Тема 12. Економічне зростання і його чинники.

Економічні цикли

1. Економічне зростання. Типи економічного зростання.

2. Фактори економічного зростання.

3. Циклічність економічного розвитку.

4. Проблеми економічного зростання в Україні.

 

1. Динаміка відтворення завжди має певний вектор. Це дає змогу застосувати до національної економіки такі параметри, як її минуле, сучасне і майбутнє, тобто уявити її еволюцію як послідовну і закономірну зміну стану економіки. Якщо у процесі відтворення відбувається зростання обсягу національного продукту то має місце економічне зростання.

Економічне зростання – це поступове зростання економіки в довгостроковому періоді. Рівень реального ВВП служить критерієм економічного добробуту суспільства, а зміна ВВП – показником економічного зростання. Одна з головних цілей макроекономіки – досягти економічного зростання. Основним у теорії економічного зростання є питання, яким чином можна збільшити обсяг ВВП в довгостроковому періоді, тобто в умовах повної зайнятості.

Економічне зростання вимірюється двома взаємопов’язаними способами:

1). Зростанням реального ВВП за певний період часу;

2). Зростанням обсягу ВВП на душу населення за певний період часу. Як правило за рік.

Використання того чи іншого означення залежить від проблем, які розглядаються. Наприклад, якщо розглядаються проблеми бюджету країни, то доцільно використовувати перше означення. Якщо вирішуються проблеми добробуту, то перевага віддається другому означенню.

Економічне зростання вимірюється такими показниками: коефіцієнт зростання ВВП, темп зростання ВВП та темп приросту ВВП.

Існують два типи економічного зростання:

1) екстенсивний, коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів.

2) інтенсивний, коли зростає ефективність використання ресурсів шляхом вдосконалення техніки та технологій. До цього типу економічного зростання відносять: технологічний прогрес, рівень освіти та професійної перепідготовки кадрів, економія за рахунок зростання масштабу виробництва, поліпшення розподілу ресурсів, законодавчі, інституційні та інші чинники.

 

2. У макроекономіці розрізняють три групи чинників економічного зростання:

1) чинники пропозиції – природні ресурси, людський капітал, праця, основний капітал, рівень технологій.

2) чинники попиту – споживчі, інвестиційні та державні витрати, чистий обсяг експорту, рівень цін.

3) чинники розподілу – чинники які забезпечують ефективне використання ресурсів.

 

Найбільше впливають на економічне зростання чинники пропозиції. Крім того, чинники економічного зростання поділяють на прямі та непрямі.

До прямих чинників економічного зростання відносяться: збільшення чисельності робочої сили, нагромадження фізичного капіталу, технологічний прогрес.

До непрямих чинників економічного зростання належать: податкова, цінова, зовнішньо-економічна політика держави.

Одним із найпростіших пояснень різниць рівнів життя у бідних та багатих країнах є різниця в продуктивності праці. Рівень продуктивності праці визначається такими чинникам: 1) фізичний капітал; 2) людський капітал; 3) праця; 4) технологічні знання; 5) природні ресурси.

Зараз в розвинутих країнах провідну роль у поясненні економічного зростання відіграють інтенсивні чинники – технічний прогрес, організація та управління виробництвом, загальна і професійна освіта.

До чинників які негативно впливають на економічне зростання і, відповідно, стримують його, належать: 1) злочини в господарській діяльності; 2) недобросовісне ставлення до праці; 3) страйки; 4) великі капіталовкладення в охорону навколишнього середовища.

До прискорюючи чинників економічного зростання належать: 1) сприятливі запаси природних ресурсів; 2) сприятливі кліматичні умови; 3) сприятлива соціальна, культурна ситуація в суспільстві; 4) стабільність політичної системи.

За світовим досвідом державне регулювання економічного зростання здійснюється відповідно до кейнсіанських та неокласичних ідей.

1) політика вимушеного державного регулювання.

2) Політика короткострокової стабілізації.

3) Політика структурного балансування.

4) Політика прискореної амортизації.

5) Політика «економіки пропозиції».

 

3. Ринкова економіка розвивається циклічно. Економічне зростання змінюється спадом виробництва, розквіт – кризою і депресією. Багаторічні спостереження засвідчують, що циклічні коливання відбуваються з певною послідовністю. Це дає підстави розглядати циклічність як загальну закономірність економічного розвитку. Кожен цикл складається із чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення.

Криза розпочинається із труднощів збуту виробленої продукції, що згодом веде до скорочення виробництва, зайнятості і попиту на інвестиції. Ціни знижуються, але зростає попит на гроші і максимально зростає ставка позичкового відсотка. Паніка охоплює ринок цінних паперів, курс акцій швидко падає. Тимчасово закриваються або банкрутують фірми, передусім дрібні.

