Реформація в Англії за наступних правителів 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Реформація в Англії за наступних правителів



Після смерті Генріха на трон постав його син Едуард VI, якому було тільки дев'ять років. Регентом при ньому став герцог Сомерсет, що мав явну схильність до протестантизму. У 1547 році почалось причастя парафіян «під обома видами». У 1549 році священикам дозволили одружуватись.

У 1549 році було введено Книгу загальних молитов, де містились тексти виключно англійською мовою. Ця книга з невеликими змінами використовується у Церкві Англії досі. У богослужінні особлива увага приділялась читанню Біблії.

Кранмер також брав участь у створенні віросповідного тексту, використовуючи поради таких богословів як Джон Нокс. В результаті вийшли «42 статті», що стали з1553 року з королівської згоди офіційним документом у Церкві Англії. Статті були кальвіністськими за поглядами на предопределение й причастя. Після затвердження цього акту Едуард VI помер.[5]

На трон постала його старша сестра Марія, дочка Катарини Арагонської. Цей період запам'ятався спробами відновити католицизм в Англії. У цей час понад 800 представників англійського духовенства були змушені тікати, а 300 чоловік було страчено, в тому числі архієпископ Томас Кранмер і Г'ю Латімер. Під час страти останній сказав своєму товаришу за нещастям: «Майте віру, містер Рідлі, сьогодні ми запалюємо вогнище, яке освітить весь світ»[6].

Однак правління Марії було недовгим. Після її смерті королевою стала Єлизавета I, якій для підтвердження свого статусу було необхідно визнання реформаційних змін свого батька. Єлизавета дещо змінила свій титул на «єдиного верховного правителя», що передбачало, що хоч вона є адміністративною главою Церкви, однак вирішення догматичних питань перебуває у відомствікліру. Було переглянуто «42 статті», з яких було вилучено три. Лишилось «39 статей». Від усіх пасторів вимагалось підписатись під цим документом. З 1571 року й донині використовуються в Церкві Англії[7]. Спроби католицьких змов проти королеви супроводжувались масовими стратами їхніх учасників, а перемога у війні з Іспанією була одночасно й остаточною перемогою протестантизму в Англії.

Відродження в Іспанії носило суперечливий характер.Тут не було розриву з католицизмом і навіть Сервантес і Лопес де Вега не порвали з католицькою традицією.
Представники передової думки називались "еразмістами".
Альфонсо де Вальдеса - гуманіст, писав твори в дусі Лукіана. Нападав на папу і духівництво.
Філософ Хуан Луїс Вівес з Валенсії. Учився в Парижі, жив у Англії, Фландрії. Написав "Товариство Христа", критикувава арістотелеву схоластику.
Поет Луїс де Леон - ортодоксальний католик, але був звинувачений в єресі, потрапив у руки інквізиції, через 4 роки був звільнений. В поезії прославляв життя на лоні природи (ода "Блаженне життя").
Мігель Сервантес де Сааведра (1547 - 1616) - з сім'ї хірурга. Прожив непросте життя. Був поранений у битві при Лепанто. Захоплений піратами і 5 років провів у Англії. Коли його викупили, він став зборщиком податків і два ради потрапляв у в'язницю. Тут і був створений "Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський" (1605 - 1615).
Лопе Феліс де Вега Карньо написав 1800 комедій, збереглось 426. Найбільш відома драма "Фуенте Овехуна" ("Овече Джерело"), а також комедії "Собака на сіні", "Валенсіанська вдова", "Учитель танців".
У живописі головна фігура - Ель Греко (з Криту), що жив у Толедо. Створив ряд всесвітньо відомих полотен, серед них - "Похорон графа Оргаса".
Дієго Веласкес де Сільва, живописець Філіпа ІУ, жив у Севільї. Він створив його портрети, "Меніни" (фрейліни), "Пряхи" та інші полотна з життя знаті і простих іспанців.

4. Розвиток продуктивних сил в Західній Європі в кінці ХV – ХVІ ст.

