Тема 11. Форми суспільного продукту в процесі відтворення

 

1. Сутність та види суспільного відтворення.

2. Суспільний продукт і його форми.

3. Національне багатство.

 

1. Відтворення - це процес виробництва, який постійно повторюється і поновлюється. Процес відтворення передбачає розширене відтворення сукупного суспільного продукту, робочої сили, виробничих відносин і відтворення природних ресурсів.

Головним фактором виробництва є робоча сила. Віддавши відповідну порцію праці, працівник повинен відтворити свою робочу силу, поновити її через особисте споживання. У більш широкому розумінні процес відтворення робочої сили полягає у зміні поколінь працівників.

Інший фактор – засоби виробництва. Зношені машини, обладнання, інструменти, споруди тощо (основні виробничі фонди) повинні бути відновленими, тобто заміненими іншими або відремонтованими. Відтворення не може здійснюватись і без постійного поповнення запасів сировини, палива, енергії тощо (оборотних фондів).

Для поновлення виробництва слід не просто забезпечити наявність нових засобів виробництва і робочої сили, а здійснити їх сполучення у визначених кількісних пропорціях. Це - передумова безперебійного відтворення, рівноваги суспільного виробництва.

Постійне відтворення робочої сили і засобів виробництва, а також природних ресурсів означає відтворення продуктивних сил. Водночас відтворюються і відповідні економічні відносини. Отже відбувається відтворення всієї економічної системи.

Розрізняють два види відтворення: просте і розширене. При простому відтворенні обсяги суспільного продукту у кожному наступному циклі виробництва залишаються незмінними. При цьому весь додатковий продукт використовується на особисте споживання, тобто відсутній фонд нагромадження.

При розширеному відтворенні масштаби суспільного продукту зростають. Джерелом розширення виробництва стає додатковий продукт, частина якого утворює фонд нагромадження, що використовується для розширення засобів виробництва і робочої сили.

По своїй натурально-речовій формі увесь суспільний продукт поділяється на дві частини: перша включає засоби виробництва, друга – предмети споживання.

Між різними частинами суспільного продукту, як по їх функціональному призначенню (фонди заміщення, споживання і нагромадження), так і по натурально-речовій формі (засоби виробництва і предмети споживання) повинні існувати строгі співвідношення, пропорції. У цьому - запорука рівноваги суспільного виробництва. Диспропорція між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання в економіці України, як і в цілому в господарстві колишнього СРСР, була обумовлена догмами марксистсько-ленінської політекономії. Це обумовило принаймні два тяжких наслідки:

1) суцільний дефіцит сировинних і продовольчих ресурсів, 2) занепад соціальної сфери і погіршення становища народу. Тому для вирішення цих проблем необхідно провести структурну перебудову економіки України.

 

2. Основними показниками ринкової економіки, які досліджує макроекономіка є: валовий суспільний продукт, національний доход, національне багатство, валовий внутрішній продукт, необхідний і додатковий продукт суспільства.

Сума усіх споживних вартостей, створених у суспільстві за певний період часу, складає валовий (сукупний) суспільний продукт. В склад суспільного продукту входять різноманітні матеріальні і нематеріальні блага та послуги. Вони створюються в матеріальному і нематеріальному виробництві та сфері послуг. Як вартість суспільний продукт поділяється на три частини: фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд заміщення – це стара, перенесена вартість втілена в суспільному продукті. Фонд заміщення використовується для заміни (заміщення) зношених засобів виробництва.

Фонд споживання – це та частина нової, добавленої вартості суспільного продукту, яка використовується для особистого споживання населення.

Фонд нагромадження – це та частина добавленої вартості, втіленої в суспільному продукті, яка використовується для розширення суспільного виробництва шляхом збільшення кількості засобів виробництва (речового фактору) і предметів споживання для додаткової робочої сили (особистого фактору) в суспільному виробництві.

Проте, недоліком сукупного суспільного продукту є те, що він містить у собі повторний рахунок і тому спотворює реальну економічну дійсність. Тому якщо його звільнити від повторного рахунку ми отримаємо валовий національний продукт. Реальною базою для економічних розрахунків служать лише конкретні речові матеріальні блага, оскільки послуги не можуть нагромаджуватись. Тому вирахувавши із загальної вартості ВНП вартість послуг, одержують кінцевий продукт як результат лише матеріального виробництва.

Валовий національний продукт можна вирахувати двома способами за сумою витрат, або за сумою доходів. Порівнюючи обсяги ВНП за певний період часу, можна побачити тенденцію розвитку національної економіки і на основі цих даних формувати та проводити в життя державну економічну політику.

3. Нагромаджений за весь час існування суспільства валовий суспільний продукт складає національне багатство країни. Це сукупність благ, споживних вартостей, нагромаджених суспільством за всю історію.

Складовою частиною національного багатства є перш за все основні виробничі фонди, які служать людині десятки, а то і сотні років – це виробничі будинки і споруди, обладнання машини, дороги, канали, лінії електропередач, газопроводи тощо.

До національного багатства відносять основні невиробничі фонди, які функціонують в соціальній сфері, тобто школи, лікарні, культурні і спортивні об’єкти, житлові будинки, санаторії тощо, а також особисте майно громадян.

У більш широкому розумінні, національне багатство включає в себе й нематеріальні, духовні цінності, а також інтелектуальне багатство

Згідно з методикою, що застосовується в нашій країні, до національного багатства входять:

1) фонди виробничого призначення;

2) фонди невиробничого призначення;

3) природні ресурси – лише та частина, яка може бути використана для матеріального виробництва.

Якщо порівняти методику обчислення національного багатства в розвинених країнах світу та Україні то виявляється, що вітчизняна методика не враховує нагромадженого досвіду, знань, кваліфікації робітників. Водночас в умовах науково-технічної революції людський капітал є головним рушієм ВВП і національного багатства країни.

Економіка незалежної України потребує істотних структурних змін у національному багатстві.

По-перше, треба поступово зблизити темпи зростання фондів виробничого і невиробничого призначення з метою докорінного поліпшення добробуту населення. Особливо це стосується таких невиробничих галузей, як освіта, охорона здоров’я. Тут необхідне більш швидке зростання фондів порівняно з виробничою сферою і навіть з промисловістю.

По-друге, потрібні істотні зміни у складі виробничих фондів. Особлива увага звертається на розвиток високотехнічних, наукомістких галузей машинобудування, поршкової металургії, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальної технології.

По-третє, для збільшення валютних надходжень треба у національному багатстві України створити відповідну індустрію туризму.

По-четверте, гостро постає проблема збільшення виробництва продукції, яка становить фонд споживання.

По- п’яте, прискорений розвиток ВВП, докорінне поліпшення його структури знаходяться у прямій залежності від інформаційної індустрії, що потребує інтелектуальних інвестицій, створення повноцінного ринку інформаційних товарів.

Знання, в тому числі економічні, стають найважливішим мірилом неоекономічної моделі. На професії, в яких переважаючою є інтелектуальна складова, припадає основний приріст зайнятості.

Отже національне багатство, його структура і якість – суттєвий фактор суспільного виробництва, показник економічної могутності країни, спрямованості її економічного розвитку.