Тема 13. Державне регулювання національної економіки

1. Еволюція поглядів на роль держави в економічному житті.

2. Діяльність держави щодо забезпечення економічної рівноваги.

3. Регулююча діяльність держави в соціальній сфері.

4. Межі і перспективи регулюючої діяльності держави.

 

1. Питання про державне регулювання економіки має свою давню історію. У розвитку ринкової економіки був тривалий період, коли держава не втручалась у сферу економічного життя. Ринковий механізм вільної конкуренції об’єктивно дозволяв вирішувати всі проблеми економічного розвитку без помітного державного втручання. Механізм попиту, пропозиції і рівноважної ціни, поєднуючи інтереси виробників і споживачів, змушував їх діяти узгоджено, з орієнтацією один на одного. І все відбувалось природним чином, без команд і наказів.

Ринок здатен самостійно вирішити безліч проблем, але не всі. Навіть за умов вільного підприємництва існують проблеми, які він не може розв’язати без допомоги держави:

- забезпечення економіки грошовою масою через діяльність центрального банку, що знаходиться під контролем держави;

- забезпечення основ функціонування системи вільного підприємництва (державне управління, правові норми, національна оборона, охорона громадського порядку, єдина енергетична і транспортна системи, фундаментальна наука тощо);

- забезпечення екологічної безпеки і економії природних ресурсів, адже ринкова система не створює відповідних стимулів до цього;

- забезпечення захисту національного ринку, що є давньою прерогативою держави.

Однак економічні функції держави починають розширюватись з утвердженням панівної ролі монополій (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.) Монополія, як відомо, обмежує конкуренцію, а відтак і свободу дії ринкового механізму і веде до загострення суперечностей і негативних явищ (надлишкове безробіття, глибокі економічні кризи, неефективний попит, масові банкрутства дрібних фірм, диктат цін тощо). З появою монополій держава починає застосовувати антимонопольне регулювання, ширше втручатися у процеси суспільного відтворення.

Сьогодні державне регулювання стало невід’ємною частиною ринкового економічного механізму. Державне регулювання не підміняє, а посилює, доповнює ринковий механізм, вона бере на себе лише ті функції, які не підвладні ринку.

 

2. Основна макроекономічна тотожність відбиває рівність доходів і витрат. У процесі створення ВВП всі суб’єкти одержують доходи в тій чи іншій формі. Таким чином, сума всіх доходів має дорівнювати величині вартості всіх вироблених товарів і послуг. Нормальна умова розвитку економіки – це реалізація всіх вироблених благ, що дає можливість відшкодувати витрати і відновити процес виробництва. Для цього всі доходи мають бути витрачені. Якщо рівність доходів і витрат порушується, то економічний цикл перебуває в стадії кризи чи депресії. В сучасних умовах держава може впливаючи на сукупні витрати (сукупний попит) регулювати циклічність розвитку, знижуючи темпи спаду і зменшуючи період депресії.

Структура сукупних доходів:

1) заробітна плата;

2) рентні платежі як доходи власників обмежених ресурсів, що здаються в оренду;

3) відсоток як доход власників грошового капіталу, наданого в кредит бізнесу;

4) прибуток як форма доходу підприємців;

5) амортизація – особливий вид доходу підприємства, що формується як відрахування на купівлю інвестиційних товарів для заміни зношеного устаткування;

6) непрямі податки (ПДВ, акцизний збір, мита …).

Сукупні витрати включають:

1) витрати споживача;

2) інвестиційні витрати бізнесу;

3) державні витрати на товари і послуги;

4) чистий експорт як різниця між експортом та імпортом.

Теорія Кейнса визначає державу як головного «регулювальника» рівноваги; при цьому вона використовує монетарну і фіскальну політику.

Якщо витрати перевищують доходи, то в суспільстві буде спостерігатися інфляція. Держава повинна знизити сукупний попит, тобто при тих самих доходах знизити можливість їхньої витрати. Для цього підвищуються податки як зі споживачів так і на бізнес. Держава знижує витрати, але їй потрібно також знизити кількість грошей в обігу; для цього підвищуються облікова відсоткова ставка, норма банківських резервів. В такий спосіб держава проводить політику стримування.

