Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства

 

1. Економічні потреби суспільства.

2. Сутність суспільного виробництва.

3. Обмеженість ресурсів. Крива виробничих можливостей.

4. Закон зростання потреб.

5. Ефективність суспільного виробництва.

 

Головною рушійною силою економічного розвитку і розвитку цивілізації взагалі є різноманітність потреб людини.

Потреби – це бажання споживачів придбати і використати товари та послуги, без яких людина не може обійтись, або відчуває дискомфорт.

Американський соціолог Маслоу представив потреби у вигляді піраміди, де фундаментальними, базовими є фізіологічні потреби. Наступною стадією є потреба в безпеці. На третьому місці стоять соціальні потреби. На четвертому – потреба в визнанні суспільством. Найвищою потребою є потреба самоствердження, самореалізації.

Потреби можна класифікувати за різними критеріями. Розрізняють потреби першочергові і вторинні, матеріальні і духовні, індивідуальні, групові, колективні.

Немає жодної людини, яка могла б сказати, що їй усього досить, бо людські потреби безмежні. Необхідність задоволення своїх потреб спонукала людей до виробничої діяльності. Задовольняючи ті чи інші потреби й інтереси, людина тим самим підвищувала рівень свого добробуту.

Отже, потреби є головними мотивами поступального економічного розвитку людства. Кількісна і якісна безмежність економічних потреб є тим першоджерелом, яке спонукає людину до діяльності.

Економічна діяльність людини спрямована на задоволення її потреб. Усе, що призначене задовольняти ці потреби, називається економічними благами, або ресурсами. Блага розподіляються також на товари і послуги.

2.Основою життя суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ. Воно не тільки забезпечує людей необхідними споживчими благами, а і є рушієм технічного прогресу й розвитку людини. Процес виробництва матеріальних і духовних благ являє собою трудову діяльність людей. Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз:

а) власне виробництво;

б) розподіл;

в) обмін;

г) споживання.

За характером економічної діяльності людей у суспільному виробництві розрізняють три великі сфери, або блоки галузей:

1) основне виробництво;

2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва.

Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому.

Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку населення, примноженні їхніх розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня.

Процес виробництва завжди є результатом взаємодії певних факторів, які в економічній науці називають факторами виробництва або виробничими ресурсами.

Факторами виробництва є земля, праця, капітал.

Земля – це узагальнююче визначення всієї сукупності природних ресурсів.

Праця –це узагальнююче визначення людських ресурсів залучених до виробництва.

Капітал – це узагальнююче визначення майна (засобів виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам і використовується для створення товарів і послуг.

Особливим фактором виробництва є підприємницький талант.

Окремим фактором виробництва вважається інформація, необхідна для його функціонування.

У продуктивних силах завжди існують певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва. З розвитком технічного прогресу відносно менша кількість працівників використовує дедалі більшу масу засобів виробництва. Аналіз поєднання факторів виробництва із соціально-економічного боку має велике значення для характеристики економічного ладу суспільства. Ефективним слід визнати той суспільний лад, який забезпечує найвищий рівень народного добробуту.

3.Ресурси – це природні, сировинні, трудові, матеріальні засоби і запаси, фінансові цінності, які можуть бути використані у господарській діяльності людини. Ресурси характеризуються такими ознаками, як доступність та кількісна обмеженість. Виробничі ресурси обмежені, одні – відносно, інші абсолютно. Відносна обмеженість існує тому, що потреби випереджають можливості виробництва, абсолютна ж обмежена наявними ресурсами. Обмеживши потреби, можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів. Проте це тільки один бік проблеми. Значна частина ресурсів обмежені самою природою і рано чи пізно настане час їх вичерпання.

Обмеженість виробничих ресурсів зумовлює появу цілої низки складних економічних процесів і ситуацій. По-перше обмежені ресурси обмежують виробничу діяльність. По-друге, виникає потреба в прискоренні технічного прогресу, який допомагає вводити в обіг усе нові й нові ресурси. По-третє, виникає потреба всебічної економії виробничих ресурсів, ефективного і раціонального їх використання. І, по-четверте, актуальною стає проблема вибору виробничих ресурсів і пошуку альтернативних варіантів їх використання.

Загальним орієнтиром у виборі альтернативних варіантів використання ресурсів є досягнення повної їх зайнятості і повного обсягу виробництва.

Наявність варіантів у використанні ресурсів, якими володіє суспільство при певному рівні техніки та технології, зображують кривою виробничих можливостей. Якщо виробничі можливості використовуються неповно, то крива виробничих можливостей зміщується ліворуч. Якщо, навпаки, суспільство досягає нової межі у використанні наявних ресурсів або залучає нові, то крива зміщується праворуч.

4. Задоволення одних потреб завжди спричинює виникнення інших, більш різноманітних. Це відбувається з кількох причин:

Перша причина – людина не може одноразово задовольнити свої потреби в споживчих благах. Друга причина – людина завжди прагне до чогось нового, досконалішого, ніж уже має. Третя причина – на потреби ринкової економіки впливає конкуренція виробників, що постійно пропонують нові споживчі блага.

Таким чином продуктивні сили, невпинно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, що склалися, а й стають грунтом для виникнення нових потреб. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно і свідчить про дію в суспільстві об’єктивного закону зростання потреб.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання потреб, а зміну їхньої структури, їхній новий якісний рівень. У сфері економічних відносин потреби проявляються як інтереси, тобто задоволення потреб забезпечуються в процесі реалізації економічних інтересів та є рушійною силою економічного й духовного прогресу людства.

5.Однією з найважливіших якісних характеристик суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну та економічну ефективність. Соціальна ефективність показує, наскільки господарська діяльність спрямована на задоволення потреб людини. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то звичайно дане суспільне виробництво є соціально ефективним.

Показниками соціальної ефективності є:

· Розмір ВНП та НД на душу населення.

· Частка фонду споживання в НД.

· Рівень життя населення.

· Якість життя населення або індекс розвитку людини.

Рівень життя – це рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами, необхідними для їхнього нормального існування.

Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сімю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту – споживчому кошику.

Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату. Чим дешевше, з меншими затратами обходиться суспільству виготовлення матеріальних і духовних благ і чим більше їх створюється, тим буде вищою економічна ефективність суспільного виробництва.

Однак цей показник дуже узагальнений, оскільки характеризує ефективність усіх сукупних витрат, які припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників: продуктивність праці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріаловіддача; матеріаломісткість; капіталомісткість; екологоефекивність.