Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Становлення глобального ринку.

Поиск

Чинники: НТП та МПП

Джерела становлення глобального ринку мають в своїй основі такі причини: Порівняльні переваги є класичним фактором глобальної конкуренції коли підприємства мають значні переваги у вартості чи якості факторів виробництва продукту, стають його конкурентними виробниками, а експорт спрямовують в інші країни. Економія на масштабі в сфері виробництва пов’язана з отриманням потенційних переваг у витратах за рахунок централізації виробництва і глобальної конкуренції, що перевищують розмір національного ринку, а також необхідного розвитку експорту між країнами. Значний обсяг продажу і нагромадження досвіду в галузі технологій, що є виключною власністю виробника, формують витратні переваги у глобальній конкуренції. Диференціація продукту особливо в галузях з передовими технологіями надає виробникам перевагу в репутації і довірі. Економія на глобальних операціях підприємства може виникнути за рахунок використання патентної технології на ринках різних країн. Надання ринковій інформації і технологям характеру суспільного блага пов’язано з тим, що технологічні інновації, незалежно від початкових інвестицій, є ресурсом, що може потім багаторазово і безкоштовно використовуватися, а значить стає суспільно доступним. Глобальна конкуренція надає також джерела інформації про технологічні досягнення і сприяє підвищенню технологічної конкурентоспроможності підприємства.

Слід відмітити, що окрім переваг у глобалізації ринку існують і перепони, що можуть заблокувати розвиток міжнародної конкуренції підприємств. Серед них слід відмітити економічні, що підвищують прямі витрати в глобальній конкуренції; управлінські, що пов’язані інтенсивністю обслуговування та технологічними змінами виробленого продукту та інституціональні, що пов’язані з проведенням державної політики захисту вітчизняного виробника та підтримання рівня зайнятості.

 


95. Суспільне відтворення, його типи та показники.

Відтворення – процес вир-ва, який розглядається не як окремий акт, а як процес, що постійно повторюється. Відтв-ня буває індивідуальним (або одиничним) – тобто відтвор. на окремих підприємствах і домогосподарствах. Воно є основою, вихідною і необхідною ланкою всього суспільного відтворення.

Процес відтв-ня на рівні нац. ек-ки є суспільним (екон.) відтв-ням. Сусп-не екон. відтв-ня не є простою сумою одиничних процесів відтв-ня на рівні підприємств і домогосп-в. У ньому з’явл. нові якісні елементи, які відсутні на мікрорівні. Сусп-не екон. відтв-ня основане на органічній єдності всіх частин, що його утворюють (домогосп-в, підпр-ств, галузей, екон. регіонів, кластерів). Сусп. відтв-ня включ. в себе відтв-ня: - суспільного продукту та його конкретних форм;- людського ресурсу як особистісного фактора виробництва та його зайнятості;- основного і оборотного капіталу суспільства;- національного багатства;- споживання;- економічних відносин.

Основні види екон-го відтв-ня: Просте − це відновлення процесу сусп. вир-ва з року в рік у незмінних обсягах. Звужене – характ-ся відтв-ням сусп. вир-ва в обсягах, що є меншими, ніж у попередньому періоді. Розширене − це відтв-ня сусп. вир-ва в зростаючих обсягах.

Основні показники, що характеризують екон. відтв-ня – це макроекономічні показники − валовий внутрішній продукт і національний дохід. Кожен з них аналізується за абсолютним приростом, темпами зростання відносно попереднього року або темпами зростання відповідно базового року та темпами приросту. Аналіз також охоплює показники ВВП і національного доходу на душу населення та інші показники.

 

Національний дохід

Дохід – це певна кількість грошових коштів, матер-х благ чи послуг, отриманих фізич. особою, підпр-вом чи економікою в цілому за певний проміжок часу. Дохід – це також грошові кошти, що отримають фізич. та юридич. особи за результати госп-ської діяльності, використ. власності чи у формі соц-х виплат, громадянських внесків.

Національний дохід (НД) — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів вир-ва: праці, капіталу, землі, підприємницького хисту. Кількісно НД є близьким до чистого внутрішнього продукту (ЧВП). ЧВП – це ВВП, зменшений на Аморт. НД можна отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.).

