Тема 9. Капітал, витрати виробництва і прибуток

Питання для самостійного вивчення

1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва.

2. Шляхи зниження витрат виробництва.

Література

1. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред. Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.

2. Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.

3. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367

4. Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс] - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya

5. Любимов Л.Л. Введение в экономическую теорию: учебник - Книга 2 [Електронний ресурс] / Л.Л.Любимов – Режим доступу: http://vuzlib.net/beta3/html/1/3575/

6. Основи економічної теорії: підручник[Електронний ресурс] / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. — К.: Вища шк., 2001. — 606 с. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/content/3229.html

7. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/

8. Васильева Е.В., Макеева Т.В. Экономическая теория. Конспект лекцій / Е.В.Васильева, Т.В.Макеева. - М.: Юрайт, 2009. — 192 с.

9. Экономическая теория: политэкономия / Под ред. Базилевича В.Д. - М.: Рыбари, 2009. — 870 с.

10. Економічна теорія: навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 256 с.

Теоретичні відомості

Капітал як основна категорія капіталістичного способу виробництва містить у собі усю сукупність відносин привласнення, капіталістичної власності. Остання укорінюється в процесі первинного нагромадження капіталу, складовими якого є:

- відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва;

- утворення двох особливих економічних суб'єктів виробничих відносин - найманих працівників і капіталістів;

- перетворення робочої сили найманих працівників на товар;

- перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне;

- перетворення грошей на капітал.

Цей процес відбувався протягом декількох століть у різних формах і в різний час. В результаті в суспільстві виникають не тільки нові виробничі відносини, представлені капіталом, а й економічні школи, які по-різному визначають їхню сутність. Сучасна економічна наука трактує капітал як складну, багатоаспектну категорію.

В економічній теорії сформувалися такі підходи до визначення сутності капіталу:

1. Предметно-функціональний підхід. Згідно з ним капітал ототожнюється з накопиченою працею, тобто всім тим, що використовується у виробництві, з метою виготовлення реалізованої продукції і отримання прибутку. Так, Д. Рікардо вважав, що капітал - це засоби виробництва, А. Маршалл зараховував до капіталу всі речі, які створюють передумови виробництва. Аналогічні підходи існують і в сучасні економічні науці (П. Самуельсон).

2. Монетаристський (грошовий) підхід. Капітал тут досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід його власникові у вигляді відсотків. Прихильники монетаристської концепції виходять з того, що капітал - це гроші або їх замінники - кредитні гроші, які пов'язані з отриманням доходу.

3. Соціально-економічний підхід. Згідно з ним, капітал К. Маркса трактується як економічна категорія, як специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов.

Особливістю цього підходу є прагнення К. Маркса подолати однобічність попередніх концепцій у підходах до проблеми і охарактеризувати соціально-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.

Свій аналіз К. Маркс починає зі ствердження, що будь-який капітал (промисловий, торговельний, позичковий) починає свій обіг із грошової форми, тобто як певна сума грошей. Отже, першою формою капіталу завжди виступають гроші (рис. 8.1).

Проте обіг капіталу за змістом суттєво відрізняється від обігу товарів і грошей при простому товарному виробництві. В обігу товарів і грошей, який виражається формулою Т-Г-Т, обіг починається і завершується товаром з різною споживчою вартістю. Сенс цієї формули: тут споживча вартість одного роду обмінюється на споживчу вартість іншого роду з метою задоволення потреб покупця. Гроші тут виконують роль посередника. Перетворюючись на товар, вони витрачаються повністю.

На відміну від обігу товарів і грошей, обіг капіталу починається і завершується грошима, що відображає формула Г-Т-Г. Тут гроші виконують зовсім іншу роль, вони не витрачаються, авансуються і знову повертаються до свого власника. Отже, кінцева мета обігу грошей є самі гроші. Але ж усі гроші як споживчі вартості якісно однорідні. І така операція була б явно недоречною, якби першопочаткові і кінцеві гроші були кількісно рівні як вартості. Купувати товари, а потім знову їх продавати за одну й ту саму суму немає ніякого сенсу. Очевидно, з обігу повинна повернутися більша сума грошей, чим вкинута в нього. Тому метою кругообігу грошей у формулі Г-Т-Г є зростання вартості. І тоді схема товарно-грошового обміну (загальна формула обігу капіталу) набуде такої форми: Г-Т-Г4 або Г-Т-Г + Аг, де Аг означає приріст початково авансованої суми грошей. Цей приріст К. Маркс назвав додатковою вартістю. Здатність грошей створювати додаткову вартість перетворює їх на капітал, тобто на вартість, що приносить додаткову вартість. Власник грошей, який одержує додаткову вартість, є капіталістом.

