Економічний розвиток Англії напркінці ХІХ ст. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Економічний розвиток Англії напркінці ХІХ ст.



Англія, одна з найстаріших капіталістичних країн, наприкінці ХІХ ст. втратила свою промислову монополію. Серед причин такої ситуації можна виділити:

1. наявність застарілої технічної бази. За сто років існування промисловості обладнання більшості англійських підприємств майже не оновлювалося;

2. відмова англійської буржуазії від розміщення своїх капіталів у вітчизняну промисловість;

3. наявність труднощів щодо отриманням промислової сировини. З розвитком нових галузей промисловості Англії, крім бавовни, промисловці мали завозити з далеких країн усі нові види сировини – руду кольорові метали, нафту, каучук тощо.

4. перехід країн від політики вільної торгівлі до протекціонізму. Розвиваючи свою індустрію, США, Німеччина та інші країни вводили високі мита. Панування англійських товарів на світовому ринку було поступово ліквідоване.

Майже найвищим досягненням економічної могутності Англії на світовому ринку були 70-ті роки ХІХ ст., коли її називали світовим фабрикантом, світовим торговцем, світовим банкіром та світовим перевізником. На долю Англії в цей період приходилося 32 % світового промислового виробництва. Англія проводила політику фрітредерства і диктувала свої умови всьому світу, оскільки її питома вага у світовому товарообігу складала 65 %.

Однак, вже через 15 років ситуація стала змінюватися, причиною чого стало загострення боротьби за світове лідерство між потужними індустріальними країнами (Англією, Францією) та молодими країнами, що швидко розвивалися (США, Німеччина). У 80-ті роки ХІХ ст. останні в цілому завершили промисловий переворот і Англія втратила стан першої промислової держави світу, поступившись своїм місцем США. У 1900 році Англія поступилася і другим місцем – Німеччині. А на початку ХХ ст. Англія втратила вікову монополію і в текстильній промисловості.

Проте, англійський капіталізм не було зламано. За Англією залишалася колоніальна імперія, яка забезпечуювала великі прибутки на вивезений капітал. Англія продовжувала відігравати важливу роль у світовій торгівлі, судобудуванні та судноплавстві, залишалася світовим банкіром. Але втрата промислової монополії та зниження темпів зростання англійського промислового виробництва погіршили стан робочого класу. Зростало безробіття, капіталісти подовжували робочий день та скорочували заробітну плату, особливо в текстильній промисловості. З втратою промислової монополії та погіршенням стану трудящих в Англії посилилася класова боротьба. У 80-ті роки ХІХ ст. розвивалася пропаганда ідей соціалізму. Зростала кількість професійних союзів (тред-юнитів). У 1900 р. на конференції тред-юнитів та інших організацій робочого класу був створений комітет робочого представництва, метою якого було представляти робочих у парламенті, а в 1906 р. він був перетворений на лейбористську партію. Однак, лейбористська партія не стала партією робочого класу, бо її опортуністичні лідери проводили насправді буржуазну політику.

В останній чверті ХІХ ст. зерновому господарству Англії був нанесений збиток через масові постачання на ринок закордонного хліба, який був значно дешевшим за вітчизняний. Це викликало аграрну кризу, яка розпочалася у 1874 р. та тривала 20 років. Передумовою цієї кризи стало завершення Громадянської війни в США та освоєння американцями значних територій Середнього Заходу. До Європи відправлявся відносно дешевий хліб з США і світові ціни різко знизилися. А при високому рівні земельної ренти в Англії, де значна площа землі знаходилася в руках великих землевласників, собівартість англійських сільськогосподарських продуктів була порівняно високою і вони не могли конкурувати з привезеними товарами.

Під впливом аграрної кризи, в сільському господарстві Англії відбулися значні структурні зміни. За період 1870-1913 р.р. посівні площі під пшеницю скоротилися майже в двічі. Пріоритетним ставало м’ясне та молочне тваринництво. Скоротилося поголів’я овець, зросла кількість голів крупної рогатої худоби та свиней, що потребувало розширення площі під пасовища. Таким чином наприкінці ХІХ ст. землеробство вже відігравало другорядну роль у порівнянні з тваринництвом.

