Сутність грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал.

Сутність грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал.

1. Представницький, який в подальшому трансформувався у функціональний. Гроші – це все те, що роблять гроші. Гроші – це все те, що використовується як гроші (готівка, депозитні рахунки, поточні, страхові рахунки).

Перевагою цього підходу є те, що він показує призначення та форми грошей.

Недоліком цього підходу є те, що він лише визначає місце грошей в товарообміні без їх якісної оцінки.

2. Марксистський підхід. Гроші – це загальний еквівалент для обміну. Гроші – це специфічний товар, який виконує роль загального еквіваленту і має суспільне призначення.

Перевагою є те, що він визначає суспільне призначення грошей бути загальним еквівалентом. Він підкреслює суспільне призначення грошей через яке гроші набувають загальну споживну вартість.

Недоліком є те, що, по-перше – не відбиває вартості грошей до нагромадження вартості, по-друге, підкреслює, що гроші є елементом багатства.

3. Портфельний. Він використовує умовний портфель активів окремого економічного суб’єкту, в якому всі активи розміщені у мірі зниження їх ліквідності.

Даний портфель складається з таких активів:

- готівка

- вклади до запитань

- строкові вклади

- облігації

- акції

- будівлі, автомобілі

Гроші – це абсолютно ліквідний актив

Перевагою є те, що він підкреслює таку рису як абсолютну ліквідність.

Недоліком є те, що він прирівнює і не розмежовує поняття грошей до не грошей, таке прирівнювання призвело до квазігрошей (вексель, чек).

Гроші як гроші і гроші як капітал. Гроші як гроші викор-ся переважно для реалізації наявної споживної вартості, тобто їх цільове призначення обмежується посередництвом в обміні. Гроші як капітал викор-ся для забезпечення зростання наявної вартості. Для цього виготовлену вартість потрібно реалізувати, нагромадити та викор-ти так, щоб її не тільки зберегти, а й збільшити. Цільове призначення грошей як капітал – обслуговує всі фази розширеного відтворення:

- виробництво

- обмін

- розподіл

- споживання

Відмінності між грошима як грошима і грошима як капіталом досить умовні і визначаються переважно призначенням грошей при їх використанні ек. суб'єктами. Гроші є власне грошима насамперед при їх витрачанні на особисте споживання, оскільки забезпечують купівлю товарів та послуг. Гроші стають капіталом переважно при їх нагромадженні, зберіганні та продажу на грошовому ринку, оскільки це дає власнику грошей додатковий дохід у вигляді %.

Попит на гроші: сутність, цілі та мотиви попиту на гроші. Чинники, що вплив-ть на попит на гроші. Крива попиту на гроші (графік).

Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні ек. суб'єкти на певний момент.

Щодо цілей накопичення грошей, то вони випливають із самих функцій грошей як купівельного і платіжного засобу та як засобу нагромадження багатства. У першому випадку метою є створення запасу купівельних і платіжних засобів, достатнього для задоволення поточних потреб ек. суб’єктів у товарах та послугах, у другому – накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що спроможна давати власникові дохід у вигляді процента. Мотиви:

1) Трансакційний мотив полягає в тому, що ек. суб'єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних платежів, щоб підтримати на рівні своє особисте та вир. споживання.

2) Мотив завбачливості зводиться до того, що юр. і фі. особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності, з тим щоб у будь-який час мати можливість задовольнити свої не передбачувані потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей.

3) Спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, цю ек. суб'єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фін. інструменти, а при погіршенні цих умов перетворити їх у грошову форму, яка хоч і малодохідна, але безризикова.

Походження грошей. Роль держави у творенні грошей.

Гроші є результатом розвитку товарного виробництва та обміну (основа появи грошей). Гроші є антиподом бартеру. Поява грошей обумовлена вирішенням протиріч, які притаманні товару, а саме:

- між споживною вартістю і міновою

- між конкретною і абстрактною вартістю

- між сукупно-необхідною і приватною вартістю

Є 2 теорії походження грошей – раціоналістична: гроші запроваджуються людьми як технічний інструмент для полегшення товарообміну

- гроші є соціальною умовністю

- гроші є інструментом, а не товаром

- гроші запроваджуються державою, держава гроші не утворює

Відповідно до еволюційної, вона була запропонована Смітом і Рікардо, згідно з цією концепцією гроші є продуктом суспільного розвитку товаровиробництва та обміну, вони з’являлися внаслідок ефективного розвитку як товар, який пропонується на ринку і користується суспільним попитом. Домінуюча концепція.

