Банк - це економічна установа, що спеціалізується на кредитуванні, посередництві в грошових розрахунках і операціях з цінними паперами.

Отже функціонування ринку безпосередньо залежить від розвитку ринкової інфраструктури, яка забезпечує життєдіяльність стійкість інформаційне та наукове забезпечення, страховий та правовий захист суб’єктів ринку.

 

Тема 9. Підприємство і підприємництво

 

1. Зміст, основні принципи та умови підприємницької діяльності.

2. Підприємство - первинна ланка ринкової економіки.

3. Загальні економіко-правові основи розвитку підприємництва в Україні.

 

1. Діяльність підприємства будь-якого виду нерозривно пов’язана з підприємництвом.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна діяльність яка спрямована на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання прибутку і передбачає здійснення нововведень, використання власних коштів, а також готовність ризикувати.

Підприємницька діяльність за своїми обсягами і результатами прирівнюється до витрат найбільш кваліфікованої праці. Підприємницький талант розглядається як рідкісний (обмежений) виробничий ресурс, без якого неможливе суспільне виробництво. Таким чином підприємництво – особливий, новаторський стиль економічної поведінки, в основі якого знаходиться постійний пошук нових виробничих можливостей і ресурсів. Процвітає лише той, хто вміло ризикує, впроваджує нові, економічно доцільні технології, удосконалює організацію виробництва і збуту продукту.

У Законі України «Про підприємництво» названі основні принципи, за якими здійснюється підприємництво:

- вільний вибір діяльності на добровільних засадах, залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

- вільне наймання працівників;

- залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою – зовнішньоекономічної діяльності;

- використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Основними умовами підприємництва є реальний плюралізм форм власності, наукова правова база, стабільна політична ситуація, виважена економічна політика держави, щодо підприємництва, сприятлива суспільна думка та ін. В Україні найважливішими передумовами підприємництва є проведення роздержавлення і приватизації в оптимальних масштабах, демонополізація виробництва, активна підтримка державою інвестиційних процесів для різних суб’єктів підприємницької діяльності.

 

2. Підприємці реалізують свій підприємницький потенціал через такі організаційно-правові структури, як підприємства. Це заводи, фабрики, банки, магазини, фермерські господарства, дослідницькі фірми тощо, на яких виробляються певні товари або надаються послуги з метою отримання прибутку.

Закон України «Про підприємство» визначає: «Підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку».

Підприємство як основний суб’єкт ринкової економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми товарний знак.

Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб’єктами, які здійснюють розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємств залежить економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.

Реальним суб’єктом ринкових відносин підприємство може бути за таких умов:

1) підприємство є економічно самостійним товаровиробником. Це дає йому змогу на свій розсуд використовувати майно, що йому належить, визначати програму дій, обирати постачальників та споживачів, формувати ціни і розпоряджатися доходами, що залишаються після сплати податків.

2) стимулом його діяльності є прибуток у процесі кругообороту капіталу.

3) несе економічну відповідальність господарської діяльності як поточними доходами так і капіталом

Створення подібного середовища означає, що країна живе за законами ринкової економіки.

Такі умови у період перехідної економіки лише створюються. Цей процес складний і охоплює значний період, поки відбудуться трансформаційні процеси у формах власності, структурі та організації виробництва.

Підприємство виконує такі функції:

- організаційну;

- відтворювальну;

- соціальну.

Залежно від основних форм власності (приватна, колективна, державна) розрізняють такі організаційні види підприємств – одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація (акціонерне товариство), державне підприємство.

Одноосібне володіння – підприємство, в якому майно належить одному суб’єкту, що самостійно веде справу, отримує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу.

Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До перших належить: економічна самостійність, свобода і оперативність дій, високий безпосередній стимул до ефективного виробництва, низькі організаційні витрати. Недоліками одноосібних володінь є передусім те, що їхніх фінансових ресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури не охоче надають їм кредити у достатніх розмірах. Багатоманітність обов’язків, які покладаються на власника підприємства у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, які стають причиною не тільки значних витрат, а навіть і банкрутства. Через це одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою формою організації. Щороку значна кількість їх як виникає, так і припиняє свою діяльність.