На перший погляд, цей приріст утворюється у сфері обігу шляхом продажу товарів за цінами вищими, а купівля - нижчими від вартості. В дійсності в обігу нічого нового не створюється. Товарообіг у чистому вигляді - це обмін еквівалентів, тобто різних вартостей. А там, де рівність, не може бути вигоди. Правда, обіг у чистому вигляді не існує, оскільки ринкові ціни не збігаються з вартістю товару. Проте навіть із надбавки до ціни додаткова вартість виникнути не може, тому що взаємні втрати і витрати покупців і продавців урівноважуються. Спекулятивні надбавки до цін призводять тільки до перерозподілу сукупної додаткової вартості. Приріст грошей капіталіста-продавця втрачається тільки-но він стає покупцем. "Як не крутись, - пише К. Маркс, - а факт залишається фактом: якщо обмінюються еквіваленти, то не виникає ніякої додаткової вартості, і якщо обмінюються не еквіваленти, теж не виникає ніякої додаткової вартості. Обіг, або товарообмін, не створює ніякої вартості".

Отже, додаткова вартість не може виникнути в обігу, але вона не може виникнути і поза обігом. Гроші неможливо перетворити на капітал, якщо той, хто ними володіє, не вступає у відносини з іншими власниками. У цьому проявляється суперечність загальної формули капіталу.

"Таким чином, - пише далі К.Маркс, - капітал не може виникнути в обігу, а також не може виникнути і поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час поза обігом". У з'ясуванні способу розв'язання цієї суперечності і полягає таємниця виникнення додаткової вартості і перетворення грошей на капітал.

Суперечність загальної формули капіталу може бути розв'язана позитивно лише за умови, що на ринку існує особливий товар, споживча вартість якого здатна створювати нову вартість, до того ж більшу, ніж та, яку він має. Таким унікальним товаром є робоча сила.

Дійшовши такого висновку, К. Маркс розв'язав і основне протиріччя формули капіталу. Товари купуються за вартістю, продаються за вартістю (умови закону вартості дотримані) і в той же час особливий товар - робоча сила при її споживанні створює додаткову вартість. Аналізуючи товар - робоча сила і його властивості, К. Маркс вперше відкрив і корінні відмінності між робочою силою і працею. Це дало можливість зрозуміти, де знаходиться основне джерело додаткової вартості. Він довів, що праця не є товаром. Робітник продає підприємцю не працю, а робочу силу, тобто здатність до праці. Праця - це функція робочої сили, процес її продуктивного споживання.

Для перетворення робочої сили на товар необхідні такі умови:

1) її власник має бути вільним у правовому відношенні, мати змогу на свій розсуд розпоряджатися своєю здатністю до праці.

2) власник робочої сили має бути позбавлений засобів виробництва, а отже, і засобів до існування, що змушує його продавати свою робочу силу;

3) наявність у суспільстві осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, а тому мають змогу купувати і використовувати робочу силу.

Отже, гроші перетворюються на капітал тоді, коли вони авансуються в складові елементи процесу виробництва - засоби виробництва і робочу силу з метою отримання додаткової вартості і привласнення результатів чужої праці.

Капітал — самозростаюча авансована вартість; вкладення, які дають змогу отрима­ти дохід.

Багатоаспектність категорії "капітал" виявляється у різноманітних конкретних формах його існування.

За сферами застосування (промисловий, торговельний, позичковий капітал, або капітал сфери виробництва, та ка­пітал сфери обігу).

За напрямами інвестування (речовий, людський капітал).

За масштабами функціонування (національний, міжна­родний капітал).