На найнижчих щаблях ек. розвитку, коли виробники тільки почали одержувати надлишки продуктів своєї праці і хотіли їх обміняти, зробити це було досить складно: бажання 2 суб'єктів ринку не збігалися. Поступово виявився продукт, попит на який найбільший – заг. еквівалент (худоба, хутра, сіль, черепашки ін.). Стихійне закріплення за одним із товарів ролі заг. еквівалента означало появу грошей в їх найпростішому вигляді.

Відбулося розмежування природної споживної вартості грош. товару і його специф. споживної вартості як грошей. Врешті-решт роль грошей взагалі перейшла до немат. носія. Це сталося в середині XX ст. через демонетизацію золота.

Роль держави у творенні грошей.

1) вона визначає та змінює зразок купюри та її захисні форми.

2) держава створює умови обігу грошей

3) держава визначає потребу в грошах виходячи не з власних інтересів, а з потреб товарообігу

4) держава впливає на форму та якісні властивості грошей з метою ефективного функціонування грошового обігу.

Характерно, що роль держави у формуванні грошей поступово посилювалася в міру розвитку самих грошей, підвищення їх ролі і посилення вимог до них з боку ринку. На перших порах, коли сам ринок стихійно висував на роль грошей один з найбільш ходових товарів, зовнішнє втручання в цей процес було min. Із закріпленням ролі грошей за дорогоцінними металами втручання держави у створення грошей помітно посилилось. Вона взяла на себе зобов'язання надавати грошам точно визначену форму, установила контроль за вир-вом грошей, організувала боротьбу із фальшуванням монет тощо.

Кредитні гроші, які представляють собою зобов’язання банків.

Вони імітуються в оборот на кредитній основі, тобто з урахуванням кредитної основи, створюють канали для вилучення грошей з обороту.

Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу.

9. Характерними ознаками грошового обороту є:

- єдність – тобто грошовий оборот відбувається в готівковій і безготівковій формі.

- безперервність – гроші не виходять з грошового обороту.

- замкнутість і де централізованість –гроші виходять і повертаються до банківської системи – вхідні та вихідні потоки можуть бути різні.

В сучасному грошовому обороті емісія готівкових грошей здійснюється центральним банком, а в безготівковій – комерційним банком.

Готівковий грошовий оборот здійснюється на базі безготівкового грошового обороту.

Вопрос (11) Структура грош. обороту за формою платіжних засобів та за ек. змістом.

Структура грошового обороту можна розглядати за критеріями:

1. форма платіжних засобів

2. за територіальним знаходженням

3. за суб’єктами господарювання

4. за ек. призначенням

Форма платіжних засобів

Готівковий грошовий оборот:

- обслуговує готівку знаками вартості, що мають матеріальну форму (купюри, монети)

- обслуговує купівлю товарів та послуг в основному фізичними особами.

- здійснюється поза банківською системою.

Безготівковий грошовий оборот:

- обслуговує депозитними та електронними грошима

- обслуговує ек. відносини юридичних осіб

- здійснюється тільки в межах банківської системи.

4. За ек. призначенням грошовий оборот поділяють на 3 сфери:

1) Грошовий обіг

2) Фіскально-бюджетна сфера

3) Кредитна сфера

1) Грошовий обіг:

- еквівалентний – назустріч грошам, які передає покупець продавцеві, переміщуються продукти рівновеликої номінальної вартості.

- безповоротній - одержані продавцем гроші не повинні повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового обороту.

- прямолінійність – постійне віддалення грошей від того суб’єкту обороту, який використав їх для купівлі продуктів, оскільки новий суб’єкт теж витрачає їх для нових закупівель.

Призначення грошового обігу – обслуговування, реалізація товарів та послуг.

Мета грошового обігу – прискорення руху товарів.

2) Фіскально-бюджетна сфера:

- не еквівалентна

- безповоротна

Призначення: обслуговування відносин з приводу розподілу вартості.

Мета: створення фондів (цільових і не цільових)

3) Кредитна сфера:

- не еквівалентна

- поворотна

Призначення: обслуговування відносин з приводу перерозподілу вартості.

Мета: акумулювання позичкового капіталу.