Внутрішній ринок було скорочено, посилювалася залежність країни від імпорту сировини та продовольства. Відбувався посилений перерозподіл капіталів між метрополією та колоніями і залежними країнами. Це ще більше гальмувало темпи зростання англійської промисловості. Англія проводила політику вільної торгівлі, а це не сприяло швидкій монополізації промисловості, в якій зберігалася, поряд з великими монополіями, і велика кількість малих підприємств. Появу першої монополії по переробці колоніальної сировини Британської імперії слід відносити до 1880 р., коли було створено концерн, що монопольно контролював видобуток діамантів та золота в Південній Африці.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. ключові об’єкти в англійській промисловості, перш за все в важкій промисловості, вже знаходилися в руках монополій. Однак, слід зазначити, що процес створення монополій в Англії приблизно на 15 років відставав від Німеччини та США, і в своїй потужності англійські монополії значно відставали від американських, оскільки наявність великої колоніальної імперії дозволяла англійцям отримувати прибуток і без встановлення монопольних цін на внутрішньому ринку. До того ж, відставання британської промисловості було пов’язано із занепадом її старих галузей, в той час як в інших країнах монополізація починалася саме в цих галузях.

Водночас, в англійській економіці існувала відповідна світовому рівню кредитно-банківська система, в якій темпи та рівень концентрації капіталу були дуже високими. Англійські банки стали найбільшими кредиторами у світі, а лондонський грошовий ринок – всесвітнім фінансовим центром. Англія зі світового фабриканта перетворилася на світового утримувача іноземних облігацій. Її економічна потужність перемістилася з виробничої сфери до кредитно-грошової. Банківський капітал за темпами концентрації та централізації значно випереджав промисловий капітал. До кінця ХІХ ст. в руках п’яти великих лондонських банків (їх називали «велика п’ятірка») було фактично сконцентровано керівництво всією банківською справою країни. Фінансуючи промисловість, банки зливалися з індустріальними монополіями, що було підґрунттям створення фінансової олігархії.

Також слід зазначити, що за темпами монополізації економіка Англії відставала від Німеччини та США, проте за розмірами експлуатації колоній вона значно випереджала їх. У 1875 р. Британській імперії належали Австрія та Нова Зеландія; в Азії – Індія, Цейлон; в Північній Америці – частина Гондурасу та Гвіани, а також велика кількість островів в усіх частинах світу. В руках Англії знаходились найважливіші морскі бази та стратегічні пункти: Гибралтар, що закривав вхід до Середземномор’я; острів Мальта, який знаходився у самому вузькому місці цього моря; порт Аден, що панував над входом до Красного моря та Індійського океану; Сінгапур, Гонконг тощо. Англія контролювала також Суецький канал, захопила в Азії Бірму, в Африці – Судан, Конго, Нігерію; встановила протекторат над Єгиптом. Таким чином, на перше місце в економічній системі Англії висувалися її колоніальні володіння, до яких форсувалося вивезення капіталів.

Промислове послаблення Англія та посилення її конкурентів також негативно позначилося на становищі англійської зовнішньої торгівлі. Питома вага Англії у світовому обороті скоротилася: у 1870 р. її доля складала 25 %, у 1900 р. – 19,5 %, а у 1913 р. – 15,5%.

Так, Англія, яка займала перше місце у світі за експортом капіталу, з «майстерні світу» перетворилася на «світового банкіра».

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. стало очевидним, що неможливо уникнути нового територіального перерозподілу світу, оскільки на світовій арені з’явились молоді потужні держави, які не мали колоній і вимагали «справедливого» перерозподілу сфер впливу. Все це, в першу чергу, спричинило мілітаризацію економіки провідних країн та подальше загострення міжнародних відносин.

Нерівномірний розподіл колоній між капіталістичними країнами призвів до суперництва. Основні протиріччя виникли між Англією та Німеччиною. Німеччина випереджала Англію на європейських ринках: вона реалізовувала на континенті 76 % свого експорту, а Англія – тільки 38 %. Така ж ситуація спостерігалася і на колоніальних ринках Сходу. Німецький капіталізм успішно потрапляв на Балкани і Малу Азію. Будівництво німецької залізниці, що проходила через Константинополь (Берлін – Босфор – Багдад) ставило під загрозу англійське господарство в Індії та Єгипті – основних колоніальних центрах британського капіталізму.

Подолати німецьку конкуренцію економічним шляхом Англія була неспроможна. Прагнучи укріпити та розширити свою колоніальну могутність, Англія почала готуватися до війни. З загостренням англо-німецьких протиріч вона почала шукати союзників проти Німеччини, що закінчилося створенням імперіалістичного блоку у складі Англії, Франції та Росії – Антанти. В цілому, англо-німецьке протиріччя та суперництво стали передумовою Світової війни 1914-1918 р.р.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 302; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.158.251.104 (0.009 с.)