Причини інфляції. Монетариський та кейсіанський підхід щодо визначення причин інфляції.

Дослідники причин інфляції визнають можливість їх формування на боці грошей (монетарні причини) і на боці товарів (витратні причини). Монетарні причини пов’язані з лібералізацією монетарної політики для емісійного фін-ня бюдж. дефіциту, зростання зайнятості та вир-ва. Витратні причини пов’язані зі зростанням витрат на вир-во чи монополізацію вир-ва та праці. Проте обидва види причин тісно переплітаються і, по суті, зливаються в 1 – лібералізацію держ. монетарної політики і зростання на цій основі пропозиції грошей.

Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей визначається виключно грошово-кредитною політикою держави. Вона може спрямовувати її на досягнення таких цілей, за яких пропозиція (маса) грошей залишається незмінною і інфляція буде неможливою. Такими цілями є стабілізація цін та підтримання у рівновазі кон'юнктури ринку.

За монетаристською концепцією, для розгортання в країні інфляційного процесу органи монетарного управління повинні проводити інфляційну монетарну політику, перш за все політику грош. стимулювання зайнятості й ек. зростання.

Кейнсіанці Відмінність їхньої позиції від монетаристської полягає лише в тому, що ліберальну грошово-кредитну політику вони вважають передумовою інфляції, а першопричинами – чинники, пов'язані зі збуренням витрат і пропозиції. Тому, на їхню думку, неможливо ефективно вирішити проблему стримування інфляції лише ужорсточенням монетарної політики, а потрібно «докопуватися» до першопричин її.

З позиції монетаристів випливає той висновок, що заходами жорсткої монетарної політики можна стримати інфляцію і створити сприятливі умови для того, щоб економіка самостійно могла подолати кризу.

З позиції кейнсіанців можна зробити висновок, що монетарна політика не повинна заважати розв'язанню внутрішніх суперечностей економіки і мусить бути настільки ліберальною, наскільки це потрібно, щоб забезпечити пропозицію грошей на необх. рівні.

Ек. та соц. наслідки інфляції.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців і інших верств населення.

Проте в реальній дійсності ця закономірність не завжди реалізується так однозначно. Адже підприємці не тільки продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар – робочу силу, ціна на яку теж зростає.

Крім прямих втрат, яких зазнає через інфляцію значна кількість ек. суб'єктів, її негативними соц. наслідками є також заг. невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого ек. становища, загострення соц. суперечностей, посилення групового егоїзму. Все це спричинює соц. і політичну нестабільність у сусп-ві.

Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в ек. сфері. Особливо відчутно вона впливає на розвиток вир-ва, торгівлю, кредитну і грошову системи, держ. фінанси, валютну систему і на платіжний баланс.

Інфляція спричинює посилення диспропорціональності і хаотичності розвитку сусп. вир-ва. Позичкові капітали спрямовуються переважно в галузі зі швидким зростанням цін і відволікаються з інших галузей, де може настати застій і занепад вир-ва. Часті коливання і стрибки цін посилюють ек. ризик інвестицій, що викликає скорочення нових капіталовкладень і затухання НТП.

Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання, що може викликати затухання темпів їх зростання чи навіть скорочення обсягів вирва.

В умовах інфляції ек. суб'єктам невигідно тримати свої активи в грошовій формі. Це негативно впливає на кредитні відносини та грошовий обіг. Згортається також комерційний кредит, оскільки кредиторам невигідно і ризиковано продавати продукцію з відстрочкою платежу.

У міру поглиблення інфляції виникає «голод» на грошові знаки, бо дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і перестають функціонувати. Тому швидко зростає потреба у великих купюрах, за якою не встигає їх випуск емісійним центром.

Безготівковий грошовий оборот - частина сукупного грошового обороту з використанням безготівкових розрахунків шляхом записів по рахунках у банках та заліків зустрічних вимог.

Безготівковий грошовий оборот – частина грошового обігу, в якому рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум на рахунки в банках чи зарахування взаємних вимог, тобто безготівкових грошових знаків.

Переважна більшість загального грошового обігу – безготівкова, оскільки безготівковий грошовий обіг набагато ефективніший і вигідніший як для суспільства загалом, так і для економічного суб'єкта зокрема значно скорочуються суспільні витрати обігу, створюються сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу, поліпшується економічне становище суб'єктів грошового обігу, оскільки прискорюється обіг їхніх грошових коштів, забезпечується тісний зв'язок цих коштів з банками та з грошовим ринком загалом.

14. Оскільки грошові системи — це складні економічні системи, що перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:

залежно від панівних економічних відносин можна визначити два типи грошових систем:

a) ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням грошей, грошово — кредитним регулюванням на рівні банківської системи, використання переважно економічних важелів підтримання стабільності грошового обігу тощо;

b) неринкова грошова система, якій властиві адміністративно — командні методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення Товар — Гроші — Виробництво і грошового обігу;

залежно від рівня входження національної економіки у світовій ринок і глибини міжнародного поділу праці виділяють:

a) грошові системи відкритого типу — відсутні оближення у формуванні валютних курсів та обмінних операцій, вільне переміщення грошових ресурсів до країни та за її межі, в обігу перебуває вільно конвертована валюта, діють інші важелі підтримання національного грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського і грошового обігу;

b) грошові системи закритого типу. В них переважно панують адміністративно — командні важелі управління суспільним виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у валютних операціях тощо.

залежно від форми грошей у обігу є 2 типи грошових систем:

a) якщо роль загального еквіваленту виконують благородні метали, то такі системи грошового обігу називають грошовими системами металевого обігу. У них грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а кредитні гроші є безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші;

b) система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні метали з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.

Розрахунки чеками

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Застосування чека в платіжному обороті в значній мірі спрощує розрахунки, що дозволяє зменьшувати витрати по обігу дійсних грошей і прискорювати розрахунки, так як усі чеки оплачуються по пред'явленню.

Як засіб обігу і розрахунку чек виникає із функції грошей, як платіжного засобу, але не є дійсними грошима, а тільки заміщує їх в платіжному обороті. Обіг чеку, як засобу платежу обмежено, тому що, по-перше, чек – це грошове забов'язання часного порядку і не може икористовуватись як всезагальний засіб платежу. По-друге, чек виступає лише як письмовий дозвіл банку разпоряджуватися засобами на поточному рахунку чекодавця у банку і не може бути як засіб кредиту, тобто на суму чека не нараховують проценти, хоча він і виступає у ролі кредитних грошей.

Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове безумовне розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекові книжки є бланками суворої звітності і виготовляються на спеціальному папері на Банкнотній фабриці Національного банку України за зразком, затвердженим Національним банком України, та брошуруються по 10,20 та 25 аркушів.

Чекові книжки можуть бути виготовлені банками самостійно з дотриманням усіх обов'язкових вимог і мати фірмову позначку банку за дозволом НБУ.