Суть та форми інфляції. Реферат

Інфляція – процес знецінення грошей унаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу грошовою масою

В міжнародній практиці виділяють такі форми прояву інфляції (види інфляції):

повзуча – це така інфляція, яка характеризується прискореним зростанням маси грошей в обігу без помітного підвищення чи зниження цін, в межах до 5% річних;

помірна (відкрита) – це така інфляція, яка появляється в прискоренні знеціненні грошей в межах 5-20 % річних;

галопуюча інфляція – це така інфляція, яка характеризується темпами зростання цін в межах 20-50 % на рік, в окремих випадках вона може досягати і 100 % річних;

гіперінфляція – це така інфляція, рівень якої характеризує надзвичайно високими темпами зростання цін на товари та послуги в розмірі понад 100 % на рік.

На даній стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер, порушується кредитний організм, посилюються стихійні процеси в економіці країни.

В межах гіперінфляції виділяють супергіперінфляцію та стагфляцію, зростання цін знаходяться на позначці 50% в місяць.

Структура грошового ринку за окремими критеріями. Хар-ка та взаємозв'язок окремих сегментів ринку (графік).

Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

- за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

- за інституційними ознаками грошових потоків;

- за ек. призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

3 критеріїструктуризації гр. Ринку:

1) за інституціональною ознакою гр. потоків: фондовий ринок (обслуговує рух поза банківського позичкового капіталу), ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських кредитних установ (обслугов. рух позичкового капіталу та кредитного капіталу);

2) За видом інструментів, які застосовуються для переміщення гр. Від продавців до покупців: ринок позичкових зобов’яз. у формі кредиту, ринок цінних паперів, валютний ринок;

3) За ек. призначенням гр. коштів, що купуються на ринку.

Центральні банки: сутність, призначення, правовий статус, організаційна структура.

Головне призначення центр. банку – це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Цент­р. банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призна­чення він реалізує завдяки тому, що відіграє в ек. системі особливу роль, а саме роль: емісійного банку; банку банків; органу держ. управління, який відповідає за монетарну політику.

Правовий статус центр. банку можна охар-вати таким чином: це держ. орган управління з покладеними на нього функціями у сфері грош.-кредитних відно­син і банківської діяль-ності. Для реалізації цих функцій цент­р. банк наділяється відповідними держ.-владними і цивільно-правовими повноваженнями. Він є самостійною юр. особою; його майно видокремлено від майна держави; центр. банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерц. орган-цією.

Організаційна структура центр. банку значною мірою визначається формою держ. устрою країни (федера­ція чи унітарна держава), нац. традиціями й особ­ливостями банк. зак-ва.

Хар-ка функцій центр. банку:

Емісійний центр готівкового обігу. Емісія банкнот в істор. плані – найдавніша функція центр. банку. Центр. банк, як правило, має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети.

Банк банків. Центр. банк як банк банків забезпечує касо­ве, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Коли у комерційних банків виникає потреба у підкріпленні каси готівкою, вони звертаються до центр. банку, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви.

Орган банківського регулювання та нагляду. Успішне ре­г-ня центр. банком грош. ринку потребує наяв­ності в країні стабільної та надійної банківської системи. До основних повноважень центр. банку, як регулятив­но-наглядового органу, належать:

• регулювати доступ до банк. с-ми; • забезпечувати розумне регулювання діяльності банків; • регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду; • здійснювати інспекційні перевірки в банках; • застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків; • брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд.

Банкір і фін. агент уряду. Центр. банки, висту­паючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фін. ор­ганами. Центр. банки, виконуючи роль фін. агента уряду беруть участь в організації випуску держ. боргових зобов'язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

Провідник монетарної політики. Про­ведення монетарної політики є вінцем діяльності центр. банку, оскільки саме в цій функції найповніше реалізується при­значення центр. банку і в тій чи іншій формі проявляють­ся усі інші його функції. Крім осн. функцій, центр. банки вико­нують додаткові функції. Вони здійснюють аналіз і прогнозування ек. си­туації в країні на макрорівні, моніторинг стану реального сектора економіки на мікрорівні, складають банківську та монетарну ста­тистику, інформують громадськість та дають роз'яснення щодо монетарної політики, представляють інтереси держави у взаємо­відносинах з центр. банками інших держав, з міжнар. валютно-фін. організаціями і банками.

Сутність грош. ринку.

Грош. ринок – це особливий сектор ринку на якому здійснюється купівля і продаж грошей, як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на даний спец. товар. Передумовою формування грош. ринку є наявність вільних грошових коштів та небажання їх втрачати з боку 1-го ек. суб’єкту та нестача в потрібних грошах у іншого ек. суб’єкту. На гр. ринку здійснюється передача грошей від одного ек. суб’єкту до іншого і дана передача виступає актом купівлі-продажу грошей, яка є умовним актом.