НД є дуже важливим показником результативності суспільного виробництва, національної економіки. Виробництво НД на душу населення найбільш оптимально визначає рівень добробуту населення. Сьогодні загальновизнано, що частину НД створюють також працівники сфери послуг. Отже, вир-во НД відб-ся як в галузях матер. вир-ва, так і у сфері послуг.

Розподіл НД веде до визначення частки кожного з учасників його виробництва через з/п, прибуток, процент, ренту, дивіденд та ін. Ці доходи наз-ся первинними, або основними. Водночас їх можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов’язаний з певним фактором ви-ва. Перерозподіл НД здійсн-ся ч-з механізм ціноутворення, держ. бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На основі перерозподілу НД формуються вторинні доходи. Використання НД здійсн-ся за двома напрямами: на споживання і заощадження (нагромадження). Останнє необхідно для розширення масштабів нац. вир-ва і майбутнього зростання нац. продукту.

На основі показника національного доходу визначають особисті доходи (ОД). ОД – це післяподатковий дохід. Таким чином: ОД − це одержаний дохід, а НД − це зароблений дохід.

Якщо від суми особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств − кінцевий показник системи національного рахівництва.

 


Валовий внутрішній продукт

ВВП – це сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Загальні риси, характерні для ВВП:1. є найбільш загальним пок-ком кінцевого результату екон-ної діяльності в нац. економіці; 2. характеризує єдність взаємопов’язаних аспектів екон. процесу: вир-во матер-х благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матер-х благ і послуг; 3. охоплює результати екон-ної д-сті всіх госп-ських одиниць: підп-ств, організацій та установ як сфери матер-го вир-ва, так і сфери послуг, особистих підсобних госп-ств населення, окремих осіб, зайнятих бізнесом; 4. є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного вир-ва; 5. має кількісний, часовий вимір.

Існує три методи обчислення ВВП 1. за виробничим методом: підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки; 2. за витратами: підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП (домогосп-в, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни); 3. за доходами: підсумовуються всі види факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рента), а також амортизаційні відрахування.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП. Ном. ВВП − це обсяг вир-ва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування. Р. ВВП − це обсяг вир-ва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін. Співвідношення між номінальним і реальним ВВП утворює ще один показник − дефлятор ВВП, який визначається за формулою: Дефлятор ВВП = Номінальний ВВП / Реальний ВВП

На основі ВВП розраховується цілий ряд інших макроекономічних показників (напр., валовий нац. дохід, чистий внутрішній продукт).

 

Споживання та заощадження

Автором концепції споживання і заощадження є англійський економіст Дж. Кейнс (кейнсіанський підхід).

Споживання є найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до 80 % сукупних видатків. Це одна з найважливіших в економічному відтворенні функція. Вона розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Зміни у споживанні, які спричиняються змінами в доході, називають граничною схильністю до споживання (коливається в межах від 0 до 1). Споживання важливе, тому що воно є головним компонентом сукупних видатків. Те, що не споживається, − заощаджується. У системі розширеного економічного відтворення споживанню належить надзвичайно велика роль.

Заощадження − це частина доходу, що не споживається.Отже, заощадження (З) дорівнюють національному доходу (НД) мінус споживання (С). Заощадження здійснюють домогосп-ва, підпр-ва, організації та держава. Екон. дослідження показують, що дохід є визначальним компонентом не тільки спожив., а й заощадж. Гранична схильність до заощадж. визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадж. Заощадж. є вартісним пок-ком інвестицій і нагромадження капіталу. Поняття інвестицій використовують, щоб позначити збільшення запасу матеріальних капітальних благ. Між заощадженнями та інвестиціями існує прямий зв’язок. Його можна розглядати на рівні корпорації і в масштабі сусп. відтв-ня.

Національні заощадження − це та частина національного доходу, яка не використовується на споживання, тому що має бути спрямована на нагромадження капіталу і багатства країни. Заощадж., здійснювані за рахунок національного доходу, називаються чистими заощадженнями.

Національне багатство.