При перевищенні доходів над витратами виникає проблема зайнятості. У цьому випадку гроші не потрапляють до виробників товарів і послуг, бо не витрачаються. Бізнес скорочує попит на робочу силу – зростає безробіття. Держава застосовує стимулюючі методи, спрямовані на збільшення витрат. Методи фіскальної політики – зменшення податків і збільшення державних витрат. Методи монетарної – зниження облікової відсоткової ставки і норми обов’язкових резервів.

3. Важливим аспектом регулювання національної економіки є соціальна політика держави, яка спрямована на зростання добробуту нації на основі прискорення розвитку соціальної сфери, активного впливу соціальних чинників на підвищення ефективності національного виробництва.

Соціальна політика з точки зору функціонування національної економіки відіграє подвійну роль: з одного боку, економічне зростання створює сприятливі умови для життя людей, а з іншого – соціальна політика стає чинником економічного зростання і регулювання економіки.

Основною формою реалізації соціальної політики є соціальний захист.

Система соціального захисту за ринкових умов включає три компоненти: 1) індексація доходів населення; 2) соціальна допомога; 3)соціальне страхування.

Найбільшого поширення у ринковому світі набув метод індексації доходів, тобто коректування під державним контролем рівнів заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги по безробіттю, інших соціальних виплат у відповідності із індексами зростання цін на товари масового вжитку. Тобто індексація є засобом захисту доходів населення від інфляції.

У більшості ринкових країн широко розповсюджена соціальна допомога безробітним, неімущим, багатодітним, молодим громадянам, інвалідам та іншим категоріям населення. Деякі соціальні виплати здійснюються виключно за рахунок фірм чи державного бюджету – так звані трансфертні платежі (субсидії, компенсації, виплати). Державою розробляються соціальні програми, що спрямовані на зростання доходів тих громадян і сімей, котрі цього потребують, на працевлаштування, фахову підготовку і перекваліфікацію. Застосовуються державні дотації і компенсації. Зокрема, цільові компенсаційні виплати надаються особам, що не мають грошових доходів, як захист від інфляції тощо, в залежності від ситуації, надаються як споживачам, так і виробникам.

Соціальне страхування ґрунтується на попередніх пропорційних внесках як фірм, так і їх працівників. Страхування в ринковій економіці здійснюється за такими напрямками: по старості (реалізується у формі пенсійного забезпечення); виплати по втраті працездатності (по хворобі чи виробничій травмі); виплати по безробіттю.

В економічно розвинених країнах, окрім обов’язкової державної існує й приватна система страхування.

Отже, увесь комплекс соціальних заходів здійснюється під контролем держави і спрямований на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення особистих заощаджень, утримання непрацездатних і незабезпечених громадян.

Активна соціальна політика держави зумовила трансформацію ринкової системи в соціальне ринкове господарство, яке ґрунтується на ринкових принципах і соціальному захисті населення.

 

4. Розрізняють мінімально необхідні та максимально допустимі межі регулювання. Нижні межі спричинені неспроможністю ринкового механізму саморегулювання економіки розв’язати багато важливих проблем. Без державного втручання економічна система існувати не може.

Складнішою є проблема щодо верхніх меж державного регулювання економіки. Виникає можливість майже повного витіснення ринкових важелів регулювання і встановлення централізованої системи управління економікою з одного центру, що призводить до виникнення командно-адміністративної економіки, як це сталося в СРСР. З іншого боку, верхня межа зумовлена потребами та інтересами підприємців у співпраці з державою. Зокрема тим, що прибутки на тривалий період можуть бути стабільнішими і вищими за такої співпраці (або наявності державного регулювання) і нижчими у разі недостатнього втручання держави у економіку. Частково верхня межа регулювання визначається загальнонаціональними інтересами.