Такою є болісна реакція ринку на порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією, виробництвом і споживанням, тобто втрату необхідних пропорцій розвитку. Криза несе на собі як руйнівну, так і конструктивну функцію.

Криза є необхідною ланкою економічного оновлення, інструментом формування нової, вищої (порівняно з попереднім розвитком) системи структурних зв’язків, однією з найважливіших умов самовдосконалення ринкового механізму.

Депресія – фаза циклу, яка проявляється у застої виробництва. Суспільний продукт уже не зменшується, але й не зростає; стабільними на низькому рівні стають ціни, незмінним є високий рівень безробіття, відсоткова ставка падає до мінімального значення. Проте поступово товарні запас (нереалізована продукція) зникають, зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається із незначного зростання обсягу виробництва у відповідь на зростання попиту і помітного скорочення безробіття. Підприємці, намагаючись відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції у нову, більш продуктивну техніку, що пожвавлює попит – спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Нарешті обсяг виробництва досягає найвищого попереднього рівня і економіка вступає в фазу піднесення.

Піднесення (зростання) – така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Будуються нові підприємства, зростає зайнятість, попит на капітальні і споживчі блага, збільшуються доходи і прибутки, зростають ціни і процентні ставки, розширюється комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує грунт для наступної кризи і нового циклу.

В економічній теорії розглядаються десятки думок щодо причин циклічних коливань. Одні бачать їх у низькій купівельній спроможності населення, інші – в порушенні рівноваги між інвестиціями і заощадженнями, треті у розладі грошово-кредитної системи. Але всі сходяться на тому, що необхідно враховувати сукупність усіх чинників – зовнішніх і внутрішніх.

До зовнішніх чинників, що знаходяться поза економічною системою відносять:

а) війни, революції, інші політичні потрясіння;

б) відкриття великих родовищ корисних копалин;

в) освоєння нових територій, міграція населення;

г) природні катаклізми;

д) значні прориви в технології.

Внутрішні чинники, характерні для економічної системи:

а) фізичний термін служби основного капіталу;

б) динаміка власного споживання, що спричиняє зміну обсягів виробництва і зайнятості;

в) динаміка інвестицій;

г) економічна політика держави.

Одним з головних положень теорії циклічності є те, що дія цих чинників об’єктивна і вони обов’язково мають враховуватись в економічній політиці держави. Циклічність, як об’єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткі (3 – 4 роки), середні (7 – 8 років) і великі економічні цикли (40 – 60 років). Сучасна держава володіє великим набором економічних інструментів, здатних стримати «перегрів» економіки або прискорити її темпи на фазі депресії. Використовуючи податкову систему держава стимулює або стримує ділову активність в певних сферах діяльності. Використовуючи систему пільг, уряд може здійснювати цілеспрямований вплив на конкретні групи підприємств. З тією ж метою використовується кредитна та бюджетна політика держави.

 

4. Економіка України на протязі 90-х років знаходилася у стані глибокої кризи. Обсяг ВВП знизився на 70%, промислової продукції – на 57%, реальна заробітна плата знизилась більш ніж утричі. Інфляція 1993 р. досягла свого апогею – 10200%. Новітня економічна історія не знає інших зразків наскільки глибокої кризи в мирний час.

Які ж причини економічної кризи?

Їх небагато. Одні мають об’єктивний характер і пов’язані із системною кризою, що вразила адміністративно-командну систему Радянського Союзу. Але були й суб’єктивні причини кризи. Вони пов’язані з непрофесійним підходом правлячої еліти до вибору методів реформування командної економіки. Втратити за десятиліття 70% економічного потенціалу можна було тільки за умови повної відстороненості правлячої еліти від керування народним господарством. стратегія і тактика проведення реформ тільки декларувалися. Результатом стали кримінальні форми приватизації, відтік капіталу за кордон, розширення тіньової господарської діяльності. Сьогодні поступальний розвиток економіки залежить більшою мірою від позаекономічних чинників. Уряд має користуватися довірою населення, а законодавча і судова влада повинні бути відповідальними. Розширення і підтримка конкурентного середовища, правове забезпечення і захист підприємництва дадуть можливість поліпшити інвестиційний клімат у країні. Стабільне економічне зростання може бути забезпечене тільки розвитком внутрішнього ринку, підтримкою вітчизняного підприємництва, особливо малого бізнесу. Але процвітання його і держави вимагає вдосконалення податкової системи. Ще один напрям державної політики, спрямованої на забезпечення економічного зростання, підтримка сільського господарства, протекціоністська політика щодо нових форм господарювання на селі, у тому числі фермерства. Розвиток внутрішнього виробництва зміцнить експортний потенціал, що дасть Україні можливість посісти гідне місце в системі світового господарства.