Розрахунки чеками

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Застосування чека в платіжному обороті в значній мірі спрощує розрахунки, що дозволяє зменьшувати витрати по обігу дійсних грошей і прискорювати розрахунки, так як усі чеки оплачуються по пред'явленню.

Як засіб обігу і розрахунку чек виникає із функції грошей, як платіжного засобу, але не є дійсними грошима, а тільки заміщує їх в платіжному обороті. Обіг чеку, як засобу платежу обмежено, тому що, по-перше, чек – це грошове забов'язання часного порядку і не може икористовуватись як всезагальний засіб платежу. По-друге, чек виступає лише як письмовий дозвіл банку разпоряджуватися засобами на поточному рахунку чекодавця у банку і не може бути як засіб кредиту, тобто на суму чека не нараховують проценти, хоча він і виступає у ролі кредитних грошей.

Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове безумовне розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекові книжки є бланками суворої звітності і виготовляються на спеціальному папері на Банкнотній фабриці Національного банку України за зразком, затвердженим Національним банком України, та брошуруються по 10,20 та 25 аркушів.

Чекові книжки можуть бути виготовлені банками самостійно з дотриманням усіх обов'язкових вимог і мати фірмову позначку банку за дозволом НБУ.

Сутність грош. ринку.

Грош. ринок – це особливий сектор ринку на якому здійснюється купівля і продаж грошей, як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на даний спец. товар. Передумовою формування грош. ринку є наявність вільних грошових коштів та небажання їх втрачати з боку 1-го ек. суб’єкту та нестача в потрібних грошах у іншого ек. суб’єкту. На гр. ринку здійснюється передача грошей від одного ек. суб’єкту до іншого і дана передача виступає актом купівлі-продажу грошей, яка є умовним актом.

Особливості інфляції в Укр.

1 особливість. В 1992–1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня. Таку гіперінфляцію можна пояснити 2 причинами:

1) обвалом «інфляційного навісу», одержаного Україною в спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін в 1991–1992 рр., що спровокувало зростання платоспроможного попиту і цін за цей період більше ніж у 2 рази;

2) надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили уряд та центр. банк України.

2 особливістю інфляційного процесу в Україні була чітка, однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з 1993 р. Уперше за 4 роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3).

3 особливістю було те, що форсоване нарощування маси грошей та пов'язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли ек. зростанню, а навпаки, поглиблювали ек. спад та зростання безробіття.

4 особливість інфляційного процесу в Україні полягає в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн не дало очікуваного пожвавлення вир-ва, яке продовжувало скорочуватися.

5 особливість проявилася уже на стадії проведення антиінфляційної політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту держ. бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації вир-ва різко погасити інфляцію не вдається.

З попередньою особливістю інфляції пов'язана ще одна – розвиток на фоні хронічної інфляції глибокої кризи неплатежів. Взаємна заборгованість госп. суб'єктів досягла до 2000 р. розміру, що перевищує річний обсяг ВВП. Постійно зростають неплатежі держ. бюджету установам та працівникам бюдж. сфери, заборгованість перед бюджетом платників податків тощо.

Модель грош. обороту.

Для спрощення побудови моделі грош. обороту згрупуємо всі його суб'єкти у 4 укрупнені групи: фірми, сімейні госп-ва, уряд, фін. посередники. До групи «Фірми» віднесені всі юр. і фіз. особи, які беруть участь у створенні та реалізації ВНП. До групи «Сімейні госп-ва» входять усі сімейні одиниці, які мають самостійні грошові доходи та витрати і ведуть спільний сімейний бюджет. До групи «Уряд» входять юр. особи – держ. управлінські та інші структури, які забезпечують розподіл та перерозподіл нац. доходу та нац. продукту. До групи «Фін. посередники» входять суб'єкти грош. ринку, які акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені і за свій рахунок. В моделі виділено 4 види ринків: ринок продуктів; ресурсів; грош. ринок; світовий ринок.

У наведеній моделі сук. грошового обороту виділено 16 грош. потоків. Першим (1) визначено сук-сть витрат фірм, пов'язаних з купівлею вир. ресурсів. Назустріч цьому потоку грошей рухаються в напрямку фірм куплені ресурси.

У результаті грош. потоку 1 відбудеться реалізація ресурсів, запропонованих на ринок сімейними госп-ми, та сформуються грош. доходи останніх (2). У сукупності доходи складають нац. дохід країни.