у сільському господарстві Німеччини
При всій стрімкості підйому міст і бюргерства, розмаху діяльності купецьких компаній і торгово-промислових фірм сільське господарство і дрібне ремісниче виробництвонавіть у найбільш промислово розвитих районах у цей час залишалося основою економіки, а селянство — основним працюючим і експлуатованим класом. Майже 90% населення проживало в селах і маленьких містечках, де сільськогосподарські заняття їхніх мешканців звичайно були найважливішим джерелом існування. Ренти із селянськихгосподарств складали основу добробуту і соціального статусу світських і церковних феодальних сеньйорів і були важливою складовою частиною доходів міського патриціату. Німецьке село не залишилося осторонь від господарського підйому, яким з кінця XV ст. були охоплені не аграрні сфери економіки. Підйом цей не був настільки помітним у сфері розвитку знарядь праці й агрикультури; форми його прояву, ритм і соціальні наслідки були іншими, ніж у місті [8, 77].
До початку XVI ст. були переборені наслідки затяжної, висхідної ще до другої половини XIV ст. кризи. Кінець XV — початок XVII ст. — період сприятливої ринкової кон'юнктури, стрімкого зростання цін на продукцію сільського господарства. Ріст цін на предмети першої необхідності випереджав ріст цін на ремісничі вироби, загальне їхнє зростання перевершувало ріст оплати праці, сприяючи зубожінню економічно слабких ремісничих і селянських господарств і найманих робітників. Прогрес продуктивних сил у сільському господарстві найбільше яскраво виявлявся в новій хвилі внутрішньої колонізації, розширенні площі оброблюваних угідь за рахунок осушення заболочених ґрунтів у північних районах, розкорчування в лісистих районах Швабії, Верхньої Баварії, Вестфалії, більш інтенсивного використання земель у безпосередній близькості й у далекій окрузі міст (Рейнська область, Тюрингія, Саксонія, Вестфалія й ін.). Ґрунтувалися нові села в областях гірських розробок і зосередження плавильного виробництва в Ерцгебірзі і Тюрінгії, заселялися заново, розширювалися колись закинуті землі або ті, що збезлюділи в час епідемій і голодувань села, знову засівалися пустища [19, 50].
Прогрес був пов'язаний з поглибленням спеціалізації, інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва і ростом його товарності. Це мало як наслідок зміну аграрноголандшафту, ускладнення структури сільського господарства окремих регіонів. Уже до середини XV ст. цілком позначилися розходження німецьких земель в орієнтації їхнього сільськогосподарського виробництва. Східна і Північно-Східна Німеччина, Заельб’я — область колонізації, родючих ґрунтів, орного землеробства. Зернове господарство Заельб’я не тільки постачало хлібом свої міста, але через Ганзу рано включалося в експортну торгівлю зерном із країнами Північної і Північно-Західної Європи. Зернове господарство в сполученні з дрібним скотарством було характерно і для західних, і для центральних областей “Старої” Німеччини (Вестфалія, Тюрінгія, Саксонія, Франконія). Навпроти, на півдні і південному заході зернові були рано потіснені більш дохідними технічними культурами (вайда, крап, шафран), виноградарством, тваринництвом. Районна спеціалізація підсилюється й ускладнюється протягом XVI ст. одночасно зі зміцненням надрегіональних господарських зв'язків, що нерідко призводило до перегрупування сільськогосподарських культур і занять в окремих областях — Вестфалії, Нижній Саксонії, Тюрінгії, Гессену, де вайда і льон, городні культури потіснили зернові. Навіть у Заельб’ї поряд з розширенням посівів під жито — основну експортну культуру — виникають зони товарного виробництва льону: льон із Пруссії і Вестфалії вважався кращим [13, 294].
Цілі райони Німеччини жили за рахунок розведення худоби (область маршів між Фрісландією і Ейдерштедтом, села Ландсхуту). Попит на м'ясо, молочні продукти і вовну стимулював товарне скотарство, особливо вівчарство, поблизу великих міст у Рейнській області, по Майну, Дунаєві, Ельбі й ін. Для кельнських сукноробів-експортерів вирощувалася вайда на родючих землях Нижнього Рейну, у Вестфалії, Нижній Саксонії, Тюрингії; експортне пивоварство мало потребу в розведенні хмелю на великих площах [8, 78].
Отже, економічне зростання, ріст цін і попиту на продукцію сільського господарства сприяли розвитку товарно-грошових відносин у селі і залученню селянського і панського господарства у виробництво на ринок. Ступінь інтенсивності цього процесу, його форми і соціальні наслідки багато в чому визначалися пануючою у тій чи іншій області системою землекористування. Економічно сильні селянські господарства, що орієнтувалися на ринкову кон'юнктуру, одержали на початку XVI ст. найбільшого поширення на захід від Ельби, де розвиток аграрних відносин протікав в рамках сеньйорії і виробництво основної маси продукції здійснювалося не на панському домені, а у селянських господарствах — у Вестфалії і Нижній Саксонії, Верхній Швабії, Верхній Баварії [8, 78]. Тут переважало спадкоємне право майорату, що перешкоджало дробленню селянських наділів, була поширена менерська і селянська оренда, роль панщини — незначна. Розвитку господарської ініціативи селян-орендарів, спеціалізації їхніх господарств сприяло поширення іздольної оренди, що відкривала шлях для звільнення від феодальної залежності і можливості, що створювала, для еволюції феодальної ренти в капіталістичну. До числа заможних сільських мешканців належали також власники постоялих дворів і селяни, що займалися візництвом. Цілі села жили за рахунок обслуговування торгових комунікацій.

