постійному русі. Цей рух починається з купівлі засобів виробництва і робочої сили, продовжується у виробництві через поєднання факторів виробництва (засобів виробництва і робочої сили), здійснюється у випуску продукції та її реалізації. Потім цей процес повторюється знову і знову. Він одержав назву кругообігу фондів підприємства. В процесі кругообігу фонди послідовно змінюють свою форму: грошова форма фондів перетворюється у виробничу, а остання у товарну.

На першій стадії закуповуються необхідні засоби виробництва і робоча сила, гроші перетворюються у фактори виробництва – речовий і особистий.

На другій стадії кругообігу відбувається процес виробництва, який полягає у споживанні факторів виробництва і створенні нового продукту.

На третій стадії, яка є заключною, відбувається продаж виробленого товару, він перетворюється у гроші. Потім увесь процес повторюється. Перша і третя стадія здійснюються у сфері обміну, а друга – у сфері виробництва. Для забезпечення дійсної безперервності кругообігу необхідно також, щоб фонди підприємства одночасно знаходились в усіх трьох формах: частина у формі грошових фондів, частина у формі виробничих, частина у формі товарних фондів.

Оборот фондів не співпадає з часом їх кругообігу. Протягом одного кругообігу підприємцю повертається лише частина авансованих фондів. Повний оборот фондів передбачає повернення вартості усіх авансованих фондів у їх грошовій формі. Інакше кажучи, якщо підприємцю в результаті руху фондів повернулись усі витрачені на виробництво гроші з певним приростом, фонди підприємства здійснили один оборот. Скорочення часу обороту фондів дозволить одержати більший доход, адже тоді фонди здійснять більше обертів.

Грошові і товарні фонди підприємства обертаються в сфері обігу, виробничі – у сфері виробництва. Їх оборот має певні особливості.

Одна частина виробничих фондів переносить свою вартість на продукт поступово, протягом тривалого часу. Ці фонди, які представлені машинами, обладнанням, інструментами, виробничими спорудами тощо, називаються основними виробничими фондами.

Інша частина виробничих фондів переносить свою вартість на товар одразу, цілком на протязі одного циклу виробництва. Вона втілюється у сировині, паливі, енергії, робочій силі, тощо і називається оборотними фондами.

Основні фонди здійснюють один оборот за кілька років, а оборотні роблять декілька оборотів за рік.

Речові елементи основних виробничих фондів поступово зношуються у виробництві. Розрізняють фізичне і моральне зношування основних фондів.

Фізичний знос – це матеріальне зношування машин, інструментів, споруд та інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання.

Моральний знос основних фондів - це передчасна втрата основними фондами їхньої вартості або зменшення її внаслідок появи на ринку більш продуктивних чи дешевих основних фондів.

Амортизація основних фондів – це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт, що виробляється. Знос і амортизація - поняття не тотожні. Основні фонди зношуються нерівномірно, а амортизація нараховується рівномірно рівними частками щомісяця. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основних фондів називають амортизаційними. З них створюється фонд амортизації.