Потім нац. дохід розподіляється на 3 частини. Більша його частина витрачається сімейними госп-ми на споживання. Ці платежі створюють потоки 3 і 10. Певна частина нац. доходу сплачується сімейними госп-ми уряду у вигляді податків (4). Не витрачена на споживання та сплату податків частина нац. доходу становить заощадження сімейних госп-в, які надходять на грошовий ринок і створюють потік 5.

Грошовий потік 6, в якому враховані кредити, одержані фірмами у фін. посередників, доходи від емісії цінних паперів.

Мобілізація урядом коштів на грош. ринку спричинює появу грош. потоку 8, а витрачання цих коштів для оплати держ. закупівель зумовлює потік 9.

Т.ч., грош. кошти, які одержали сімейні госп-ва за потоком нац. доходу, після розподілу і певних трансформацій, надійшли на ринок продуктів за потоками 3, 7, 9.

Форми, види кредиту.

Форми кредиту. Товарна і грошова форми кредиту є рівно­правними і рівнозначними, по суті, 2 проявами єдиної фор­ми кредиту – вартісної. Вони між собою внутр. пов'язані і доповнюють одна одну.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями.

1) Залежно від суб'єктів кредитних відносин виділяють: банківський кредит, держ. кредит, міжгосп. кредит, міжнар., особистий кредит.

2) Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити: виробничий кредит; споживчий кредит.

3) За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у ко­ристування позичальнику, виділяються короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років) та довгострокові (понад 5 років) кредити.

4) За галузевою спрямованістю виділяються: кредити в пром-сть; кредити в с/г; кредити в торгівлю; кредити в будівництво; інші кредити.

5) Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі види: кредит на формування вир. запасів; кредит у витрати вир-ва; кредит на створення запасів готової продукції; кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах.

6) За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можнавиділятитакі види кредиту: забезпечений і незабезпечений; прямий і опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний, сумнівний, безнадійний; платний, безплатний.

Функції валютного ринку.

Валютний ринок – це сукупність спец. інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити на­ц. та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції. Основними функціями є:

– забезпечення умов та механізмів для реалізації вал. політики держави;

– створення суб'єктам вал. відносин передумов для своєчасного здійснення міжнар. платежів за поточними і кап. розрахунками і сприяння завдяки цьому розвитку зовн. торгівлі;

– забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;

– формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;

– страхування валютних ризиків;

– диверсифікація вал. резервів.

39. грошовою масою. Грошові агрегати. Під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб'єктами є приватні особи, підпр-ва, громадські організації, госп. об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грош. одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної хар-ки грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики дії регулювання – динаміка руху обсягу та структури. У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями:

• за ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;

• за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

• за розміщенням у суб'єктів грошового обороту;

• за терит. розміщенням та ін.

Найбільшу складність має структуризація грош. маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежування між власне грошима і високоліквідними фін. активами, які вже не є грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грош. маси, що наз. грошовими агрегатами.

Грошові агрегати – це специфічні угрупування елементів грошової маси в залежності від ступеня їх ліквідності.

На Укр. Виділяють наступні гр.. агрегати:

М0 – готівка поза банківської системи.

М1 = М0+Вклади до запитань, доступне для використання, інфляційний вплив.

Ек. призначення М1 полягає в тому, що він обслуговує реалізацію наявної споживної вартості, тобто реалізацію ВВП.

М1 - показник вузьких грошей, відображаючих працюючі активи.

М2 =М1+Строкові вклади + валютні депозити, приносить додатковий дохід.

М2 – є основним орієнтиром в грошово-кредитній політиці центрального банку, він відображає здатність банківської системи до акумулювання грошових коштів.

М3 =М2+Кошти клієнтів з трастовими операціями (по управлінню активів та з цінними паперами, що переведені в гр.. кошти – трастові)

М3 – найменш ліквідний актив, відображає широкі гроші, тобто ті гроші які є наявними в грошовому обороті.

Грошові агрегати – це кошти, які є в розпорядженні або управлінні банківської системи. М0 – кошти центрального банку, інші активи обліковуються на рахунку у комерційних банках. Саме тому управління грошовою масою відбувається через систему комерційних банків

 

Види валютних систем

Залежно від складу країн-учасниць розрізняють валютні системи: національні, регіональні та світову.