5. 6. Англо-шотландські відносини. Трагедія Марії Стюарт

Шотландія, що охоплювала північну частину острова, в XVI ст. була самостійним королівством. Вона поділялася на Північну, або Гірську, Шотландію та Південну, або Долинну. У Гірській Шотландії панували феодально-патріархальні відносини, існували родові громади — клани на чолі з вождями. Заняттями населення були скотарство і мисливство. Південна Шотландія розвивалася швидше, її жителі були не лише скотарями, а й рільниками. Тут існувало багато міст, які вели жваву торгівлю з Англією, Нідерландами та Францією.

У XVI ст. шотландський престол належав династії Стюартів. Але королівська влада була дуже слабкою. Великі землевласники Південної Шотландії та вожді кланів на півночі зберігали незалежність і не корилися королю. Міщани Південної Шотландії теж не підтримували короля, тому що їх більше цікавив розвиток зв'язків з Англією, ніж об'єднання з відсталою північчю. За таких обставин Стюарти, не маючи підтримки в країні, самі ставали іграшкою в боротьбі родових кланів.

Економічно слабка, роздерта внутрішньою боротьбою Шотландія перетворилась у XVI ст. на об'єкт загарбницьких прагнень Англії. Війна проти Англії в першій половині XVI ст. тривала впродовж кількох десятиріч. У 1542 р. шотландський король, який зазнав поразки в цій війні, помер. Корона перейшла до його доньки Марії Стюарт, яка народилася того ж 1542 р. Марію відправили виховуватися до Франції, де вона стала ревною католичкою. Шотландією в той час керувала мати королеви — Марія Гіз, представниця могутнього французького роду Гізів.

У боротьбі, яка розгорнулася між двома королевами — Єлизаветою I та шотландською королевою Марією Стюарт (1542—1567 рр.), знайшло відображення політичне і релігійне протистояння в тогочасній Англії.

Підкорення Ірландії

Поряд з Англією міститься острів Ірландія. Він давно приваблював англійців родючими землями та багатими покладами корисних копалин. Англійським загарбанням сприяла політична слабкість країни. Ірландія поділялася на родові клани по 5—6 тис. осіб, які постійно ворогували між собою.

Підкорення Ірландії розпочалося ще у XII ст. На початок XVI ст. горді ірландці були витіснені англійцями в гори, трясовини й ліси, але продовжували боротьбу.

У 1541 р. Генріх VIII оголосив себе королем Ірландії та володарем усіх її земель. Він надавав ірландській знаті право користування землею за визнання його своїм королем. У тих, хто не погоджувався, землі відбирали. Конфіскація земель стала головним засобом підкорення Ірландії англійською короною в XVI ст. Землі роздавали англійським колоністам за умови заселення їх англійцями.

Політика англійців спричинила посилення боротьби ірландців проти загарбників. У другій половині XVI ст. на півдні острова сталося кілька повстань проти англійського панування. Повстанці вимагали повернути конфісковані землі, припинити утиски католиків-ірландців. 16-тисячна армія повела успішну боротьбу проти англійців. Після кількох поразок англійці розпочали проти ірландців війну на знищення. Вони дощенту спалювали села, нищили всіх мешканців, урожай на полях, залишаючи по собі спустошену землю. Внаслідок такої тотальної війни 1603 р. повстання було придушено. Намісник Англії в Ірландії лорд Маунтджой сповіщав королеву: “Вашій Величності немає над чим панувати в цій країні, окрім трупів і попелу”.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; просмотров: 82; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.226.126.38 (0.104 с.)