За роллю у створенні додаткової вартості (постійний, змінний капітал).

Постійний капітал — частина авансового промисло­вого капіталу, яка вкладається у засоби виробництва і переноситься конкретною працею на новостворений продукт, не збільшуючи його вартості.

Змінний капітал — частина авансового промислового капіталу, вкладена в найм робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва і є джерелом додаткової вартості.

За джерелами формування (власний та залучений капітал).

Власний капітал — капітал, вкладений власником фірми, визначений як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями.

Залучений капітал створюється за рахунок розміщен­ня цінних паперів та отримання банківського кредиту.

За способом обороту та перенесення вартості на го­тову продукцію (основний та оборотний капітал).

За значенням у створенні та перерозподілі доходу (ре­альний та фіктивний капітал).

Реальний капітал обслуговує насамперед рух промис­лового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні до­ходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.

Фіктивний капітал не функ­ціонує безпосередньо у виробничому процесі, уречевлюєть­ся у цінні папери (акції, облігації) та дає їхнім власникам право на отримання прибутку. Сам по собі фіктивний капі­тал не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.

За формами функціонування (індивідуальний, колектив­ний, суспільний).

Визначальною стороною капіталу як економічної категорії є його суспільна форма — відносини між робітниками і капіталістами з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання і послуг у всіх фазах суспільного відтворення.

Промисловий капітал

У будь-якому процесі виробництва, незалежно від його суспільної форми, беруть участь матеріальні й особисті фактори виробництва. Якщо розглядати їх поза конкретною соціальною формою, то вони виступають як звичайні засоби створення корисного продукту, споживної вартості, тобто того, що є природним результатом цілеспрямованої трудової діяльності людини. І в цій своїй якості засоби виробництва, створюючи матеріально-технічну основу виробництва, виступають як його промислові фонди.

Проте виробництво не відбувається у вакуумі, воно завжди проходить у певній суспільній формі. Взяті ж у їхній суспільній формі фактори виробництва утворюють соціальні засоби реалізації даного типу власності, досягнення цілей того способу виробництва, в рамках якого вони функціонують. В умовах капіталістичного способу виробництва, основним економічним законом якого є, як було з'ясовано раніше, виробництво додаткової вартості, фактори виробництва, отже, й промислові фонди, набувають форми капіталу (засоби виробництва - постійний капітал, затрати на робочу силу - змінний капітал).

Насамперед дамо визначення промислового капіталу - це капітал, що послідовно проходить три фази у своєму русі (придбання засобів виробництва, наймання робочої сили, безпосередньо виробництва і збуту зроблених товарів), знаходиться в процесі руху послідовно в трьох функціональних формах (грошової, продуктивної і товарний), самозростає в остаточному підсумку, при цьому забезпечуючи власнику капіталу прибуток у межах середньої суспільної. Основу промислового виробництва складає промисловий капітал.

Куплені підприємцем засобу виробництва і робоча сила утворять речовинні й особисті складові частини капіталу діючого в сфері виробництва. При створенні чи розширенні підприємства виникає необхідність у капіталі як засобі оплати витрат, зв'язаних з покупкою землі, зведенням будинків і споруджень, придбанням машин і устаткування і т.д. Така необхідність характеризується як потреба в промисловому капіталі. Діюче підприємство може створювати потреба в капіталі для оплати витрат по створенню виробничого чи товарного запасу, кредитуванню клієнтів і по інших елементах оборотного капіталу, тобто потреба в оборотному капіталі. У найбільш загальному виді можна сказати, що потреба в капіталі виникає внаслідок розбіжності термінів вкладення коштів у виробництво і надходження доходів від реалізації продукції. Потреба в промисловому капіталі виникає, крім перерахованих вище випадків, також тоді, коли необхідно зробити додаткове інвестування виробничої чи збутової діяльності. Потреба в капіталі викликає попит на капітал з боку виробників чи товарів послуг. Його відмінність від попиту на звичайні товари полягає в тому, що специфічний сам товар, називаний капіталом. Найбільше значення у виробничій сфері в сучасних умовах має промислове виробництво - процес, у якому люди, знаходячись у визначених виробничих відносинах, використовуючи знаряддя і предмети праці, створюють необхідні суспільству продукти виробничого й особистого споживання. У систему промислового виробництва включають основне, допоміжне й обслуговуюче виробництво.