Партнерство, або товариство - форма організації бізнесу, що засновується на об’єднанні (пайовому, дольовому) майна різних власників.

Паї відіграють двоїсту роль. По-перше, одержання товариством прибутку після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу та розподілу між його членами на доход, пропорційно паям. По-друге, надання права голосу. Кількість їх кожний член отримує пропорційно його паю.

Як правило товариства – це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише зі згоди більшості їхніх членів. Кількість членів товариства, які особисто беруть участь у їхній роботі, відносно невелика.

Розрізняють такі види партнерства:

- повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю);

- товариство з обмеженою відповідальністю;

- змішане (коммандитне) товариство.

Найпоширенішим є повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю). Його учасники несуть відповідальність за роботу фірми в розмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів. Найчастіше статус повного партнерства використовують невеликі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо).

У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при створенні товариства. Такі партнерства характерні для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкою природних ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах.

Змішане (коммандитне) товариство об’єднує частину своїх членів за принципом повної «необмеженої» відповідальності «дійсні члени», а частину за принципом обмеженої відповідальності, майнова відповідальність яких поширюється лише на внесок, зроблений учасниками у капітал товариства.

Частка партнерства у ринковій економіці відносно невелика, але має ряд переваг перед одноосібними володіннями, що виявляються у зростанні фінансових можливостях фірми внаслідок об’єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і створенні довіри у банків для отримання кредиту; вдосконаленні управління в результаті розподілу управлінських функцій між партнерами. Недоліками цієї форми організації є можливі розходження в поглядах інтересах партнерів, що ускладнює процес управління.

Корпорація (акціонерне товариство) – провідна форма сучасного підприємництва в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те, що кількість їх невелика, у створенні валового внутрішнього продукту їм належить провідна роль.

Корпорація є юридичною особою, що утворюється об’єднанням акціонерів і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки кожен акціонер відповідає за свої зобов’язання лише власним капіталом. Отже майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.

Вищим органом управління корпорації є загальні збори акціонерів.

Державні підприємства засновані на державній власності, яка має два рівні загальнодержавний і комунальний. Майном і виробничо-комерційною діяльністю загальнодержавних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади.

Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади.

За розміром підприємства бувають малі, середні та великі.

За сферою діяльності підприємства різних галузей можна згрупувати за видом діяльності так: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.

 

3. В умовах формування підприємницьких структур, особливо в нашій країні, де багато років панував безроздільний монополізм державного сектору економіки, великого значення набуває чітке визначення прав, обов’язків і відповідальності підприємців. Це потребує розробки законодавчих актів, у яких вони визначаються, а також здійснення правового, матеріального, фінансового, соціально-економічного та організаційного регулювання розвитку підприємницької діяльності з боку держави. Для здійснення підприємницької діяльності встановлюються правові гарантії. В той же час підприємець персонально відповідає за зобов’язаннями пов’язаними з цією діяльністю. Він зобов’язаний відповідати за охорону навколишнього середовища, додержання заходів щодо техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни і санітарії тощо.

Держава має гарантувати не тільки правове забезпечення, а й економічну та організаційну підтримку. Економічна підтримка передбачає:

- запровадження фінансово-кредитної бази підтримки підприємництва завдяки створенню мережі комерційних банків і страхових компаній для надання індивідуальних позик;

- запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств;

- встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, що здійснюють інноваційні проекти, модернізацію і відкриття нових виробництв.

 

В Україні перша хвиля підприємців прийшла з кооперативним рухом у «горбачовську перебудову». Колективний портрет цієї групи дуже контрастний. Тут і «червоні директори» і вчорашні кримінальники. Громадська думка з недовірою сприйняла доморослих підприємців. Тепер в Україні відбувається приплив нової, другої хвилі підприємців, більш цивілізованих, хоча й не менш агресивних. Зараз вище цінуються знання, професіоналізм, уміння. Без них вести бізнес у банківській справі, оптовій торгівлі, сфері туризму, інформатики та комунікацій просто немислимо. Майбутня третя хвиля вже по-справжньому цивілізованих підприємців прийде у найближчому майбутньому, вона вже зароджується.