Національне багатство — це сукупність матеріальних благ, нагромаджених країною за весь період її існування та залучення до господарського обороту природних ресурсів. Іншими словами, нац. баг-во – це все матер. баг-во сусп-ва.

Сучасна економ. теорія все частіше критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами.

У широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни. Нематеріальне багатство суспільства − це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили − науково-технічний, освітній, культурний потенціал. Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-тех­нічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.). Осн. елем. матеріальної форми національного багатства: - виробничий капітал (основн. і оборот.); - основний капітал сфери немат-го вир-ва (школи, лікарні, культ.-освітні і спорт. об’єкти, житл. буд.); - резерви капітальних благ (законсервовані запаси основн. капіталу); - майно домашніх госп-в (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання − автомоб., меблі, побутова техніка тощо);- запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного багатства відносять і природні ресурси країни, які залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат).

Нац. баг-во виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.


Доходи населення

Дохід – це певна кількість грошових коштів, матер-х благ чи послуг, отриманих фізич. особою, підпр-вом чи економікою в цілому за певний проміжок часу. Дохід – це також грошові кошти, що отримають фізич. та юридич. особи за результати госп-ської діяльності, використ. власності чи у формі соц-х виплат, громадянських внесків.

Доходи населення є визначальною складовою розподілу нац. доходу. Економічна теорія пояснює розподіл доходів як результат попиту на продуктивні послуги та їх пропонування. Попит на працю як основне джерело доходів населення та пропонування праці впливають на величину доходів у вигляді зар. плати.

В економічній теорії висуваються різні концепції стосовно суперечностей у розподілі доходів. Марксизм пояснює його існуванням експлуатації трудящих, тобто згідно з теорією трудової вартості зар. плата не є відображенням вартості робочої сили; маржиналізм – теорією граничної продуктивності факторів вир-ва; неокласичний напрям – індивідуальними здібностями та грою ринкових сил. Кожна з точок зору характеризує відповідний бік розподілу доходів населення.

Доходи населення чи господарств формуються за рахунок надання послуг робочою силою, індивідуальної трудової діяльності, власності, соц-х трансфертних платежів тощо. Граничною нижньою межею величини доходів населення є прожитковий мінімум. Прожитковий мінімум – це вартісна величина необхідних для підтримання фізіологічної життєдіяльності людини засобів існування. Якщо індивідуальні доходи нижче цієї межі, то наступає скорочення населення в країні. Крім того, в сусп-ві є частина непрацездатного населення, яке вимагає матеріальної підтримки. Держава здійснює перерозподіл нац-го доходу ч-з систему соц. виплат. Перерозподіл доходів є однією з функцій уряду.

 

Податки

Податки – це частина національного доходу, що вилучається державою у населення через позаекономічний та економічний примус здебільшого на еквівалентній основі з метою виконання її соціально – економічних, політичних, правових функцій та досягнення військових цілей. Доходи державного бюджету у розвинутих країнах світу більш як на 90% формуються саме за рахунок податкових надходжень.Класик політичної економії А. Сміт надавав великого значення податкам. На його думку податки мусить сплачувати кожна особа, його розміри мають бути мінімальними та терміни сплати чітко визначені. У податковій системі визначені конкретні елементи податків. До них належать: суб'єкт податку — особа, на яку законом покладено обо­в'язок сплачувати податок; об'єкт податку — доход або майно, з якого нарахову­ється податок: прибуток, заробітна плата, цінні папери, нерухоме майно тощо; джерело податку — доход, за рахунок якого сплачу­ється податок; ставка податку — розмір податкових нарахувань на одиницю оподаткування

Основні функції податків: 1 . фіскальна означає збір грошових коштів з насел., підпр-ств і орг-цій ; 2. регулююча – забезп. регулювання грошових доходів; 3. стимулююча ф-я податків полягає у впливі на інвестиційний процес, на проведення науково–дослідних робіт, на прискорення темпів економічного зростання, на інноваційні процеси.

Основними видами податків у розвинутих країнах є особистий подохідний податок і податок на додану вартість (ПДВ). Певну роль у виконанні функцій податків відіграє податок на прибутки корпорацій та на соціальне страхування.