Допоміжне й обслуговуюче виробництво мають важливе значення, тому що основне промислове виробництво може випробувати залежність від обслуговуючих видів діяльності, наприклад, подачі води чи електроенергії, тепла і своєчасного ремонту зношеного чи ушкодженого устаткування. У найбільш загальному виді під промисловим капіталом розуміють капітал, спрямований на виробництво додаткового продукту і функціонуючий у сфері матеріального виробництва за винятком сільського господарства. Промисловий капітал також варто відрізняти від торгового і позичкового, котрі функціонують у сфері товарно-грошового обороту.

Якщо процес виробництва на підприємстві відновлюється у зростаючих масштабах, то це буде розширене відтворення. Якщо виробництво на підприємстві має капіталістичну чи соціалістичну форму, то й відтворення матиме таку саму соціально-економічну форму.

Перша стадія кругообігу має вигляд:

Г — Т (Р_с + З_в).

Далі, використовуючи формулу кругообігу капіталу

Г —Т ...В… Т'—Г'.

Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером оборо­ту традиційно поділяють на основний і оборотний.

Виробництво будь-якого товару потребує затрат економічних ресурсів, що, у силу своєї відносної рідкості, мають визначені ціни. Кількість якогось товару, що фірма намагається запропонувати на ринку, залежить від цін (витрат) і ефективності використання ресурсів, необхідних для його виробництва, з одного боку, і від ціни, за якою товар буде продаватися на ринку, – з іншого. Проте в процесі виробництва фірма-виробник поряд із витратами виробництва несе також витрати на просування товару на ринок, проведення маркетингових досліджень, організацію реклами, сплачує податки тощо.

У традиційному представленні найважливішими шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, споживаних у виробництві: трудових і матеріальних.

Так, значну частку в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальна задача зниження трудомісткості продукції, що випускається, ріст продуктивності праці, скорочення чисельності адміністративно-обслуговуючого персоналу.

Зниження трудомісткості продукції, росту продуктивності праці можна досягти різними способами. Найбільш важливі з них — механізація й автоматизація виробництва, розробка і застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна і модернізація застарілого устаткування. Однак одні заходи щодо удосконалювання застосовуваної техніки і технології не дадуть належної віддачі без поліпшення організації виробництва і праці.

Важливе значення для підвищення продуктивності праці має належна його організація: підготовка робочого місця, повне його завантаження, застосування передових методів і прийомів праці й ін.

Матеріальні ресурси займають до 3/5 у структурі витрат на виробництво продукції, що обумовлює необхідність застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Немаловажним є підвищення вимогливості і повсюдне застосування вхідного контролю за якістю матеріалів, що надходять від постачальників сировини.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягти шляхом кращого використання цих фондів, максимального їхнього завантаження.

На закордонних підприємствах розглядаються також такі фактори зниження витрат на виробництво продукції, як визначення і дотримання оптимальної величини партії закуповуваних матеріалів, оптимальної величини серії продукції, що запускається у виробництво, рішення питання про те, робити самим чи закуповувати в інших виробників окремі компоненти чи комплектуючі вироби.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

1. Дайте характеристику суті та видів капіталу.
2. Як співвідносяться економічні і бухгалтерські витрати?
3. Який зміст вкладають у поняття „нормальний прибуток”?
4. Яким чином розраховуються економічний і бухгалтерський прибуток?
5. Як можна визначити, чи є прибуток фірми максимальним?
6. Дайте визначення норми прибутку.
7. Проаналізуйте метод максимізації прибутку „порівняння загального виторгу і загальних витрат”.
8. Поясніть суть методу максимізації прибутку „порівняння граничного виторгу і граничних витрат”.
9. Перерахуйте можливі напрямки використання прибутку підприємством.
10. Які чинники впливають на норму прибутку?
11. Які виділяють шляхи зниження витрат виробництва?

Теми рефератів:

1. Альтернативні теорії сутності капіталу.

2. Трансакційні витрати та їх економічна роль.

