Структура грошового ринку за окремими критеріями. Хар-ка та взаємозв'язок окремих сегментів ринку (графік).

Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

- за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

- за інституційними ознаками грошових потоків;

- за ек. призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

3 критеріїструктуризації гр. Ринку:

1) за інституціональною ознакою гр. потоків: фондовий ринок (обслуговує рух поза банківського позичкового капіталу), ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських кредитних установ (обслугов. рух позичкового капіталу та кредитного капіталу);

2) За видом інструментів, які застосовуються для переміщення гр. Від продавців до покупців: ринок позичкових зобов’яз. у формі кредиту, ринок цінних паперів, валютний ринок;

3) За ек. призначенням гр. коштів, що купуються на ринку.

Виділяють:

- ринок грошей (це такий сектор, де гр. Купуються для фінансування потреб оборотного капіталу, строк користування грошима до 1 року, % ставка є дуже чутливою до змін кон’юнктури гр. ринку, гр. Виступають необхідними як платіжний засіб),

- ринок капіталу (його призначення полягає у фінансуванні основного і оборотного капіталу, призначення гр. - отримання додаткового доходу від використання гр. у якості капіталу як само зростаючої вартості, % ставка постійна, нечутлива до ринкових факторів, строк користув. понад 1 рік).

Ринок капіталів забезпечує розвиток, на відміну від ринку грошей, який задовольняє поточне споживання.

Попит на гроші: сутність, цілі та мотиви попиту на гроші. Чинники, що вплив-ть на попит на гроші. Крива попиту на гроші (графік).

Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні ек. суб'єкти на певний момент.

Щодо цілей накопичення грошей, то вони випливають із самих функцій грошей як купівельного і платіжного засобу та як засобу нагромадження багатства. У першому випадку метою є створення запасу купівельних і платіжних засобів, достатнього для задоволення поточних потреб ек. суб’єктів у товарах та послугах, у другому – накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що спроможна давати власникові дохід у вигляді процента. Мотиви:

1) Трансакційний мотив полягає в тому, що ек. суб'єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних платежів, щоб підтримати на рівні своє особисте та вир. споживання.

2) Мотив завбачливості зводиться до того, що юр. і фі. особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності, з тим щоб у будь-який час мати можливість задовольнити свої не передбачувані потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей.

3) Спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, цю ек. суб'єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фін. інструменти, а при погіршенні цих умов перетворити їх у грошову форму, яка хоч і малодохідна, але безризикова.

Особливості інфляції в Укр.

1 особливість. В 1992–1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня. Таку гіперінфляцію можна пояснити 2 причинами:

1) обвалом «інфляційного навісу», одержаного Україною в спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін в 1991–1992 рр., що спровокувало зростання платоспроможного попиту і цін за цей період більше ніж у 2 рази;

2) надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили уряд та центр. банк України.

2 особливістю інфляційного процесу в Україні була чітка, однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з 1993 р. Уперше за 4 роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3).

3 особливістю було те, що форсоване нарощування маси грошей та пов'язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли ек. зростанню, а навпаки, поглиблювали ек. спад та зростання безробіття.

4 особливість інфляційного процесу в Україні полягає в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн не дало очікуваного пожвавлення вир-ва, яке продовжувало скорочуватися.

5 особливість проявилася уже на стадії проведення антиінфляційної політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту держ. бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації вир-ва різко погасити інфляцію не вдається.

З попередньою особливістю інфляції пов'язана ще одна – розвиток на фоні хронічної інфляції глибокої кризи неплатежів. Взаємна заборгованість госп. суб'єктів досягла до 2000 р. розміру, що перевищує річний обсяг ВВП. Постійно зростають неплатежі держ. бюджету установам та працівникам бюдж. сфери, заборгованість перед бюджетом платників податків тощо.

Валютний курс: сутність, роль та фактори, що визначають його динаміку та рівень.

Валютний курс – це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни.

Ва­лютний курс порівнює нац. вартості не прямо, а опосе­редковано – через їх відносну купівельну спроможність.