У законі України “Про систему оподаткування” принципами оподаткування названо: обов’язковість, стимулювання підприємницької діяльності, рівнозначність і пропорційність, рівність і недопускання податкової дискримінації.

 

Державний бюджет.

У спільному відтворенні значну роль відіграє державний бюджет. Він представляє собою кошторис щорічних доходів і видатків, заздалегідь розроблений урядом і затверджений законом. Сутність бюджету кожної країни визначається соц.-економіч. устроєм суспільства, рівнем розвитку продуктивних сил, природою історичних форм власності, виконуваних державою функцій та іншими чинниками. Держава, крім виконання владних функцій, стимулює розвиток економіки і науки, формує ринок товарів, послуг тощо. Внаслідок цього державні фінанси, в тому числі податки та видатки, є складовим елементом людської цивілізації, тобто з давніх часів.

Ряд західних вчених (Е.Хансен, Дж.Кларк, Р.Масгрейв та ін.) розглядають державний бюджет як один із найефективніших засобів вирішення економічних проблем, досягнення економічної стабільності. Вони вбачають у ньому важливий регулятор економіки, інструмент економічного планування. Необхідність значного за величиною державного бюджету спричиняє потреба в суспільних або колективних благах, якими є освіта, охорона здоров’я, національна безпека, правопорядок, охорона навколишнього середовища тощо. Так, згідно з поглядами Масгрейва, функціями державних фінансів є надання суспільних товарів і послуг, корегування розподілу доходів і майна, підтримання високого рівня зайнятості та достатньої стабільності цін.


Інфляція

Інфляція — це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, який стає результатом загального зростання цін. Інфл. – знецін-ня грошей, спричинене диспропорціями і сусп-му вир-ві й порушенням законів грош. обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари й послуги.

Причини інфляції: - порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей у обігу перевищує потребу у них;- зростання грошової маси, яке випереджає темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого і обслуговує грошова маса;- підвищення швидкості обігу грошової одиниці;- зниження загального обсягу суспільного продукту.

Критерії (форми, типи) інфляції: залежно від переважаючого впливу факторів: інфл. попиту, інфл. пропозиції; за темпами зростання: повзуча, голопуюча, гіперінфляція; за співвідношенням темпів зростання цін на товари: збалансована, незбалансована; за ступенем передбачуваності: очікувана, неочікувана; за хар-ром прояву: відкрита, прихована (затамована); за ступенем регулюючого впливу держави: регульована, нерегульована.

Економічні і соціальні наслідки інфляції: безробіття, нестача робочих місць, зниження доходів споживачів і виробників, зниження матеріального рівня життя населення тощо.

 

 

Соціальна політика

Соціальна політика в сучасних умовах – це комплекс соц.–економіч. заходів держави, підприємств, організацій, громадських об’єднань, спрямований на послаблення нерівності в розподілі доходів і майна, на захист насел. від безробіт., підвищ. цін, знецінення трудових заощаджень, зростання доходів насел., розширеного відтворення людського ресурсу країни тощо.

Основні напрямки соц. політики: -захист рівня життя населення від підвищення цін через використання різних форм компенсації і проведення індексації; -надання допомоги найбільше малозабезпеченим сім’ям; -надання допомоги на випадок безробіття; -здійснення політики соціального страхування; -введення мінімальної заробітної плати для працюючих; -забезпечення переважно за рахунок держави розвиток освіти, охорони здоров’я, захисту навколишнього середовища, надання допомоги в одержанні громадянами кваліфікації; -надання у відповідності з чинним законодавством гарантій процесу трудової діяльності (створення профспілок, дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток і т.д.).

Соціальний захист населення забезпечують також і підприємства та самі наймані працівники - їх профспілкові організації. Головними засобами усунення нерівності в розподілі доходів і майна є прогресивний подохідний податок і соціальні витрати держави.

Конкретні складові соц-ї політики і соці-го захисту населення та його розширеного відтворення: -соц.. страхування, котре склад. із пенсійного, медицин., страхув. від безробіття і нещасних випадків на вир-ві. -програми працевлаштування та перекваліфікації -правове регулювання найманої праці. -захист прав споживачів.

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 190; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.129.71.13 (0.009 с.)