3. Собівартість продукції як суспільна форма витрат виробництва та шляхи її зниження.

4. Еволюція теоретичних уявлень про зміст категорії „капітал”.

5. Будова капіталу фірми: технічна, вартісна, органічна та ін.

Тестові завдання

1. Виберіть найбільш правильне визначення економічних втрат виробництва:

а) це затрати живої і минулої праці на виробництво товару;

б) це платежі, які необхідні для того, щоб залучити ресурси на виробництво певного товару;

в) це платежі, включаючи і нормальний прибуток, які необхідні для того, щоб залучити і утримувати ресурси в межах даного напрямку діяльності.

2. Який вид витрат характеризує грошові платежі, що здійснює підприємство на користь тих, хто постачає йому ресурси?

а) внутрішні;

б) зовнішні;

в) змінні;

г) загальні.

3. Сутність капіталу найбільш повно виражає одне з наведених визначень:

а) грошові ресурси;

б) засоби виробництва;,

в) накопичена праця;

г) виробничі відносини, за яких використання факторів виробництва приносить прибуток.

4. Капітал з натурально-речовинної точки зору являє собою:

а) всі природні ресурси, використовувані у виробничому процесі з метою одержання прибутку;

б) тільки кошти, використовувані підприємцем у господарській діяльності з метою одержання прибутку;

в) речовинні й особисті, фінансові й інтелектуальні фактори виробництва, його продукти, які обслуговують процес створення економічних благ й їхнє просування в сфері виробництва, обміну, споживання;

г) підприємницький талант, що полягає в здатності з'єднувати всі фактори виробництва в працездатну справу з метою одержання прибутку.

5. Економічні витрати:

а) містять у собі явні й неявні витрати, у тому числі нормальний прибуток;

б) містять у собі явні, але не включають неявні витрати;

в) містять у собі неявні витрати, але не включають явні;

г) перевищують явні й неявні витрати на величину нормального прибутку.

6. Альтернативні витрати - це:

а) кількість праці, землі й капіталу, які були витрачені в процесі виготовлення товару або послуги;

б) ступінь рідкості й корисності товару для споживача, визначений в ході його реалізації на ринку;

в) кількість інших продуктів, від яких доводиться відмовитися, щоб одержати деяку кількість певного продукту;

г) вартість останньої одиниці товару з даного товарного запасу, представленого на ринку.

7. Закон спадної віддачі говорить:

а) збільшення частки одного з факторів виробництва при незмінності інших факторів приводить до збільшення обсягу виробництва, однак з деякого моменту обумовлений цим приріст зменшується;

б) ріст цін на певний товар на ринку при інших незмінних умовах приводить до зменшення обсягу попиту на даний товар;

в) зниження цін на товар на ринку при інших незмінних умовах приводить до зменшення обсягів пропозиції даного товару;

г) у міру збільшення кількості споживаного блага на ринку гранична корисність і ціна даного блага збільшується.

8. Неявні витрати - це:

а) бухгалтерські витрати;

б) економічні витрати;

в) трансакційні витрати;

г) альтернативні витрати використання ресурсів, що є власністю фірми.

9. Валові витрати - це:

а) економічні витрати;

б) постійні витрати;

в) змінні витрати;

г) постійні й змінні витрати.

10. Середні загальні витрати – це:

а) постійні витрати розраховуючи на одиницю продукції;

б) сума змінних витрат на одиницю продукції;

в) валові витрати на одиницю продукції.

г) безповоротні витрати.

11. Трансакційні витрати - це:

а) витрати на виробництво товару (на покупку речовинних й особистих факторів виробництва);

б) витрати на оформлення ринкових угод;

в) витрати на сплату податків;

г) витрати на обслуговування заборгованості перед кредиторами.

12. Яка школа економічної теорії ввела в науковий обіг поняття «трансакційні витрати»:

а) меркантилізм;

б) класична буржуазна політекономія;

в) марксизм;

г) інституціоналізм.

13. Як називають матеріальні витрати підприємства на виробництво товару, виражені в грошовій формі:

а) ціна виробництва;

б) вартість виробництва;

в) собівартість;

г) ринкова ціна.

 

Змістовий модуль 2.