Національні валютні системи історично виникли раніше за інші. Кожна з них являє собою систему діючих у конкретній країні правил і механізмів забезпечення співвідношень національної валюти та іноземних валют. Юридично ці системи закріплюються у державних правових актах, що мають узгоджуватися з нормами міжнародного права.

Національна валютна система є складовою грошової системи країни. Але вона виходить за національні кордони і набуває відносної незалежності від встановлених країною-емітентом правил. Особливості кожної національної валютної системи визначаються рівнем економічного розвитку країни та станом її зовнішньоекономічних зв'язків.

Світова та регіональні валютні системи тісно пов'язані з національними валютними системами. Вони являють собою системи правил і механізмів, які забезпечують співвідношення різних валют у міжнародних відносинах.

Світова та регіональні валютні системи були створені як інструменти економічної інтеграції, що поступово розвивалися залежно від економічних потреб окремих країн та усього світу. Вони постійно змінюються й вдосконалюються.

 

Сутність грош. ринку.

Грош. ринок – це особливий сектор ринку на якому здійснюється купівля і продаж грошей, як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на даний спец. товар. Передумовою формування грош. ринку є наявність вільних грошових коштів та небажання їх втрачати з боку 1-го ек. суб’єкту та нестача в потрібних грошах у іншого ек. суб’єкту. На гр. ринку здійснюється передача грошей від одного ек. суб’єкту до іншого і дана передача виступає актом купівлі-продажу грошей, яка є умовним актом.

Категорії суб’єктів:

1) суб’єкти, які заощаджують гр.(первісні інвестори чи кредитори);

2) суб’єкти, які запозичують гр.(первісні позичальники);

3) посередники гр. Ринку (брокери, дилери), допомагають пересувати гр. від первісних інвесторів до первинних позичальників;

4) фін. посередники, які акумулюють та розміщують гр. кошти від власного імені.

Сутність грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал.

1. Представницький, який в подальшому трансформувався у функціональний. Гроші – це все те, що роблять гроші. Гроші – це все те, що використовується як гроші (готівка, депозитні рахунки, поточні, страхові рахунки).

Перевагою цього підходу є те, що він показує призначення та форми грошей.

Недоліком цього підходу є те, що він лише визначає місце грошей в товарообміні без їх якісної оцінки.

2. Марксистський підхід. Гроші – це загальний еквівалент для обміну. Гроші – це специфічний товар, який виконує роль загального еквіваленту і має суспільне призначення.

Перевагою є те, що він визначає суспільне призначення грошей бути загальним еквівалентом. Він підкреслює суспільне призначення грошей через яке гроші набувають загальну споживну вартість.

Недоліком є те, що, по-перше – не відбиває вартості грошей до нагромадження вартості, по-друге, підкреслює, що гроші є елементом багатства.

3. Портфельний. Він використовує умовний портфель активів окремого економічного суб’єкту, в якому всі активи розміщені у мірі зниження їх ліквідності.

Даний портфель складається з таких активів:

- готівка

- вклади до запитань

- строкові вклади

- облігації

- акції

- будівлі, автомобілі

Гроші – це абсолютно ліквідний актив

Перевагою є те, що він підкреслює таку рису як абсолютну ліквідність.

Недоліком є те, що він прирівнює і не розмежовує поняття грошей до не грошей, таке прирівнювання призвело до квазігрошей (вексель, чек).

Гроші як гроші і гроші як капітал. Гроші як гроші викор-ся переважно для реалізації наявної споживної вартості, тобто їх цільове призначення обмежується посередництвом в обміні. Гроші як капітал викор-ся для забезпечення зростання наявної вартості. Для цього виготовлену вартість потрібно реалізувати, нагромадити та викор-ти так, щоб її не тільки зберегти, а й збільшити. Цільове призначення грошей як капітал – обслуговує всі фази розширеного відтворення:

- виробництво

- обмін

- розподіл

- споживання

Відмінності між грошима як грошима і грошима як капіталом досить умовні і визначаються переважно призначенням грошей при їх використанні ек. суб'єктами. Гроші є власне грошима насамперед при їх витрачанні на особисте споживання, оскільки забезпечують купівлю товарів та послуг. Гроші стають капіталом переважно при їх нагромадженні, зберіганні та продажу на грошовому ринку, оскільки це дає власнику грошей додатковий дохід у вигляді %.