Валютний курс необхідний для:

– обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів та кредитів;

– порівняння цін світових та нац. ринків, а також вартісних показників різних країн;

– періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні чин­ники.

У реальній практиці міжнародних відносин в умовах паперово-грошового обігу застосовуються наступні два види валютних курсів: фіксовані та плаваючі або гнучкі.

Фіксовані курси – система, що припускає наявність зареєстрованих паритетів, які знаходяться в основі валютних курсів, що підтримуються державними валютними органами.

Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним банком з врахуванням співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних партнерів, рівня валютних резервів, стану торговельного балансу. Фіксований валютний курс найбільш доцільний за умов внутрішніх кризових ситуацій в нестабільній економіці, тому що забезпечує нижчі темпи інфляції, стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Одним з головних питань встановлення валютного курсу є пошук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило курси національних валют, у тому числі і української гривні, перебувають у жорсткій відповідності з курсом долару США. Вперше режим фіксованих валютних курсів був введений після Другої світової війни. Після краху Бретон-Вудської системи в середині 70-х років XX ст. більшість країн перейшли до плаваючих валютних курсів.

Гнучкі (плаваючі) курси – це система, при якій у валют відсутні офіційні паритети.

Розрізняють плаваючі курси, які змінюються в залежності від попиту та пропозиції на ринку та курси, які змінюються в залежності від попиту і пропозиції на ринку, але корегуються валютними інтервенціями центральних банків.

В разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і центральний банк може проводити свою грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу. Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються одночасним використанням різних валютних курсів, кожний з яких використовується з певною метою. Ці режими називають системами множинних валютних курсів, які можуть бути:

- валютними курсами, які безпосередньо контролюються або фіксуються урядом;

- вільними ринковими курсами, встановленими приватним попитом та пропозицією.

Визначення курсу валют називають котируванням, яким займаються офіційні державні органи.

Модель грош. обороту.

Для спрощення побудови моделі грош. обороту згрупуємо всі його суб'єкти у 4 укрупнені групи: фірми, сімейні госп-ва, уряд, фін. посередники. До групи «Фірми» віднесені всі юр. і фіз. особи, які беруть участь у створенні та реалізації ВНП. До групи «Сімейні госп-ва» входять усі сімейні одиниці, які мають самостійні грошові доходи та витрати і ведуть спільний сімейний бюджет. До групи «Уряд» входять юр. особи – держ. управлінські та інші структури, які забезпечують розподіл та перерозподіл нац. доходу та нац. продукту. До групи «Фін. посередники» входять суб'єкти грош. ринку, які акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені і за свій рахунок. В моделі виділено 4 види ринків: ринок продуктів; ресурсів; грош. ринок; світовий ринок.

У наведеній моделі сук. грошового обороту виділено 16 грош. потоків. Першим (1) визначено сук-сть витрат фірм, пов'язаних з купівлею вир. ресурсів. Назустріч цьому потоку грошей рухаються в напрямку фірм куплені ресурси.

У результаті грош. потоку 1 відбудеться реалізація ресурсів, запропонованих на ринок сімейними госп-ми, та сформуються грош. доходи останніх (2). У сукупності доходи складають нац. дохід країни.

Потім нац. дохід розподіляється на 3 частини. Більша його частина витрачається сімейними госп-ми на споживання. Ці платежі створюють потоки 3 і 10. Певна частина нац. доходу сплачується сімейними госп-ми уряду у вигляді податків (4). Не витрачена на споживання та сплату податків частина нац. доходу становить заощадження сімейних госп-в, які надходять на грошовий ринок і створюють потік 5.

Грошовий потік 6, в якому враховані кредити, одержані фірмами у фін. посередників, доходи від емісії цінних паперів.

Мобілізація урядом коштів на грош. ринку спричинює появу грош. потоку 8, а витрачання цих коштів для оплати держ. закупівель зумовлює потік 9.

Т.ч., грош. кошти, які одержали сімейні госп-ва за потоком нац. доходу, після розподілу і певних трансформацій, надійшли на ринок продуктів за потоками 3, 7, 9.